Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

ЗБРОЯ, НЕПІДВЛАДНА РОКАМ

Донедавна, а в повоєнні часи особливо, на власників рушниць марки "Зауер" - "три кільця" дивилися з неприхованою заздрістю. Цими двостволками гордилися, ними любувалися і берегли, як зіницю ока. На колективних полюваннях рушниці передавалися з рук у руки. Їх порівнювали з вітчизняними "іжівками" та "тулками"; заглядаючи в сяючі стволи, зітхали й приказували: «Оце так зброя! Вміють же робити!..»

Так, німецькі зброярі вміли робити мисливські рушниці, які вважалися найкращими в Європі. Однак емоції наших мисливців-аматорів, звиклих схилятися перед усім закордонним, нерідко заважали об'єктивно оцінювати технічні параметри зброї.

Враховуючи, що механізм потрійного запирання мав високу надійність і був поширеним у Європі, головним у зброї залишалися стволи. Основним матеріалом для їх виготовлення на зброярні у місті Зуль служила лита і спеціальна збройова сталь Круппа з маркуванням трьох кілець, а також нержавіюча сталь "Нірос-та" - "три кільця". Якщо перші дві марки мали схильність до корозії внаслідок підвищеного вмісту сірки і фосфору, то остання була надто дорогою і важко піддавалася обробці. В той же час вітчизняна златоустівська сталь за всіма параметрами значно переважала круппівську. Згадайте, як часто на полюванні вам доводилося чути, що хтось полює з дідівською "тулкою".

Під час другої світової війни зброярні у місті Зуль не були ні знищені, ні вивезені на територію країни-переможця. Вони залишилися у східній частині країни, де дислокувалася Група радянських окупаційних військ у Німеччині (згодом - Група радянських військ у Німеччині - ГРВН). Тамтешні фахівці за допомогою радянських спеціалістів зуміли швидко налагодити виробництво мисливської зброї, використовуючи радянську ствольну сталь. Рушниці з маркою "Зауер"-"три кільця" були зняті з виробництва.

На початку п'ятдесятих підприємству замовили виготовити мисливську рушницю, яка за своїми характеристиками не мала тоді аналогів у Європі. Це була двостволка з горизонтально розташованими стволами 12 калібру. Вона мала надзвичайну кучність пострілу обох стволів, високу надійність і малу вагу. Щоб максимально здешевити рушницю, її зовнішнім оздобам майже не надавали значення. Адже ця рушниця призначалася, в першу чергу, для мисливців-фронтовиків, які ще не забули вигляду бойової зброї. І таку двостволку було створено. При огляді рушниці передовсім звертаєш увагу на плавність переходу від дерева до металу, пропорційність усіх деталей і незвичну легкість. Коли прикладаєш рушницю до плеча, здається, що вона і тіло - неподільні. Ціль, мушка, прицільна планка і око опиняються на одній лінії. Ще одна особливість цієї рушниці — незвична для ока товщина стволів і їх внутрішній діаметр. Мимохіть із подивом запитуєш себе, який же це калібр?! Дійсно, на відміну від звичних "чок-напівчок", ця рушниця має дульне звуження обох стволів - посилений "чок". Використання радянської ствольної сталі, що поєднувала в собі виключну міцність і високу пластичність, дало змогу максимально зменшити товщину стінок стволів і тим самим — вагу рушниці.

Механізм замків запирання залишився таким же, як і в попередніх марках "Зауера".

Приклад зроблено з горіха, прицільна планка і корпус механізму запирання прикрашено візерунком. На прикладі — пластикова накладка з фірмовим знаком, а на стволах вигравіювано "Special-Gewer " - спеціальна збройова ствольна сталь і "Zаuеr & Sohn Suhl". Поряд з написами — емблема у вигляді чотирьох кілець.

Упродовж півсторіччя десятки мисливців запекло доводили, що не існує рушниці "Зауер"-"чотири кільця". На кін виставлялися мисливські ножі, здобуті трофеї і навіть рушниці. І щоразу, оглядаючи маркування на стволах, мисливці не вірили своїм очам. За всі ці роки багато з них намагалися перевершити "Зауер" у кучності пострілу. При цьому використовувалися найвишуканіші способи спорядження патронів, аж до пластмасових контейнерів з дробом, залитим парафіном. Однак кучність і рівномірність дробового розсипу рушниці "Зауер" вражали. Для збільшення розсипу при стрільбі на малих дистанціях достатньо було одного шару дробу і двох проміжних картонних прокладок. Стрільба шротом разом із кулями також показала відмінні результати. Недивно, що саме ця рушниця припала до душі молодому лейтенанту Олексію Дмитровичу Абрамову, — пораненому, але живому, кавалеру численних бойових нагород, — рядового, потім — старшини мінометної роти. Після закінчення військового училища в 1950 році його було направлено служити у ГРВН. І пригадалося фронтовикові, як перед війною хлопчаком бігав він за батьком на полюванні, ледь тягаючи за собою чоботи одного із старших братів (у родині було 11 дітей).

