Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

За рибу гроші?

Дозволю собі почати статтю з показової історії, що мала місце на травневі свята 2015 року на Південно-Бузькому лимані в районі села Себино Ново-Одеського району.

Був прекрасний травневий день, на березі великої затоки (нерестовище) десятки рибалок і простих відпочивальників з дачних ділянок з берега ловлять на вудки карася. Карась клює зі змінним успіхом, хто вміє – той ловить, але таких рибалок небагато. Нерестовий період, на затоці жодного човна з рибалками, зате з певним інтервалом, без жодних пересторог, серед білого дня, з'являються браконьєрські «довбанки» і в усіх перед очима вибирають рибу з сіток. Ні, сіті вони не знімають, карась активний, у сітки ловиться чудово. Браконьєри ніби демонструють, що в них усе схоплено й за безпеку свою й своїх снастей вони не перживають. І це серед білого дня, за якихось 100-200 метрів від берега, повністю зайнятого відпочивальниками, у зоні прямої видимості рибінспекції (у бінокль, звичайно). На прохання якихось людей з берега один з браконьєрських човнів підпливає й відкрито влаштовує торгівлю рибою. Як ви здогадуєтеся, обуренню тих, хто рибалив на березі, не було межі. Ще більше невдоволення викликали браконьєри, коли через півгодини підплив ще один човен і люди в ньому почали трясти довгу сітку, яка відрізала підхід риби до берега за якихось 50 метрів. Посварилися, пом'янули «добрим» словом рибінспекцію, деякі склали вудки й пішли пити горілку, на тому боротьба громадськості з браконьєрством і закінчилася. А через дві години по дачному кооперативу, розташованому над рікою, поїхав мотоцикл із коляскою, завантаженою свіжою рибою. Ціни порівняно невисокі, торгівля йшла жваво. Надвечір по тому ж дачному кооперативу поїхав «Москвич», зі свіжою рибою у багажнику, але вже з різноманітнішим асортиментом – крім різної риби пропонувалися й раки.

Скільки я відпочивав на дачі, щодня по кооперативу їздили торговці рибою. Простому відпочивальнику в нерестову заборону в себе біля дачі навіть дітей на човні не можна покатати – діє заборона на вихід плавзасобів, а хто «порішав» питання з рибінспекцією, не те, що плавати по нерестовищу, сітками затоки перегородити можна, причому десятикратно, і нахабно торгувати незаконно добутою рибою.

Ви, шановні рибалки-любителі, теж подібних прикладів можете навести десятки? Не сумніваюся. Люблю спортивну риболовлю, рибалю на різних водоймах різних регіонів України, нерідко буваю на воді у службових і робочих справах – скрізь те саме. Виїдеш у сезон риболовлі на човні й спінінг закинути нікуди, кожний п'ятий закид натрапляєш на браконьєрську сітку. То це в сезон риболовлі й удень, а якщо виплисти на човні в нерестову заборону, коли простим смертним заборонено виходити на плавзасобах, а якщо ще й уночі – то не промахнешся по браконьєрській сітці жодного разу.

На деяких ділянках внутрішніх водойм із рибою давно покінчено, і браконьєри добивають уже й дрібноту, для чого застосовують сіті з вічком 26-28 мм, і навіть дрібнішим. На відомих рибних базарах, як і по всіх центральних трасах, особливо влітку в південному напрямку, відкрито продається вʼялена плотва (та інша тараня) далеко не дозволених до вилову розмірів. Складається враження, що живемо й рибалимо останній день, завтра не буде, дітям залишати нічого не треба, про онуків і мови немає. Без жодної ностальгії за СРСР, як рибалка зі стажем, стверджую – при совку такого свавілля не було, і на воді порядку було більше, і в місцях торгівлі (на базарах і трасах) незаконно добутою рибою й раками так нахабно не торгували.

