Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Баранець великий або дупель. Сучасний стан популяції та проблеми охорони

Дупель в сучасних умовах на гніздуванні зустрічається виключно в Українському Поліссі - в Сумській, Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській областях.

Незважаючи на достатню «обізнаність» дупеля в мисливському середовищі у минулому і в літературних описах, цей вид маловідомий для пересічного мисливця і навіть орнітолога. Сьогодні дуже мало лишилось тих, хто справді бачив на власні очі вражаючі токування дупелів у нічних сутінках. Однак такі місця до сьогодні ще збереглись в Україні і одне з них – це околиці Поліського заповідника.

В Червоній книзі України (2009р.) в нарисі по великому баранцю в підрозділі «Режим збереження та заходи з охорони» читаємо: занесено до Червоної книги МСОП (2000), Бернської (Додаток ІІ) та Боннської (Додаток ІІІ) конвенцій АЕWА. В Україні охороняється на об’єктах ПЗФ лісової зони (Рівненському ПЗ, Деснянсько-Старогутському НПП, РЛП Межирічинський тощо).

Мені сумно читати такі рекомендації, бо встановлення тільки заповідного режиму насправді приводить до зникнення виду. Статус великого баранця у Червоній книзі України зникаючий і він цілком логічно відповідає сучасному стану виду.

Колись наші мисливці традиційно вважали літнє полювання на болотну дичину одне з найбільш захоплюючих. Навіть стрільба по тетерукових виводках і його зграях не могла зрівнятися з цим полюванням.

Дупель в Україні за останнє століття зник з багатьох місць гніздування і кордон ареалу відійшов майже на сотню кілометрів в північному напрямі. З причин скорочення чисельності виду наша Червона Книга називає деградацію місць помешкання, осушувальну меліорацію, створення водосховищ, браконьєрство, надмірне сінокосіння та випасання худоби. Але останні два фактори називати абсолютно безглуздо тому, що з припиненням сінокосіння та випасом худоби біотопи для баранця великого не просто деградують, а зникають повністю. Для прикладу можна назвати регіон Поліського заповідника, де в минулому за умов масового випасу худоби і сінокосіння дупель був скрізь численним. А в наш час найбільш чисельне токовище знаходиться за межами заповідника, в районі розміщення відгінного випасу худоби.

В останні 10 років в нас різко скоротилось поголів'я худоби, як і в цілому в Україні. Як наслідок цього припинилось сінокосіння та випас худоби в місцях гніздування виду. В такій ситуації повсюдно ми не маємо жодного випадку зростання чисельності баранця великого. Серед причин падіння чисельності виду Червона Книга чомусь не називає інші суттєві причини скорочення чисельності – погіршення умов існування в місцях зимівлі, чи складність у польовому визначенні мисливцями баранця і дупеля під час полювання з псами і ін. Саме складність визначення цього виду під час злету приводить до випадкових відстрілів дупелів, однак ця причина не є головною.

Баранець великий за способом життя, місцями гніздування і зовнішнім розміром майже не відрізняється від баранця звичайного (Дупель дещо більший за бекаса. Маса тіла 180-250 г, розмах крил 42-46 см, довжина тіла 27-29 см.). Однак два ці види виявились разюче різними у реагуванні на зміни середовища. Бекас так і залишився фоновим видом і його токування – «бараняче бекання» в польоті можна і сьогодні почути майже всюди, де є болота. Але ситуація з нашим бекасом теж не є благополучною і з часом цей вид також може скоротити чисельність. Вважається, що дупеля набагато простіше, чим бекаса відстріляти через прямий низький політ без вихляння в різні боки. Дупель має практично ідентичний дзьоб, як у бекаса, і добуває у ґрунті личинок, комах і черв’яків схожим чином, і в схожих біотопах. Дупель має дещо більші розміри і в період вирощування молодняка потребує дещо більшої кількості білкового корму, чим бекас. Тому в цього кулика вимоги до кормності угідь вищі.

