Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Міркування про стандарти і випробування гончих

Закінчуючи статтю «Голоси роських гончих» («ПтР» № 2, 2016) я закликав, що наш обов‘язок зберегти і відновити їх. Це свята мета. Але спочатку нам треба добре подумати й дійти до логіки. А щоб дійти до логіки, неминуче потрібно звернутися до історії роського чи руського гончака (далі р.г.).

Історія обовʼязкова. Без неї ні сюди, тобто сучасності, ні туди – майбутнього. Це закон життя людини, який поширюється на всі сфери її діяльності, в тому числі і полювання, найдавніше заняття людини на землі. Плин часу змінював роль полювання в житті людини. Однак незмінною лишалася вічна пристрасть до нього і любов до свого спільника – мисливського собаки. Пристрасть ця і любов вічні як сонце на небі. У людині не може бути інакше, особливо з величезною силою це проявляється у мисливця-гончатника, завдяки тій нервово-емоційній напрузі від співу на гону, що йому дарує наділений природою і Богом гончак, що єдиний у світі має такий голос.

Через вимушену малу зайнятість своїми прямими обовʼязками гончий собака наших днів з кожним десятиріччям знижує працездатність і переходить у даний час у розряд спортивного любительського собаки. В кінцевому результаті це погано, особливо для собаки.

Для того, щоб зменшити негатив цього явища потрібен інший підхід для вивчення і осмислення як буття, так і історії полювання з гончаками. Тому що накопичене в памʼяті і те, що передається усно від одного покоління до іншого, тепер уже не може задовольнити потреби сьогоднішнього дня. Як це зробити? Давайте поміркуємо. Серед кінологів колишньої імперії давно вже спостерігається потяг до пошуку відповідей на всі питання, повʼязані з виникненням породи р.г. Одні шукали історичні довідки, взагалі не звужуючи тему до однієї породи, другі писали тільки про р.г., а треті просто збирали факти про полювання з гончаками. А результат від усього цього поки що нульовий. Хоч даних про р.г. на сьогоднішній день маємо стільки, скільки потрібно на відповіді на питання, що нас хвилюють. Завдання звісно не з легких, але цілком до снаги. Рівень знань на сьогодні дозволяє використовувати низку методів, за допомогою яких можна знайти логічну обґрунтовану відповідь на поставлені питання. Більше того, якщо весь матеріал з історії породи систематизувати, то це дозволить розібратися у всіх протиріччях, що виникли при написанні історії різними авторами. Стане зрозумілим і виникнення р.г. як породи, і її обособленість. Незважаючи на те, що історією виникнення р.г. займалися багато кінологів, вони зробили це не як науковці, а як прості любителі, тому і Г.Д. Розен, Л.П. Сабанєєв, М.Я. Сергєєв, В.І. Казанський, М.П. Пахомов і П.М. Губін хоч і згадують, що р.г. виникла на південному заході Російської імперії, та нижче історії Київської Русі не опускаються, за винятком В.І. Казанського, який існування р.г. допускає і в більш ранній історичний період. А який? О.П. Знойко – знавець давньої історії в книзі «Міфи Київської землі та події стародавні» стверджує, що цивілізація доби пізнього палеоліту (ХХ-Х тис. до н.е.) – Мізенське поселення на Десні, Кирилівське, Межиріччя, Гінці, наводить факти з етнокультурної історії Наддніпрянщини та Причорноморʼя, що дозволило виявити стародавнє значення богів, обрядів та ритуалів, а також вирішити багато питань нашої історії, культури, походження словʼян і Русі. Там описано цивілізацію – попередницю Київської Русі, показано Київ з VII ст до н.е., зʼясовано походження білогрудівської культури на Уманщині.

Міркуємо. Якщо на Наддніпрянщині, Причорноморʼї, Уманщині жили наші предки, які прийшли сюди з півдня і оселилися тут. То що вони застали тут – пустелю чи благодатні степ і лісостеп, наповнений звіром і птицею, яка природним способом впольовувалася плотоядними хижаками, в тому числі і собачим родом (серед якого були предки, назвемо просто, дворняків, але й предки наших р.г.)?

