Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Мої рушниці, або як усе починалося

Читачі “Полювання та риболовлі”, безумовно, знайомі з творчістю нашого постійного автора Данила Мусійовича Голди. Присвятивши своє життя служінню науці (він фаховий біолог), увесь вільний час Данило Мусійович присвячував полюванню. Сьогодні ми можемо констатувати, що від такого поєднання виграли усі, включаючи нас із вами.

Нещодавно ми попросили його розказати про зброю, яка особисто зустрічалася шанованому мисливцю-біологу в житті. Завдяки професійній спостережливості та феноменальній пам‘яті Данила Мусійовича, сьогодні ми маємо змогу читати матеріал, який буде цікавий не тільки непересічним мисливцям.

Полювання, або, як кажуть у народі "охота", є явищем набутим чи успадкованим? Однозначної відповіді на це немає, але мабуть таки воно в крові, або висловлюючись сучасною термінологією в генах. Відомий письменник і мисливець Борис Дмитрович Антоненко-Давидович у своїй мисливській поемі "Семен Пальоха" писав, що полювання - це один з атавізмів, у якому через тисячоліття проявляється наш двоногий предок, який завдяки полюванню добував собі їжу і загортав своє тіло в хутро.

Коли ще жива була дружина Остапа Вишні, благословенної пам'яті Варвара Олексіївна Губенко-Маслюченко, на моє запитання – коли почав полювати Павло Михайлович, вона відповіла: "Мені здається він народився таким. І все життя був вірний одному калібру рушниць – двадцятому."

....Перше зацікавлення рушницею з'явилось у мене десь в п'яти чи шестирічному віці. У мого приятеля Гриші Кулика батько був мисливцем. Вони жили в старовинній хаті під солом'яною стріхою. Стеля в хаті трималась на сволоці, який, як правило, не забілювався крейдою. На сволоці був намальований хрест і дата, коли хата була збудована і освячена. У сволоці був забитий гвіздок на якому висіла батькова шомполка. На початку 30-х років минулого сторіччя "централок" як тоді казали, в селах було ще мало, переважали шомполки й берданки.

Ми з Гришею мріяли як би добратись до сволока, подивитись на рушницю зблизька і потримати її в руках. Коли ми трохи підросли, вирішили зробити пістоль. Дістали відрізок мідної трубки, у якому один отвір заклепали. Біля глухого кінця терпугом випиляли канавку і шилом проковиряли наскрізну дірочку-затравку. "Ствол" прикрутили дротом до дерев'яної ложі і "підстолет" готовий. Де батько ховає порох, шріт і капсулі Гриша вже знав. В дуло насипали трохи пороху, зверху клейтух-пиж з клоччя - і в ліс. У канавку над дірочкою насипали трішки пороху, підпалювали його сірником і лунав постріл. Якщо моєму приятелю не вдавалося вкрасти у батька пороху, зішкрябували сірку з сірників і ефект був майже однаковий. Після серії пострілів у лісі вирішили випробувати зброю "у бойовій обстановці" - по дичині. За крайньою хатою села починався луг і протікала вузеньке заболочена заросла очеретом і верболозом річечка, яка несла свої тихоплинні води в Сулу. Напроти свого городу старий Назаренко розширив русло і зробив собі невеликий ставок-копанку, а берег обсадив кущами калини. На березі біля води на широкому пні спиляної верби завжди лежав дерев‘яний праник для прання білизни. Воду зі ставочка брали для поливу, а то й купались там у спеку. Там часто плавали між свійськими і дикі качки. Їх ніхто не по полохав, а при небезпеці вони ховались в очереті. Підповзли ми до ставочка, дивимось з-за куща калини - плавають! Гриць навів пістоль на ближню качку, я запалив сірником порох на поличці і гепнув постріл. Качка стріпнулась і опустила голову. Гриць, як був у штанях, так і шубовснув у .ставок за качкою. Приніс додому гордий за свій перший мисливський трофей.

- Мамо, ми дику качку знайшли, - побоявся сказати правду Грицько, бо його батько був суворий на розправу.

- А де ви її знайшли?

- Біля Назаренкового ставочка.

- Хіба ж це дика качка, лобуряко?! Це ж свійська, напевно дядька Василя, то його качки там плавають.

На другий день Гриць зайшов до мене, спустив штани і показав сині смуги на попереку і нижче.