Відстріл дупелів мисливцями навряд чи міг позначитись на чисельності цього виду, та й останнім часом він став малопопулярним в мисливському середовищі. Заходи з охорони по даному виду, які пропонують орнітологи, носять пасивний характер. Дупеля заносять в різні природоохоронні списки. На думку фахівців-орнітологів найбільш вірогідною причиною скорочення чисельності цього виду в Україні є деградація та зменшення придатних для гніздування біотопів внаслідок проведення осушувальної меліорації. Саме зникнення заплавних луків і боліт відіграло негативну роль в динаміці чисельності. Правда мисливці-практики з цією думкою не погоджуються, бо вид зникає і на луках чи болотах без випасу і сінокосіння.

В зарубіжній науковій літературі обговорювалися питання щодо вимог для розміщення токовищ, випасу великої рогатої худоби, впливу полювання та раннього сінокосіння. До цього часу заходи з охорони розглядаються вкрай примітивно і необхідно зазначити, що вирішити всі питання по відновленню гніздової популяції цього виду шляхом лише створення природоохоронних територій не можна. В Червоній книзі України помилково вказується, що баранець великий охороняється на якійсь природоохоронній території. Так Поліський природний заповідник з тривалим періодом заповідання є достатньо добрим прикладом того, що для охорони цього виду необхідні перш за все збереження природного гідрологічного режиму, випасу худоби і хоча б періодичне сінокосіння та випалювання рослинності. А пасивна форма охорони боліт і луків не приводить до автоматичного збереження біотопів для цього кулика та зростання чи збереження попередньої чисельності виду. Також глобальне потепління несе додаткові загрози для дупеля, бо передбачає зростання загрози посух, повеней та втрат придатних для гніздування і жировок біотопів.

Наукові польові дослідження по дупелю в Україні проводили завжди на неналежному рівні. В сталінські часи науковців, які хотіли спеціалізуватись на вивченні дупеля і інших куличків гостро критикували. Часто до керівництва науково-дослідними установами потрапляли випадкові люди, котрі про дупеля казали приблизно таке: «Навіщо ним займатись? Яка від нього користь? Ні пуху, ні пір'я, ні м'яса!».

Мисливці-старожили з навколишніх сіл до Поліського заповідника не раз згадували про високу чисельність дупеля, який на токовищах навіть витоптував траву. На перший погляд здається, що в Поліссі заплавні, верхові і перехідні болота та луки полишились в достатній мірі. Окрім цього їх в деякій мірі підсушили і баранець великий, як вид котрий віддає перевагу більш сухим типам боліт, чим баранець звичайний, мав би стати більш чисельним, але не став.

Ареал дупеля в Україні впродовж останнього століття перемістився далеко на північ. Так цей вид перестав гніздуватись в Харківській, Полтавській, Львівській , Тернопільській, Вінницькій областях. З великою долею ймовірності можна стверджувати, що він перестав гніздиться і в Карпатах. Найбільші гніздові біотопи цього виду збереглись в долинах великих і середніх річок. Зустрічається цей кулик переважно в масивах великих за площею боліт. Є дані про те, що популяція дупеля стає більш чисельною в окремих місцевостях Західного Полісся. Однак ця інформація потребує додаткової перевірки. Орієнтовна сучасна чисельність дупеля в Україні становить біля 500-700 гніздових пар. Однак необхідно приймати до уваги ту обставину, що цей вид в наш час є маловідомим. А звідси достовірність наведеної чисельності не може розглядатись як висока. Згідно даних Г. Гаврися (2000) чисельність великого баранця в долині р. Дніпро (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.) складає біля 100-150 пар, в долині р. Десна (Сумська, Чернігівська, Київська обл.) 200-250, в долині р. Прип'ять (Київська, Житомирська, Рівненська, Волинська обл.) 150-200, на верхових болотах (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська обл.) 50-100 пар.

В Поліссі є велика кількість осушених боліт, які в наш час зовсім не використовуються в господарському відношенні. Сьогодні їх доцільно відновити і створити на них угіддя, придатні для дупеля та інших куликів, однак розраховувати на швидкі результати немає підстав. Проблема тут не лише в тому, як обводнити певну територію чи в глобальному потеплінні, осушувальній меліорації, але і в тому, що на відновлених луках і болотах необхідно проводити сінокосіння і випас. Саме ця обставина найбільш складна в проектах зі створення біотопів для куликів і для великого баранця.