Згадалося, з яким хвилюванням він допомагав батькові споряджати патрони рубаними гвіздками і газетними пижами. Над силу піднімаючи стареньку батькову одностволку, питав: — «А виросту - подаруєш?» Але не довелося одержати хлопчині бажаного подарунка. У перші ж дні війни батько загинув на фронті, а в 1944 році, вісімнадцятилітньому, довелося Олексію взяти в руки не батьківську одностволку, а автомат ППШ.

Війна розполовинила життя на дитинство і не по-дитячому тяжку чоловічу роботу. В сім'ї залишилися живими мати, сестра і старший брат Олександр, що повернувся з фронту, весь побитий осколками.

У 1953 році було дозволено в'їзд сімей офіцерів на територію НДР. До лейтенанта примчала дружина Віра з трирічним сином Юрком. Саме тоді, у німецькому мисливському магазині, прийняли остаточне рішення - на честь дня народження сина купити мисливську рушницю і виконати те, що не встиг зробити батько.

Події почали повторюватися з разючою точністю. Тепер Юра бігав на полюванні за батьком, збирав стріляні гільзи і, утягуючи в себе солодкий аромат горілого пороху, розпихав їх по кишенях. Вперше батько дозволив сину вистрілити із "Зауера", коли тому було лише п'ять з половиною років. Донині пам'ятає цей оглушливий вибух, страшний удар у плече, політ і приземлення. Заплакав тільки через хвилину, відчувши сильний біль у плечі. Але найголовнішими святами у житті хлопчика залишалися чищення рушниці після полювання і спорядження патронів. Це був цілий ритуал, у якому не можна було чогось пропустити й нічого зробити зайвого. І знову вже знайома фраза: «— А виросту, купиш і мені "Зауер"?» "— Не куплю, а подарую, тільки рости швидше», — відказав батько.

...Непомітно пролетіли дитинство і юність. У 1975 році молодий лейтенант-інженер Юрій Олексійович Абрамов, випускник КВІРТУ, стояв перед посивілим підполковником і доповідав про відбуття на місце призначення. На все життя залишилися у пам'яті слова батька: «Килими, телевізор, посуд, меблі не дам. Поспиш якийсь рік на солдатському ліжку. Про що зараз думаєш - знаю, ну, а що обіцяв - не забув». Сказавши це, батько міцно обійняв сина і вручив йому "Зауєр" та іменний кортик. Розповідав батько, як грудневої ночі 1957 року з дружиною і двома малими синами зійшли вони на платформу залізничної станції Рава-Руська. Увагу трьох грабіжників привернули дві великі німецькі валізи. На платформі жодної людини. Смерть загрожувала всій родині, і лише блиск леза кортика зупинив бандитів.

Двадцять шість років промайнули, як одна мить. Позаду залишилися роки служби і яскраві, незабутні дні полювання з улюбленою рушницею. Під час служби у Німеччині я намагався побувати у гарнізонах, де служив батько, знайти поля, де він осягав мисливську науку. На жаль, три десятиріччя змінили все. У збройовій майстерні міста Найнбранденбурга німецькі майстри, віртуозно розрізавши прицільну планку, встановили чотирикратний оптичний приціл фірми "Карл Цейс". Оглянувши рушницю, майстер сказав: «Російська рушниця, добра робота».

Приціл дав змогу впевнено полювати вночі взимку на лисицю, вовка, ведмедя.

Хто має оптичний приціл, той пізнав майже невловиме почуття, коли у світлі променя прожектора бачиш палаючі очі звіра і його ікла.

Підмосков'я, Валдайська височина, болотисті місця під Ржевом і Вязьмою, багаті дичиною угіддя в Німеччині, неповторна тайга Примор'я, казахські степи і, нарешті, Дніпро у всій своїй красі, - ось неповний перелік місць, де, дякуючи долі, вдалося пополювати. З надійною зброєю я впевнено полював на кабана і вовка, ведмедя і лося, зустрічався і з уссурійським тигром. Але ні в зливу, ні в тридцятиградусний мороз "Зауер" ні разу не підвів, не дав жодного збою, протягом сорока восьми років, вистріливши понад 3000 разів.

І знову мчать полями маленькі Абрамови - Антоній і Данилко. Спіткаються, падають, але не відстають від свого батька і дядька Юрія з дідусевим "Зауером". Вони збирають стріляні гільзи і сперечаються, яким порохом були заряджені батьківські і дядькові патрони - "Соколом" чи "Супер-барсом". І це у п'ять та сім років!

Ростіть, Абрамови, прийде і ваша черга насолоджуватися спілкуванням з цією чудовою зброєю - "Зауер"-"чотири кільця". І, можливо, через півстоліття хтось із вас скаже: «Оце так зброя! Уміли ж робити!..»

Ю. АБРАМОВ



Украинская Баннерная Сеть