Первісна людина на Київській землі не могла задовольнити себе тільки рослинною їжею, особливо в осінньо-зимовий період, маючи поруч незліченний тваринний світ, і вона почала полювати. Сьогодні вже ніхто не скаже, де саме мисливські стежки перетнулися з р.г. Як вони покохалися ніхто не скаже. Та воно і так зрозуміло. Але є один нюанс – в коло інтересів наших спільників почали втручатися інші споживачі мʼяса – вороги всього живого. Р.г. з вовками воювали ще до союзу з людиною, але тепер союзом стало легше знищувати ворога. Проте ворог виявився дуже пластичним, хоча і жорстоким у бою. І тут право керівника в бою взяла на себе людина. Перш за все вона у свою зграю відбирала тільки кріпких, сильних і злобних р.г. – це віковічне правило дійсне і до цього часу. А любителі художнього співу згуртовували зграю за принципом хору, милуючись чарами гону, про що ми розповіли в попередній статті.

Минав час, промайнули десятки століть, протягом яких р.г. добросовісно виконував свої обовʼязки не тільки в боротьбі з вовком, але й у полюванні на різного звіра в залежності від потреби і його наявності, задовольняючи наснагу свого власника і компаньйона, порушуючи його неспокій і потребу, отримавши собі назву «старовинна р.г.», викликаючи незабутні спомини протягом всього часу, найдовшого часу від усіх порід мисливських собак.

Різні спомини по-різному гріють душі гончатників, а найбільше хвилювання і задоволення викликають спомини про найзлобнішого вовкодава Володимира Володимировича Кульбицького. В зовсім іншому світлі малюються окремі предки цих собак, чиї чудові польові якості, що викликають у нас захоплення, ми не змогли зберегти. Спомини про полювання з гончими написані В.В. з таким знанням, з такою любовʼю до гончака! В них розкривається образ їх автора – пристрасного серйозного мисливця, який вимагав від своїх собак перш за все відданої роботи і злоби, які змушували б їх вступати в боротьбу не тільки з одиночними вовками, а й з декількома, не боячись загибелі в цьому поєдинку, але не зганьбивши себе безславною втечею.

Саме таких гончаків хотілося б мати і нам. В.В. казав, що ідеал його гончака був нескладним: якомога більший зріст, міцність богатирська і обовʼязково – красногон. Дрібних, чудових по екстерʼєру і типовості він збував заради зросту і могутності. Бо, дуже цінуючи ту обмежену кількість собак, близьких до його ідеалу, не міг ними ризикувати, і озброював їх могутністю, зростом і силою. Зброя ця дуже ґрунтовна і надійна в боротьбі з вовком. Вовк – звір розумний і хитрий, обережний, але в бійці боягузливий. В боротьбі за існування в нього виробились надійні прийоми. Овець він тягає по-всякому: за спину, за вʼязи, за що доведеться. А собаку, коли бере його, норовить взяти за горло. Тому В.В., незважаючи навіть на зріст і захист шиї собаки загривиною, захищав широким нашийником, в три ряди простроченим гострими цвяхами розміром з вовчий зуб. Що й радить робити всім гончакам, береженого і Бог береже. Такий нашийник охороняє і зайчатника, і звірогона.

Полювання з гончаками в Україні було розповсюджене скрізь, але на українській мові в спадщину нам предки нічого не передали. Фрески Софійського собору на мисливську тему навчального досвіду не дали, бо були виконані грецькими художниками, які українських гончаків не знали.

Відомі нам мисливці-гончатники: граф Капніст, І.Л. Крамаренко, І.К. Масловський, Н.І. Зубаровський полювали з а.р.г. тільки випадково на вовка. А власників зграй р.г. в Україні не було, але один чи півтора смички були у багатьох різночинців: С.Ф. Афанасьєва, В.В. Де Конора, А.А. Прокопенка, М.Е. Будковського та ін.

