Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

З випадкових фактів - наукові висновки.

Минь річковий, або миньок, майже не рекламує своєї присутності, веде прихований спосіб життя, а в особливостях його життя ще немало загадкового. Ось деякі особисті враження про нього, що випадково підглянуті на моїй малій батьківщині у річці середнього Дніпра Пслі та його притоці.

Пригадуються зимові шкільні канікули уже далекого 1948 року. Ми, з десяток шести-семиклаників, зібралися покататись на ковзанах на кризі Псла. Так, ми піднялися по ній проти течії на 2,5-3 кілометри вище від нашого хутора Гуньки, де значний простір займала мілководна Ковалівська коса. Там був навіть брід, яким на протилежний берег переїжджали возами, запряженими кіньми чи волами. А сюди ми згодились забігти, бо на косах крига майже скрізь рівна, ніби справжній каток. Мабуть, накатавшись досхочу, мої друзі вирішили повертатися додому, бо й сонце проглядало через негусті хмари уже з заходу,

до того ж їм на півтора-два кілометри було далі, ніж мені. Я відстав від них з якоїсь причини, до того ж мені було цікаво милуватися через прозору кригу дном, де влітку доводилося вудити рибу чи купатися. Мою увагу привернула зграйка риб із шести особин, які трималися на одному місці, головами проти течії. Для цього їм доводилося інтенсивно працювати хвостами. Вони були темно-коричневими, з пласкими головами, закруленими тілами, завдовжки 35-40 см. Я став над ними, потім постукав ковзанами, але вони на мене не звертали уваги. Ще помилувавшись їх грою, я й залишив їх, прийнявши за сомів. У ті часи не було у нас вдосталь навіть підручників, а про науково-популярну літературу ми навіть поняття не мали. Тому знання про навколишній світ ми здобували за рахунок власних спостережень.

Через добрий десяток років, будучи вже студентом природничого факультету Полтавського педінституту, асистент кафедри фізвиховання показав мені книгу, темно-жовті сторінки якої від необережного листания розпадались. Це була тепер відома майже всім книга Л.П. Сабанеева. У мене перехопило подих: на той час за порадою відомого орнітолога М.І. Гавриленка я збирав матеріали для курсової роботи про риб Псла. Я з обережністю став гортати книгу, а потім попросив, щоб асистент дав мені її почитати. Він згодився дати лише на добу. Я з вдячністю взяв книгу й пішов з нею до декана, щоб той дозволив мені наступного дня не піти на лекції. На його запитання чому, я тремтячими руками розгорнув згорток і показав йому книгу. Він зрозумів мене і позитивно відгукнувся на моє прохання. Прийшовши у кімнату гуртожитку, я негайно засів за читання книги, роблячи одночасно виписки, які здавались мені найважливішими. І тільки познайомившись з нарисами про сома та миня, я пригадав зимову зустріч з рибами і дійшов висновку, що спостерігав нерест миня річкового. Сома взимку на косі ніколи не було.

Під час відвідин у зимові канікули домашньої оселі поділився з батьком своїм маленьким відкриттям і попросив його спробувати впіймати весною миня у Поповій ямі, у вершині якої розміщена Ковалівська коса. З собою привіз формалін, щоб була змога зафіксувати упійманих риб. Якою ж була моя радість, коли через місяць-півтора листом він повідомив, що три екземпляри миня уже зафіксовані, чекають мене. Так була підтверджена моя здогадка, що минь - постійний мешканець цієї ділянки нижньої течії Псла, і я бачив його нерест.

Наступним двом зустрічам з минем я завдячую уже своїм дітям.

Під час шкільних канікул серпневої днини діти допомагали бабусі пасти череду корів. Цей час співпав з будівництвом дороги, що сполучає навколишні села з Кременчуком. Будівельникам потрібно було прокласти у тілі дорожного полотна труби для пропуску води притоки Псла, яка у нас називається просто Річка або річка Хвилова.. На час виконання цього завдання вони загатили її русло вище по течії від дороги. Від колишньої річки залишилось оголене її річище завширшки 5-12 м з окремими плесами води, у яких плескалась риба. Так діти назбирали з відро риби, яку принесли додому, і радісно повідомили, що трапилося з річкою, у якій вони наловили, за їх словами, сомиків. Насправді улов складався в основному з миньків завдовжки 12-18 см, кількох сріблястих карасів, окунів та раків. Мабуть, річка Хвилова - не лише місце перебування молоді миня, а, можливо, й нересту його плідників. Про це засвідчує й пізніший за роками випадок. На початку червня у якийсь із наступних років з метою поповнення нашими рибами акваріумної експозиції Зоологічного музею ННПМ НАН України попросив молодшого сина спробувати наловити плетеною з лози господарською корзинкою риби у тій же Хвиловій річці поблизу тих же водопропускних труб. Через годину-півтори він повертається додому і показує у трилітровій банці улов, у складі якого виявилося понад десяток молоді миня завдовжки 5-7 см. Очевидно, плідники миня нерестяться у цій річечці, запливаючи до неї зі Псла. З пізньої осені і до початку літа Хвилова повноводна, коли, крім джерел, її живлять і опади. Вода, що стікає до її річища з навколишніх територій, очищається через природний фільтр із заростей очерету та комишу. Навіть у найлютіші морози на ній є промивини. Протягом вегетаційного періоду вона притіняється прибережними деревами лісового масиву.

Все це й створює сприятливіші умови не лише для нагулу молоді миня, а й для нересту його плідників, розвитку зародків в ікрі і виживання потомства, ніж у Пслі, де значно більше хижаків, а тому захищеність ікри і нащадків у притоці значно краща.

На завершення ще про одну зустріч. Для утримання в акваріумах рослин наших водойм щороку на початку листопада я проводив заготівлю водних і напівводних рослин уздовж берегів Псла. Одного року в цей період біля урізу води протягом ночі з'явилась крига, тобто вода була вже досить прохолодною. Вважається, що у такій воді минь почуває себе досить добре, давно проснувшись від літньої сплячки. Але це не заважає полювати на нього такого хижака, як видра. На березі мені попалися сліди, які привели до голів ляща та двох минів. їх тіла були з'їдені. Сліди звіра губилися у воді.

Отже, минь річковий, принаймні у пониззі Псла - однієї з приток Дніпра, не така вже й рідкісна риба, про що свідчать описані щойно зустрічі з ним протягом останнього півстоліття. Викладене одночасно підказує про необхідність охорони навіть невеличких річечок від забруднення і знищення прибережних лісів та лук, як і самих річечок, бо в них можуть знайти захисток цінні риби та інші тварини й рослини, життя яких повязане з водою. До того ж подібні повідомлення після узагальнення допоможуть повніше представити життя навколишнього світу. Придивляймося, аналізуймо, вивчаймо його, це допоможе зберегти все, що створено природою, для нас і наших нащадків.

А. ЩЕРБУХА, кандидат біологічних наукю



Украинская Баннерная Сеть