Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Хто захистить рибалок-любителів?

В українських водоймах стає дедалі менше риби – це зможе підтвердити будь-який рибалка, признають це і чиновники. Причин тому безліч, але всі вони пов’язані з діяльністю людини, тож саме в наших з вами руках можливість змінити ситуацію.

За даними Державного агентства рибного господарства України (Держрибагентство) у минулому році у внутрішніх водоймах нашої країни підприємцями було виловлено 38,5 тисяч тонн риби, що на 2,8% менше, ніж за рік до цього. Наскільки ці дані достовірні, можна лише здогадуватися, адже Ярема Ковалів, голова відомства, у минулому році заявляв ЗМІ, що реальний вилов майже у п’ять разів перевищує задекларований.

Конституція України (стаття 13) та Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (стаття 37) встановлюють, що водні біоресурси, що знаходяться у внутрішніх водоймах України, є об’єктами права власності Українського народу. Згідно даних Держрибагентства, кількість рибалок, що займаються промисловим ловом у внутрішніх водоймах, складає близько 7000 чоловік. За даними українського представництва однієї з найбільших у світі дослідницьких компаній – TNS – в Україні проживає більше 3,3 мільйонів рибалок-любителів. Всі вони, як представники Українського народу, мають однакові права на водні біоресурси, але на практиці виходить так: промисловці, кількість котрих в рази нижча, в гонитьбі за прибутками майже безперешкодно виловлюють більшу частину риби, а любителі обмежені у своїх можливостях, адже риби для них просто не залишається.

Представники влади розуміють, що проблема зі зникненням риби існує, але в той же час працюють над тим, аби покращити життя промислових рибалок, маючи на меті розвинути риболовний промисел у нашій країні. З цією метою запустили масштабну дерегуляцію галузі, працюють над допомогою по технічному та електронному оснащенню, механізмами фінансової допомоги. Це зовсім не дивно, адже як будь який вид господарської діяльності промисловий вилов риби створює робочі місця та привносить кошти у бюджет. Зважаючи на ситуацію в країні, потреба в коштах є чи не найважливішою для багатьох галузей, по відношенню до рибної це, зокрема, можливість реалізовувати нові ініціативи, як то впровадження рибного патруля та інше. Крім того, з 2013 року, за словами голови Держрибагентства, з бюджету не фінансується зариблення водойм.

Однак постає питання – хто ж захистить права рибалок-любителів? Все частіше вони скаржаться на те, що повертаються додому без улову, а під поняттям улов в наші часи розуміють всього кілька рибин, аби була змога відпочиваючи на природі, зварити традиційної юшки. Правилами любительского та спортивного рибальства встановлено, що один рибалка за день на водоймі має право здобути 3 кг риби, та для багатьох навіть це є недосяжним уловом в останні роки.

З боку представників влади та промисловиків можна почути, що і любителі завдають шкоди рибному господарству, займаючись браконьєрством. Це підтверджують і численні виявлені факти порушення законодаства на водоймах. Наразі кампанія по боротьбі з браконьєрством набирає широких обертів – впроваджується рибний патруль, стає активнішою та ініціативнішою громадськість, що долучається до боротьби з порушниками. Та не всі вірять, що цього буде достатньо, аби докорінним шляхом змінити ситуацію зі стрімким зменшенням риби в Україні, до того ж, аби бути до кінця чесними, слід визнати, що кожен механізм має свої лазівки та потребує часу для того, аби його налагодили.

Саме тому нерідко можна почути заклики заборонити промисловий лов в Україні. Лунають вони не тільки від рибалок-любителів та громадських організацій, з такою ініціативою минулого літа виступила і група депутатів, які подали Проект Закону № 2454а «Про введення мораторію на промисловий вилов водних живих ресурсів на деяких водоймах України». Цим документом пропонувалось з початку 2016 року заборонити промисловий лов на водних об’єктах басейну Дніпра, Південного Бугу, Західного Бугу, Сіверського Донця, окрім спеціальних промислових зон в акваторіях водосховищ Дніпровського каскаду, що розташовані не ближче 200 м від урізу води, та площа яких не перевищує 40% акваторії водного об’єкту.

