Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Світовий досвід утримання зубрів необхідно використовувати в Україні

Сьогодні зубри живуть в 30 країнах світу. Утримують цих тварин у вольєрних господарствах та в природних умовах. Як правило повсюдно в світі цей вид утримують невеликими групами. Наприклад, в Польщі зубрів утримують в 22 локалітетах, в Німеччині в 73, в Білорусі у 8.

В Україні цей вид може найближчим часом взагалі зникнути з території, хоча саме наша країна має всі можливості утримувати велику мета популяцію в понад тисячу особин на півночі Київщини та Житомирщини. Нинішня складна фінансова ситуація та політична нестабільність в Україні є реальною загрозою різкого погіршення стану популяції зубра. Світовий досвід утримання зубрів свідчить, що частково фінансову проблему утримання цих тварин можна вирішувати і за рахунок полювання. Можна багато вести розмов про зубра, як про нашу національну гордість, про складні проблеми його охорони, та від цього життя звіра не стане ситнішим і більш захищеним. Хтось звинувачує наше чиновництво, хтось мисливські організації в небажанні вирішувати певні проблеми з зубром. Насправді найбільш болюча проблема вирішення цього питання полягає в фінансуванні і в пошуках стабільних з року в рік джерелах фінансування на корми для зубрів. Будуть кошти з’явиться в молодих фахівців і мотивація опановувати професію зубровода.

Також можна пожурити наших олігархів за те, що вони не переймаються проблемами зубрів, а ще вітчизняну мінприроду. Однак всі ці сподівання виглядають вкрай наївно. Був час, коли ультразелені в Україні розгорнули кампанію в захист зубра. Заборонили офіційні полювання. Були судові позови. Пошуміли журналісти і зелені в ЗМІ. Були прес-конференції. Потім гранти скінчились і знову все стало тихо. Знову зубром ніхто не переймається. Ну, і що дала зубру офіційна заборона полювання на зубра? Нічого! Пропозиції зелених щодо йог охорони були нереалістичні, незграбні, непрофесійні. Правда вони на якусь мить зрушили з мертвої точки цю проблему й навіть щось пробували робити по державній програмі з відновлення популяції зубра. Нібито провели облік тварин і надрукували брошурку… Але ніяких реальних заходів не було проведено через відсутність коштів. І такий потрібний Україні розплідник по зубру так і не створили. Благими намірами все й закінчилось.

Чому все так трагічно по зубру в Україні? Проблема в тому, що у нас дійсно немає на зубра коштів. Був час, коли українська делегація їздила до Білорусі і переймала досвід з охорони та відтворення в цій країні зубра. Але чомусь навіть білоруський досвід з цього питання не запроваджується в Україні. Навіть не обговорюються плани на майбутнє!

В Білорусі зубри мають різний статус і білоруська програма збереження цього виду до деякої міри нагадує північноамериканську. Але про успіхи з відтворення поголів’я бізона в США ми колись поговоримо в окремій статті. Білоруські зубри, котрі мешкають в національних парках і заповідниках, складають основний або страховий генофонд поголів’я. На решті території цей вид вже відносять до резервного фонду. Отже зубр однією частиною представлений в Червоній книзі Білорусі, а іншою ногою він «стоїть» в звичайному мисливському законодавстві. Навіщо було застосовувати таке зонування території в Білорусі при невисокій загальній чисельності зубра, сказати складно. В разі нарощування загального поголів’я до тисяч особин такий підхід був би логічним. Зубра повсюдно потрібно експлуатувати як червонокнижний вид, заробляти при цьому кошти, але не надавати йому ні в якому разі статус звичайного мисливського. Білоруські фахівці вважають, що такий підхід є важливим стимулом для подальшого розселення , росту чисельності популяцій і зацікавленості до його розведення користувачами мисливських угідь. Частково логіка в такому підході є, але тут багато від лукавого. Проблема в іншому – не потрібно ставити бюрократичні перепони для тих, хто бажає вести господарство по зубру. Наприклад, встановити оптимальну чисельність зубра для якогось конкретного мисливського господарства, а решту дозволяти відловлювати для реалізації чи відстрілу. До речі вартість полювання на зубра в Білорусі є однією з найвищих у Європі. Добутий зубр коштує до 10 тис. євро.