Ще в повоєнний час на окремих токовищах у Поліссі збиралось до сотні і більше самців дупеля! Старожили наводять дані про неймовірну кількість «бекасиків» (дупелів), які масово бігали по траві на сіножатях, а одним пострілом добували й по 2-3 самці. Птахів активно ловили ще й петлями («поножами»). Це був досить поширений у минулому спосіб добування тетеруків та дупелів. Самолов виготовлявся у вигляді довгої мотузки, а далі його прикріплювали до двох кілочків, вбитих в землю. В свою чергу до мотузка прив'язували петлі розкладені на землю. Самолов був досить ефективним, бо достатньо було одному самцю потрапити в петлю і коли він починав битись з намаганням звільнитись, на нього тут же масово нападати сусіди. Так в поножу швидко потрапляли значна кількість птахів. До речі, коли в рамках міжнародного проекту по дупелю виникла необхідність добути пір’я цього птаха для проведення генетичних аналізів, то птахів спочатку відловили традиційними поножами, висмикнули кілька пір’їн, а потім відпустили.

Сьогодні благополучні часи для дупеля і бекаса, схоже, скінчились не тільки в нас на Поліссі, але і в Росії. Уже не тільки російські орнітологи, але і звичайні мисливці стверджують в один голос про падіння чисельності дупеля.

По закінченню періоду токування схудлі самці дупелів переміщаються на болота. При цьому під час линьки вони не втрачають здатності до польоту, як це буває з бекасами. В другій половині травня самки відкладають яйця в гнізда, які розміщуються переважно на купинах в болотах. В подальшому птахи перебираються на чисті болота. Після того, як ці кулики вилиняють, вони переміщаються на перелоги та в пустища. Саме в кінці липня та в серпні птахи вже нагулюють достатньо жиру і не бажають злітати навіть при підході на близьку відстань до них людини чи пса. В старі часи птахи полюбляли жирувати і на невеличких полях, поблизу боліт і луків. М'яка переорана земля, удобрена гноєм з великою кількістю черв’яків і інших комах являла собою досить привабливі біотопи для дупеля. В кінці серпня зажирівші птахи знову починали ховатись у найбільш захищені ділянки боліт і луків. Старі мисливці свідчили про те, що дупелі були достатньо стійкі до поранень і серед них траплялось багато підранків. Для їх відстрілу використовували шріт з номерами 7-8.

У минулому на дупелів часто полювали не тільки з лягавими, але й з яструбами-перепелятниками. Дупель має досить швидкий політ і яструб був здатний наздогнати птаха у разі, коли останній підіймається на крило з відстані не більшої за 6-7 кроків. Допускання на близьку відстань ворога – це характерна видова особливість поведінки дупеля, котра пов’язана з високою стартовою швидкістю польоту і можливістю втечі.

В Україні відсутній продуманий та реалістичний план по відродженню чи ефективному управлінню водно-болотними угіддями як гніздовими біотопами для куликів. У нас відсутні й необхідні для цього кошти, і фахівці, які б мали змогу спеціалізуватись на вивченні куликів Полісся. Традиційно велика увага приділяється шляхам прольоту і місцям концентрацій куликів в Криму, Причорноморському та Приазовському регіонах. Гніздові ж біотопи дупеля, як правило, лишаються поза проектами і увагою дослідників.

Водно-болотні угіддя Полісся, незважаючи на те, що вони поступаються південному приморському регіону по чисельності на прольоті, мають продуктивні гніздові стації. Стан біорізноманіття боліт, луків, пустищ регіону Полісся вкрай важливий для збереження довкілля та сталого розвитку України і всієї Європи. З іншого боку, мисливське господарство і наша держава об’єктивно мали б бути зацікавлені в збереженні біорізноманіття. Законодавча база, а особливо наукові рекомендації та практика управління водно-болотними угіддями в Україні не тільки не сприяють збереженню біорізноманіття, але й ведуть до збіднення екосистем, скорочення чисельності куликів.

В Росії, як і в Європі у цілому, вже стали розуміти необхідність збереження весняного чи літнього заливання луків, проведення випасання, випалів та сінокосіння. Але на великих площах ці заходи не відтвориш. В наш час повсюдно заплави найбільш продуктивні дупелині угіддя осушили і рідко вода заливає заплаву. А в разі, коли таке трапляється працівники МНС кричать: «Ґвалт! Надзвичайна ситуація! Річка вийшла з берегів!». Багато гарних дупелиних місць у Поліссі весною 2011 р. взагалі не заливались водою. Так навіть Десна не виходила з берегів.