Що ж трапилося, чому в сфері рибальства, як промислового, так і любительського, таке свавілля й разюча відмінність від інших галузей, пов'язаних з добуванням природних ресурсів? Чому державні контролюючі інспекції не справляються зі своїми обов'язками? Що, у нас у країні немає принципових людей, здатних захистити державу та її багатства? Неправда, війна з агресором показала, що таких самовідданих людей в Україні достатньо! Причин нещадної, винищувальної експлуатації водних живих ресурсів декілька, як загальнонаціональних, так і індивідуальних – специфічних для рибної галузі.

Відразу обмовлюся, що тут мова не піде про платні закриті водойми, це окрема тема. Висловлю крамольну думку: першопричина слкдного становища з рибою у водоймах загального користування, катастрофічне зниження її чисельності в останні десятиліття криється, з одного боку, у більшовицько-популістському підході до принципів любительської риболовлі, з другого, у винищувально-безглуздому підході промислового рибальства. Як результат – абсолютна бідність рибної галузі й державних інспекцій, насамперед, рибінспекції. Наприклад, по Київській обласній рибінспекції на одного інспектора цього року виділено в середньому 100 літрів палива. На скільки рейдів вистачить такого обсягу бензину? Не більше, ніж на 5 рейдів на рік. А такої кількості навіть на місяць мало! При всіх можливих доплатах рибінспектор отримує не більше 2 тисяч гривень на місяць, ніякої матеріально-технічної підтримки (нові катери, човнові мотори, автомобілі) рядові інспектори в останні роки не отримували. Шановні рибалки, на відміну від нас, тих, хто витримує усі погодні й побутові складнощі риболовлі за власним бажанням, інспектори тягнуть цю лямку з обовʼязку. Я не кажу про продажних інспекторів, хто виїжджає на воду тільки для того, щоб зібрати данину з підвідомчих бригад і для звітності покарати якого-небудь простачка. Мова про те, яким ми хочемо бачити справжнього, принципового, безстрашного, при цьому ще й освіченого захисника державних природних ресурсів, готового у свята й вихідні, у дощ і вітер, навесні й холодною осені, вдень, а частіше вночі випливати на воду й ганятися за бандюганами. І ви хочете, щоб на таку роботу за 2 тисячі гривень пішли справжні специ з думкою про захист народного добра?

Не краща ситуація й у Державній екологічній інспекції. Живий приклад, цього літа я запропонував начальникові оперативного відділу екоінспекції однієї південної області організувати рейд по боротьбі з браконьєрами, а я б підготував статтю за його результатами. Отже, у службовій «Ниві» обласної екоінспекції не вистачило бензину доїхати до бензоколонки, 200 метрів ми її разом штовхали. За власні гроші начальник відділу заправив 5 літрів бензину, ми доїхали до найближчої водойми, провели фотозйомку й поспілкувалися щодо проблем державної екологічної інспекції, на тому наш рейд і закінчився. Про який терміновий оперативний виїзд можна говорити, якщо до бензоколонки машина не доїжджає! Як на мене, так Держекоінспекція - це гроза всіх браконьєрів, у тому числі гроза продажних рибінспекторів. Вище нікуди! І з таким самим жалюгідним забезпеченням…

Я в жодному разі не збираюся виправдовувати бездіяльність і корупцію нинішньої рибінспекції. Свавілля й корупцію в її роботі можна порівняти хіба що з роботою ДАІ. Однак ми отримали таку інспекцію як результат нашого до неї ставлення. Сьогодні, щоб щось змінити, треба провести чищення в лавах рибінспекторів, хоча б 90% звільнити й набрати нових, не забруднених непевними зв'язками людей. Треба вдосконалити законодавчу базу роботи рибного господарства – давайте, треба провести всебічну реорганізацію – давайте, можемо навіть назвати рибінспекцію по-іншому й підпорядкувати самому Президентові або Прем'єр-міністрові. Однак треба рятувати державну інспекцію рибоохорони! Для початку слід знайти засоби, і не тільки на охорону, але й на відтворення водних живих ресурсів. Де шукати? Засоби ці є, потрібно просто нагнутися й підняти їх із землі, перепрошую – з води. Як може бути такою жебрацькою галузь із такими значними природними ресурсами, з таким потужним рекреаційним потенціалом?