Критика цього законопроекту не змусила довго на себе чекати, та лунала і в Інтернеті, і на телеканалах. Стосувалась вона кількох питань. По-перше, з призупиненням дільяності риболовних підприємств залишається без роботи кілька тисяч людей, яким треба годувати свої сім’ї. По-друге, у владі не вірять, що мораторій змусить промисловиків припинити вилов, та вважають, що вони просто підуть «у тінь», а корупція по відношенню до контролюючих органів буде процвітати ще більше – наразі, за неофіційними даними, близько 60-80% вилову риби знаходиться «у тіні», а тіньовий обсяг браконьєрської риби оцінюється мінімум у 200 мільйонів гривень.

Варто зазначити, що потенціал для здобування водних біоресурсів, що передбачатиме більш раціональне і дбайливе їх використання, та дозволить працевлаштувати рибалок, в Україні є і без промислового лову. Наприклад, у всьому світі стрімко розвивається так зване рибне фермерство – аквакультура, лише за останній рік глобальний ринок аквакультури збільшився майже втричі, і ця галузь стала лідером по динаміці розвитку у харчовій промисловості, про що говорило в самому Держрибагентстві. За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), за минулий рік обсяг ринку аквакультури склав 78,9 мільйонів тонн, вартість виробництва – 125,1 мільярдів доларів, зокрема у внутрішніх водоймах обсяг рибництва склав 41,8 мільйонів тонн, або 53% від загального об’єму. Це глобальні показники, в Україні картина дещо інакша – за минулий рік на долю аквакультури прийшлось 24,4%, її обсяг оцінюється в 21,66 тисяч тонн або 169,5 мільйонів гривень. Крім того, величезну перспективу мають в Україні Спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) – за минулий рік вони здобули лише 7% від загального вилову в українських водоймах (6,6 тисяч тонн), тоді як потенційна можливість вирощування риби у них оцінюється у десятки тисяч тонн. Але в той час, коли у всьому світі концентруються на рибному фермерстві, що характеризується більш раціональним та дбайливим використанням водойм, аніж промислове рибальство, і щонайменше передбачає поповнення водних біоресурсів, в Україні продовжують буквально винищувати рибу шляхом промислового лову.

Хоча наміри розвивати такі галузі як СТРГ та аквакультура у владі декламуються, та одночасно цілком зрозуміло, що влада на повну заборону промислового вилову наразі піти не готова, тому потрібно шукати інші шляхи.

І тут знаходимо відповідь на питання, хто ж захистить права рибалок-любителів, а вона очевидна – самі рибалки, що бажають не сидіти склавши руки, мають активну громадянську позицію і бажання відстоювати свої права та змінювати ситуацію.

Розуміючи позицію влади, враховуючи інтереси усіх сторін, та маючи на меті відновити баланс у правах любителів та промисловиків, Громадська спілка «Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств» та Всеукраїнське Риболовне Громадське Об’єднання «Громада рибалок України» ініціювали підготовку звернення до Держрибагентства з метою внесення змін до Правил промислового рибальства. Запропоновані ініціативи мають на меті збалансувати інтереси влади, рибалок-любителів та рибалок-промисловців, згладити конфлікт між громадянами та підприємцями, задіяними у риболовстві.

З цією метою пропонується обмежити у відстані промисловий вилов риби у Дніпровських водосховищах. Держрибагентство вже встановило зони для любительського та промислового рибальства, але стосуються вони лише Канівського водосховища, та на разі ефект від цього впровадження не має оцінки. Зважаючи на те, що найчастіше рибалки-любителі рибалять поблизу від свого місця проживання, доцільніше було б встановити обмеження в залежності від чисельності населення міста або села – чим більше вона, тим більше рибалок та плавзасобів на водоймі. Обмеження промислового вилову в місцях найбільшої зосередженості рибалок-любителів та зважаючи на кількість населення дозволить рибалкам безперешкодно ловити рибу, а промисловцям – вберегти свої сітки від пошкодження любителями, адже не секрет, що заплутуючись у сітках їх просто ріжуть, аби вберегти свої риболовні снасті чи продовжити рух по водоймі. В зв’язку з цим пропонується заборонити промисловий вилов водних біоресурсів на відстані 2 км від населених пунктів, в яких проживає до 10 тисяч мешканців; на відстані 5 км від населених пунктів, в яких мешкають більше 10 тисяч громадян; та на відстані 10 км від населених пунктів, де мешкає більше 100 тисяч жителів.