- "Батько ременем. Щоб не охотився більше” - невесело промовив Гриць. По живих цілях ми більше не стріляли, але захопились колекціонуванням пташиних яєць. Із відкриттям полювання 1-го серпня любили розташовуватись на узвишші віддалік від мисливців, які оточували озеро і з настанням вечірнього льоту спостерігати "театр воєнних дій".

Почалася війна. Всі рушниці, фотоапарати і радіоприймачі наказано було здати в сільську раду. У вересні 1941 року в наше село зайшли німці і видали аналогічний наказ, але з припискою – за невиконання - розстріл! За два роки німецької окупації в мисливських угіддях не пролунав жоден постріл. Це позначилось на збільшенні численності не лише мисливської, а й іншої фауни. Поночі з лісу долинали звуки пугача – до війни їх не було чутно. Весною і влітку водяні бугаї, бекаси, деркачі в лузі, перепілки та жайворонки в полі створювали своєрідні симфонії торжества життя і буяння природи. Взимку, щоб вполювати зайця не треба було далеко ходити. У кінці села, на леваді обов'язково зустрінеш його, тобто тоді було все те, чого, на жаль, немає сьогодні.

Після звільнення нашої території від німецької окупації мого друга який був на рік старший від мене мобілізували і він загинув при форсуванні Дніпра на Букринському плацдармі. Мене ж мобілізували восени 1944 року і довелося познайомитись з усіма видами стрілецької зброї а особливо з ручним кулеметом Дегтярьова, який мені випало носити на своїх плечах (вага - 11кг). При зарахуванні в маршову роту відділення шикували за ранжиром. Виявилось, що серед нас десяти (всім нам було 17) я найвищий /174см/,тобто в шерензі я йшов під першим номером і за мною закріпили ручний кулемет.

Після закінчення війни я полював з одноствольною двадцяткою, яка під час окупації була закопана в землі і дуже пошкодилася корозією. Рушниця була в усіх відношеннях ненадійна. Якщо качка летіла над головою, то випадав бойок, що приносило немало прикростей. Та ось в районному магазині "Заготпушнина" я придбав одноствольну іжевську рушницю 16 калібру з березовою ложею. Це була вже пристойніша рушниця. Та невдовзі я переконався, що краще мати два стволи і купив новеньку "тулку" 16 калібру з зовнішніми курками. Стріляти з неї можна було як латунними так і папковими гільзами. За два десятиріччя полювання вона не дала жодної осічки, я звик до неї, але якось на полюванні мені зробили зауваження: не солідно, мовляв, полювати з "курковкою". З престижних міркувань друзі порадили придбати або ІЖ-27, або Т0З-34.

Подарував я тулку своєму хрещенику, а собі купив ІЖ-27, 12 калібру. А невдовзі, в комісійному магазині на Хрещатику мені сподобався "Зімсон" 12 калібру в хорошому стані зі ствольною сталлю “Три кільця”, з художнім рельєфним гравіруванням на колодці. Почав я її пристрілювати паралельно з ІЖ-27 за об'єктивними показниками: купчастість, різкість бою і рівномірність осипу. Пристрілка здійснювалась по Стодольній (Ванзейській) мішені. Різкість бою визначали за класичним методом – кількістю пробитих картонних аркушів товщиною 0,9 мм, розташованих на віддалі 1 см один від одного. Рівномірність осипу визначали кількістю уражених полів і порівнювали з табличними даними.

Результати пристрілки були не на користь Іж-27,а тому я відніс нову ІЖ-27 на комісію. Мій Зімсон мав ще одну перевагу: він був легший на 160 г від ІЖ-27 (вага першого була 3,24 к.г, ІЖ-27 важив 3,4кг).

У 1976 році вийшла урядова постанова про обов'язкову реєстрацію мисливських рушниць. Комісійний магазин на Хрещатику став наповнюватися різноманітною мисливською зброєю, переважно зарубіжного виробництва Першою, пригадую, була виставлена рушниця англійського майстра Скотта. Оцінили її в 460 крб. Це втричі більше ніж вартість ІЖ-27 чи ТОЗ-34 на той час. Довгенько вона стояла. Ціна на той час для всіх здавалася зависокою. Відвідування мисливського магазину на Хрещатику стало тоді для мене щоденною потребою. Ідучи з роботи я заходив подивитись, які нові рушниці поступили на комісію. Оскільки я мав дозвіл на придбання рушниці, то міг потримати в подивитись стволи, клейма, прикладистість. Приймав рушниці на комісію в якості експерта полковник у відставці Костянтин Михайлович Доценко - великий знавець мисливської зброї, майстер-стендовик. Під час відпустки Костянтина Михайловича його заміняв його товариш також полковник у відставці Сергій Герасимович Глобай - єдиний знавець і ерудит в питаннях мисливської зброї і полювання. Із великою шаною згадую його і ті незабутні дні і ночі, які були проведені з ним і його друзями-мисливцями на лоні природи. Про нього можна сказати перефразувавши поета Дмитра Фальківського:

"Очерет йому був за колиску;

В болотах він родився і зріс.

Він любив свою хату поліську...

І сумний та зажурений ліс..."

Якось він зателефонував мені і повідомив, що в комісійний магазин на Хрещатику поступив "конфіскат" - рушниця Льєжської мануфактура в пристойному стані, сталь "кокеріль" із зображенням півня. Я скористався його порадою і взяв її. Пристрілювали ми її разом на стенді "Авангард", а заодно його робочу рушницю Піпер-Баярд з зображенням вершника на коні. Обидві "бельгійки" показали хороший бій і майже однакові результати. При довжині стволів 75 см моя "льєжка" важила всього 3,07 кг.

Комісійний магазин на Хрещатику наповнювався переважно іномарками. Багато колишній військових мали незареєстровані рушниці і вони чи їх вдови понесли в комісійний, щоб позбутись зайвого клопоту. За період із 1976 по 1983 роки у комісійному магазині перебували рушниці чи не всіх світових фірм і майстрів по виробництву мисливської зброї. Найбільше було німецьких: Зімсон, Хенель, Зауер, зокрема 29-ї моделі оцінений всього в 230 крб, Бюхаг, Фортуна, Меркель з горизонтальними й вертикальними стволами, Герліх, Грейфельт, Віллі Коніг, Ріхард Копф, Ріхтер, Геко. Ціна їх коливалась від 230 до 350 крб. Серед них були й рушниці високого розбору, наприклад Герман Шнайдер із замками системи Голланд-Голланд з художнім гравіруванням, ця рушниця була оцінена в 600 крб.

Англійські рушниці траплялися значно рідше і ціна на них була значно вищою. Пригадую, на початку жовтня 1977 року була виставлена рушниця Пердея і оцінена в 1100 крб. Через місяць вона була продана. На початку жовтня 1978 року, в дещо гіршому_стані, була виставлена ще одна рушниця цього майстра. Через тиждень її продали за 800 крб. У травні того ж року Когсвелл-Гаррісон – продався за 800 крб., а в 1983 році - Вестлі Річардс (550 крб.) та Грінер (300 крб.), ще добра робоча рушниця знайшла собі нового власника.

Серед легендарних бельгійських рушниць можна було побачити шедеври різних фірм і майстрів: Лебо-Куралі (800 крб.), Дефурні (700крб.), а також рушниці менш знамениті - Дюмулен, Шольберг, Фаржерон, Анонімне товарнеє в в Льєжі. Ціна на них коливалась від 200 до 350 крб., у залежності від стану зброї.

Із Французьких рушниць траплялися Сент-Етьєнська мануфактура, Жан Стасарт (290), Робюст (180), Дарн (І90), Лепаж (90), Шапбю (800), Гастинг Ранетт (450).

Траплялися й рушниці чеського майстра Яна Новотного. Його рушниці високо цінував Остап Вишня. Він все життя жалів за Новотним ,яку конфіскували "органи" при його арешті в 1933 році. Усі рушниці Новотного, які були в магазині, мені пощастило бачити й тримати в руках. Дві були 12 калібру з прямою ложею і енсоновськими замками, стволи зі сталі Сіменс Мартен, але в корозії і забоїнах. На подушках бельгійські клейма. Ціна - 250 і 280 крб. Одна з рушниць була 16 калібру, ложа пряма, замки Голланд-Голланд. Стволи зі сталі Польді-антікорро. Це була рушниця високого розбору, але погано збережена,. Її продали за 350 крб. Також запам‘яталася чеська рушниця Махач (Брно) 16-го калібру замками Голланд-Голланд та ежектором та ствольною сталлю Толедо (Англія). На ній були бельгійські клейма і продавалася вона за 780 крб.