Автор мав можливість ознайомитися з досвідом утримання зубрів у Польщі, Білорусі, Росії як в умовах дикої природи національних парків так і в антропогенно трансформованих ландшафтах. В 2002 р. випала нагода побувати в польській частині Біловезької Пущі, а в 2009 р. в надлісництві «Мирославець» регіональної дирекції «Піла» Щецинського воєводства. В 2013 р. я знову мав можливість спілкуватись з колегами з Польщі. Очевидно, що для України найбільш придатна як польська, так і американська системи утримання зубрів і бізонів.

В Польщі разом з працівниками повітового староства Валч я якось відправився на автомобілі в пошуках зубрів. Тривалий безсистемний об’їзд полів не дав жодних результатів. Здавалось що зубрів взагалі немає. На одній з доріг ми зустріли автомобіль місцевого єгеря з красивою емблемою зубра, а потім мої колеги впізнали і пана Станіслава та познайомили мене з ним. Він жваво розмовляв зі своїм колегою про єгерські справи. Після короткого привітання і такої ж загальної короткої розповіді про зубрів, єгер повідомив, що ось тільки-тільки велика група з телятами пішла з поля в ліс на відпочинок. На відпочинку звірів турбувати не можна. Тому потрібно поїхати в інше місце і пошукати там зубрів. В мене відразу ж з’явилось недобре передчуття, що цих тварин ми так і не знайдемо. Спрацювало стереотипне мислення власного спілкування з єгерями – обіцянки є, результати відсутні. Однак через короткий час переїзду вздовж узлісся ми помічаємо групу дорослих зубрів, котрі тільки-но почали виходити з лісу. Я швидко виймаю фотоапарат, полишаю авто і підхожу поближче до тварин. Натискую на спуск. Є перші кадри. Далі я вийшов на відкрите поле. Тварини ведуть себе насторожено і я відходжу трішки назад. Зубри відразу ж заспокоюються і починають спокійно спостерігати за дивним фотографом. Мій супроводжуючий помічаю теж хвилюється. Ясна річ в разі атаки цих велетнів на мене шансів сховатись в полі я не маю жодних. Зубри голодні і починають потроху щипати травичку. Нарешті група самців заспокоюється зовсім. Підхожу ближче і маю можливість фотографувати їх з близької відстані. Відстань між нами поступово скорочується і я останні знімки роблю з якихось десяти метрів. Станіслав сам схвильований не менше мого, бо теж вперше за два десятки років ці звірі пасуться так близько і так безпечно.

Досвід утримання зубра в умовах рядового надлісництва Польщі, за наявності великої кількості сільськогосподарських земель для мене є найбільш цікавим, а для України найбільш корисним, адже даний вид в нас зустрічається як правило за межами природоохоронних територій. Мій співрозмовник лісничий Станіслав Вієст (в старій радянській термінології єгер-зубровод) має понад 20 років роботи з зубром, а отримана інформація з першоджерел є більш значимою, чим з наукових публікацій. Із розмови довідуюсь переважно про приємні новини. В Польщі є вдосталь коштів на роботу з зубром і є фанатично віддані справі фахівці в різних структурах, як то лісова охорона, ветеринарна служба, департаменти охорони природи та науковці-теріологи. Держава виділяє кошти на підгодівлю зубрів. На цих кормах від’їдаються також і кабани, і олені, тому це вигідно й мисливцям.

