Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Піймав - відпусти

Збиральництво, полювання, рибна ловля з давніх давен годували людину. Поступово їх роль у виживанні знижувалася, але ніколи не зникала повністю. З розвитком сільського господарства пропорції в споживанні вирощеного, пійманого промисловим способом і добутого любителями зазнали істотних змін. Пам'ятаю, у сімдесятих роках минулого століття в одному з альманахів «Рибалка-спортсмен» була опублікована стаття на тему витрат на ловлю лососевих нахлистом у Північній Америці. У ній давалося порівняння цін за куплену в магазині й добуту на риболовлі рибу. Сьогодні наводити цифри з цієї статті буде не зовсім коректно, але якщо взяти співвідношення витрат на пійману на риболовлі рибу з урахуванням витрат на ліцензію, снасті, транспорт, харчування, проживання і т.д. і куплену в магазині, то різниця на користь магазину в окремих випадках може наближатися до десятикратної. Така тенденція характерна й для більшості розвинених країн.

Можна сказати, що й в Україні відбувається те саме, принаймні, для київських рибалок, якщо брати полювання на трофейних щук, судаків, сомів, жереха та іншу трофейну рибу. Можливо, навіть дорожче через неприступність уже в новітній історії берегової лінії, забудованої в найбільш відвідуваних раніше рибалками місцях, і хижацького знищення риби промисловиками й браконьєрами. Та чи вплинуло все це на зацікавленість любительською риболовлею в цивілізованому світі й Україні зокрема? Як бачимо, ні.

Індустрія рибальства, що постійно розвивається, пропонує величезний асортимент снастей і приладдя, вони постійно вдосконалюються, але от біоресурси, до яких належить риба, не безмежні, і в місцях, де немає за ними контролю й допомоги з боку людини, вони виснажуються. З цієї причини, і в не меншому ступені за канонами ведення довгострокового й успішного бізнесу, у більшості країн практикуються обмеження на вилов цінних порід риб за спеціальними ліцензіями. Ліцензії обмежують місця лову, періоди лову протягом року, час лову протягом доби, розмір, кількість або загальну вагу виловленої риби. Риба, виловлена понад ліцензійну норму, випускається назад у водойму, а в деяких водоймах пропонується відпускати її всю в обов'язковому порядку.

Вважається, що принцип лову «піймав-відпусти», в англійському варіанті catch & release, уперше зародився в Північній Америці в середині 80-х років минулого сторіччя як спосіб збереження лососевих на достатньому рівні. Надалі він отримав розвиток і перетворився на гуманний рух і стиль ловлі, під якими малося на увазі добровільне повернення риби в рідну стихію.

У нашому любительсткому рибальстві прихильники цієї ідеї завжди були, але їх було надзвичайно мало. Імовірно, це пов'язано з нашими природними й історичними особливостями, з рівнем добробуту населення й, не в останню чергу, з відсутністю належного виховання, яке передбачає дбайливе ставлення до природи й тваринного світу з раннього віку. З раннього дитинства на формування психіки дитини впливають різні обставини й, насамперед, приклади дорослих. Психіка формує відповідну свідомість, що виражається в здатності мислити, розмірковувати й визначати своє ставлення до дійсності. І якщо з дитинства дитина бачить хороше ставлення, вона і надалі чинитиме точно так само.

З риболовлею я познайомився в п'ять років завдяки літньому рибалці, який показав мені основні моменти лову й дав у руки свою бамбукову вудку. З першого піскарика, пійманого на цій риболовлі в казахстанському степу, і почалася моя незмінна любов до риболовлі. Скромні улови того часу на поплавцеву вудку віддавалися мамі й сприймалися родиною дуже позитивно. Дитячі знання про риболовлю поповнювалися під час колективних недільних виїздів з батьками на річку Урал. Зазвичай вони супроводжувалися попередніми виїздами передової рибальської команди, яка заготовлювала рибу для традиційної юшки. Рибалки використовували невеликі сіті, бредні, рідше перемети, частина рибалок ловила на вудки й донки. Іноді вдавалося захопити моменти заходів з бреднем і навіть взяти участь у діставанні риби з гузиря. Рибу, що лишалася після юшки, розкладали на рівні купки за кількістю родин, хтось із дітей відвертався й називав довільно прізвище, а другий у цей час вказував на одну з купок. Не пам'ятаю, щоб риби, що роздавалася, колись було з надлишком. Вибір продуктів не в столицях союзних республік колишнього СРСР тоді був досить обмежений. Звідси в суспільстві складалося й ставлення до пійманої риби без огляду на те, якими снастями вона піймана. Крім того, у наших батьків у памʼяті ще були голодні довоєнні роки, війна й повоєнні злидні. Згадуючи той час, неможливо не згадати про війну, яка для дітвори здавалася давно минулою, а насправді за часовими мірками вона закінчилася буквально вчора і її страшні атрибути ще довго нагадували про себе.