Із американських рушниць запам‘яталася стара серійна Ітака (75крб.) Не можна не згадати австрійські рушниці. За якістю вони не поступалися німецьким (принаймні ті, які мені довелося бачити, а деякі й пристрілювати, але про це потім). Це Віллі Шванцер, калібр 16 (350 крб.), Шпрінгер (Відень) з ежектором, сталь Сіменс Мартен, на колодці бельгійські клейма (370 крб.). Антон Зодія, ложа пряма, стволи зі сталі Бьоллер антиніт, ціна 300 крб.

Було також і кілька угорських рушниць, які не привертали тоді особливої уваги бо якість їх була невисокою.

Від мисливської братії я довідався, що справжнє "ельдорадо" для любителів мисливської зброї знаходиться в Москві в комісійному магазині по вулиці "Соломенная сторожка" (станція метро "Динамо"). Мовляв, там за 200 крб. можна купити німецький Меркель в хорошому стані. Приїхавши до Москви за вказаною мені адресою я відчув що мої очі розбігаються від різноманіття іномарок. Тоді там була англійська рушниця майстра Пердея, майже нова із запасними стволами ціною всього 1000 (тисячу) карбованців (на той час це була немаленька сума),але справжня її ціна була значно вищою. Це була найдорожча рушниця з присутніх на прилавку. Були там і Меркелі, але вже в ціні не 200,а 500 крб. Дефурні з зображенням снопа на стволах (сталь Вітворта) із енсовськими замками коштувало 550 крб., Франкот 20 калібру в твердому футлярі, вистеленому зсередини блакитним оксамитом (майже новий) коштував 700 крб. Я купив там собі французьку рушницю для “ходових” полювань Сент-Етьенської мануфактури 16 калібру з напівпістолетною ложею і патронниками 65 мм. Її стволи були виготовлені з хромонікелевої сталі Surete й мали всередині дзеркальну поверхню. Замки енсоновські, вага рушниці - 2,6 кг. Для порівняння: Зауер 16 кал.- 2,9 кг,а "тулка" З,2 кг. Пристріляв я її в Тетерівському мисливському господарстві (тоді там був спеціальний щит для пристрілки). Паралельно пристрілював і свій ІЖ-27 мій приятель. За всіма показниками моя рушниця показала кращі результати. І по сьогодні я шкодую, що позбувся її. Вона мала утоплену прицільну планку до якої я не міг звикнути і ще одну незручність - треба було обрізати гільзи при виготовленні набоїв.

Через деякий час я знову побував у Москві з наміром купити "престижну" рушницю. Того різноманіття, яке було раніше я вже не застав. Із того, що було виставлено, вибрав Французький "Ідеал",12 калібру, стволи зі сталі "Геркулес", випробувані при тискові в 1200 атмосфер. Рушниця була в хорошому стані й коштувала 550 крб. Важила вона 2,9кг., а важіль відкривання замка знаходився внизу біля спускової скоби. Звужений погонний ремінь був захований у ложі і, при потребі, витягувався і з‘єднувався з верхньою антабкою. Рушниця показала хороший бій, була легенькою,як для 12 калібру але взимку вона двічі мене підвела. У вирішальні моменти, коли ціль була на мушці, сталися осічки! Очевидно мастило взимку загусало і механізм не спрацьовував. Довелося позбутись і цієї рушниці.

Не згадав я ще про одну рушницю, яку придбав у державному мисливському магазині на Нестерівському провулку в Києві. Це МЦ2І-І2, з горіховою ложею, ціною 350 крб. Поїхали ми з Сергієм Герасимовичем на стенд "Авангард" пристрілювати її. Зробили кілька пострілів по столольній мішені, рушниця показала хорошу кучність (до 70%), а потім щось у ній заїло. Набої були фабричного виготовлення, тому грішити на погані гільзи, не було підстав. Замок намертво зафіксувався і всі наші зусилля відкрити його не мали успіху. Вирішили йти до траншейного стенду де змагалися стендовики. Один із них тоді сказав: "найдите хорошеє полено й трахните по рукоятке затвора. Ружье новое, детали еще не приработались, после 1000 выстрелов этих случаев не будет." Ми знайшли хороше поліно, стендовик "трахнув" ним по рукоятці замка і він відкрився. Після цього я повернув рушницю в магазин.

Д. Голда



Украинская Баннерная Сеть