Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Сказ

Добігає кінця рік Свині, що прийшов на зміну року Собаки, проте незайвим буде нагадати мисливцям, лісівникам і широким колам громадськості про те, що саме з собакою найбільш часто пов’язується небезпечне захворювання людини і мисливських тварин – сказ. Спричинюється воно нейротропним патогенним фільтрівним вірусом з родини Rhabdoviridae роду Lyssa, що вибірково уражує центральну нервову систему. Вважається, що це захворювання сформувалося 70–100 млн. років тому назад внаслідок макроеволюції родини Rhabdoviridae у напрямку: рослини – безхребетні – мідицеподібні – собакоподібні. Побачити віруси сказу можна тільки під мікроскопом, вони мають видовжену або округлу форму і сягають 80–180 нанометрів. Сьогодні відомі 7 генотипів вірусу рабічної інфекції. Причому сучасні вакцини можуть забезпечити захист тільки від 1, 6-го та 7-го генотипів.

Як і багато інших захворювань диких тварин і людини рабічна інфекція відома задовго до встановлення її етіології. Сказ описаний ескулапами Стародавнього Сходу іще за три тисячі років до нашої ери, у Стародавній Греції про нього повідомляли Демокрит, Аристотель та інші. Згадка про це захворювання є у кодексі законів Стародавнього Вавилону за 23 століття до нашої ери. Захворювання було поширене у всьому Стародавньому світі. В Талмуді зазначені п’ять ознак рабічної інфекції у собаки: рот її відкритий, тече слина, вуха звисають, хвіст висить поміж ногами, голос хрипкий або зовсім нечутний; рекомендується, не наближуючись, вбити її стрілою.

Передається рабічна інфекція здебільшого через слину хворої на сказ тварини при укусі або ослиненні ушкодженої шкіри. Описані випадки аерозольного ураження людей від лиликоподібних. Пересічно, з часу ураження до розвитку захворювання минає від 2–6 тижнів до 2–24 місяців, в залежності від шляхів ураження і стану організму. У людини найкоротший інкубаційний період має місце при укусах у ділянках шиї та голови, найдовший – при укусах тулуба та нижніх кінцівок. Після укусу вірус розвивається в м’язовій тканині, досягнувши нервових закінчень, швидко сягає центральної нервової системи, де відбувається його нагромадження. Розмножується вірус у слинних залозах, куди потрапляє посередництвом периферійних нервів. Проникаючи в головний і спинний мозок, він спричинює в них руйнівні процеси. У слині ураженої особини вірус рабічної інфекції з’являється іще за кілька днів до клінічних проявів захворювання. Упродовж усього інкубаційного періоду уражені вірусом особини стають джерелом інфекції. У хворої люди з’являється почуття страху, особливо вона боїться води – звідси найдавніша назва захворювання – гідрофобія або водобоязнь. Поряд з гідрофобією, не менш характерним симптомом є аерофобія. Судороги настають при найменшому подиху повітря в обличчя або навіть від переміщення повітря від швидкого закривання дверей у приміщенні. Власне захворювання призводить до смерті упродовж 1–7 діб. Можливість розвитку імунітету після перенесеної хвороби не вивчена, оскільки захворювання завжди закінчується смертю. Специфічного лікування сказу немає. У світі середньорічна смертність від цього захворювання становить 40–60 тисяч людей, з них майже половина – діти.

Цікаво, що вірус сказу швидко руйнується під дією прямих сонячних променів, при кип’ятінні – за 2 хвилини, при температурі 60 °С – упродовж 5 хвилин; втрачає патогенні властивості під дією формаліну, лізолу, фенолу, хлораміну, сулеми. Чутливий він також до ефіру, ацетону, метилового спирту і трипсину, проте при низьких температурах або висиханні не втрачає патогенних властивостей. Зважаючи на відносно низьку стійкість вірусу до дії звичайних дезинфікуючих засобів і високих температур, ефективними можуть бути профілактичні заходи.

Вакцину для профілактики сказу, вперше виготовив Луї Пастер. Першу людину, врятовано від смерті, за допомогою щеплення, у Парижі в 1885 році, це був Жозеф Майстер. З 11 червня 1886 року такі профілактичні щеплення розпочали проводити в Одесі, на спеціально створеній бактеріологічній станції, засновниками якої були І. І. Мечніков, Н. Ф. Гамалея та Я. Ю. Бардах. До речі, останній, першу вітчизняну антирабічну вакцину випробував на собі, щоб у такий спосіб довести безпечність щеплень від сказу.

