Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Невеличка гарматка

У ті далекі часи, до яких належить об’єкт нашої розповіді, на озерах і водних просторах численних заплав та лиманів водилися незліченні табуни водоплавної пернатої дичини, а в степах блукали, сторожко озираючись, валки стрепетів та дудаків. Полювання, в тому числі на птицю, було не лише спортивним, задля втамування своєї пристрасті, а й споживчим, так би мовити прикладним. Стосовно спортивного полювання, то, за записами в мисливських щоденниках, які протягом півстоліття з англійською пунктуальністю вів граф де Грей, більш відомий як лорд Ріпон, було підраховано, ща своє довге життя (він народився в 1852 році) він відстріляв 556813 птахів. В останній день свого життя, 22 вересня 1923 року, він застрелив 165 граусів (шотландська куріпка), а по обіді ще 51, після чого впав та вмер. Однак це вже рекорд у стилі Гіннеса. А ми, сучасні міські мисливці, вирвашись зі смердючого міста від своїх буденних, але таких необхідих справ на декілька днів у ще не зовсім сплюндроване середовище, що називають природою, раді не те що вполювати, а просто побачити якихось представників живої природи.

Дивлячись сьогодні на практично порожні угіддя, нам важко уявити заплави, вкриті численними зграями качок та гусей. А колись, до таких зграй, що зайняті відпочинком чи годуванням, дуже повільно, за вітром або течією пускали невеликий човен, обтиканий спереду зеленими гілками та стеблами очерету. З точки зору зграї, це був просто якийсь кущ, що пливе за вітром. Але насправді був це не кущ, а їхня смерть, бо у човні тім, зігнувшись, майже лежачи, сидів мисливець і легким веслом спрямовував свій плавзасіб до самої гущі водяної живності. Ось уже стривожилися ближні качки та гуси, перестали пірнати, повитягали шиї, роздивляючись, чи не несе їм якоїсь небезпеки цей дивний кущ? А в цей час мисливець тихенько клав весло і припадав щокою до ложа рушниці, прихованої зіллям. Легенький вітерець підганяє човен усе ближче до зграї і птахи вже готові піднятися на крило, збентежені незвичним кущем. Цієї миті лунає оглушливий гуркіт. Півфунтовий заряд саморобного шроту прорубав просіку у лавах живності. Густа хмара диму розіслалась над водою, заважаючи зробити другий постріл по птахам, що знялися в небо. Однак… Здебільшого такі рушниці були одноствольними… Нашому мисливцеві лишається уже не криючись зібрати кілька десятків трофеїв і їхати на інше плесо або ж додому, де на здобич чекає дружиина. Можна і на базар, щоб здати впольоване перекупникові і придбати порох та пістони, а може, й пляшку оковитої.

Для подібного полювання здавна застосовувалася рушниці особливо великого калібру. Знадобилася б така потужна зброя в ті часи звичайно і на полюванні на табуни гусей з хиста під час весняного перельоту, і при полюванні на степову дичину загоном, коли мисливець затаюється в степовому бур’яні, а загонич, уміло маневруючи, неспішно наганяє на нього табунець дрохв.

Бойові та мисливські рушниці великого калібру відомі ще з часів крем’яних. У нашому Державному історичному музеї тривалий час була кріпосна рушниця суворівських часів калібру десь з дюйм та з довжиною цівки понад півтора метри. Мисливська мало чим відрізнялася від неї. Як кажуть знавці зброї, старовинна дульнозарядна зброя могла витримати більший заряд, ніж казнозарядна такої самої ваги, тому що практично все залізо було зосереджено в цівці, яка могла бути при цьому значно міцнішою. У таку рушницю шріт та порох сипали, не шкодуючи, часто заряджаючи її вдома для одного-єдиного пострілу на все полювання. І наівть тоді, коли почали створюваи зручніші «качатниці», пістонні рушниці продовжували використовувати навіть у ХХ столітті.

Теорія дальнього пострілу досить проста. На дистанції гарантованого ураження в дичину має влучити мінімум 2 дробини, а краще 3-4, діаметру, що відповідає виду дичини. Зі збільшенням відстані зменшується як кількість шротин, так і вбивча сила кожного уражаючого елементу (шротин, картечі) через втрату швидкості. Значить, потрібно збільшити кількість дробин у набої та збільшити їх діаметр. Є відповідні формули, виведені теоретиками, але практично це досягається збільшенням як маси снаряду і його швидкості, так і ваги окремого уражаючого елементу.