Принцип «піймав-відпусти» я почав практикувати ще задовго до появи на слуху цього терміна. На жаль, випускаючи чергового жерешка, судачка або щучку, і раніше, й зараз знаходилися на березі ті, хто засуджував мене або випрошував цю рибу для себе. Аналізуючи сформоване вже в зрілому віці своє рибальське оточення, а це більше тридцяти високого рівня любителів і спортсменів, більшість із яких може виступати експертами, картина ставлення до виловленої риби виглядає досить суперечливо. Спочатку про загальні позитивні моменти. Ніхто з цих рибалок не використовує або вже не використовує сіті й електровудки. Переважна більшість любить посидіти на березі під юшку й без, помічає красу природи, переживає за її втрати, не залишає після себе сміття й украй негативно ставиться до сьогоднішнього «брудного» свавілля, що коїться на берегах. На першому місці практично в усіх стоїть питання задоволення мисливського азарту, але тема «відпустити», за моєю статистикою, у більшості не знаходиться в пріоритетних рибальських цінностях, а схильність до перелову спостерігається у восьми-дев'яти чоловік з кожного десятка. Проте, жадібності в більшості до пійманої риби практично немає і, як правило, багато хто ділиться нею наприкінці риболовлі. Та все-таки семеро з мого списку при знаходженні зграї (зазвичай це буває лящ в осінньо-зимовий період), готові перейти й переходять без докорів сумління до її забагрення. Це чималий показник для такого списку. На жаль, є й такі (вони в меншості), які почали з продажу риби й зараз продовжують цим займатися. Більше того, навіть у деяких досить освічених рибалок зустрічається згубна психологія – після мене хоч потоп, на мій вік вистачить, і вона, на жаль, останнім часом через певні соціальні причини набирає силу.

Повторюся, мова йде тільки про рибалок класних, результативних, здебільшого визнаних і досить відомих у рибальських колах. А що ж тоді чекати від підростаючих любителів рибної ловлі, дилетантів і тим більше від різномастих браконьєрів?

Щоб говорити предметно про добутий улов на любительській риболовлі, розглянемо її тлумачення або визначення. Усі визначення любительської риболовлі базуються на двох фундаментальних принципах. Перший визначає любительську риболовлю як захоплення, вид відпочинку, туризм і спорт. Для цього визначення стиль лову «піймав-відпусти» підходить якнайкраще. Другий принцип припускає ловлю риби для задоволення харчової потреби людини в без продажу кому-небудь. Найзрозуміліше в другому визначенні - це неприйняття продажу пійманого. Що ж стосується задоволення харчової потреби, якщо в рибалки є родина, то й потреби зростають, а якщо родина велика та ще й з родичами, що живуть поруч… Можливо, тому й встановлюються норми вилову риби одним рибалкою протягом доби. Раніше в нас була встановлена безкоштовна норма вилову у водоймах загального користування 5 кг, а зараз у зв'язку з повсюдним скороченням рибних ресурсів вона становить 3 кг. А як же бути з мисливським інстинктом, що перейшов у нашу кров від далеких предків? Тут і починаються питання, на які відповісти однозначно досить складно, а питань чимало.

На риболовлі інстинкт добування в кожного рибалки проявляється по-різному й, найчастіше, не стикується з нормами вилову. Як бачимо, одним з фундаментальних є питання перелову, або як зупинитися, коли дозволена норма досягнута. Якщо піймано більше норми, то начебто просто, по ходу або після закінчення риболовлі взяти й відпустити нетравмовані надлишки риби. Та запитайте себе, а чи багато ви бачили таких випадків у своїй практиці? У своїй я їх практично не зустрічав. На жаль, з одинадцяти статистичних мільйонів українських рибалок вистачає і таких, які не знають ні правил рибного лову, ні дозволених до вилову розмірів за видами риб. Більше того, вистачає навіть агресивно налаштованих рибалок, які є затятими супротивниками того, аби випускати надлишки й навіть рибу менших розмірів, що встановлено правилами рибальства. На їхнє глибоке переконання, це негуманно.

Безумовно, у питанні повернення пійманої риби назад у водойму не все так однозначно. Якби все, що відпускається після вилову назад у рідну стихію, виживало, питань було б значно менше. Та це, як показує статистика (в основному закордонна), далеко не так. За інформацією з різних джерел, загибель випущеної риби залежить від її виду, віку, низки інших факторів і коливається в діапазоні 2-25%. Це не стільки результат стресу, який для кожного виду має місце й свої особливості, скільки наслідки різних травм, що супроводжують рибу при виведенні й знятті з гачка. Більше того, деякі види риболовель заздалегідь припускають високий відсоток загибелі риби. При уважному перегляді навіть рекламно-комерційних рибальських репортажів на телевізійних рибальсько-мисливських каналах і інтернет ресурсах, можна помітити безліч моментів, які не дають рибі жодного шансу. Найпоширеніша ситуація виникає при ловлі і відвіс на глибинах, коли піднята на борт риба має вирячені очі й з рота випинається повітряний міхур. Є й інші не менш небезпечні ситуації, пов'язані з пошкодженням зябер при витягуванні гачка з принадою й забагрення її за черевну порожнину при затягуванні на борт. Проте, риба навіть у згаданих випадках повертається у воду. Яка ж тут гуманність, та й про яку культуру можна говорити? Елементарна безграмотність!