Історію розвитку р.г. в Україні неможливо описати в одній статті, та це, мабуть, і не потрібно. Виходячи з вищезазначеної логіки міркування, можна зробити досить правильні висновки: природа подарувала нам доволі закінчений тип, як за конституцією, так і за робочими якостями. І хай як наші предки трансформували його, він був від самого початку могутнім, інакше він був би просто знищений у конкурентній боротьбі за існування. Та красива потужність, проявлена у зовнішній красі, не могла бути іншою в тих природних, кліматичних умовах, в яких вона створилася. Можливо, предкам і справді довелося підправляти важку або дуже легку голову, велике чи мале вухо, то воно само собою підправлялось, напрошуючись до ідеалу, науково обгрунтовуючи всі стародавні міфи предків і попередників нашого народу.

«Видатна картина цивілізації Київської землі з часів неоліту, яку найкраще характеризують дослідження мізинської культури, що існувала 20 тис. років тому на Десні. Уже тоді наші предки мали досконале мистецтво» (О.П. Знойко. Міфи Київської землі). Мистецтво прагнуло кращого, культура, як відомо, завжди прагне кращого. Мізинська культура простягалася з півдня від Росі до Десни і дає нам право думати, що існувала там і культура полювання. А яке ж полювання могло бути в лісостеповій зоні, повній звіром, у т.ч. і копитним, на якого не могли не полювати наші предки? Вони мали собак, успадкованих від предків Київської Русі, яка заселена була в межиріччі Дунаю і Дніпра – попередниками всіх словʼянських народів. А полювання ж жоден народ-племʼя в такому мисливському Ельдорадо не кидало, а розвивало.

Не слід думати, що всі наші предки займалися покращенням р.г., їх екстерʼєр і робочі якості підтримувалися на рівні потреби і здатності до полювання, і часто погіршувалися. І навіть уже в недалекому від нас XVII ст. це призвело в Росії до загибелі старовинної р.г., заміни її нібито краще керованими костромськими гончаками і англорусами.

Таке становище старовинної р.г. особливо погіршилося в Російській імперії в період найщасливішої пори дворянства. Це період царювання Катерини ІІ – гегемона кріпосничого розквіту поміщиків. Володіючи занадто великими кріпосними господарствами, дармовою робочою силою і вільним часом для себе, кріпосники влилися в нове хобі – полювання, переважно колективне, яке ґрунтувалося на використанні хортів і гончих.

Цей період історії російського полювання класично описав І.Е. Дриянський у своїй книзі «Записки мелкотравчатого», де провів ідею, що не всі власники, володіючи комплектним полюванням, бездумно ставилися до породного стану не тільки хортів, а й гончаків, підкресливши, що обидва графи брати Кіреєви не зрадили старовинній р.г. під модним тлумаченням у той час, що старовинна р.г. майже не піддається приїздці і на полюваннях нападає на селянську худобу і гусей. Він детально висвітлив, як доїзжачий Феопен виховав Братську зграю р.г. і як вона працювала по вовках.

Накопичена міжпородна мішанина в породі р.г. досягла максимуму в післянаполеонівський період історії Росії, коли дворянсько-поміщицьке офіцерство без всякого наукового обґрунтування тягло додому західних гончаків, особливо польських, і майже знищило старовинну р.г. Залишились одиниці, переважно в Україні, де завжди різні новинки приймаються консервативно. А, може, через розуміння, що р.г. – роська. Правда, якщо вона природна, то завжди живе довго. Я уже писав, що наш довоєнний смичок від Плакси і Заливая С.Ф. Афанасьєва з Люботина і смичок «дяді Льоні» - В.В. Де Конора були від старовинних р.г. з Пісочина і Валок. Вони несли, за словами власника, від гончих В.В. Кульбицького – видатного вовчатника, свою кров. Та мішанина порід гончих у Росії породила такий тип, що не вкладався ні в яке розуміння про гончих. Наприкінці ХІХ ст. російські кінологи дійшли висновку, що породу р.г. необхідно стандартизувати, довести до одного типу. У 1895 році був опублікований перший Стандарт р.г., як еталон був узятий типовий представник р.г. Добувай Білоусова П.Н. з невдалою головою (прошу вибачити, але всі мої Ридаї кращі за нього).

За 100 років існування Стандарт р.г. змінювався неодноразово, особливо в радянський період, коли, за словами Р.І. Шияна: «Прагнення уявити ситуацію в собаководстві кращою, ніж вона є насправді, породжує всі поблажки в оцінці собак і затримує прогрес порід». Стандарт р.г. затверджений 17.06.1993 – останній, який ми і візьмемо за основу з коментарями по всіх важливих статтях гончих.

