Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Боремося за право на полювання

На сьогоднішній день проблема протистояння місцевих мисливців і «закритих приватних» мисливських господарств болюча не тільки для тих регіонів, де подібні господарства засвітилися, вона актуальна для всього мисливського господарства. Оскільки окремі особи й структури, кровно зацікавлені в збереженні безладу в мисливській галузі України, уміло спекулюючи на цій проблемі, обливаючи лайном усіх підряд «інших» користувачів угіддями, тим самим гальмують її розвиток. Найчастіше проблема полягає не в ступені «злості» або «закритості» приватних господарств, а у відсутності професіоналізму, комунікабельності, у невмінні розібратися в ситуації й домовитися. Про що й з ким?

Для початку слід зробити деяке уточнення. Після виходу перших статей із циклу «Господарства приватні й УТМР» до мене звернулися декілька наших постійних читачів із зауваженням, мовляв, таке визначення некоректне – господарства УТМР за формою власності також належать до приватних, про що колись навіть робився запис у формі статистичної звітності 2-тп (полювання). Це справді так. І все-таки назва «приватні мисливські господарства» стосовно «інших користувачів» у побуті прижилася давно й міцно, і без нашої участі. Фахівці з Держкомлісгоспу в 1997 році, коли подібних господарств були одиниці, не змогли придумати кращого визначення для мисливських господарств, які не потрапляли під категорії: УТМР, «Динамо», «Воєнохота» і державні господарства, от і обізвали їх «іншими користувачами». При цьому в народі їх прийнято називати «приватниками», причому в побуті таким терміном користуються й фахівці-мисливствознавці всіх рівнів. Хоча по букві це некоректно, ми також будемо використовувати це народне визначення «приватники» для інших користувачів, і в першу чергу, для господарств людей небідних.

Отже, приватник - злий і закритий, ігнорує інтереси місцевих мисливців, не кажучи вже про сторонніх заїжджих мисливців. Як із цим боротися? Насамперед, не завадить уточнити, за чиєю настановою, чиїм рішенням і яким саме способом «закрите» господарство? Не пускати в господарство сторонніх мисливців можна декількома способами.

Спосіб перший – нібито не дозволяє пропускна здатність і ліміти. Ось так, строге дотримання пропускної здатності може бути й благом для галузі, якщо вона науково обґрунтована й правильно перерахована, і знаряддям позбавлення прав місцевих мисливців – способом закрити угіддя для сторонніх, якщо вона сфальсифікована (спеціально занижена). Яким чином? За узгодженням із власником господарства, єгерська служба на таксаціях навмисне занижує облікові дані по зайцю або пернатій дичині, показуючи чисельність нижче мінімальної, нижче якої, згідно з нормами, полювання не відкривається. Найдієвіший і забійний спосіб закрити господарство - підкопатися без фахівця і його участі в таксації тут неможливо.

Спосіб другий, безпосередньо пов'язаний з першим, назвемо його так: «Вибачте, ви не встигли». Тобто господарство має затверджені норми добування й на пернату дичину, й на хутрового звіра, але вам відмовляють у продажі відстрільної картки під приводом того, що всі відстрільні картки (знову-таки, у рамках пропускної здатності) уже заздалегідь розподілені між мисливцями за попередніми заявками. А розподілені ці відстрілки чи вас просто посилають подалі, хто може перевірити?

Спосіб третій, такий само простий і забійний, навмисне завищені ціни на послуги полювання. Вас готові прийняти з розкритими обіймами, але разова відстрільна картка на пернату дичину коштує 250-300 гривень, а полювання на козулю 6-8 тисяч гривень. Не можете заплатити? Вибачте – це ваші проблеми. Такі ціни відвернуть від господарства 90 % сторонніх мисливців, а тих ентузіастів з нормальною зарплатнею, хто все-таки не пошкодує грошей, можна віднадити четвертим способом. При цьому слід зазначити, що прейскурант із високими цінами абсолютно не звʼязує руки самому користувачеві угіддями, оскільки високі ціни – тільки для вас, для сторонніх, тих, кого треба віднадити. Насправді в тому прейскуранті 3 графи: «пільгове полювання», «для місцевих мисливців» і «комерційне». Залежно від ситуації, мисливське господарство маніпулює цінами, як йому зручно, вам показують комерційні ціни, а кого треба прийняти, тим – пільгові, і законом такі маніпуляції не заборонені. Навіть УТМР використовує такий прийом, щоправда, з іншою метою, для заманювання в члени УТМР. Навмисне й необґрунтовано завищуються ціни на відстрільні картки для «чужих» і виставляються нормальні ціни для членів УТМР. Після незначних арифметичних обчислень мисливець розуміє, що полювати в угіддях УТМР і бути членом УТМР вигідніше на 300-500 гривень на рік. Ось так за допомогою махінацій із цінами й створюється масовість УТМР. Та повернемося до способів «не пущати в господарство».

