Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Ще раз про металеві гільзи

Прочитав у січневому номері «Полювання та риболовлі» матеріал О. Лещинського "Металеві гільзи" і не зміг утриматись, щоб не вставити своїх п'ять копійок в порушену тему. Хочу поділитися з читачами нашої газети власним досвідом з використання металевих гільз.

Ще в дитинстві, коли батько споряджав набої, він проводив з нами "лікнеп" під впливом якого я засвоїв, що металеві (наші сільські мисливці називали їх мідними) гільзи – це добротно і надійно. Про пластмасові в ті часи ніхто й не чув, а папкові були дефіцитні, як і капсулі "Жевело" для їхнього спорядження. Випускалися промисловістю тоді й папкові гільзи під капсуль "Центробій", але перевагу мисливці надавали солідній металевій і я спробую пояснити чому.

По-перше – багатострільність та доступність і простота переспорядження цих гільз. По-друге (тут зброярам та балістикам варто було б прийняти щось заспокійливе, а потім читати далі) – спосіб спорядження набоїв, який папкові витримати аж ніяк не могли. А проводився він так. В капсульовану гільзу за допомогою мірки засипалася порція димного пороху, рекомендована для даного калібру на коробці. Потім металевим навійником, діаметр якого був трішки меншим від внутрішнього діаметру гільзи, порох спресовувався до тих пір, поки вже самостійно не висипався з гільзи (перевернутої). Після цього на порох ставилася прокладка з товстого картону. В якості клейтуха використовувався папір із шкільного зошита. Півтора листка старанно розминали і знову забивали навійником до тих пір, доки останній не починав підскакувати. На клейтух клалася прокладка і в набій засипався саморобний шріт (стільки, скільки вміщалося в гільзу по вінця). Шротову прокладку заливали парафіном, що до речі, не забезпечувало надійного кріплення. Уявіть собі, який тиск виникав при пострілі, і це ще не все...

Якось знайомий привіз батькові банку "Соколу". Оскільки навіть мірки (за ваги навіть не йшлося) для бездимного пороху в усьому селі не було, то ''Сокіл" мисливці відмірювали... міркою для димного пороху. Єдине, що відрізняло спорядження "Димаря" від «Сокола», це стискання пороху зусиллям 6-8 кг.

Одного разу батько похизувався перед компаньйонами, що його набої споряджені бездимним "Соколом".

- А ну-ну, вріж по газеті!

"Врізав".

- Ого! Моцно! Треба трохи менше пороху сипати, бо аж розвертає і плече болить – сказав батько.

Я ні в якому разі не закликаю мисливців користуватися таким способом спорядження набоїв. Адже тоді порушувалися всі мислимі і немислимі правила. Я просто хочу підкреслити надзвичайну міцність металевих гільз, які лише після кількох пострілів потребували калібрування.

Сьогодні я користуюсь металевими гільзами при полюванні в умовах підвищеної вологості, а також на перепела й при відстрілі ворон. Перепелине полювання не потребує повного заряду, бо стрільба, зазвичай, ведеться на близьких відстанях. В капсульовану (без підсипки) гільзу я засипаю половину норми димного пороху, на нього ставлю кілька тонких прокладок загальною товщиною 3 мм. Потім деревоволокнистий клейтух на 2 калібри більший (тобто, в набоях 12 калібру – 10-й), півнорми шроту 8-9 номерів притискаю половинкою деревоволокнистого клейтуха, але розділеного по висоті і все! Такий набій забезпечує надійне ураження перепела на відстані 15-20 метрів, що цілком задовольняє вимоги до пострілу на цьому полюванні.

Із наважками димного пороху можна варіювати від мінімуму до максимуму, лише потрібно витримувати відношення порох-шріт у пропорції 1:6. Бездимні порохи таких «вольностей» не допускають, бо для повноцінного пострілу потребують повного заряду шроту та щільної закрутки гільзи.

Багато хто рекомендує просвердлювати в капсульному гнізді металевої гільзи два додаткових отвори. Цього, на мою думку, робити не варто, щоб не ослаблювати гніздо. До того ж така робота потребує певних слюсарних навичок, а без цього можна й зіпсувати нову гільзу. Підсипка 8-10 зерняток димного пороху до капсульного гнізда дозволяє без будь-яких шкідливих наслідків посилити дію пістонів «Центробій» при використанні пороху "Сокіл".

Відразу хочу зазначити, що інші бездимні порохи в металевих гільзах особисто мною не використовувалися і дати тут якихось порад я не можу, проте вважаю, що підсипка «димаря» посилює потужність запального вогню до рівня "Жевела".

Промисловість в радянські часи випускала (чи випускають і сьогодні, не знаю) металеві гільзи спеціально під капсуль «Жевело». Єдиною вадою цих гільз було тонке денце. Вставлений капсуль, наполовину виступав над ним в середину гільзи. При пострілі посиленим зарядом пороху «Же вело» деформувався так, що видалити його ставало надзвичайно проблематично. Мисливці уникали цієї проблеми використовуючи шайби, які виточувалися на токарному станку. Зовнішній діаметр шайби підбирався так, щоб вона "з натягом" входила в гільзу, денце якої попередньо змащувалось епоксидним клеєм. Внутрішній діаметр просвердлювався відповідно до розміру капсуля.