Зубр в Польщі більш проблемний для фермерів. Загальна чисельність зубра в даному локалітеті складає біля 50 особин і вона не може бути вищою, бо для цього відсутні необхідні умови. Чому є добрий результат по зубру в густозаселеній місцевості, адже є проблеми? Розумію, що передусім наявність такого єгеря, як Станіслав, поряд з відповідною фінансовою складовою є однією чи не з головних причин успішного існування осередку зубрів. І ні до чого тут якісь видатні наукові розробки європейських науковців чи вимоги законодавства. Не буде єгеря біля зубрів і кормів в годівниці, зубрів не стане й в Польщі. Разом з тим гірко усвідомлюю, що в нас немає подібних ні кадрів і ні навіть мізерних коштів.

Далі розмова йде в присутності чиновників і вона стає менш відвертою. Говоримо й далі про особливості утримання зубрів в умовах густозаселеної і господарсько освоєної території Польщі. Станіслав знову наголошує: «Чисельність підконтрольної йому групи зубрів не має перевищувати 50 особин. Цим тваринам тісно в Західній і Центральній Європі. Зубр потребує багато коштів, їжі і вільних територій. Він не розуміє того, що заходити на фермерське поле не можна. Особливо ці копитні полюбляють сіяні трави в суміші з бобовими. Ось і зараз погляньте, як вони добре пасуться на конюшині. В разі коли б мене тут не було, то зубрів би відігнали, а так господарі землі змушені зубрів терпіти. Зубрів в Польщі може утримувати будь яка установа чи просто звичайний громадянин, котрий виявив таке бажання. Однак майбутнє зубрів в Західній Європі і Польщі проблематичне, бо тут замало для них місця».

І тут розмова плавно переходить на ситуацію з зубром в Україні. Станіслав запитує – чи є можливість утримувати зубрів в Поліському заповіднику? Я коротко пояснюю ситуацію з цим видом в Україні і про умови в районі заповідника. Запевняю про реальні можливості втілення пропонованого Станіславом плану в життя в районі заповідника за умови відновлення кормових біотопів та фінансування заготівлі кормів. Задум по зубру вже давно сидить в моїй голові. Проект по створенню хутірної садиби з розведення зубра я написав вже давно, але він так і лежить нереалізованим. Якщо коротко, то мої пропозиції зводились до того, що зубрів слід утримувати за давніми технологіями круглорічного випасу великої рогатої худоби на наших хуторах. Насправді регіон півночі Центрального Полісся з багатими травостоями та унікальними річковими долинами Прип’яті, Дніпра, Десни, малозаселені регіони Чорнобильської зони, як і інші прилеглі місцевості з перелогами здатні утримувати тут більш ніж тисячну метапопуляцію зубра.

Польське чиновництво активно нотує мою розповідь. Станіслав, розуміючи як у нас обмаль часу, починає в швидкому темпі завантажувати мене різною інформацією. Я все ретельно нотую в записник: «Зубр за своєю натурою спокійний, розважливий, але дуже не полюбляє, коли його тривожать в місцях відпочинку. Там, де він мешкає і спочиває, має бути абсолютний спокій. Якось в рамках одного польського проекту по зубру Станіслав разом з науковцями картували точні переміщення цих тварин по слідах. Через фактор непокоєння тварини тут же змінили свої звичні маршрути пересування». Швидко описую ситуацію, як у нас в Україні різні «перевіряючі» вимагають у єгерів підтвердити чисельність зубрів і показати їм всіх зубрів. От і обліковують цих копитних постійними «прогонами». Станіслав погоджується зі мною, що цього не можна чинити. Це робить звірів лякливими і за ними буде складно спостерігати та охороняти.

Далі запитую чи не використовували зубри вовчу звичку – чи не робили петлю перед тим, як залягти на відпочинок? З задоволенням чую у відповідь: «Так! Абсолютно точно!» Зубр за словами Станіслава теж як і вовк при переслідуванні лягає на відпочинок за якийсь десяток метрів від своїх слідів, спокійно пропускає людину повз себе. Але, коли чоловік-переслідувач повертає назад слідами по петлі до зубра, то він цього ні в якому разі не терпить і втікає вже дуже далеко.

