Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Лисиця

Цей цінний хутровий звір, чи не найпопулярніший персонаж дитячих казок, належить до родини собачих і, поряд з зайцем, є основним об'єктом осінньо-зимового сезону полювання в Україні. Довжина лисиці разом з хвостом сягає приблизно 140 см, а висота - 35 см. Вага лисиці біля 6-10 кг. В неї добре розвинені слух і нюх, дещо гірше зір. Лисиця дуже розвинена в психічному відношенні і не випадково про неї в народі склалась репутація хитрющої тварини.

С. С. Черкасов, спираючись на народні спостереження, описує випадок, як лисиця добуває собі нору. Облюбувавши собі нору борсука, лисиця, щоб вигнати господаря, у його відсутність систематично справляє біля входу в його нору свої потреби. Чистоплотний борсук не витримує і змушений залишати нору і рити в іншому місці, а лисиці цього й треба - вона займає простору, з багатьма виходами нору борсука. Відомі випадки, коли в такій, розгалуженій на віднірки, борсуковій норі жило дві сім'ї лисиць і навіть лисиця з борсуком, але в різних віднірках.

Лисиця розповсюджена досить широко, але нерівномірно, в залежності від наявності їжі, зручних місць для норіння, товщини снігового покрову. Вона уникає суцільних багатосніжних і рівнинних заболочених лісових масивів. Розріджені ліси впереміжку з лугами і полями, долинами річок, околиці сіл - улюблені місця для її заселення. В основному лисиця живиться мишовидними гризунами, але не минає й молодих зайчат, пташенят, а в період вигодовування молодняка може нападати й на дитинчат дикої кози (козулі). Влітку лисиця поїдає лісові ягоди, різних комах, дикі груші, кислиці. В період нестачі кормів лисиця поїдає різні покидьки, трупи тварин тощо.

Тічка у лисиць відбувається в кінці зими ще по снігу. Біля основи хвоста у лисиці є пахуча залоза, так звана "фіалка", з якої у періоди спарювання виділяється смердюча густа рідина (мазь). Самки коротким гавканням кличуть самців. Інколи їх з'являється кілька і тоді між ними виникають бійки. Часто буває так, що два самці запекло гризуться між собою за право володіння самкою, а тим часом до неї тихенько підходить третій, що стояв десь осторонь, і запліднює її. Це також один із проявів лисячої натури.

Вагітність у лисиці триває 52-56 днів. У виводку зазвичай буває четверо лисенят, але зрідка, при наявності доброї кормової бази - до 12. Через два тижні лисенята стають зрячими. Лисиця до 1,5 місяця годує їх молоком. Загалом 3-4 місяці лисенята знаходяться в норі, але вже через півтора місяця вони вилазять з нори і ознайомлюються з місцевістю. В кінці літа на початку осені виводки розпадаються. Молодняк переходить на самостійне добування їжі. Статева зрілість наступає через рік. Лисиця діяльна майже всю добу, вона добре плаває, може лазити по похилих деревах. Слід її тягнеться рівним ланцюжком і його не можна сплутати з якимсь іншим. Передня ліва і задня права, права передня і ліва задня лапи дають по одному сліду, начебто у лисиці дві ноги. Стрибає лисиця далеко - до 4,5 метрів.

Улюблений час полювання у лисиць - ранній ранок і вечір як смеркне. У спекотні літні дні і в середині ночі лисиця відпочиває.

Упродовж року лисиця весною один раз линяє. Літня шкура майже позбавлена підшерстка і має ріденьку ость. В кінці серпня починається відростання волосяного покриву, але найкращих кондицій досягає хутро в середині зими.

Лисиці легко приручаються. Якось молода лисиця, невідомо як і звідки потрапила в Київський ботанічний сад ім. акад. Фоміна і ціле літо жила там. На території саду жила сім'я одного з співробітників, у якої був домашній песик. Лисиця їла з ним з одної миски. Перед, годівлею господиня кликала "Лиску" (так її назвали), яка перебувала десь у схованці і та з'являлась без затримки. Вела вона себе дуже делікатно. Співробітників саду вона знала і не боялася, а відвідувачам саду на очі не показувалась.

