Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Заєць-біляк в Україні

Заєць білий або біляк (Lepus timidus L.) належить до числа найбільш широко поширених, звичайних і популярних серед мисливців видів у Росії і в ряді інших північних країн (в Україні біляк занесений в Червону книгу ред.). Білий заєць Євразії і Північної Америки утворює скоріш за все один вид, про те існують різні точки зору з цього приводу. Для біляка характерна широка географічна мінливість загальних розмірів і ваги тіла. Так, вага тіла коливається в середньому в межах 2,5 - 5 кг. (Юргенсон,1968). Є всі підстави вважати цього зайця типово лісовим видом. Біляк зустрічається і в зоні тундри, але тут його поширення пов'язане з наявністю вербових кущів та лучною рослинністю. Заселяє білий заєць і степові регіони. Тут він зустрічається поблизу острівців лісу і в "колкових" степах. Поширення білого зайця ще пов'язують не тільки з ландшафтом, а й з історією формування ареалу та конкурентними відносинами з русаком.

Даний вид виключно добре пристосований для проживання в умовах тривалої морозної і багатосніжної зими. Широкі і сильно опушені хутром лапи біляка створюють достатню площу опорної поверхні для лап і не дають змоги глибоко провалюватись у сніг. Згідно літературних даних (Формозов, 1946) на 1 см2 слідової поверхні звірка припадає всього 8,5 - 11,5 г живої маси. Зимове побіління хутра теж можна вважати ефективною адаптацією цього виду для проживання в умовах сніжних зим. Але для умов України з частими малосніжними зимами біле хутро вже не має такого важливого значення і виступає тут скоріше, як демаскуюча окраска. На початку сезону полювання в листопаді при відсутності снігу білі зайці повсюдно стають легкою здобиччю для мисливців. В таких умовах виник навіть специфічний вид візуального полювання "в узерку".

Взимку заєць білий переходить на поїдання майже виключно гілкового корму. В місцях високої чисельності цей вид натоптує справжні стежки, що створює добрі умови для петельного полювання. Останнім часом браконьєрський промисел петлями став дещо менш поширеним, у порівнянні з 1990-и роками. Але і нині він має місце в Україні. Наявність таких заячих стежок дуже ускладнює проведення обліків чисельності в оптимальних стаціях перебування виду.

Вже давно було зроблена гіпотеза (Банников, 1953) про те, що русак витісняє біляка з Біловезької Пущі або про експансію русака в Воронезький заповідник. Ця обставина пояснювалась наявністю невисокого снігового покриву та втратою білим зайцем своїх переваг у порівнянні з русаком. Білий заєць більш уразливий і до епізоотій та інвазій (Юргенсон, 1968). Вивчення особливостей конкурентних взаємовідносин двох видів зайців в умовах Поліського заповідника вказують на те, що в умовах відсутності втручання людини в лісові екосистеми більш конкурентноздатним виступає біляк, а в господарсько освоєних біотопах (на сільськогосподарських полях, на суцільних вирубках, особливо на великих за площею зрубах після верхових пожеж, поблизу населених пунктів) - русак. Наявність біляка поряд з тетеруковими птахами і іншими бореальними видами на певній території Полісся може розглядатись, як важлива складова високої збереженості лісових масивів великої площі, а не фрагментованих ділянок неприродних лісів.

Необхідно враховувати і той факт, що русак - форма більш прогресивна, молода, котра активно продовжує заселяти нові території. На противагу цьому біляк - більш древній вид, котрий в минулому мав великий за площею ареал (Паавер, 1965). Білий заєць більш чутливий до різноманітних захворювань, чим русак. Так при контакті цих видів вздовж узлісь біляк не може протистояти постійному заселенню лісових угідь з боку полів. Але в останні роки в Поліссі цей фактор став малопомітним у зв'язку з припиненням сільськогосподарського використання полів і поступовим їх заростанням лісом.

