Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Волосінь, а не ліска чи жилка

Жодна сучасна аматорська рибальська снасть не може бути виготовлена без синтетичних аналогів нитки чи шнура, які в українській літературі з рибальства називаються то жилка, то ліска, то волосінь. Яка ж з них є дійсно українська, яку варто визнати загальновживаною? Щоб з‘ясувати це питання, звернімося до деяких словників, що тлумачать ці слова.

Автор "Толкового словаря живого великорусского языка" (видрукований у 1883-1868 рр.), В.І. Даль зазначає, що "леса" – нитка чи шнур на вудці, звичайно сплетена з волосні коня. Услід за ним Л.П. Сабанєєв у книжці "Охотничий календарь", виданій 1885 р., вживає словосполучення "волосяные лесы" і описує процес їх виготовлення з тієї ж волосні коня, а також - "жилковые "лесы", з яких найміцнішими є ті, що виготовлені з "шелковичных жилок", але про їх "походження" нічого не повідомляє. У 1884 р. "Энциклопедический словарь" Брокгауза та Эфрона (том XI) той же елемент рибальскої снасті означає словосполученням "жилка-рыболовная" у вигляді прозорої, міцної білої волосіні, з якої виготовляють рибальські повідки для прикріплювання до них гачків, а інколи й і цілі "лесы" (рибальські шнури). Той же словник (том XVII) 1886 р. у статті "леса" зазначає, що для її виготовлення використовують кінську волосню, жилку, шовк..., а найкраща вона з кінської волосні, бо менше піддається гниттю, ніж інші матеріали, і має більшу пружність. "Словарь української мови" Б.Д. Грінченка, виданий 1907 р., має термін "волосінь, ні", який супроводиться такими тлумаченнями: "1) Конский волос" та "2) Леса из конского волоса"; термін "жилка" у цьому словнику відсутній. Зважаючи на те, що в Україні коней завжди було багато (за винятком кінця XX і початку XXI от.), то вудки оснащувались здебільшого волосінню, виготовленою з кінської волосні, хоч навіть у середині XX от. з тією ж метою використовувались ще і конопляні нитки.

Принаймні для своїх власних перших вудок я брав нитки у мами, які вона пряла довгими зимовими вечорами. Це відбувалось на моїх очах, а на всіх етапах підготовки відповідної сировини для цього залучався і я: з посіяних конопель у середині літа вибирав плоскінь (чоловічі стебла конопель), а згодом – і матірну (коноплі з насінням), вимолочував з останньої сім'я (конопляне насіння), в'язав обмолочені стебла у парки (снопики), замочував їх у озері... Між іншим, у стосах конопляних парок, які в озері з боків утримувались паколами, а щоб вони не спливали – шматками дернин з берега озера чи грунту з його дна, збирались карасі, яких ми, діти, діставали руками, шатирячи ними у проміжках між парками. Рибу складали у торбинку, що трималась у кожного з нас на шиї мотузкою... Звичайно, арбітром про закінчення процесу мочіння конопель виступала мама... Важкі, намоклі парки вимивали від грунту у воді, виносили з озера, на півдня-день залишали на його березі, щоб стекла вода, а потім привозили на візку до садиби, де розставляли на сонячному місці для сушіння й відбілювання... З настанням осені мама розв'язувала парки, брала з них десяток-півтора стебел, била їх на таї: званій бительні, потім терла на терниці, видаляючи залишки костриці. Мені уже доводилось одержану у такий спосіб куделю м'яти босими ногами на долівці недільними чи канікулярними ранками перед розпаленою піччю, щоб пил, який утворювася під час такої роботи, затягувався у піч і димар, а не розвіювався по хаті. Уже після цього вим'яту куделю мама вичісувала гребенем і вона ставала придатною для прядіння ниток – мичкою, залишком якої було клоччя. Отже, кожен метр нитки з'являвся у процесі тривалої, втомливої й одноманітної роботи. Конопляними нитками я був забезпечений сповна.

Для того, щоб нитки на вудках не намокали і швидко не псувались, натирав їх воском, якщо він був. Такими вудками користувались переважно рибалки-початківці або ті, у кого не було доступу до коней: у повоєнні роки і коней було мало, і хвости не у всіх з них були придатними (то темні, то дуже короткі, до того ж у кобил вони слабкіші, ніж у жеребців), та й страшнувато було підходити до коня, бо він міг захистити себе, а від конюха отримати потилишника. "Світ розвиднився", як кажуть, коли сам чи хтось з друзів починав працювати з кіньми: возити воду до тракторів, гребти сіно чи колоски на зжатому полі, бути їздовим тощо.