Ця тварина дуже велика і трапляється, що пошкоджує собі кінцівки. Частіше це трапляється, коли з’являється ожеледиця. Були навіть випадки переломів кісток кінцівок. Таких тварин в Польщі єгері змушені відстрілювати. На мій запит про процедуру отримання дозволу на вилучення зубра з природи я чую неприємні слова на адресу варшавських бюрократів, бо виявляється, що Станіславу на такий дозвіл довелось чекати відповіді на власну електронну адресу більше двох діб. Я тільки посміхаюсь з бюрократичних порядків Польщі і дуже хотілось би мати таких чиновників у нас в Україні. Тут для того, щоб отримати дозвіл на селекційний відстріл цього виду складається разом з місцевим ветеринаром довідка про необхідність вилучення зубра з зазначенням конкретної причини. Цей документ відправляється електронною поштою і так само по електронці отримується відповідь. Однак був випадок, коли після отриманого дозволу замість відстрілу молоду тварину з переламаною передньою ногою виростили. Зубреня зламало кістку і не мало можливості пересуватись за матір’ю. Після отримання дозволу на відстріл тваринку вдалось забрати від матері, привезти до єгеря на обійстя, накласти шину і прибинтувати її до кінцівки. Після кількох днів тваринка від’їлась на коров’ячому молоці, зміцніла і навчилась непогано пересуватись на трьох кінцівках. Передню ногу зубреня високо піднімало вгору і місцеве населення було в захопленні від цього видовища…

Запитую про браконьєрство та незаконний відстріл зубра. Станіслав якось неохоче розповідає про відсутність браконьєрства, про випадки зіткнень з автотранспортом зубрів. А потім після роз’яснень та застережень про те, щоби я не робив якісь далекосяжні висновки з того, що він розповість, навів деякі цікаві для мене факти. Виявляється, що в його практиці мали місце різні історії і два прикрі випадки на полюванні, коли мисливці в умовах недостатньої видимості стрільнули в зубрів. Спровокували ці постріли та обставина, що попереду зубрів бігли в одному випадку олені, в іншому кабани, а за ними бігли впритул зубри. Тому постріл мисливця пролунав якби автоматично, коли голова мисливця не встигла зрозуміти, що на прицілі вже зовсім інша тварина.

Зубри полюбляють в жарку погоду забиратись в заболочену прохолодну місцину. Якось один великого розміру самець зубра в спеку потрапив у болото. В трясовину потрапила більша половина тіла. Самостійно вибратись з багнюки звір був вже не в силах. Про це стало відомо єгерю і той організував місцевих чоловіків на те, щоби визволити зубра з пастки. З допомогою мотузок і міцних жердин величезну тварину через якийсь час гурт чоловіків нарешті витягнув з багнюки. Як тільки зубр відчув під своїми ногами твердий грунт, він тут же грізно нахилив голову і кинувся в атаку на своїх рятувальників… Всі присутні, як на диво показали добру фізичну підготовку – на дуже високій швидкості встигли пробігти болото та порятуватись за деревами узлісся. Зубр – сильний і досить агресивний звір. Про це потрібно пам‘ятати.

Щодо питання проведення офіційних полювань на зубрів в Польщі я не буду надалі посилатись на пана Станіслава. Єгер погоджується з тим, що на зубрів маємо полювати, але він не хотів, щоб така інформація виходила саме від нього. В Польщі як і всюди в Європі проводяться трофейні полювання на цей вид, які звуться частіше селекційним відстрілом. Про це в середовищі фахівців і мисливців не особливо прийнято вести мову, зважаючи на те, що і в Європі і в Польщі досить багато радикальних зелених. Польща є одним з лідерів по відстрілах зубрів. Але від цього польська популяція зубрів тільки виграє, бо зрештою з’являються додаткові кошти на проведення підгодівлі, охорони. Роботи по зубру в Польщі і Європі розпочинали з повної інвентаризації та зі створення племінної книги.