Також пропонується обмеження промислового лову у часі, а саме заборона на промисловий лов у вихідні та святкові дні. У цей час на водойми виходять не лише рибалки, але й прості відпочивальники на човнах, катерах та яхтах. Що відбувається, коли вони чипляються за сітки – їх ріжуть, аби продовжити рух, цим самим порушуючи Правила любительського лову, пошкоджуючи майно підприємців. Але виправдання цьому цілком справедливе, адже зазвичай цих сіток просто не видно на воді, з чого і випливає третя пропозиція.

Вона стосується необхідності зобов’язати усіх промислових рибалок позначати свої сітки буями з прапорцями різних кольорів, розташовуючи їх на висоті не менше ніж 0,75 м над рівнем води. Це дозволить оминати сітки, бо їх буде видно здалеку, а також здійснювати громадський контроль – чи законні це знаряддя лову, яка їх довжина і таке інше.

Такі зміни відповідають завданню не забороняти промисловий вилов водних біоресурсів, щоб надати змогу підприємствам рибної галузі і надалі працювати, і одночасно дозволяють рибалкам-любителям принаймні безперешкодно займатися улюбленою справою, сприяти боротьбі з виловом незаконними знаряддями лову (сітками) та мати надію, що менш виснажливий рибний промисел поступово дозволить рибі відновитися.

Залишається знайти шлях до поповнення бюджету, і з цією метою пропонується повернутись до питання платного лову, встановивши такий режим для рибальства з човна та при вилові більше 3 кг риби за день – прирівнявши такі дії до спеціального використання водних біоресурсів. По-перше, рибалки мають знати, куди надходять їх кошти, тому необхідно створити спеціальний рахунок, надходження до якого будуть направлятися на фінансування, до прикладу, рибного патруля – це дозволить мати кошти на технічне обладнання, вирішити проблему браку палива, що не дозволяє інспекторам навіть доїхати до місця злочину на воді. Можливе спрямування цих коштів і на зариблення водойм. По-друге, така плата має бути посильною для кожного рибалки, і становити незначну суму, наприклад, 10 гривень за день на воді. По-третє, механізм сплати має бути таким, що не завдає додаткових клопотів для рибалки, адже в такому випадку він зволіє рибалити без сплати, хоч і поза рамками законодавства, а не шукати можливість і час сплатити незначну суму за право порибалити з човна. Для цього рибалка повинен мати змогу внести кошти на рахунок у будь-якому відділенні банку або Укрпошти, а отримана ним квитанція про сплату буде його підтвердженням на право риболовлі з човна або понад встановлену норму вилову – сьогодні сплатив 10 гривень, завтра можеш виходити на воду, маючи у кишені квитанцію для пред’явлення інспектору.

Аби направити таке звернення, необхідно дізнатись громадську думку щодо запропонованих ініціатив, і з цією метою Громадськими спілками було створено опитування громадян, в якому можна прийняти участь на сайті www.ahf.org.ua. За даними на середину травня в ньому взяли участь більше 4,5 тисяч громадян, які підтримали таку ініціативу. За підтримки суспільства, яке і є власником водних біоресурсів у внутрішних водоймах, ми зможемо рухатись далі.

Давайте залишимо скептицизм, візьмемо справу у свої руки та повіримо в те, що спільними зусиллями, поступовими кроками ми зможемо змінити ситуацію, подбати про те, аби наші діти і онуки бачили рибу не лише на прилавках магазинів, а й у наших водоймах. Крім того, давайте пам’ятати про свою власну відповідальність і бути свідомими рибалками – починати зміни з себе.

Громадська спілка "Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств"

ГС



Украинская Баннерная Сеть