При спорядженні набоїв "Центробоєм" і порохом "Сокіл" під капсуль я обов‘язково підсипаю димний порох (як описано вище). Прокладки вирубую висічкою (19,7 мм) з тонкого картону. На порох кладу їх кілька штук, щоб загальна товщина прокладок була не меншою 3 мм. Повстяні клейтухи використовую 10 калібру, або ж каліберні, попередньо вдарені молотком. Від удару вони "роздаються" в ширину. Оскільки маса повстяного клейтуха досить солідна, то при пострілі він наздоганяє сніп шроту й розбиває його. Щоб уникнути цього я розрізаю клейтух гострим ножем хрестоподібно на 3/4 його висоти. При вильоті зі ствола під натиском зустрічного повітря він розкривається по надрізах і різко гальмує не завдаючи шкоди. Зверху клейтухів обов'язково кладеться прокладка. При споряджені шротових набоїв я використовую стаканчик-концентратор.

Картеч 6,2-8,2 мм я заряджаю по власному не раз перевіреному рецепту. Суть його дуже проста. У залежності від того, яка купчастість потрібна на цей час, з паперу (дуже добре для цього підходить калька) відрізаю клапоть, висота якого вдвічі більша стовпчика картечі (або ж шроту). Довжина паперу повинна бути не менша двох внутрішніх діаметрів гільзи. Потім, відступаючи на висоту 1/2 шроту від краю паперу, обкручую довкола навійника. У результаті виходить паперова трубочка. Кінець, який знаходиться над навійником я закручую кілька разів на зразок «фантика» цукерки й такий паперовий стаканчик вставляю в гільзу. Після цього закладається картеч (шріт). У результаті над шротом виступає край стаканчика висотою близько 20 мм. Його можна закрутити так само, як і знизу, або ж акуратно скласти в гільзу.

Від способу закривання залежить купчастість пострілу. Набій я закриваю спеціальним пластиковим ковпачком для металевих гільз. Якщо у вас їх немає, то тут стане в нагоді бджолиний віск. Автори деяких книг рекомендують змащувати стик прокладки і гільзи парафіном за допомогою пензлика. Інші рекомендують заливати прокладку парафіном на висоту 1-2 мм. Перший спосіб не забезпечує надійного кріплення, а в другому випадку одержуємо важку шротову прокладку, яка розсіває шріт, набагато знижуючи купчастість пострілу. До того ж на морозі парафін стає крихким.

Бджолиний віск, попередньо розтоплений, наливаю поверх прокладки висотою близько 3 мм. Доки віск не загус, верхній край гільзи відхиляється на 15-20 градусів і обертається навколо осі. Віск загусає на стінці, забезпечуючи надійне кріплення шроту та гідроізоляцію набою.

Пам‘ятаю колись, в радянському журналі «Охота и охотничье хозяйство» рекомендували кріпити шротову прокладку за допомогою клею БФ-2. Застерігаю, цього робити не слід, адже нагар та окиси на стінках гільзи намертво зчіпляються з шаром клею. Під час пострілу така "наждачна" прокладка з великою швидкістю пролітає по стволу, дряпаючи його стінки твердими частинками. Сотня пострілів набоями з таким кріпленням роздряпують ствол практично знищуючи його. Такі досліди проводили збрознавці Канади, які не рекомендували в такий спосіб кріпити прокладки на шріт.

При бажанні від металевих гільз можна отримати постріл з показниками, які не поступляться параметрам отриманим при використанні пластмасових і папкових гільз.

Відразу після стрільби із металевих гільз необхідно видаляти капсулі. Якщо цю процедуру відкласти на потім, то окиси так "припаяють" капсуль до гнізда, що видалити його буде досить проблематично. До речі, прибори УПС-5, "Барклай", "Діана" не забезпечують стабільного видалення пістонів "Центробій". Особисто я використовую для цього гартоване чотиригранне шило. Гільзу при цьому я надіваю на стійку УПС-5, в яку вкручена насадка для вставляння капсулів. Посередині відстані між слідом від удару бойка та краєм капсуля шилом, яке під тиском злегка провертається вліво-вправо, проколюється отвір. Потім шилом піддовбується капсуль, що досить легко видаляється, а наковальня гільзи залишається неушкодженою. Забруднені гільзи (особливо після пострілів димним порохом, коли появляється зелений наліт) слід почистити. Для цього потрібно на одну добу покласти їх в пластмасовий посуд та залити 9 % оцтом, розведеним водою в пропорції 1:1. Нагар та окиси після цього розм‘якнуть і легко видаляються за допомогою щетинного йоржика, або тонкої палочки, обгорнутої в кілька шарів цупкою матерією. Після видалення бруду гільзи потрібно помістити на 30 хвилин в розчин харчової соди. Це припинить дію оцтової кислоти. Після цього гільзи промивають під проточною водою. Останній штрих – сушіння в духовці, попередньо нагрітій до 110 градусів до повного видалення вологи.

До речі, гільзи які вже не піддаються калібровці не варто викидати. Метал з них слугуватиме вам матеріалом при виготовленні блешень.

Ю. Курочка



Украинская Баннерная Сеть