Спосіб четвертий – «походити по пустелі». У будь-якому, найбагатшому дичиною господарстві є місця з низьким бонітетом угідь і, відповідно, низькою чисельністю дичини. І якщо ви вже дуже наполегливі, і навіть готові платити будь-які гроші, але вас не надто хочуть бачити в цьому господарстві, вас просто приймуть у поганих угіддях, або ж можуть за день до вашого полювання прогнати з собаками ці угіддя. Методів взяти з клієнта гроші, а полювання провести погано або навіть зірвати взагалі – вистачає, так, щоб ви ніколи більше не просилися до них на полювання.

Спосіб п'ятий. Закриваються окремі найцікавіші для рядових мисливців угіддя. Більша частина господарств, що належать багатим людям, складаються з лісових масивів і спеціалізуються по парнокопитних, полювання на пернату дичину або зайця для них стоїть на останньому місці. Польові й водно-болотні угіддя в таких господарствах служать швидше буферними зонами, придатковими для створення комфортних умов для копитних, ніж продуктивними для полювання по пернатій дичині й хутровому звіру. Однак рядові, тим більше місцеві мисливці цікавляться саме полюванням на дрібну дичину й просяться саме в польові й водно-болотні угіддя. Просто не пускати мисливців без причини – конфліктна ситуація, от і примудряються «приватники» у найцікавіших польових і водно-болотних угіддях оголосити відтворювальні ділянки, ділянки для випуску дичини, науково-дослідні ділянки, кінологічні іспитові станції й таке інше. При цьому на таких ділянках полювання офіційно значною мірою обмежене або взагалі закрите – для вас, а для них – не є проблемою.

Ну і найпримітивніший спосіб не пускати сторонніх мисливців звучить так: не можна й годі, без усяких пояснень, тільки для своїх! Ну, тут і обговорювати нема чого, тільки боротися з ними. Хоча, враховуючи події й віяння нашої історії, не думаю, що знайдуться сьогодні в Україні мисливські господарства, які матимуть нахабство відверто поводитися таким чином.

То як же боротися з явною або прихованою сваволею й небажанням «приватників» зважати на конституційне право рядового мисливця користуватися загальнонародними природними ресурсами? Адже в принципі можна погодитися, що «приватники» за рахунок власних коштів розвели оленів, кабанів або фазанів, а тому мають право обмежувати полювання на них. Однак зайці, качки, перепели й голуби розводяться самі, на землі, що не належить «приватникові». Тоді на якій підставі окремі «приватні господарства» не надають можливість простим мисливцям, а часом навіть місцевим, полювати на цю дичину? А що, власне, рухає «приватниками», з якою метою власники таких господарств закривають їх для сторонніх мисливців?