Для виготовлення волосіні з кінської волосні її вирізали чи виривали невеликими пасмами, потім її сучили (сплітали, скручували) пальцями (книжок з описами відповідних пристосувань для цього я не мав) зрідка у дві волосини (для повідка чи вудки-поплавчанки, здебільшого у 3-4, а інколи більше волосин, внаслідок чого виходили так звані колінця, їх сучили у різному напрямі, а потім зв'язували послідовно перше з другим, друге з третім...і так доти, доки виходили волосіні потрібної довжини. Таку волосінь виготовляв мій батько та його друзі-рибалки. І мені довелось те саме робити, самостійно прилучатись до рибальства, використовуючи за зразок батьківські вудки, які мама у свій час відкинула подалі від палаючої хати, яку, як і хати моїх сусідів, підпалили фашисти, що тікали від наступу наших військ. Батько повернувся додому аж у кінці 1948 року, а його вудки залишались недоторканними: вони його чекали.

Сучінню волосіні інколи сприяла робота, зокрема, у ті дні, коли бригадир давав наряд возити воду до тракторів; бочку, закріплену на двоколці, наповнював відром з колодязя водою, запрягав коня і, сівши на бочку, за допомогою віжок спрямовував коня на дорогу. Він спокійно тягнув по ній двоколку, а я, заздалегідь насмикавши волосні з хвоста того ж коня, готував волосінь для майбутньої вудки. Одного разу стався випадок, який міг би бути трагічним для мене: я смикнув кілька волосин з хвоста коня під час поїздки, щоб зсукати кілька колінець: зазделегідь волосіні не заготовив. Він, очевидно, не чекав від мене такого зухвальства і злякався: смикнув двоколку і щодуху помчав. Я теж з переляку випустив з руки віжки і скотився з бочки на землю, оминувши якось колесо і відбувшись лише добрими синцями. Коня з двоколкою наздогнав у колгоспному дворі біля стайні. На моє щастя ні конюх, ні бригадир цього не побачили, зате від мами мені...

Про рибальський капрон я почув у кінці 40-х рр. XX ст. Він був для мене надто дорогим, у зв‘язку з чим ніколи не забуду, з якою радістю я одержав від мами його шматок завдовжки 1 м. На мої прохання вона спромоглась виділити кілька карбованців і купила той капрон на ярмарку, що збирався 1 раз на місяць у сусідньому селі. З нього я зробив два повідки до вудок з чорною волосінню, бо білохвостих коней та ще й жеребців було не так багато. Чому я згадав про це? Щоб донести до нинішніх поколінь, що ще півстоліття тому більшість рибалок-аматорів, як уже досвідчених, так і початківців, особливо у сільській місцевості, користувалась волосінню, виготовленою з кінської волосні. Згодом, коли батько демобілізувався з армії, а я, закінчивши семирічку, став слухачем педучилища, то приїхавши одного разу на канікули додому, батько з такою радістю показував мені бобіну блакитнуватої волосіні, яку подарував йому хтось з москвичів, що приїжджали відпочивати на мою рідну річку Псьол на Полтавщині. А це було вже на початку 50-х років того століття, яке нещодавно добігло свого кінця.

Але повернімось до того, як тлумачиться обговорювана складова частина рибальської снасті у наступник словниках, В "Українсько-російському словнику" 1953 р. видання олово "волосінь" передається словом "леса". У "Російсько-українському словнику" 1956 р. видання, який є повторенням видання "Словника.,." 1948 р., слово "леса" перекладається на українську, як "волосінь, -сіні" і супроводиться приміткою "риб", тобто майже так, як воно наводиться у словнику Б.Д. Грінченка - "волосінь, ні" та в "Орфографічному словнику для школи" (1975 р.) - "волосінь, -ні, ор. нню", У "Російсько-українському словнику" є слова "леска", "леска", переклад яких словник відсилає до слова "леса". Отже, до середини XX століття зазначена складова частина вудки називалась волосінь.

У І томі "Словника української мови", 1970 р. є слово "Волосінь". Воно тлумачиться так: "Прив'язана до вудлища довга міцна нитка (з волосин коня, шовку, капрону і т. ін.), на кінці якої прикріплений риболовецький гачок". У II томі цього ж словника 1972 р. видання, є слово "жилка" з таким тлумаченням: "нитка, виготовлена з сухожилля". Останнє з них тлумачиться (том IX, виданий 1976 р.) як "частина м'яза - волокниста сполучна тканина, за допомогою якої м'яз прикріпляється до кістки". Як виготовляється нитка з сухожилля, з'ясувати детально не вдалось. За В.І. Далем, "жила" - товсте волокно, нитка, трубочка у складі тіла тварини, а далі: "жильная нитка сиб. (очевидно сибірське) из сухих, расколоченных й разодранных оленьих жил", У IV томі "Словника української мови", 1973 р., є слово "ліска" з тлумаченням: "Те саме, що волосінь". Нарешті, у "Етимологічному словнику української мови" 1982 р. слово "волосінь" тлумачиться, як те саме, що й "рибальська жилка" ("кінська волосина”) (том І), а слово "жилка" (т. II, 1974 р.) як "нитка з сухожилля; фібра" (волокно - з латинської). Наступні томи цього видання мені недоступні (очевидно, не опубліковані), тому тлумачення інших слів (ліска, рибальська волосінь) навести не можу.