Поведінку лисиць не можна вкласти в "прокрустово ложе" умовних рефлексів І. П. Павлова. Якось, перебуваючи у відпустці на Полтавщині, я після обіду пішов до лісу по гриби і взяв з собою радіоприймач "Спідолу", бо о 19 годині мав транслюватися футбольний матч. Походивши по лісу, вже під вечір, я став під деревом, вимкнув приймача і замилувався надвечір’ям, вслухаючись у звуки лісу. Раптом, принюхуючись до землі, прямо на мене йшла молода лисиця. Не дійшовши кроків 5-6, вона вхопила мій запах і зупинилась, підняла голову і глянула на мене, як кажуть, око в око. Я не поворухнувся, навіть не кліпнув очима. Вона постояла кілька секунд, зір її був спрямований на блискучу антену приймача, яку я забув згорнути. В ній боролись два почуття - цікавість і страх. Цікавість посилала її вперед, а страх стримував. Кілька секунд вона тупцювалась на місці, а потім повернулась і пішла назад своєю стежкою. Хочу підкреслити - не побігла, а саме пішла.

Незабаром я вийшов з лісу і попрямував понад лісом додому. Оглянувшись, побачив: з лісу вийшла лисиця і дивилась мені вслід. На другий день, по обіді, я запропонував своїй восьмирічній племінниці Тані у вигляді прогулянки віднести лисичці кісточки, що залишились після обіду. Ми поклали їх на те місце, де стояла лисиця, вийшовши з лісу. Наступного дня ми знову понесли туди післяобідні залишки. Попередні були з'їдені. Ледь встигли ми покласти на землю їжу, як з лісу вийшла лисиця, але, не доходячи до нас метрів 20, зупинилась.

- Ходімо, Таню, не будемо заважати їй обідати.

Ми пішли, а оглянувшись, побачили, що лисиця з апетитом їсть залишене нами. На 4-й день лисиця брала корм за три кроки від нас, а потім, відбігши метрів 5-6, з'їдала, після чого наближалась ще ближче. На 5-й день вона брала корм майже з рук.

Надзвичайну цікавість лисиць довелося спостерігати не один раз. Якось взимку увечері зайшов я до свого приятеля-мисливця, який жив біля лісу у старій хаті з призьбою. Сидимо, гомонимо, раптом господиня, поглянувши у вікно, каже: "Дивіться, лисиця!" Залізши на призьбу, руда кумася з цікавістю роздивлялась, що там діється в хаті. Лише помітивши, що на неї звернули увагу, вона зникла з виду.

Сільському господарству лисиця приносить користь тим, що знищує дрібних гризунів, особливо полівок і домашніх мишей, але може завдавати й шкоду біля птахоферм та в мисливських господарствах, поїдаючи зайченят, пташенят куріпок, перепелів та інших птахів, що гніздяться на землі.

Лисиця, як і заєць, є звірами містовими, тобто прив'язані до території, де народилися, але мисливські угіддя лисиці значно більші, ніж у зайця, який живиться рослинною їжею, за якою не треба далеко бігти. При полюванні на лисицю з гончаками вона робить більші кола, ніж заєць. Інколи вона навіть виходить за межі слуху мисливця, але на короткий час. Лисиця під паратими (прудкими) гончими робить правильні повні кола. Якщо ж гончі не відзначаються паратістю, то лисиця може водити їх на п'ятачку у кілька гектарів майже цілий день, і кола її тоді не будуть правильними. Лисиці, які вже переслідувались гончими, йдуть великими колами, або йдуть по прямій, і лише відірвавшись від гончих, відчувши, що небезпека минула, повертаються у свою округу-домівку.

В сильний мороз і густий туман лисиця завжди йде великими колами, а в сірі глухі дні пізньої осені, або в сильний вітер - малими. Це пояснюється тим, що голоси гончаків чути гірше і гінна лисиця часто зупиняється, щоб прислухатись, а після зупинки змінює напрям бігу.

Результат полювання з паратими гончими завжди успішніший, ніж з пішими, бо лисиця у швидкому бігу не встигає помітити мисливця, який стоїть на чатах і потрапляє під постріл. Під пішими гончими лисиця йде повільніше і встигає помітити мисливця. У випадку промаху гін не припиняється, але з пішими гончими лисиця, навіть легко поранена, встигає відірватися від собаки на кілометр і більше, перш ніж вона добіжить до місця пострілу.

При полюванні на лисицю не треба ставати на просіці чи доріжці, а вибрати місце в лісі, де видно метрів 15-20 навколо. Лисиця в гущавині не так обережна, як на відкритому просторі. На початку зими по білотропу, коли снігу випало небагато, лисиця живе в лісі, ходить тими переходами, що й завжди, і лази її ті ж, що й по чорнотропу, але ближче до середини зими вона веде бродяче життя. У цей період її можна обкладати прапорцями, а потім на стрільців за допомогою гучків або гончаків.

