Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Вольові рішення та їх вплив на стан довкілля

Прикладом "вольових" рішень е будівництво Київського водосховища, Чорнобильської АЕС та інші, які були прийняті всупереч рекомендаціям вчених і громадської думки. Ще одне з таких "вольових" рішень – широке запровадження меліорації прийняте "директивними" органами після травневого(1966 р.) та, особливо, жовтневого (1984) пленумів ЦК КПРС.

Термін меліорація (в перекладі з латини означає поліпшення) включає в себе широкий комплекс заходів, спрямованих на збільшення родючості ґрунтів та покращення стану довкілля. У комплекс меліоративних заходів входять захисні лісонасадження, зрошення ґрунтів, осушення. Саме останньому згадана вище Постанова надавала пріоритетного значення з метою введення в сільське господарство нових площ для виробництва зерна (потрібно було перегнати Америку).

Пригадую в ті роки мені довелося бути в справах у Боярці. Повертаючись до Києва і чекаючи на електричку я звернув увагу на агітаційний стенд-вітрину на якому була виставлена в розвороті газета "Радянська Україна" з великою підвальною статтею "Випередимо Америку". У цій газеті якийсь відчайдушний дотепник у слові „випередимо” друге „Е” закреслив, істотно змінивши значення заклику. Наскільки точною була подібна правка сам „редактор” мабуть і не здогадувався.

А на меліоративні заходи радянським урядом були асигновані величезні кошти, наприклад, у 1966 році 1,7, а в 1985 – 8,3 мільярда карбованців. На практиці Київщини меліорація мала такий вигляд. Мисливці старшого віку пам'ятають, як їдучи по трасі Київ-Харків на 56-му кілометрі біля села Бзів вузенька ґрунтова дорога повертала направо і через кілометр-півтори перед очима поставали два польових "блюдця" заповнені водою і зарослі по берегах очеретом, рогозом та лепехою. Одне з них було площею біля 3 гектарів, а друге трохи менше. Для диких водоплавних там було привілля: вода і корм поруч. Недалеко з цими болітцями (якщо можна їх так назвати) була колишня територія хутора який в 1936 році переселили звідти (під час кампанії знищення хуторів) в села. Говорили, це робиться для того, щоб хутори під час майбутньої війни не служили притулком для ворожих парашутистів, шпигунів і диверсантів.

Мені довелося полювати у тому місці разом з Сергієм Герасимовичем і ще з одним нашим приятелем. Тоді, пригадується, ми приїхали трохи запізно. Поки облаштувались, розіп‘яли намети, зварили куліш, розпочався й льот. Ми там заночували. Вранці був також просто чудовий льот, і мої товариші взяли по крижню. Один я залишився без трофею, але обстежуючи місцевість біля нашої ночівлі, я помітив кущики здичавілого бузку, мабуть там колись була садиба, і за якихось десяток метрів я помітив "черінь" першокласних печериць. І хоч качки я тоді не взяв, але повернувся додому з хорошим трофеєм – справжніми польовими печерицями. Через рік, проїжджаючи трасою на 56-му кілометрі я повернув голову направо і побачив таку картину: місця де в минулому році ми полювали, були пориті величезними ровами, а поруч складені стоси керамічних дренажних труб, які мали бути закопані в землю для ліквідації тих невеликих боліт.

Навіть прості підрахунки переконують, що врожай пшениці з тих осушених площ не вартий тих капітальних вкладень, затрачений на їх меліорацію (а що сьогодні ми маємо на цих площах – пустелю). І хто враховував скільки птахів гніздилося там і скільки мишей і всіляких кузьок вони знищували на навколишніх полях, рятуючи сотні центнерів врожаю. Адже в природі все взаємопов'язане, і перш ніж робити якесь втручання треба враховувати всі складові біоценозу.

У сьогоднішньому різкому падінні численності дичини в Україні є величезна вина непродуманої кампанії по меліорації. Так, до останнього видання Червоної книги України занесено 382 види тварин, що у 4,5 рази більше ніж у виданні 1980 року. Унаслідок негативного антропогенного впливу зменшилась насамперед численність мисливських видів. Так, за останні 9 років кількість копитних зменшилась на третину, а їх добування у 6,8 рази.

Ще однією з причин різкого падіння численності дичини також є низька екологічна культура чиновників і управлінців при техногенному втручанні в природу, та чого там гріха таїти, низька загальна культура в значної частини суспільства. Хіба ми не спостерігаємо як повесні спалюють траву на обочинах доріг, на межах, канавах не усвідомлюючи того, що вони чинять злочин. Адже в полум'ї гинуть тисячі комах-запилювачів та їх личинки й лялечки, молодняк дичини, пташині гнізда.

Прикладом високої екологічної культури можна вважати Чехію й Словаччину. Незважаючи на невелику площу й досить високу густоту населення на одиницю площі, кількість дичини там на порядок вищий ніж у нас. Там під контролем лісових органів щороку відстрілюють до 1 мільйона зайців, 1,1 мільйона фазанів, 800 тисяч куріпок, 14-15 тисяч оленів, 60-80 тисяч кіз, 3 тисячі кабанів, 1,2 тисячі лані. За кількістю дичини на одиницю лісової площі й інтенсивності ведення мисливського господарства Чехія займала одне з перших місць у світі. І Чехія й Словаччина мають успіхи і в природоохоронній роботі. Мережу заповідних об'єктів складають три природних парки (87,5 тис. га), чотири лісових масиви біля 200гисяч га, 400 державних заповідників (123тис. Га), шість дендропарків (455га), біля 100 ділянок – пам'яток природи.

Як нам в Україні досягти тих успіхів у наповненні угідь дичиною, які мають Чехія й Словаччина? Насамперед треба визначити єдиного господаря, відповідального за стан флори й фауни в природних угіддях. Це можуть бути, наприклад, Мінекології або Мінлісгосп як державні установи. Українське товариство мисливців і рибалок та Українське товариство охорони природи, як добровільні організації також не стоятимуть осторонь у вирішенні актуальних питань відтворення мисливської фауни. Між цими організаціям, включаючи і вчених з Інституту зоології НАН повинен бути вироблений скоординований план відтворення дикої фауни. І його потрібно неухильно виконувати, щоб більш ніякі "вольові рішення" не завдавали шкоди природі й суспільству.

Д. Голда



Украинская Баннерная Сеть