Не будемо ворожити, що спонукає тих зіркових особистостей, політиків, державних та інших діячів, хто декларує по телевізору любов до свого народу, а насправді готовий загнати той самий народ якомога далі з очей, хоч під землю, аби не бачити й не чути про біди того народу, не їздити в одному транспорті, не харчуватися в одному кафе, не ходити з ним по одній вулиці. І щоб цей народ не траплявся їм на очі, коли вони відпочивають, полюють, плавають на яхті або гуляють у закритому ресторані. З такими все зрозуміло, вони ніколи не дозволять, щоб ми сіли з ними за один стіл, хіба що для передвиборної реклами. Але чим керуються нормальні, розсудливі бізнесмени? Хай як скандально це прозвучить, хай як прикро для моїх колег мисливствознавців, але більше половини так званих «закритих господарств» закриваються саме з ініціативи й під впливом мисливствознавчої служби цих господарств! Так, шановні читачі, найчастіше саме директори й мисливствознавці, за підтримки єгерської служби, переконують власників мисливських господарств максимально обмежити доступ у господарства сторонніх мисливців. У чому справа? Простий, шкурний інтерес. Інтерес перший: немає в угіддях сторонніх мисливців – немає проблем, роботи удвічі менше при тій самій зарплаті. Інтерес другий: мисливствознавці і єгері – теж мисливці, хазяїн полює в суботу й неділю, причому не весь сезон, а його єгерська служба з понеділка до п'ятниці, причому цілий рік і безкоштовно. Хазяїн пополював і поїхав додому, а єгері – на полювання, і благо, якщо самі, а то можуть і клієнтів прийняти. То навіщо таким єгерям і мисливствознавцям сторонні мисливці в приватному господарстві, щоб дичину зайвий раз ганяли? А якщо мисливці ще й добудуть що-небудь? Гроші все одно підуть у касу хазяїна, а навіщо йому ті копійки? Загалом, переконуючи власника закрити мисливське господарство для сторонніх мисливців, мисливствознавча служба зберігає звіра не стільки для хазяїна, але й для себе, і щоб менше працювати. Як переконують? Мовляв, ми добре знаємо своїх місцевих мисливців, кожний другий – браконьєр, пустимо мисливців по зайчикуі походити, вони нам у перелісках і ярах козуль постріляють, пустимо мисливців на качку, вони нам у болотах кабанів і оленів постріляють, коли ті на водопій прийдуть. Великих грошей на зайцях і качках не заробимо, а копитного звіра втратимо. Професіонали радять, хазяїн вірить і погоджується максимально скоротити присутність сторонніх мисливців. Додайте до цих шкурних інтересів ще й завзяте бажання окремих єгерів, які отримали таку-сяку владу над своїми односельчанами, показати себе перед хазяїном, вислужитися, бути вірним нукером.

У результаті: постійні конфлікти з місцевими, скарги в усі інстанції на господарство, браконьєрство з елементами воєнних дій, у тому числі й перестрілками, усіляке шкідництво, спалені вежі й розбиті годівниці, втрати від браконьєрів значно більші, ніж при мирному співіснуванні. Майже у всіх приватних господарствах, куди мене запрошували для співробітництва, у тому числі для вирішення подібних конфліктів між місцевими мисливцями й господарством, була саме така проблема.

У одному господарстві «У-К», за «мудрим» рішенням мисливствознавця, було закрито полювання на зайця (і навіть на лисицю) і на пернату дичину аж на 7 років! При цьому власникові господарства було все одно, він дослухався до порад професійного мисливствознавця, який є місцевим жителем, має профільну освіту і до того ж пропрацював 20 років мисливствознавцем у лісгоспі. Звичайно, працюючи на двох посадах мисливствознавцем, нема коли їздити й наглядати за мисливцями, і самому пополювати хочеться, і порибалити, і грибочки позбирати, коли вже тут мисливствознавством займатися. Додам, і деякі єгері в тому господарстві (до моєї появи) не відставали від мисливствознавця, теж добре полювали, поки хазяїна не було. А місцевим мисливцям вони повторювали, мовляв, це хазяїн так вирішив, це він злий і вас не пускає. Можете собі уявити, яка напруга й протистояння було ті 7 років закриття полювання по дрібній дичині. У перший же сезон після мого приходу в господарстві «У-К» було відкрито полювання для всіх охочих на пернату дичину, лисицю й зайця – для місцевих мисливців, але тільки в присутності єгеря, і довго переконувати власника господарства зробити такий крок мені не довелося. Ось так, тільки-но піднявшись із бруду, місцеві «горбки» досить часто гноблять своїх же місцевих мисливців, а ви все валите на власників господарств.

Я в жодному разі не хочу обілити всіх олігархів і звалити всю провину за протистояння в проблемних мисливських господарствах винятково на керівництво і єгерів цих господарств. Варто подивитися на портрети Януковича або Пшонки (в образі імператора), щоб зрозуміти, як вони поводилися у своїх мисливських господарствах. Наше завдання навчити вас, шановні мисливці, боротися за своє законне право на полювання. Та для початку потрібно розібратися, з ким або чим треба боротися, а вже потім визначатися з методами боротьби.

На щастя, за 18 років існування в Україні «інших користувачів» мисливськими угіддями накопичений достатній досвід мирного співіснування й навіть співробітництва українських мисливців і «приватників». Його й будемо вивчати й розвивати.

В. Нижник



Украинская Баннерная Сеть