В поле зору редакції потрапили три рушниці великого калібру, дві з яких вдалося сфотографувати. Одна з рушниць у відмінному стані, випущена фірмою «Веблей і син». Разом з цією рушницею зберігся й фірмовий кейс, на внутрішній частині покришки якого збереглася фірмова табличка з адресами контори в Лондоні та заводу в Бірмінгемі, де і була виготовлена рушниця. Окрім неї в кейсі є необхідне приладдя для догляду за рушницею та спорядження набоїв. Вага зброї 6,2 кг, довжина цівки 895 мм, калібр 8 (зосталося три гільзи цього калібру виробництва заводу Кайноха). Курковий замок «в шийку» – зазвичай саме так і робили на той час солідну зброю. Так само традиційний для того часу затвор – так званий «бірмінгемський», що є нащадком відомого затвору Лефоше, котрий у Бірмінгемі був значно покращений таким чином, що двозаходними площинами з гвинтовою поверхнею притягують казенну частину цівок до подушок колодки. Важіль керування лежить на запобіжній спусковій скобі. Підців’я пристібується до цівки поперечною засувкою, як у старовинних крісів (крем’яних рушниць). На цівці згори – назва виробника P.Webley&Son, а знизу бірмінгемські тавра. Чітко вибите тавро попереднього тестування цівок чотирикратним зарядом пороху й, нечітко, тавра відстрілу готової зброї та контролю після відстрілу. Також нечітко проглядається цифра 9, мабуть, це калібр по діаметру цівки, та напис «Not for ball», який свідчить про те, що канал цівки має чокове свердління. Саме за цією фразою можна визначити і вік зброї. Цей застережний вислів діяв з 1876 до 1887 року, коли його замінили інформаційним «СНОКЕ». Ложа рушниці пістолетного типу, до речі, з такою формою менше відчувається віддача, оскільки більш вигнута шийка дещо амортизує силу віддачі.

Друга рушниця ще більшого калібру – 6-го. Вона двоцівкова, така сама, як і вже розглянутої рушниці, з такими ж замками «в шийку», бірмінгемським затвором, але анонімного виробнника. Вражає вага рушниці – 9,2 кг, а також масивність її цівок. Довжина стволів 1075 мм, а їх вага 5,7 кг. Набійник довжиною близько 110 мм. Свердлування – чоки, вихід обох дул розміром близько 23,8 мм. Матеріал цівок – англійський дамаск середньої категорії. Приклад масивний, прямий. Ців‘є лаштується до ствольного блоку такою самою засувкою, як і в рушниці Веблея.

Також була колись у нас в роботі ще одна така сама англійська двоствольна рушниця 8-го калібру. Запам’яталася довжина стволів – 995 мм. Затвор був також бірмінгемський, ім’я майстра, на жаль, я не запам’ятав. Складається враження, що в Англії виробився свій тип великокаліберних дробовиків. Але їх створювали і в інших країнах. Так, у Росії їх виготовляли на іжевській фабриці Євдокимова, одна така рушниця є в Іжевському краєзнавчому музеї. А у Франції вироблялися навіть невеликі гарматки для полювання на водоплавних. Причому така гарматка калібру 37 мм мала тумбовий лафет, який кріпився до палубного настилу човна. Ручні «качатниці» 8-го калібру виробляла фірма Верней-Каррон. Заряд – 12 г чорного пороху та 70 г великого шроту або дрібної картечі. Пристрілювання проводилося на дистанції 80 або 100 метрів, але на полюванні траплялися випадки влучення по дичині й на 200 метрів.

Такі рушниці 6 і 8 калібру свого часу були популярними у США серед мисливців-промисловиків. Була це зброя в основному англійського, а також американського виробництва. Однак у 1918 році Конгрес прийняв закон про захист перелітних та водоплавних птахів, який забороняв використовувати на полюванні зброю, більшу за 10 калібр, небезпідставно побоюючись, що не обтяжені європейською мисливською етикою американські мисливці виб’ють або суттєво зменшать популяцію птахів, як це сталося з бізонами чи мільярдними зграями голубів, вбитих до ноги.

Отож 10 калібр став найбільшим дозволеним, і саме від нього пішов боєприпас «магнум», тому що обурені американські мисливці почали використовувати заряди 8-го калібру у спеціально сконструйованих міцних рушницях 10 калібру. До цього часу декілька американських фірм виробляють такі рушниці уже в варіанті помповика або напівавтомата. Багато зброї 10 калібру надходить у США (основний споживач ціього калібру) з Італії та Іспанії. Причому, як правило, це одностволки з довжиною ствола понад 80 см. Набій «магнум» має снаряд 56-60 г шроту в гільзі 89 мм. Маса такої зброї близько 4,5 кг, двостволки – до 5,5 кг.

У Європі до «качатниць» зараховують також і важкі рушниці 12 калібру. У набої «магнум» з довжиною гільзи 75 або 89 мм вміщується до 44 г шроту. Постріл з такої зброї, як правило, має перевагу перед звичайним із снарядом 36 г, особливо на далекій відстані.

У останні післяперебудовні роки з’явилася і «качатниця» тульського виробництва – ТОЗ-123 «Селезень», перероблена з помпової спецрушниці, що стріляє боєприпасами розміром з сигнальний набій для ракетниць. Її калібр 4 під спецнабій з гільзою 81 мм, ствол 700 мм, вага 4,5 кг. Як видно з характеристик, ця зброя не підходять під класичне визначення «качатниць», які при 4 калібрі повинні мати вагу снаряду 100 грамів, а їхня власна вага мусить бути близько 10 кг. Та й ствол також закороткий. Тобто класичного дальнього пострілу не вийде.

За деякими даними, в Іжевську також робили н/а Сайга 10 калібру. Він більше підходить під визначення «качатиці» в європейському розумінні. Благо значна вага і потужна автоматика дозволяють використовувати хороший снаряд саме калібру 10х89.

О. Вдовенко



Украинская Баннерная Сеть