Гадаю, що викладене уже дозволяє зробити певні висновки. Термін "жилка" для означення відповідної складової частини рибальскої снасті в Україні здавна не вживався і, очевидно, має недавнє або ж російське походження, про що частково свідчить і тлумачення В.І. Даля про виготовлення "жильной нитки". Термін "ліска" безумовно походить від російського слова "леска", яке е похідним від слів "леса", які фіксує "Словарь современного русского литературного языка" 1957 р., тлумачачи їх, як довгу міцну нитку, один кінець якої прикріплюється до вудлища, а на другий прив'язується гачок. Слова "леса, лесы" "Словарь русского языка" 1958 р, тлумачить, як прикріплену до вудлища нитку (конопляна, волосяна, шовкова, капронова і т.п.), до кінця якої прикріплений рибальський гачок. Отже, останнє тлумачення олова "леса" майже співпадає з тлумаченням у "Словнику української мови" слова "волосінь", що цитується на початку попереднього абзацу, а це останнє слово дійсно українського походження і має значно більше прав на вживання в українській і рибальській, і художній літературі, ніж слова жилка і ліска, останнє з яких безумовно е калькою російського слова "леска" і однокореневого з ним слова "леса". Якщо ці слова й трапляються в українських художніх творах, що вважається підставою для включення їх до нормативних словників, то вони можуть свідчити й про те, що й письменники не завжди є борцями за чистоту української мови або ж через них віддзеркалюється відповідна мовна ситуація в Україні. Очевидно, так до "Словника української мови" й потрапили слова "жилка" та "ліска". Слово "волосінь" для означення однієї з складових частин рибальської снасті вудки фіксується Б.Д. Грінченком на початку XX ст. (1907 рік), у його середині - "Українсько-російським словником" (1953 р.) та "Російсько-українським словником" (1948, 1956 рр.) і в останній третині XX ст. - "Словником української мови" (1970 р.). Тому українським словом "волосінь" є обґрунтовані підстави означати нитку чи шнур для вудки, виготовлені з будь-якого з сучасних синтетичних матеріалів, адже за деякими своїми характеристиками вони близькі до того природного матеріалу, яким є волосня з кінського хвоста, а виготовлений з неї елемент рибальської снасті – волосінь вірою й правдою століттями служила людині з вудкою й не тільки в Україні. Останнє підтверджується, зокрема, тим, що за дослідженням німецького спеціаліста з питань промислового й любительського рибальства професора Андреаса фон Брандта, автори з рибальства аж до кінця XIX ст. давали детальні поради з виготовлення волосіні з кінської волосні.

Між іншим, сучити (сплітати, скручувати) доводиться інколи не лише кінську волосню з метою підготовки волосіні для рибальської снасті, а й з сучасних синтетичних матеріалів, про що свідчить бувальщина "Як "перехитрили" сома", описана у червні 1992 р. у газеті "Удача", що видавалась Республіканською радою Українського товариства мисливців та рибалок. У ній повідомлялось, як рибалки зголосились виловити "хитруна", який "збривав" з вудок загарпунених і уже втомлених коропів, був "господарем" Демидової ями на Пслі навіть удень. Для цього моєму батьку довелось зсукати волосінь з синтетичних матеріалів діаметром 1 мм вп'ятеро і виготовити для цієї оборудки з цвяха спеціального гака (див. фото), якого я зберігаю як пам'ять про батька і його друзів-рибалок з Полтави. Зазначу, що після того, як "перехитрили" сома, на ямі всі події, що пов'язані з рибальством, відбувались, за термінологією космонавтів, „штатно”.

Отже, в українській рибальській літературі для означення шнура чи нитки, які з'єднують в одне ціле вудлище й гачок, має вживатись українське слово волосінь. Воно викликало у мене ряд згадок з особистого життя, але вони пов'язанні з моїм прилученням до рибальства. У кожного з нас воно особисте й особливе... Тож будьмо гідними свого минулого, навіть у вживанні слів.

А. Щербуха



Украинская Баннерная Сеть