Вчені доказали, що до сказу чутливі майже усі дикі і свійські ссавці, а також птахи. Однак, найбільш часто сказ ідентифікують у собак і котів, а серед диких тварин – у лиса і вовка.

В останні десятиріччя у вірусу сказу спостерігається здатність адаптуватися до різних видів тварин а також мінливість його протекторних антитіл. До передачі сказу включаються єнотоподібний собака, шакал золотавий, куни лісова і кам’яна, борсук лісовий, тхір чорний, горностй, ласка, нориці польова і руда, щур водяний, миша звичайна, миша-житник, мишак жовтогорлий і лісовий, пацюк мандрівний, ондатра, ведмідь бурий, кіт лісовий, рись та ін. Дещо рідше захворювання спостерігається у свині дикої, сарни європейської, оленя лісового, лося. Певні проблеми виникають також унаслідок поширення вірусу сказу серед лелекоподібних.

Експерти Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я зазначають, що рабічній інфекції притаманні два самостійних епізоотичних процеси: а) циркуляція вірусу та його біологічних видозмін у популяціях диких тварин, так званий «сільватний сказ» і б) циркуляція вірусу поміж собак і кішок (домашніх тварин) – «класичний сказ». Одні вчені вважають, що між зазначеними епізоотичними процесами обмін вірусами цілковито можливий. Інші дослідники стверджують, що зворотній перехід вірусу від домашніх тварин до популяцій диких тварин залишається явищем ніким не доказаним; домашні тварини є, зазвичай, екологічним тупиком сказу.

Одна з найбільш відомих панзоотій «сільватного сказу» мала місце в період другої світової війни, на теренах Східної Прусії і Померанії. З цих регіонів епізоотія поширилася на захід і схід, уражуючи території, де щільність населення лиса перевищувала 1,3-2,0 особин на 100 гектарів. Водночас увагу багатьох вчених привертають факти виникнення «ізольованих» осередків сказу, що не мають безпосереднього зв’язку із загальною хвилею поширення інфекції.

У наш час сказ поширений у більшості країн світу за винятком Англії, Нової Зеландії, Норвегії, Швеції та Японії, а також цілих континентів – Австралії та Антарктиди. Найбільш ураженими регіонами є Латинська Америка, Канада, США, Африка та деякі країни Європи: Данія, Іспанія, Нідерланди, Німеччина, Росія, Словаччина і Франція. До прикладу, в 2000 році, у США зареєстровано 7364 випадки сказу серед тварин, з них 93 % приходиться на диких звірів, а 7 % на свійських тварин. Проте найбільш складною, стосовно сказу, залишається ситуація в Азії, на яку приходиться до 90 % усіх зареєстрованих випадків захворювання. В одній тільки Індії щорічно антирабічною вакцинацією охоплюється понад 700000 людей.

Вагомим аргументом актуальності проблеми сказу є також Перша Міжнародна конференція «Водобоязнь в Європі», що відбулася в Києві 15–18 червня 2005 року. В Україні для запобігання рабічної інфекції щороку проводиться щеплення близько чотирьох мільйонів тварин. Завдяки традиційної системи антирабічних заходів, частота захворювання людей на сказ зменшена з 278 у 1951 р. до поодиноких випадків у 2001 – 2005 р. р. Проте в 2005 році змушений був пройти відповідний курс профілактичного лікування від сказу неперевершений знавець життя хижих звірів, директор Поліського державного заповідника Сергій Жила, дещо раніше – голова Івано-Франківської обласної організації мисливців і рибалок Михайло Лущак, в дитинстві, після укусу собаки був вакцинований і один з авторів цієї статті – Роман Угляр. Вакцинованими були доктори біологічних наук Костянтин Татаринов, Михайло Рудишин та ін. Кілька років тому, у селі Верхнє Синєвидне Сколівського району, що на Львівщині, лис покусав 3-х чоловік, один з яких, житель м. Сокаль, через несвоєчасне звернення до лікарів, помер.

