Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

“У НАС НЕМАЄ МІЖСЕЗОННЯ...”

Як немає його, додам, і в самої природи, а також - у людей, безмежно у неї, природу, закоханих. А передовсім - у чарівну красу рідного українського ландшафту. Переважно саме такі люди, вважає Микола Степанович, працюють в очолюваному ним "утемеері". А сам він - хіба не до таких людей належить? Що це так, сподіваюсь, переконає читача і це інтерв'ю. А найпереконливіше - свідчить уся життєва дорога мого співрозмовника - Миколи Шуляра, голови президії Всеукраїнської ради УТМР

Кор.: - Миколо Степановичу, навіть із кількох мимовільних ваших фраз перед початком розмови відчув: ви ж на Волині народились, чи не так?

Микола ШУЛЯР: - Так, родом я з Волині, виростав і в дорослий світ вирушав із того куточка українського Полісся, де люди справіку поважають професію землероба й лісника.

— Тож невипадково, певно, і фах, дуже тісно з природою пов'язаний, обрали?

— До природи мене приохотив у дитинстві батько, беручи змалечку на полювання. Вже семирічним ходив за ним грузькими полями та лісовими стежками. Пригадую, як на перепочинку сиділи поруч і гризли розкладені на пеньку сухарі, які я носив за батьком у торбі. Скажіть, хіба таке забувається?.. А ще, як і кожна сільська дитина, - випасав корів і гусей, допомагав батькам. І старанно навчався, закінчив з похвальною грамотою вісім класів, поступив у Шацький технікум лісового господарства. Працював і далі вчився, не зупинявся на досягнутому; маю тепер, до речі, унікальну освіту...

— Чому унікальну?

— Бо я, так би мовити, чистий біолог-мисливствознавець, - один із небагатьох в Україні. Випускав їх ще за часів Радянського Союзу всесоюзний сільськогосподарський інститут заочної освіти, який знаходився тоді в підмосковній Балашисі. Там був факультет, де готували мисливствознавців, переважно - для Росії; втім, по одному-два щорічно приймали туди й студентів із сусідніх республік, в тому числі - з України. Так і я втрапив, хто тепер скаже, випадково чи ні. Можливо, це - просто доля.

—Доля, яка, до речі, значною мірою залежить від того, хто поруч, від тих, із ким пощастило (чи не пощастило) працювати. А як вам?

— Мені пощастило. Пощастило так, що, можливо, багато хто по-доброму міг би навіть позаздрити мені. Бо це було не якесь абстрактне, невиразне оточення - це були мої старші побратими-вчителі, які до природи дотикались не руками, а серцем. А сьогодні, користуючись нагодою, назву бодай деякі імена, - нині, на жаль, не так часто згадувані або й призабуті зовсім. Хоча свого часу вони були, так би мовити, на видноті. Були, доки займали ті чи інші посади. Скажімо, Корж Микола Опанасович - колишній міністр сільського господарства України, він і головою Товариства свого часу тут працював. Або колишній голова Київської обласної ради Іван Петрович Лисенко. Ці люди допомагали багато і Товариству нашому, і, звичайно ж, - державі. Хотів би на цьому особливо наголосити - державі, а отже, - тій більшості, яка, по суті, цю державу складає, як би незатишно й бідно не жилося їм у цій державі. Це справді - патріоти. Звичайні, як ми говоримо, люди. А є, на жаль, люди якогось іншого, наче й не з нашої землі, тимчасового мислення. І себе також почуваючи тимчасовими, вони хочуть, доки при владі, ухопити, увірвати, розірвати, знищити. А потім не відповідати за це. Знаєте, часом навіть вірити у щось подібне відмовляєшся.

—Технологія таких вчинків відома: спершу привласнити, або, як у народі кажуть, - прихватизувати, потім, якщо через пельку вже лізтиме, - торгувати направо й наліво. Прямо або, скоріше, - через підставних осіб, підставні фірми.

— Як громадянина мене це ображає; мене обурює, коли високопоставлений державний чиновник (не називатиму сьогодні його прізвища: можливо, вдасться-таки переконати!) на шкоду державі й природі лобіює свої особисті чи кланові якісь, корпоративні інтереси.

—Миколо Степановичу, чи можете назвати загальну площу "утемеерівських" угідь?

—Зараз у нас їх 35 мільйонів гектарів, або 80 відсотків усіх мисливських угідь країни.

— А решта?

—Решта належить іншим користувачам: лісовим, державним господарствам, військовим товариствам, товариству "Динамо"... З'явилися нині приватні фірми, які вже почали (зітхає)... господарювати. Дехто так "нагосподарювався", що, наприклад, у Волинській області рішенням обласної ради повернули кілька угідь товариству.

— Миколо Степановичу, ми зустрілися з вами в час, коли підбиваються підсумки діяльності "утемеерівських" підрозділів у сезоні минулому. Якщо не заперечуєте, цим і продовжимо нашу розмову.

— Охоче. До того ж нам, як мовиться, є чим звітувати. За бухгалтерськими звітами, ми отримали 22 мільйони 600 тисяч гривень. Це на три мільйони більше, ніж у році двотисячному.

—Це, так би мовити, - фінансова риска року, і, як на мене, - досить переконлива. Вона свідчить про неабияку буденну наповненість буття "утемеерівців" у регіонах. Напевно, не відпочивають вони і нині, у так званий період міжсезоння. Цікаво, чи існує для вас узагалі таке поняття, як міжсезоння?