Без усякого перебільшення можу сказати, сьогодні любительське рибальство – найпоширеніший вид відпочинку в Україні. В індустрії рибальських товарів: снастей, спорядження, амуніції, човнів і човнових моторів і ще багато чого, пов'язаного з риболовлею, крутяться величезні кошти. В одному тільки Києві можна нарахувати понад 20 солідних магазинів з продажу рибальських товарів. Я не даремно відношу любительську риболовлю до рибальської галузі, вона лежить в основі індустрії, набагато потужнішої, ніж промислове рибальство. Можу стверджувати, що сьогодні законний вилов риби любителями набагато перевищує офіційний промисловий вилов риби у внутрішніх водоймах. І в нас немає грошей для охорони такого цінного природного ресурсу, яким є риба?!

Я можу зрозуміти, коли бідує охорона природно-заповідного фонду, коли злидарює спорт – це неприбуткові сфери. Однак риба лежить в основі двох прибуткових галузей: промислового рибальства й цілої індустрії спортивної риболовлі, а охороняти її – немає коштів? Абсолютний нонсенс! Зрозуміло, за рахунок грошей, зароблених на промисловому рибальстві, налагодити охорону й відтворення водних живих ресурсів на такій території немає ніяких шансів. Про промислове рибальство у внутрішніх водоймах взагалі розмова окрема, його треба було прикрити ще 25 років тому. А от потенціал любительського (або спортивного) рибальства й індустрії, з ним пов'язаної, можна розглянути уважніше. Усе пізнається в порівнянні, от і ми на основі порівняльного аналізу зі схожою галуззю спробуємо розкрити суть питання й запропонувати шляхи виходу з проблеми. Далеко ходити не треба – мисливське господарство України. Хай як ми його лаємо, але мисливська галузь у нас стоїть на голову вище від рибальської, у всякому разі, порядку в полюванні більше, і не спостерігається такого катастрофічного зниження чисельності диких звірів і птахів, а по деяких копитних був навіть приріст. Основна складова полювання – рекреаційна, хай там як, на полювання, як і на любительську риболовлю, люди їдуть, у першу чергу, на відпочинок, заради спілкування з природою й товаришами, по позитивні враження. Буде удача, дістанеться трофей або перепаде шматочок м'яса з кабана – добре, але на першому місці завжди в мисливців відпочинок і враження, як і в рибалок. Для повноцінного процесу як у одних, так і в других має бути кілька складових, головні з яких: природа – угіддя, тваринний світ – державні природні ресурси. У тих і в інших видобуток крім приємних вражень являє собою ще й харчову цінність. Тоді чому такий різний державний підхід – мисливці платять за полювання, а рибалки ні (за поодинокими винятками). На якій підставі? А на підставі більшовицько-популістських гасел. Вчитуєшся в статті Закону «Про тваринний світ» і не перестаєш дивуватися, усіх захистили, примудрилися навіть найдурніший додатковий Закон написати «Про захист тварин від жорстокого поводження», при цьому так жорстоко вчинили з рибою. Цитую ЗУ «Про тваринний світ»: Стаття 9. Основні вимоги й принципы охорони, раціонального використання й відтворення тваринного світу.

- платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

А от вам рядки зі статті 18 того ж Закону: «Збір стягується за такі види спеціального використання об'єктів тваринного світу: полювання; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин…».

Логічно, правильно й справедливо. Вилучаєш із природи – плати! Найнепорушніший і найправильніший принцип природокористування. Кабани, зайці, качки, так само як і щуки, судаки й лящі належать усьому українському народові. Хочеш добути й з'їсти – добувай, але з власником добра розрахуйся. Мисливці становлять менше одного відсотка українських громадян, рибалки – близько 5% (але не більш 10%). Чому вони мають право безкоштовно «лазити в спільний холодильник»? Можна передбачити окремі незначні винятки безкоштовного вилучення загальнонародних природних ресурсів, як то з науковою, культурно-просвітницькою, виховною і естетичною метою, в інтересах охорони здоров'я людей, регулювання чисельності тварин та з іншою, справді важливою і необхідною метою. Однак це все винятки, що ніяк не порушують загальну чисельність видів живих істот. І от в абсолютну противагу статтям, озвученим вище, якийсь чиновник-політикан з поглядами радянського колгоспу додає в ЗУ «Про тваринний світ» зовсім протилежні за змістом і згубні для рибної галузі статті, ні, не статті, а популістські приписочки: «Стаття 17. До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безкоштовного любительського й спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), які здійснюються з їхнім вилученням (добування, збирання й таке інше) з природного середовища».