Перш за все потрібно усунути помилку в початку використання гончих в Україні. Це не ХІІ ст., а ще в доісторичний період, як ми означили вище. Р.г. в Україні заполучена нашими предками для боротьби з вовками та іншими плотоядними хижаками і для полювання при здобичі мʼяса для харчування нашими предками. Для цього вона мусить бути:

1. Загальний вигляд, зріст, склад і поведінка.

Р.г. середнього зросту, кріпкого типу конституції, висотою в холці вижлець 58-70 см, вижловка 58-68 см. Висота в крестці на 1-2 см нижче, ніж у холці, підкреслюючи свою високопередість. Індекс розтягнутості в-ці 105, в-ки 107. Поведінка спокійна, врівноважена. Боягузство – вада.

2. Окрас – чепрачний, світло-чепрачний, багряний і підпалий.

Яскраво-червоний підпал, крап, великі білі плями – вада.

Мишастий або кавово-рябий окрас – собака поза породою.

3. Шерсть – на голові, вухах і ногах коротка. На інших частинах тіла 4-5 см. Характерний густий, мʼякий підшерсток, а також сильно виражена загривина на шиї.

Вади – коротка шерсть, відсутність загривини і підшерстка, волохата і хвиляста шерсть.

4. Шкіра, мускулатура і кістяк. Шкіра гладка, еластична, без клітчатки і складок. Мускулатура суха, добре розвинута. Кістяк кріпкий, обхват пасті у в-ців 12-14 см, у в-к 10,5-12,5 см.

Вади – слабо розвинута мускулатура.

5. Голова – суха, клиноподібна, завдяки сильній будові собаки не здається великою.

Мочка носа широка, трохи видається вперед, утворюючи клиноподібність, чорна. Губи темні, щільно прилягають до щелеп.

Вади – різкий перехід від лоба до морди, курносість, мочка носа коричнева, рожева або світла навіть частково.

6. Вуха – невеликі, обвислі, в міру тонкі, відносно короткі, трикутної форми, щільно прилягають до голови, посажені вище лінії очей.

Вади – на хрящі, в трубку, вкриті довгою шерстю, дуже великі.

7. Очі – темно-карі, середньої величини, з косим розрізом повік, краї повік темні.

Вади – різноочість, зеленуваті, голубуваті, залишають р.г. без оцінки.

8. Зуби – білі, міцні, здорові, добре розвинуті, густо сидять один до одного. Прикус ножицеподібний, інший – вада.

9. Груди – широкі, глибокі, опущені до ліктів і нижче.

Вада – вузькі, слабо розвинуті.

10. Холка – добре розвинута, виділяється над лінією спини.

11. Спина – пряма, широка, мускулиста.

Вада – провисла.

12. Поясниця – коротка, широка, мускулиста, злегка випукла.

Вада – горбата.

13. Круп – широкий, злегка похилий, трохи довгуватий.

Вада – вузький, дуже довгий.

14. Живіт – підібраний.

Вада – прибрюшистість.

15. Передні ноги – прямі, сухі, костисті і мускулисті. Спереду рівні і паралельні. Довжина становить 50% висоти в холці. Кут плечолопаточного зʼєднання 100-110°. Пʼясті поставлені, ледь нахилені.

Вада – козінець, косолапість.

16. Задні ноги – сухі. Костисті і мускулисті. Вигляд ззаду – прямі і паралельні з добре вираженими кутами зʼєднань. Гомілки в міру довгі. Скакові суглоби сухі, добре виражені. Плюсна стоїть майже вертикально.

Вади – прямозадість, коровина, шаблистість.

17. Лапи – зведені в комок, овальні, пальці стиснуті, кігті спрямовані в землю.

Вада – розпущена лапа.

18. Гон – товстий в основі, завдовжки не нижче скакальних суглобів. Гон «в окороть» доцільний.

Вади – довгий або дуже короткий, звалений.