Л. П. Сабанєєв описує спосіб полювання на лисиць з гончаками, навіть пішими, за допомогою нитки, яка тиждень коптилася в димоході. Цю нитку на кілочках розвішують навколо розташування лисиці, залишаючи відкритими метрів 200 з боку, захищеного від вітру, де й стають мисливці. Якщо відомі місця знаходження лисячих нір, їх треба обкласти прапорцями, щоб гінна лисиця не понорилася. Якщо після окладу число слідів вхідних перевищує число вихідних, звір вважається обкладеним. Важче вирішувати питання окладу при рівному числі вхідних і вихідних слідів. Якщо вранішній вхідний слід свіжіший, ???????треба обкладати прапорцями. Для полювання на лисиць досить двокілометрового комплекту прапорців. Там, де з прапорцями не полюють і звірі не лякані, достатньо і однокілометрового запасу прапорців. Прапорці розвішують так, щоб вони кінцями торкалися поверхні снігу.

Полювання вистежуванням - важкий, але цікавий, по-справжньому спортивний спосіб. До снігопаду помітити лисицю, що мишкує, майже неможливо, а тому полювання починають по першій пороші. Виходити на полювання треба рано, вдосвіта, коли лисиця ще мишкує. Ретельно обстежуючи місцевість, мисливець тримається проти вітру. Добре мати при собі бінокль і маскувальний халат. При виявленні лисиці треба визначити загальний напрямок її руху і, в залежності від умов місцевості, або вистежувати її, використовуючи природні прикриття, або намагатися зайти вперед по ходу звіра і чекати його наближення.

Деякі мисливці користуються манками, що імітують писк миші або крик зайця. Писк миші лисиця чує на віддалі до 300 метрів. Подавати голос треба нечасто, з інтервалами і завмирати, коли звір насторожений. Успіх цього виду полювання залежить від витримки і мистецтва мисливця.

На лисиць, що мишкують, можна полювати удвох, сполучаючи підхід з нагоном. Один мисливець непомітно робить півколо, заходить наперед і стає на номері, а другий обережно гонить лисицю на стрільця.

Досвідчені мисливці успішно добувають лисиць по пороші, читаючи її сліди. Вони визначають по сліду, чи лисиця закінчила полювання і пішла на відпочинок (ліжку), чи слід веде до її мисливських угідь. У лісі лисиця залягає біля стовбура дерева, на пнях, під виворотом кореня, а у відкритих місцях - в ярках, кущах і бур'яні. Ситі лисиці сплять дуже міцно і можуть підпустити на близький постріл. Підійти до них легше по м'якому снігу в теплу погоду і у вітряні дні.

Для добування лисиць у норі використовують норних собак: такс, фокстер'єрів та ягдтер’єрів. Остання порода набуває все більшої популярності серед українських мисливців.

Забарвлення хутра у лисиць дуже варіює, хутровики виділяють десятки кряжів. На півночі свого ареалу лисиці руді, на півдні і в пустинній місцевості - сірі з рудою смугою вздовж спини. Але в усіх лисиць білий кінчик хвоста і темні вушка.

Жінки-модниці надають перевагу темному з сивиною забарвленню хутра. Ті "чорнобурки", що продаються в магазинах, мають не природне походження, а з хутра лисиць, вирощених у клітках. Вони є результатом селекції і мають американських предків.

В природі тривалість життя лисиці біля 6 років, а в неволі вона здатна прожити до 25 років.

Їсть лисиця все. В її "меню" входить більше 30 видів тварин і 100 видів рослин, але улюблений її корм - мишовидні гризуни. Отже, в принципі лисиця корисний звір, але там, де її чисельність переходить розумну межу, посилюється небезпека поширення сказу - тяжкого захворювання, яким хворіють як домашні тварини, так і люди. Регулювання кількості лисиць в угіддях - справа мисливських колективів.

В останнє десятиріччя мисливський прес на лисицю значно зменшився. Шкурка лисиці різко впала в ціні, а отже зник і стимул для її добування. Це призвело до того, що щільність заселення лисицею угідь помітно зросла, а це, в свою чергу, призвело до виникнення серед лисиць корости, сказу та інших захворювань. В селі Яхники на Полтавщині господиня, зачувши гавкіт собаки у дворі на прив'язі і крики курей, вибігла з хати і дрючком прогнала лисицю, яка вже трапезувала над її куркою. Закривавлені рештки курки жінка віддала собаці. Через деякий час собака сказився і покусав хазяйку. Не зробивши своєчасно щеплення, жінка померла. В цьому ж селі влітку лисиці серед білого дня забігають у двори і крадуть курей, індиків, качок. Напевно, є потреба терміни полювання на лисицю продовжити взимку.