Однак, унаслідок руйнування старої системи боротьби з поширенням рабічної інфекції, у майбутньому не виключаються суттєві ускладнення щодо профілактики цього небезпечного захворювання в Україні. Підтвердженням цьому можуть служити випадки захворювання диких і свійських тварин упродовж останніх років. До прикладу, в 2002 р. в Україні зареєстровано 1300, а в 2003 р. 1700 випадків сказу серед тварин. Близько 50 % таких випадків приходиться на диких тварин, а 30–35 % – на собак і котів. В 2005 році, в Києво-Чернігівській Поліській і Середньоруській Лісостеповій лісомисливських округах зареєстровано десятки й сотні випадків захворювання тварин на сказ. У цьому ж році виявлено два випадки захворювання на сказ корів у Прикарпатській лісомисливській окрузі (Городоцький район Львівської області). В Подільському лісомисливському районі поміж 194 зразків тваринного матеріалу дослідженого у лабораторії в 2005 році у 37 виявлений вірус рабічної інфекції. Найбільше інфікованих тварин було в Бучацькому (5) і Підволочиському (4) адміністративних районах. Навіть у самому місті Тернопіль сказ ідентифіковано у 2 собак і 2 котів. До того ж сказ виявлено у 25,0 % досліджуваних зразків лиса з Теребовлянського і в 33,3 % з Борщівського адміністративних районів.

На загал, сучасну епідеміологічну ситуацію зі сказом у світі в цілому та в Україні зокрема слід вважати серйозною. Значне поширення рабічної інфекції у більшості країн світу спричинюють, як економічні, так і біологічні чинники. До останніх належать еволюція вірусу сказу, поява форм захворювання з новими, унікальними властивостями збудника, його пристосування до нових носіїв і як наслідок – зростаюча кількість видів тварин уражених рабічною інфекцією. Усе це призводить до поширення інфекції у раніше благополучних стосовно сказу регіонах і країнах. Здатність до міграції уражених сказом тварин через державні кордони ускладнює контроль за цією інфекцією і свідчить про нагальну потребу створення комплексних міжурядових програм з боротьби зі сказом. Істотну небезпеку приховують у собі випадки ідентифікації рабічної інфекції у гризунів. Наслідки широкої адаптації вірусу до різних видів мишоподібних можуть стати катастрофічними.

За таких обставин в Україні необхідно на загальнодержавному й міждержавному рівнях доопрацювати стратегію боротьби зі сказом. На часі узгодження національних нормативно-правових актів з загальноєвропейськими, удосконалення ветеринарних і санітарно-гігієнічних вимог до утримання собак та інших тварин, їх обов’язкове щеплення, а також юридична відповідальність власників у випадку укусу людей собаками та іншими тваринами; посилення боротьби з бродячими собаками і котами, включаючи їх пероральну вакцинацію.

У мисливському господарстві не обійтись без системного моніторингу рабічної інфекції в популяціях усіх мисливських видів звірів, а також фонових видів мідицеподібних, лелекоподібних та мишоподібних. Зважаючи на те, що профілактика сказу, зазвичай, спрямовується на ліквідацію одного з носіїв рабічної інфекції – лиса, у районах епізоотії рекомендується знижувати щільність населення зазначеного виду до 2 особин на 1000 гектарів угідь. В регіонах з ймовірним існуванням природних осередків сказу спостереження за дикими тваринами необхідно вести постійно. У разі виявлення особин з незвичною поведінкою: поява у населених пунктах, втрата природної сторожкості, поїдання глини, каміння та інших неїстівних речей, агресія проти свійських тварин, частковий або повний параліч тощо, слід у відповідності до чинного законодавства, вилучити їх з природного середовища, голову направити у ветеринарну лабораторію, а тушу (без зняття шкури) знищити (спалити). Крім того, в таких регіонах бажано обмежити полювання з мисливськими собаками. Стосовно свійських тварин передусім слід дотримуватися правил їх утримування, щорічно проводити вакцинацію. Державному комітетові лісового господарства спільно з департаментом ветеринарної медицини України доцільно підготувати програму перманентної пероральної вакцинації диких тварин в регіонах існування природних осередків сказу із застосуванням вітчизняної, а при потребі й імпортної антирабічної вакцини.

Р. Ю. Угляр – Голова Львівської обласної організації УТМР,

І. В. Делеган – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України.

І. Делеган, Р. Угляр



Украинская Баннерная Сеть