Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Весняне полювання: за і проти

Весняне полювання має серед мисливців як гарячих прихильників, так і не менш затятих противників. Подаємо точки зору на цю проблему відомих авторитетних мисливців Остапа Вишні й Бориса Антоненка-Давидовича.

« — Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті.

Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти!

Чому? Навесні в лісі краса яка!

От тому, що краса, я й ворог!

І замислився-замислився мій вірний товариш. А потім питає:

Ти молодим коли-небудь був ?

Здається, — кажу, — був. Та й що з того?

Було й мені, — він каже, — колись вісімнадцять літ. І були в мене тоді очі, як сливи, і кучері, як пісня. І була тоді весна. А Галя, що жила, як піти поза садком та перейти леваду, так Галя та, повір мені, була краща, як весна...

— У суботу, Галю, ввечері, як тато з мамою поснуть, прийду, — сказав я Галі.

— А я чекатиму. У клуні, — зашарілася-зашарілася Галя.

Настала субота...

І йшов я, пам'ятаю, через леваду... Вузесенька, вузесенька стежечка понад струмком... За вербами Галин город, а з городу до двору перелаз... І от я на перелазі. Став. Серце тьох-тьох-тьох!

...Коли це хтось як тьохне мене билом межи в'язи, так я тільки — ой!

— До Галі, гемонський хлопець?! Я тобі дам Галі!..

Давно це було...

І коли я підіймаю рушницю й беру його на мушку, я не селезня бачу на озері, я бачу себе на перелазі і... опускаю рушницю! Ні, друже мій, навесні я не полюю.

Люблю я полювати восени. І качку, і вальдшнепа, і все...»

Борис Дмитрович Антоненко-Давидович, навпаки, був любитель весняного полювання. Він чекав його, наче свята, і присвятив йому кращі рядки мисливської поеми «Семен Пальоха». Митець із двома своїми друзями пливли пароплавом вгору по Дніпру до села Сваром'є (тепер воно затоплене водами Київського моря). Там вони полювали з човна селезнів на манок. Човен заздалегідь лаштувався, щоб селезні, які підлітають, не помітили мисливців.

«Семен Іванович витягнув з дірявої залатаної кишені свого кустарного манка. Його манок — це брудна перев'язана мотузком комбінація з лозинки і гільзи військового набою. Але ми швидко переконалися, що то за струмент і які штуки може на ньому втяти неперевершений маестро Пальоха!

Він урочисто, як до якогось таїнства, випростав руки, плюнув, поважно витер рукавом губи й узяв у рота манок: — Киги-ки-ки!.. Киги-ки-ки!.. Непролазні хащі пралісу, важка хода первісного громадянина землі і його голодне виття, коли він ранком виходив налови, — все це раптом війнуло на нас від тих Пальошиних звуків і його зморщеного, зосередженого увагою десь на одній цятці манка, обличчя. Та не минуло й хвилини, як з безкрайої водної далини налетіло троє чирок. За ними ще відкілясь двоє. Знову летять! Цілий табун самців... Вони кружляють над нами, вигинаючи на всі боки свої довгасті шиї й по-кавалерійському потріскуючи дзьобами. З нашого човна ще дужче розтинаються навіжені трелі качиної серенади. Манок Семена Івановича видає такі шалені, такі пристрасні звуки, що самці геть зовсім чманіють. Вони чують одвічний весняний поклик самиці, чують її одчайдушний від палкого жадання крик і не знаходять її. Ми зовсім розгубилися від такої несподіваної маси птахів, від їхньої близькості й зухвалості, що наші рушниці якусь хвилину безпорадно крутяться, не знаючи, куди цілити. Табун двічі мало не черкнувся крилами об кінці наших цівок.