Я завжди намагався зустрітися не з орнітологом, котрий все що знає, вже давно виклав у публікаціях, а із мисливцем, який не одне десятиліття топче болота за дупелями. Такі нагоди траплялись. Мій співбесідник дід Микола Руденко з Білорусі. Ця людина мала біля 40 років стажу полювання на дупеля. Дід розповідає: «Дупель стає рідкісним. І в тому не можна звинувачувати мисливців. На дупеля я їздив і в Росію, і в Білорусь і в Україну. Зараз нема місця для дупеля. Що осушили, що заросло кущами... Зимою снігу мало. Повінь слабенька або її немає зовсім. А повінь вдобрює луки і саме повінь є обов'язковою умовою існування дупеля. Водозабори, котрі стоять в заплавах, викачують багато води і підсушують заплаву. Малосніжні зими і холодні весняні ночі і чого тільки не назви – все на шкоду птахові. Я, як і інші «лягашатники», ще знали сякі такі місця гарні на дупеля, то їх або під заказники забрали, або під натаску лягавих. Собаку натаскати то можна, а полювати нема де! Я тримаю сетера, але за сезон не маю змоги по справжньому пополювати навіть на бекаса. А без справжнього полювання немає робочого пса. От і доводиться вряди годи їздити в Росію, щоби хоча б побачити дупеля, показати псу і при нагоді постріляти. Кажеш дупель уже в Червоній Книзі України!? Ой толку від того мало. Не буде корова ходити лугом, не буде мужик косою махати – не буде й дупеля. Це вже сто разів перевірено. А що там твої учоні наплетуть про дупеля, то нам без діла, ми самі по дупелям учоні».

Як поведе цей вид у майбутньому, буде залежати від того, наскільки буде відновлене сінокосіння та випас худоби. Серед заходів з охорони відсутні і наявність періодичного заливання водами під час повеней чи заходи з відновлення боліт. У мене склалося враження, що автор нарису про баранця великого в Червоній книзі України зовсім необізнаний ні з європейським досвідом охорони цього виду, ні з куликами взагалі.

Тут доречно було б навести латвійський план з відновлення вологих луків, як місць гніздування куликів і інших птахів. Що для цього робили? Ситуація при цьому була абсолютно схожою до української. Так внаслідок змін у сільськогосподарській діяльності і, особливо, через припинення випасу та сінокосіння поступово луки деградували і на їх місці з’явились зарості кущів і очерету. Потрібно було терміново відновлювати необхідну структуру трав’яного покриву. В залежності від виду птахів їм необхідний певної структури і видового складу трав’яний покрив, а для куликів передусім бажаний низький травостій висотою 5-20 см. Було доведено, що саме такий травостій може підтримувати традиційне господарювання (випас та сінокосіння), а не заповідний режим. Як не дивно на перший погляд, але саме неприбутковість тваринництва та необдумане запровадження суворого природоохоронного режиму і стала головною причиною проблем із куликами. Але наведена тут ситуація ні в якій мірі не може розглядатись в якості критики необхідності створення природоохоронних територій взагалі.

Отже в латвійському проекті спочатку було проведене випалювання біля 7 га луків і очеретів, а потім ще додатково вогнем було пройдено біля 20 га. Пали проводились в ранньовесняний час до початку гніздування птахів. Випалювання проводили три чоловіки у присутності пожежної команди. Далі були вирізані зарості чагарників та дерева, які слугували присадою для хижих птахів й запроваджені сінокосіння та випас коней в огорожі.

Вже давно настав час і нам в Україні позбутись старих стереотипів мислення, коли вважалось, що створення заповідника не вимагає проведення певних спеціальних природоохоронних заходів, не кажучи вже про заходи імітації традиційних видів господарювання. Це вкрай болюча проблема і наших старих титулованих науковців, які на смерть тримаються за власні переконання – за «обожнювання дикої природи чи ідеї абсолютної заповідності». Тут ні в якому разі не йде мова про відмову від необхідності утримання природоохоронних територій чи їх закриття.

Нещодавно в Поліському заповіднику і передусім в його охоронній зоні розпочався проект з відновлення боліт. Які будуть його результати покаже час.

С. Жила



Украинская Баннерная Сеть