Для наших вод найвразливішим видом є судак, швидко піднятий з глибини від семи метрів. Після нього йдуть окунь і щука, що глибоко заковтнули принаду, яку практично неможливо звільнити без того, щоб зачепити зябра. Глибоко заковтнуті принади становлять небезпеку не тільки для хижих, але й для всіх мирних риб. Це стосується як травми зябер, так і ротової порожнини. Практично вся риба, піймана на живця на пасивні снасті типу кілець і різного виду жерлиць, приречена.

Якщо взяти правила любительської ловлі в різних країнах, то суворе дотримання правила «піймав-відпусти» поширене тільки в англійських. Незалежно від приналежності водойми, приватна вона чи загального користування, уся піймана риба має бути обов'язково відпущена! У найбільшій річці, Темзі, після вихідних, на які припадає максимальна відвідуваність її лондонськими рибалками, до берега прибиває досить багато дохлої риби, особливо лящів. Видовище не з приємних. Скажімо так, ця необхідність розуміється не всіма. У правилах любительського лову інших країн також є пункт «піймав-відпусти», але поширюється він тільки на спеціальні зони. Практично в усіх без винятку правилах прописано відпускати рибу у випадку перелову, невідповідності дозволеному розміру й заборонених до вилову. У Німеччині також досить своєрідне трактування гуманного ставлення до риби. Правила зобов'язують обов'язкове вилучення риби з водойми, якщо, звичайно, вона не перебуває в списку заборонених або не відповідає дозволеному розміру. Повернення у водойму пійманої дозволеної до вилову риби вважається негуманним і може каратися за законом.

Ймовірно, уже багатьом зрозуміло, що з ситуації, у якій опинилися українські водойми загального користування з їхніми збіднілими рибними запасами, потрібно знаходити якийсь вихід, що дозволяє й рибу ловити любителям, і щоб люди ставилися й до риби, й до природи дбайливіше і бережно. Один зі шляхів вирішення цієї проблеми вже отримав розвиток і продовжує активно розвиватися – це платна риболовля на орендних водоймах. Власники таких водойм змушені підтримувати популяцію риби й стан водойми на відповідному рівні й усе це позначається на правилах конкретної водойми й вартості риболовлі як послуги. Окремим напрямом любительської ловлі в основному на тих же «платниках» є карпфішинг, або іншими словами спеціалізована ловля коропа, де принцип «піймав-відпусти» узятий за основу. Разом з тим з усім необхідним арсеналом снастей, підгодовувань, насадок і спорядженням карпфішинг є однією з найдорожчих риболовель з тих, які в нас практикуються, і охоплює спортсменів і невелику, в основному добре забезпечену, частину рибалок-любителів. Та не варто ідеалізувати рибалок цього напряму, далеко не всі з них на всі 100% сповідують принцип «піймав-відпусти».

А як же бути з нашими унікальними в природному відношенні й поки що безкоштовними для любительської ловлі водоймами загального користування? В одному питанні на тему збереження рибних запасів у цих водоймах, не в останню чергу завдяки пресі, телебаченню, певною мірою депутатській активності індивідуального характеру, ясність на сьогоднішній день все-таки є. Це ставлення більшості розсудливих людей, не пов'язаних з рибальським промисловим бізнесом, до неконтрольованого промислу у внутрішніх водах. Для більшої ясності щодо цього потрібно без жодного перебільшення додати – безконтрольному вилову, який у нас був завжди й скрізь, де тільки вівся промисел. Тема промислу посідає окреме місце й вимагає окремої розмови, але очевидно, що починати нам потрібно з мораторію на вилов риби у всіх внутрішніх водоймах, переобліку рибних ресурсів і прийняття не паперових, а реально діючих державних рішень і заходів.

Останнім часом усе частіше порушується тема призначення плати за вилов риби у водоймах загального користування. Наприклад, у статті «За рибу гроші?» («ПтР» №1, 2016) суть зводиться до отримання за виловлену рибу грошей, за які пропонують вирішити всі сьогоднішні проблеми. Пропозиція досить спірна, але сама тема наведення порядку в любительському рибальстві заслуговує на увагу й подальше обговорення.

О. Смірнов



Украинская Баннерная Сеть