Стації перебування в межах поліського ареалу не дуже різноманітні. Але повсюдно їх вибір обумовлений наявністю кормових і захисних умов - для жирування та вибору місць денного відпочинку. Через те, що корми літнього і зимового періодів не співпадають, як і інтенсивність переслідування виду з боку людини та хижаків, то має місце чітка зміна стацій перебування біляка. Найвища щільність купок екскрементів в безсніжний період в районі Поліського заповідника складає до 5 на 100 м2 і була вона відмічена на суцільних зрубах після проходження верхових пожеж. Цей показник густоти екскрементів може використовуватись для оцінки якості жировочних угідь та щільності зайця під час жировок. Визначення щільності популяції по окремих типах стацій шляхом реєстрації біляків на «лежанках» може бути використане в оцінці бонітету захисних стацій виду. Взимку цей заєць переселяється ще в більш захищені ділянки лісу і починає уникати відкритих місць у лісі. Зимові стації цього виду - засніжені чи замерзлі болота, вітровальні ділянки лісу чи окремі впалі дерева, високорослі вересовища, чорничники, густі молодняки на зрубах. Для денного відпочинку білий заєць вибирає лісові насадження з більш високою повнотою. В Поліському заповіднику відсутність фактору непокоєння з боку людини створює сприятливі умови для вивчення особливостей функціонування системи біляк-хижаки в природному стані.

У разі наявності високого фактору непокоєння жировки і «лежанки» бувають віддалені на значні відстані. В цьому разі в деяких випадках доцільно виокремлювати проміжні маршрутні стації. В таких стаціях відмічається лише висока слідова активність при дуже низьких показниках щільності розміщення лежанок та жирових набродів. Осілий спосіб життя (Наумов, 1947) сприяє накопиченню в біляка хворобливих інфекцій. Цьому очевидно сприяє і розміщення видових стацій з високою щільністю в низинних перезволоженних ділянках. Епізоотії та інвазії через це часто виникають у вигляді окремих розрізнених вогнищ і передусім у місцях високої щільності виду. Рівнинні ліси з високим рівнем ґрунтових вод з наявністю боліт та перезволожених ділянок сприяють довготривалому утриманню інфекційних збудників.

З біотехнічних заходів по зайцю-біляку в мисливських господарствах в минулому практикувалось влаштування підгодівельних ділянок зі звалених осик. В наш час біотехнічні міри по білому зайцю не провадяться. При цьому доцільно розміщувати підгодівельні площадки в більш сухих біотопах поблизу добре захищених місць. Згідно даних С.П. Наумова (1947) та М.В. Попова (1958) біляк взимку може відчувати "якісний голод", що було доведено хімічними аналізами літніх і зимових кормів. Польові спостереження в районі Поліського заповідника довели, що цей вид при поїданні рослинності завжди віддає перевагу пагонам на ділянках, добре освітлених сонцем і в розріджених лісах на післяпожежних сукцесійних стадіях рослинності.

Індивідуальні території цього виду в умовах Полісся лишаються маловивченими. Проведені попередні стежкування вказують на те, що розміри індивідуальних територій коливаються у великих межах. Такі ділянки неоднорідні по своїй структурі і розпадаються на ряд частин, які мають певне функціональне призначення та відрізняються різною добовою активністю. Деякі ділянки бувають заселені видом лише в певну пору року. Так, густі травостої злаку молінії голубої заселяються в літній час і саме тут можна знайти виводки і молодих зайченят.Поведінка зайця при повільному переслідуванні людиною і мисливськими псами буває різною. Фактор непокоєння і особливо прес полювання приводять до збільшення добових переходів, більш рівномірного розміщення виду в просторі, недостатнього використання висококормних стацій, де завжди високу активність проявляють хижаки, мисливці і пси. Індивідуальні території зайця-біляка в місцях частих полювань мають найвищі за площею показники. Добова активність і визначення площ індивідуальних територій залежить від багатьох показників. Так в дні снігопадів ці показники мінімальні, у дні проведення полювань та в сильні морози максимальні, в дні проходження через територію хижаків (вовків, рисей, лисиць). Полювання у віддалених лісових селах Полісся проходять найбільш часто у вихідні, релігійні свята, напередодні храмових свят у найближчих селах. При зниженні добової температури впродовж тривалого часу до - 15-25 градусів добові переходи відразу зростають. В середньому добові переходи на початку зими в біляка складають 0,8 - 1,6 км, а при сильних морозах - 1,2 -2,8 км. При переслідуванні псами добові переходи зростали до 3,2 - 5,6 км. Найнижчі показники переходів відмічені в заболочених стаціях на окраїнах боліт - 0,3-1,0 км.