Оце так! За все, що вилучається з природи, за всі види спеціального використання тваринного світу треба платити, а за рибу, за так звану спортивну й любительську риболовлю – ні! У статті 18 пишуть, що рибальство – це спеціальний вид використання ресурсів, а в статті 17 – мовляв, не зовсім спеціальний, а любительський. Таку ж дурню повторюють і в статті 27. Любительське й спортивне рибальство.

Хто не в курсі, шановні читачі, в Україні діють тарифи (Тимчасові норми плати за спеціальне використання диких тварин) на всі види живих істот і навіть дрібних гризунів, ящірок, жуків і метеликів. За кожну вилучену з природи особину слід платити. А рибу під вивіскою «любительська риболовля» можна тисячами тонн щорічно вилучати безкоштовно! Мудрі політики на догоду виборцям, за їхні голоси, хоч що готові розвалити або віддати на розтерзання. Чекайте, але ж і мисливці займаються зараз винятково любительським полюванням, різні промвідстріли копитних і промисел хутрових звірів давно канули в Лету. То, може, і мисливцям дозволене безкоштовне полювання на все?

В одній з попередніх статей «Підводне полювання. Погляд із суші» ми вже порушували це питання, нічого – повторюся. Отже, на якій підставі мисливець, наприклад, за 3-5 добутих перепелів (загальною вагою менше кілограма) платить як мінімум 100 гривень, а рибалка за 5-кілограмового сома або щуку не платить нічого? Може, тому що всі наші мисливці – це професіонали, товстосуми, дорого одягнені, тепло взуті й оснащені дорогими рушницями, у всіх поголовно грошей – кури не клюють, а всі наші рибалки – це любителі, винятково босоногі хлопчаки з бамбуковими вудками? Нічого подібного. Їдьте на Дніпро в рибальський сезон, зовсім не дешеві човни з імпортними моторами, обвішані такими ж імпортними снастями, ви побачите на квадратний кілометр в 50 разів більше, ніж джипів на квадратний кілометр мисливських угідь. Сміливо беруся стверджувати, що платоспроможних рибалок в Україні в 3 рази більше, ніж платоспроможних мисливців! При цьому кожний (за рідкісним винятком) мисливець, у тому числі й небагаті сільські жителі, щорічно платить за своє задоволення близько 500-1000 гривень, і це без вартості полювання на копитних тварин.

А, може, тому, що мисливці щорічно вилучають із природи й тягнуть додому тонни м'яса дичини, а рибалки приносять раз на місяць по 5 дохлих карасиків? І це не так! Загальна жива маса дичини, яка щорічно добувається мисливцями (на законних полюваннях) становить близько 3 тис. тонн, а загальна жива маса виловленої любителями риби може бути оцінена в 25 тисяч тонн (і це цифра за найскромнішими підрахунками)!

Мої опоненти можуть зазначити, що з тих грошей, які платять мисливці за полювання, мало що перепадає державі, ці кошти витрачаються користувачами угідь. Згодний, але з цих коштів: 30-45% витрачається на зарплату єгерської служби (а це вже діюча охорона угідь), 15-35% - на біотехнію, відтворення, дичерозведення, 10-15% - на бензин для охоронних і біотехнічних заходів. Якщо рибна галузь отримає такі гроші від рибалок-любителів і витрачатиме їх за такою самою схемою, побачите, який порядок буде на наших водоймах, і наскільки більше там стане риби. Куди платити, яким структурам, на що їх спрямовувати, яким чином контролювати кошти, що витрачаються, – це вже тема окремої статті.

В. Нижник



Украинская Баннерная Сеть