Знову запитую, чи не варто в Європі по зубру використовувати північноамериканський досвід з охорони бізонів? Адже в США величезна кількість напівдиких бізонів утримується на ранчо. При цьому тварин випасають як звичайних домашніх м’ясних тварин. Мій колега якусь мить задумується і стосовно Польщі не особливо схвально ставиться до цієї ідеї. Причина зрозуміла – у Європі земля інтенсивно використовується і тут нема достатнього місця для випасання зубрів. Сучасну чисельність зубра потрібно ще багато і багато нарощувати, щоб вести мову про його комерційне використання. Тому виключно мисливське використання чи використання виду для відгодівлі на м'ясо навряд чи буде наразі дозволене. Окрім того воно не буде прибутковим. Для утримання зубрів у Європі потрібні дотації на його підгодівлю. Я в свою чергу розповідаю про Полісся та про недавній у часі відгінний випас великої рогатої худоби. Я тривалий час проживаю в лісовій місцевості і добре обізнаний з існуючими технологіями такого випасу. Більшість старожилів-пастухів з Полісся схилялись до думки про те, що сучасні продуктивні породи надто «зніжені», малопридатні для випасу в лісі. Такі корови дають непогані надої, «смирні в поведінці» та вони не можуть витримати комарів, ґедзів. В них дуже тонка шкіра та слабкий волосяний покрив. Вони погано поїдають лісові трави та верес. Тому, в перспективі проекти з утримання зубрів на лісових «ранчо» в Поліссі могли бути цілком реалістичними і економічно малозатратними. Європа традиційно звикла вести мисливське господарство по оленю, дикому кабану. По цих видах всі технології утримання відпрацьовані, результати високі і зацікавити когось з користувачів мисливських угідь утримувати на власній території зубра майже неможливо. Зубр в Європі давно став рідкісним і людина забула його культове і економічне значення. В Північній Америці все було по іншому. Білі люди ще добре пам’ятали з розповідей предків і історичних документів про величезні стада цих рогатих і волохатих монстрів. Неймовірно величезні запаси м’яса зубрів і бізонів ходили в доісторичні часи у Європі і Північній Америці. Вчені сходяться в думці, що ці популяції гігантів нараховували десятки мільйонів особин і саме вони давали змогу ситно жити нашим далеким пращурам.

Поляки мають найбільший досвід в розведенні зубрів. Розпочинати цю роботу після першої світової війни було важко. Зубри проживали в 15 країнах, багато було старих тварин, котрих не можна було використовувати для розмноження. Багато для відновлення популяції зубра в Європі за словами Станіслава зробили брати Лутц і Хейнц Хек. Але я іншої думки і вважаю, що без ось таких непомітних єгерів як Станіслав не було б реальної справи і успіхів. Охороняти звірину з наукового кабінету справа помітна всіма, науковці у всіх на виду і про них багато відомо з публікацій.

Зубрів в Україні утримували в Асканії-Нова ще у 1921 р. Але в колишньому Союзі зубри з’явились у 1940 р., коли їх завезли на Кавказ. Під охороною кінних пастухів зубри влітку виганялись в гори на пасовища альпійських лук, а на зиму вони спускались вниз в лісову зону, де для тварин влаштовували підгодівельні майданчики. В 1946 р. зубри з’явились в Біловезькій Пущі. Ще брати Хек запропонували провести швидке відродження популяції зубра шляхом гібридизації з американським бізоном. Гібриди, як відомо більш життєздатні і завдяки поглинаючому схрещуванню вже без крові бізонів планувалось отримати чисельну популяцію гібридного зубра. Однак ця технологія розведення критикувалась і в подальшому від неї майже відмовились. Насправді за зовнішніми ознаками отриманих метисів навіть фахівці-зуброводи не здатні були відрізнити від чистокровних зубрів.

В часи другої світової війни чисельність зубрів в світі знизилась не суттєво. Гібридні зубри, котрі значаться за документами по материнській лінії, як бізони, можуть бути перспективними мисливськими видами. До речі в Росії бізонів вже почали розводити на фермах. Можливо хтось відважиться на схожий проект і в Україні.

С. Жила



Украинская Баннерная Сеть