Особливо негативний вплив в плані порушення оптимальної найбільш сприятливої форми просторової структури біляка має полювання з гончими псами. Постійне переслідування псами з подачею голосу є найбільш потужним стресовим фактором не лише для зайця, але й для козулі і інших мисливських видів тварин. Тому працівникам мисливських господарств, котрі спеціалізуються на розведенні зайця та копитних, доцільно повністю заборонити полювання з гончими псами, загоничами для отримання високих щільностей населення мисливських видів. Створення достатньої кормової бази без усунення впливу факторів переслідування мисливцями, псами, хижаками не дадуть бажаних результатів для підвищення чисельності зайця-біляка. Найменший негативний вплив здійснює полювання з засідок поза межами природних кормових полів і місць денного відпочинку - в місцях добових переходів. В Україні білий заєць занесений в Червону Книгу України і полювання на нього заборонене. Але на практиці цієї вимоги майже ніхто з мисливців не дотримується. Спеціального полювання на цей вид в Поліссі не існує і добувають його випадково при полюванні на інші види. Особливих мір охорони в Україні біляк не потребує і надання йому високого природоохоронного статусу в нашій національній Червоній Книзі малообгрунтоване. Нарис про білого зайця в цьому виданні вкрай малоінформативний і містить в собі велику кількість неточностей. Так, наприклад, заєць білий в харчуванні української популяції рисі насправді посідає незначне місце, особливо, враховуючи ту обставину, що основна частина хижаків на час написання населяла Карпати, де біляк відсутній. Навіть в умовах Поліського заповідника його доля в спектрі живлення цього хижака складала до останнього часу всього 0,0 - 3,1 % по окремих роках. В 2005 – 2006 р. заєць-русак різко збільшив питому вагу в живленні рисі. Пояснюються такі зміни в харчуванні рисі зростанням біомаси русака та загостренням конкурентних взаємовідносин з вовками через ущільнення виводкових ділянок вовка.

В місцях традиційних полювань мисливців у біляка з'являється більш протяжний перехід з заплутуванням сліду, скидками, здвійками, петлями, що посилює енергетичні витрати та збільшує індивідуальні території. Потребують додаткової перевірки, виявлені на півночі Центрального Полісся, випадки наявності "запасних" індивідуальних територій у біляка та козулі на час кількох діб після невдалих нападів на них хижаків та полювань мисливців. Потривожені тварини при цьому переселяються на певний час на поряд розміщені території, котрі більш захищені, але мають гірші кормові властивості. Основні території у білого зайця важко виявляються хижакам (вовку і рисі) і людиною. В таких оптимальних стаціях саме і добувається більша частина біляків. Маршрути їх втечі від переслідування хижаком, псом, як і жирові наброди, вибір місця для денного відпочинку розміщуються не хаотично, а у певній закономірності. При цьому шляхи втечі у зайця-біляка, на відміну від русака і копитних, проходять по болотах, густому лісі та мохових ділянках лісу. Білий заєць має велику опору лап і не може на суходолі розвинути високу швидкість достатню для втечі від переслідування. Вовк і рись на власній території не проводять спеціалізованих полювань за біляками, як це має місце стосовно русака, козулі, кабана і бобра.

С. Жила, Р. Жила



Украинская Баннерная Сеть