8 квітня минуло 4 роки мого повернення додому. За цей період відсудив виставки в Харкові і Олександрії, відвідав дві Дніпропетровські, три Харківські, в Карлівці, обласну Полтавську, у 2012 Республіканську, УТМР у Кіровограді. Загалом бачив понад 150 одиниць р.г.

Скажу відверто, картина жахлива. Р.г. у моєму розумінні бачив тільки три одиниці. Інші гончі лише подібні до р.г. (із англорусами становище краще, але без особливого враження). Надзвичайно жахливий стан по кількості і якості р.г. в Харківській області. На торішній обласній виставці на експертизу була представлена 21 одиниця р.г., у тому числі: м. Харків – 0, область – 13, Луганська область – 8. За винятком 3 в-ців середньої групи, більш-менш підходящих під стандарти р.г., кращий з них Ридай 23281, народжений 11.05.2013, Глуховерова В.Й. з м. Красноград.

Дивлячись на ринг в-к середньої групи в кількості 7 одиниць, в т.ч. Барбі тавро ОЄ 11504 Берегового М.С., ми з Турчиним М.П. з жахом відмітили, що за станом типу конституції всі малого зросту, при відсутності мускулатури на експонатах. І як же від цих подіб р.г. вимагати годинної роботи на гону? Але ж всі вони отримали досить високі оцінки за екстерʼєр, тобто всі допущені в племінну роботу?! Я передчасно покинув цю «виставку», забувши спитати експерта, чи відомі йому вимоги стандарту до цих одиниць, чи він відпрацьовує оплату на невідомо кого, хто замовив такі оцінки.

Я чув скептичні зауваження на мою адресу, що, мовляв, пізнувато та й не за цих соціальних умов вести розмову про відновлення старовинної р.г. І де їх узяти? Та й вовків нібито не так уже й багато. Ганяють же наші гончі так-сяк зайця, то й досить. Авторитетно заявляю, що всі мною бачені й чуті вовкогони чудово ганяють усе, й зайця в тому числі, бо у кожного з них десь там у четвертому пальці на лапі ще генетично збереглась памʼять, що вони і вижили за рахунок загнаних своєю силою, чуттям, вʼязкістю зайців та інших звірів, у т.ч. і копитних. Тому і зараз вовкогони, красногони добре ганяють зайця.

А на те, що вовків не так і багато, то це помилка. Дзвонить мені Тузієвський І.В. з Хорола і розповідає, що на закриття цього сезону в болоті, в очереті вони вигнали і добули вовцюру на 65 кг. А вовків раніше в Хоролі не було…

Сьогодні вовк в Україні розповсюджується навіть у степу. І буде розповсюджуватися, бо памʼятаєте В.В. Кульбицький якими епітетами його наділяв? А канадський біолог-вовкознавець, я сам читав у журналі «Ох. и Ох. х-во», стверджує, що вовк уміє аналізувати обставини і навіть робити прогнози. Це треба знати нашим екологам, і запамʼятати, що на півночі країни є два вовчі акумулятори – Росія і Білорусь, які не жаліють ділитися цим добром.

Тому наполягаю всім братам-гончатникам, що рано чи пізно, а наші р.г. зустрінуться з вовком, а той швидко оцінить, з ким має справу, з р.г. чи з її подобою. Тому не забудьте про нашийник для свого вихованця з гострими цвяхами. Допомагає!

Що стосується соціальних умов нашого буття, про яке я зазначав, то слід тверезо сказати, що наше бажання впирається в небажання навантажити себе ще одним важким обовʼязком, для уряду і Президента. Там усі влаштувалися в міру своїх здібностей і скубуть як не в себе, де тільки можна. Та колись же має хтось зрозуміти, що якась там Швеція, менша за дві наші області, щорічно добуває 19 млн. кг лосиного мʼяса, Нова Зеландія щорічно добуває скільки хоче тисяч оленів. А в нас за 4 роки я так і не бачив живого зайця. Ох, поїхав би я туди хоча б подивитися на те багатство, та вже ось чотири місяці проживаю свій 92 рік.

А ви як, брати мої, гончатники, думаєте, хто приїде до нас і організує мисливське господарство і собаківництво?.. Адже було ж колись і у нас звіра як гною!

С. Шевченко



Украинская Баннерная Сеть