Найбільш цікаве й захоплююче полювання на лисицю з добре навченим гончаком-лисогоном. Та цей, сказати б, класичний спосіб полювання на лисицю для мисливців, які проживають у великих містах, недоступний, бо утримувати у міській квартирі можна таксу чи тер’єра, але не гончака. Поет мисливства, незабутній Остап Вишня, проживаючи на початку тридцятих років у Харкові, який був тоді столицею України, тримав двох гончаків Докучая і Бандита у Куп'янському районі у сільського мисливця Йосипа Євдокимовича Мосьпана. Покійна дружина Павла Михайловича світлої пам'яті Варвара Олексіївна Губенко-Маслюченко показувала мені фото хати Йосипа Євдокимовича - старої під солом'яною стріхою з димарем, сплетеним з хворосту і обмазаним глиною. Ця хата гостинно приймала не лише Остапа Вишню, а й письменників Олеся Досвітнього, Івана Дніпровського, Майка Йогансена та вченого-зоолога, процесора Віктора Аверіна, який свою книгу "Мисливство" присвятив Йосипу Євдокимовичу Мосьпану.

- І ось власника цієї хати на початку тридцятих років розкуркулили, - з гіркотою промовила Варвара Олексіївна.

Наведемо фрагменти з мисливської усмішки Остапа Вишні "Лисиця".

"...Полювати на лисиць, - одягатись треба тепло, бо - зима, доводиться стояти на гону довгенько, - лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, - замерзнути можна.

В коротенькому кожушку, в повстяниках і в капелюсі на лисичачім хутрі виходите ви з тепло-затишної хати Йосипа Євдокимовича й прямуєте до Сріблянського ярка, де:

- Їй-богу, аж два лисичачих виводки!

Докучай і Бандит на смику.

Йосип Євдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує:

- Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру. Ви проходьте трохи вперед од груші й ставайте в ліщині, а я на той бік перебреду та за терном сяду. Пустите тоді, як я вже на місці буду! Я потихеньку свисну!

- Гаразд!

- Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку пополохаємо. Хіба собаки за куцохвостим ув'яжуться, - ну, тоді битимемо, щоб собак звільнити!

- Добре!

У ліщині затишно-затишно.

Утоптуєте сніг навкруги, щоб зручно було на всі боки повертатися, бо лисиця може вискочити і сцюдова, і студова, і спереду, і ззаду.

Ви обдивляєтеся навкруги.

Он од ялинки простягся вузесенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.

- То білочка.

А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькі ямочки і де-не-де між ямочками ніжно-легесенький по снігу "чирк".

То лисичка з нічного полювання у ярок спочивати пішла.

Значить, єсть!

Легесенький свист.

То Йосип Євдокимович подає знак, що він уже на місці. Відпускаються з смика Докучай і Бандит.

- Ну, хлопчики, вперед! Ні пера, ні пуху!

Три хвилини напруженої тиші... П'ять хвилин... Ще тиша...

Раптом одчайдушне скавучання Бандита і нервово-густий Докучаїв бас.

- Гав!

Погнав, значить...

Ну, тут уже у вас пульс із сімдесяти двох ударів зразу на дев'яносто, очі рогом з лоба, "прострілюючи" ліщину, і ходором ходить у руках двадцятка...

- Спокійно! - сам до себе. - Спокійно! Перша горжетка на вас іде!

Метрів за п'ятдесят од вас, з легеньким тріском, із ліщини на поляну вилітає вона...

Вона не біжить, а летить, червона-червона на сліпучо-білому фоні, випроставши трубу (хвіст) і витягши мордочку.

- Бах! - легкий стрибок і червоного нема, - самий тільки білий фон. Вискакує Докучай, за ним Бандит:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр, і ви бачите, як майнула біла китичка на її хвості у ліщині по той бік яру.

Докучай мало не на хвості у неї сидить. На Йосипа Євдокимовича пішла.

- Пильнуй, старий!

Аж ось:

- Бах! Дим і снігова курява біля Йосипа Євдокимовича.

- Бий, - кричу, - старий, удруге, щоб певніше було!

- Кріпко лежить, - кричить Йосип Євдокимович і додає таке, про що, хоч як ви мене просіть, написати не можу.

Я зриваюсь з місця, лечу крізь кущі в ярок, засапавшись, видираюсь на гору й підбігаю до Йосипа Євдокимовича:

- Єсть? - питаю.

Він дивиться кудись убік і не каже, а стогне:

- Єсть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен...

Крутиться Докучай і смикає лівою ногою.

Я падаю в сніг...

А десь далеко, аж у другім кінці яру, Бандит аж плаче та заливається.

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Горжетку ганяє..."

Д. Голда



Украинская Баннерная Сеть