— У нас немає міжсезоння... Це як, скажімо, у сільському господарстві. Зібрали врожай - готуйся до нового. А нам треба готувати, а на базах проводити ремонти точні й капітальні. Човновий парк у нас невеликий, через те треба уважно передивитися кожен, аби з настанням сезону човни були готові служити людині. Щодо мисливського господарства... Звір зараз ослаблений, його треба підтримувати кормом. Через те зараз думаємо, де посіяти зернові, де і чим засадити кормові поля у лісі, на луках. Щоб звір не бігав і не шукав бозна-де корму, а мав його там, де він живе Й обов'язок охороняти мисливські угіддя ніхто у нас не забирав. На жаль, браконьєри були, є і будуть.

Щодо рибалок, то вони займаються нині вирощуванням малька, чищенням ставків. Одна проблема йде за іншою, і ми вирішуємо кожну. Аби восени мати - треба готуватися зараз.

— Отже, Миколо Степановичу, люди працюють, триває нормальна робота. Але...

—...є, звісно, й інші проблеми, які необхідно щоденно, повсякчас вирішувати. Та чи не найголовніше - відстоювати інтереси членів Товариства. Тут важливо знати, що діється в областях і районах. Тобто ситуацію на місцях, особливо щодо ведення мисливського господарства. Стежимо, щоб не порушувався закон "Про мисливське господарство та полювання". Адже будь-яке порушення може призвести до того, що у нас можуть вилучити мисливські угіддя.

— Звісно, цієї небезпеки намагаєтесь уникнути...

— Так, дотриманням все тих же правил гри, тобто законів держави. Насамперед - уже згаданого тут закону про мисливське господарство та полювання. Звичайно, десь краще, десь гірше. Краще - у Харківській, Київській обласних організаціях і в багатьох інших. Прагнемо, щоб не поширювалося браконьєрство, зважаючи, на нинішню економічну скруту. Як це сталося, на жаль, у Черкаській області. І ще: не скрізь вчасно нашим людям виплачують заробітну плату. Це - порушення законодавства, і ми ці питання вирішуємо, зокрема, через органи місцевого самоврядування. Причому на так звані компроміси не йдемо. Звертаємося, скажімо, до голови районного чи обласного масштабу: мовляв, люди тебе, дорогенький, обрали, тож тепер, будь ласка, про них подбай, виконуй свої передвиборні обіцянки. Тим паче, що не такі це вже великі гроші. І шукати їх не десь під землею треба. Тут важливо, чиї інтереси ти ставиш вище своїх: власні чи інтереси людей, про яких насамперед маєш подбати.

—Миколо Степановичу, досі ми говорили здебільшого про мисливство. І майже не торкнулися рибальства.

—Рибальська галузь у нас, на превеликий жаль, занепадає. І тут, виявляється, "винен" все той же економічний фактор. До прикладу, візьміть село, цю серцевину України й українства. Хто тут рибалить? Переважно - небагаті люди, які виходять на річку чи ставок із вудкою, щоб наловити на сніданок чи вечерю. Просто гріх брати із них гроші за право вилову риби у водоймі. Надали пільги членам нашого Товариства - рибалити безкоштовно. Та й не могли чинити інакше. Адже це, як правило, - пенсіонери, інваліди, учасники воєн. Якщо вони й платять, то хіба що за човен або проживання на базі.

— Важливо, наскільки ті бази заповнені...

— Не можу сказати, що вони повні. Скоріше - навпаки. Тож іще й через це рибальська галузь у нас збиткова. Більше вкладаємо, ніж одержуємо. І це, вважаю, нормально. Так і раніше було. Рибальські бази підтримували коштами від внесків членів нашого Товариства. Причому - всі. А нині кращі водойми наші місцева влада усіма правдами й неправдами хоче забрати, якщо вони їм вигідні. Або договорами про оренду ставлять нас у такі кабальні умови, що нема сенсу й приймати їх; і Товариств десь у районному містечку "добровільно-примусово", врешті, відмовляється від господарств, де можна було б, як мовиться, порядкувати від душі, ще й зиск мати.

— ...А крім того, - давати так необхідні кошти в бюджет району... Чи не парадокс, коли цього буцімто не розуміють місцеві керівники?

— Ви відчули суть проблеми, яку зовсім недавно ми вирішили в Яготинському, Бориспільському районах, що на Київщині. Представники місцевого самоврядування зрозуміли нас, і завдяки їм вдалося зняти напруження. Адже саме вони визначають величину тієї ж оренди, регулюють суми податків або й звільнюють від них зовсім. Райдержадміністрація Борисполя та Яготина пішли нам назустріч.

—Скрізь би таке порозуміння...

— Ми реалісти, і легкого життя перед собою не бачимо. Принаймні в найближчому майбутньому. Але Товариство будь-що прагнутимемо зберегти. А якщо вдасться, то й примножити його силу.

— Щиро зичу вам цього. Разом із десятками тисяч читачів нашої газети.

— Дякую. І нехай примножуються лави шанувальників вашого молодого, але цікавого і, безумовно, вкрай потрібного нині видання.

Розмову вів Олександр КАВУНЕНКО



Украинская Баннерная Сеть