Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Бережіть мисливців!

Взятися за перо надихнула стаття Ю. Курочки «Старіємо, браття?», яка вийшла у травневому номері газети «Полювання та риболовля». Відразу згадалися колишні полювання та дитинство, яке промайнуло в післявоєнні роки. Тоді вся країна лежала в руїнах, а наші батьки та діди з ранку до ночі не покладаючи рук трудилися по її відбудові. На наших дитячих плечах лежало все домашнє господарство, як могли допомагали старшим і ми.

Попри всі труднощі батьки знаходили час і для полювання. У нашому селі в той час було сто п‘ять мисливців, практично майже в кожному дворі була мисливська рушниця. І зберігалася ця зброя не по стальних сейфах, а по клунях та коморах. Зазвичай ми, діти, мали до неї вільний доступ, але без батькового чи дідового дозволу ніхто не займав зброю – виховання було зовсім інакшим ніж сьогодні. Натомість нас з маленького брали з собою на полювання, привчали берегти природу, навчали мисливському ремеслу. Уже в чотирнадцять-шістнадцять років хлопчаки володіли всіма азами полювання, безшумно правили човнами, знали де й якого можна зустріти звіра, вправно стріляли. Колишні фронтовики довіряли нам і разом раділи нашим удачам. Ми ж у свою чергу старалися не підводити наших наставників, заготовляли корми, влаштовували гнізда, знищували хижаків.

Пам‘ятаю, коли до нас приїздили на полювання високопосадовці з столиці, ніхто від них не приховував кращих угідь, а після полювання всі його учасники збиралися біля багаття та з одного казана їли куліш з рибою. І не було теперішнього поділу на панів (і де вони тільки такі взялися?) та загонщиків. Усі набої, які гості не використовували на полюванні, вони, як правило, залишали нам дітлахам. Та ми й самі заробляли на порох та капсулі, збираючи лікарські рослини. Ми рахували кожен день до відкриття полювання – найбільш очікуваного свята.

Мисливська ж зброя продавалася в магазинах вільно. Як зараз пам‘ятаю, коли мені виповнилося шістнадцять років, дідусь купив мені ТОЗ-63, яке коштувало 43 карбованці 50 копійок. Мені вписали його в мисливський квиток (правда, для його отримання довелося мені «добавити» трохи років) і все, я став справжнім мисливцем. Щасливішої людини тоді не було в цілому світі.

А зараз… І хто тільки придумав оті медкомісії з перереєстраціями раз у три роки. Нас що, в космонавти готують? Ну, хай би вже раз у п‘ять років, я вже не кажу про вік з якого можна стати мисливцем, це ж взагалі, абсурд якийсь. Подумайте тільки, хлопчині у вісімнадцять років довіряють потужну військову зброю, а от дробовика (який, до речі, раніше й зброєю не вважався) йому зась. Можливо я чогось не розумію (але ж не тільки я), то може хтось-таки дасть відповідь на це та інші «смішні» запитання. Не можна так з нами, мисливцями. Адже ми – одна з кращих частин нашого суспільства, яка дбає про збереження природи, як ніхто інший знає наскільки прекрасна наша земля. Не потрібно нехтувати нашими інтересами!

В. Бурий



Украинская Баннерная Сеть