— Бий! — осатаніло кричить Пальоха й знову висвистує свої несамовиті трелі. За п'ять кроків від човна плюснувся у воду самець і здивовано озирається довкола. Я спопороску вистрелив у нього й ганебно схибив. Він був так близько від мене, що я просто не повірив своїм очам. Самець знявся, але Вадимів постріл кинув його назад у воду. Дико, підступно, по-половецькому вабить дядько Семен своїм манком птахів, і ми так само, як наш двоногий предок тисячі літ тому роздирав корчуватими пальцями закривавлене, духмяне м'ясо впійманого звіра, стріляємо в самців, хапаємо їх з води за розпростерті крила й добиваємо підранків, бо на полюванні через тисячоліття прокидається наш двоногий предок і сповнює ловецькою жагою наше єство. Той предок теж їв м'ясо й загортав своє тіло в хутро!»

Оце такі дві альтернативні точки зору на весняне полювання. Питання відкриття весняного полювання було спірним і в часи, коли наповнюваність наших угідь дичиною була незрівнянно більшою. 5-й з'їзд Всеукраїнського союзу мисливців і рибалок, який відбувся наприкінці листопада 1924 року, постановив припинити на території УРСР весняне полювання на всі види дичини. З даного питання відбувалась широка дискусія. Всі округи висловились за те, що весняне полювання шкідливе, але більшість із них зійшлись на тому, що слід дозволити його відкриття, виходячи з фінансових міркувань.

Враховуючи голоси з місць, ЦР ВУТМР на засіданні 6.02.1925 року ухвалила рішення взяти на себе відповідальність перед 6-м Всеукраїнським з'їздом щодо відкриття весняного полювання й порушити клопотання перед Наркомземом про дозвіл такого по 1 травня на відкритих водних просторах, але не в місцях гніздування водоплавної дичини.

Отже, 1925 року весняне полювання відбулося в 36 округах з 46; в результаті було взято 1453 гусей, лебедів — 450, селезнів різних порід — 11591, вальдшнепів — 2291. Описане вище полювання на селезня Б. Антоненка-Давидовича відбулося саме тієї весни.

Основний аргумент прихильників весняного полювання полягає в тому, що селезень — поганий сім'янин, пташенят він не висиджує, постійно переслідує качку, яка вже сіла на яйця, а інколи й розоряє її яйцекладку, виходячи зі своїх егоїстичних бажань бути поряд із самкою і покривати її. Качці доводиться непомітно втікати від нього, щоб будувати й вимощувати гніздо та знести яйце. Періодично качка мусить залишати гніздо, щоб поживитись. Селезень, помітивши її, починає вперто й нав'язливо переслідувати. Качка злітає в повітря, за нею — селезень, до нього приєднуються ще кілька самців і зрештою за качкою женуться з десяток качурів. Щоб відірватись від нав'язливих женихів, качка робить великі кола і замість того, щоб через якихось 10-15 хвилин бути в гнізді, повертається до нього дуже пізно. Яйцекладка за цей час охолоджується або стає здобиччю сірої ворони.

Роль селезня порівнюють з роллю трутня у бджолиній сім‘ї. Після спаровування з маткою трутень стає непотрібним, і бджоли, керуючись інстинктом, виганяють його з вулика.

Отже, прихильники весняного полювання на качурів обстоюють ту думку, що воно є бажаним в інтересах мисливського господарства.

«Не ходите весной не только с ружьем, но даже без ружья по утиному болоту, и у вас будет много выводков» (Г. Кожевников), — кажуть противники весняного полювання.

Зрозуміло, що відкриття весняного полювання на самців може відбуватися лише тоді, коли угіддя будуть наповнені дичиною, а сам процес весняного полювання перебуватиме під суворим єгерським і правоохоронним контролем. Виходячи з реалій нашого сьогодення, довгенько довелося б кигикати своїм манком маестро Пальосі, перш ніж на його закличні рулади налетить якийсь випадковий селезень. Не ті часи, не та натура!

Д. Голда



Украинская Баннерная Сеть