Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

«Кринки» – це ще не кінець!

«Хто в Крим – а я в Кринки», – зізнаюся, мені не відомий твір Остапа Вишні, що починається цією фразою, нехай мене просвітять знавці його творчості. Однак слова ці тоді стали крилатими.

Найпопулярнішого в Україні письменника привела в Кринки слава тамтешньої мисливської бази УТМР. Микола Гаврилович Помазнюк, багатолітній керівник бази, розповідав про її створення так: «У 1947 році в Кринках була організована база мисливців і рибалок. Водойми від Козачих Таборів до Нової Каховки значилися за Кринкінським приписним господарством. Уже тоді ми мали катери-буксири, чіпляли по п'ятнадцять-двадцять човнів і виїжджали у найвіддаленіші плавні на полювання». Популярними угіддями були Фролов, Раковий, Казначейські лимани.

За іншою версією, історія виникнення бази виглядає так. Коли головлікарем дільничної лікарні в Козачих Таборах, частиною яких тоді були Кринки, призначили Лідію Василівну Рановську, разом з нею приїхав і чоловік – Василь Андрійович. Запеклий мисливець, він ще до війни був відомим стрільцем-спортсменом. У Кринках Рановський знайшов собі товариша по захопленню. Герман Олександрович Вертгейм знав і любив дніпровські плавні. Разом вони оглянули протоки й заводі річок Кринки й Басанки. Рановський, інженер-будівельник за фахом, відразу оцінив перспективність місця. Він звернувся до Херсонської обласної організації УТМР із пропозицією створити мисливсько-рибальську базу. «Навесні 1949 року в Кринки завезли ліс. Незабаром там, де від садиби Вертгейма до мальовничої заводі річечки Кринка збігала звивиста стежинка, зʼявився причал. У дворі Германа Олександровича ріс багаторічний крислатий клен. Під його кронами встановили стіл, вкопали в землю кілька лав – це й була дирекція новоствореного Будинку відпочинку. Уже в травні в Кринки потягнувся мисливський і рибальський люд. Багато хто приїжджав із дружинами й дітьми. Селилися в приватних будинках, кімнати для приїжджих знімав Будинок відпочинку.

У 1952 році родина Рановських переїхала в Херсон, і Будинок відпочинку очолив кринчанин Микола Гаврилович Помазнюк. Майже 30 років свого життя він віддав цій справі. За цей час була значно розширена територія Будинку відпочинку, побудовано кілька великих і малих спальних корпусів, адмінбудівля, холодильник, літній кінотеатр. Окрасою стала їдальня на 150 посадкових місць. Бар на відкритій літній мансарді виходив прямісінько до тихої мальовничої заводі річечки Кринка. Зовні їдальня вийшла точно такою, про яку мріяв і яку проектував Рановський зі своїм давнім другом «по зброї», головним архітектором Нової Каховки Юрієм Насєдкіним. Правда, вони планували високий гостроверхий дах – мистецьки покладений очерет, а в Помазнюка замість очерету шифер.

«Кринки» швидко набули популярності. Місце було тихе, гарне, ситне, ціни доступні, а риби – вдосталь. На відпочинок у Кринки почали приїжджати мешканці інших областей України й РФ. У 1955 р. у Кринки вперше приїхав Остап Вишня. Про це місце йому розповів Дмитро Франько – заслужений артист України. Згідно з розповідями, Вишня «спустився стежиною до причалу, оглянув кринківську заводь і захоплено вигукнув: «Яка краса! Оце так благість! Дайте човен!..». Відтоді у нього й повелося «Хто в Крим, а я – в Кринки!». Письменник багато спілкувався з місцевими жителями, в тому числі й з Германом Вертгеймом, теж великим любителем розповідати різні байки. Оповідання «Щука» написане саме в Кринках, воно наповнене колоритом місцевого життя і є одним з творів українського відродження середини 1950 рр.

До Вишні в Кринки, дорогою до Криму, приїжджали Олександр Корнійчук з Вандою Василевською, Микола Бажан, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Максим Рильський. Місце ставало культовим. У серпні-вересні 1956 р. Остап Вишня разом із дружиною Варварою Олексіївною відпочивав у Кринках востаннє. Уже важко хворий він мріяв хоч раз з'їздити на свій улюблений Дідів лиман на зорю… Стан хворого погіршився, 20 вересня вони машиною виїхали в Київ, 28 вересня письменник помер від серцевого нападу. Незабаром Будинку відпочинку «Кринки» було надане ім'я Остапа Вишні. На турбазі організували кімнату-музей письменника, яка «зникла» в роки застою. Правда, частину експонатів зберіг учитель української мови й літератури Федір Білоус, у 1989 р. до сторіччя від дня народження Павла Губенка в Кринках був відкритий його дім-музей.

…На жаль, відвідавши Кринки в травні 2014 р., ми побачили це, колись культове місце, повністю занедбаним. УТМР передало базу акціонерному товариству «Херсонтурист», у якого та була придбана «у приватну власність», стверджують, що всього за 2 млн гривень. Нові власники намагалися організувати в угіддях комерційне полювання. Поголів'я кабана в плавнях було майже повністю знищене на початку 1990 рр. За словами місцевого мисливця С. Федорова: «На початку 90-х у зв'язку з затором вода піднялася тут, грубо кажучи, метрів на два з половиною. Затопило плавні, а потім вдарили морози. Усе поголів'я дикого кабана збилося біля Дніпра на високій гряді. Тижнів за три всіх цих кабанів винищили… Загалом, підірвали маткове поголів'я». Потім із заповідників «Джералгач», «Асканія-Нова» завезли бізонів, муфлона, дикого кабана. Востаннє бізонів бачили в Миколаївській області, перепливли Дніпро, пішли в степи. Плавні вогкі, холодні, а їм вільний вигул потрібен. Муфлон, кабан прижилися, корму вистачає.

Потім базу відсудили назад, подробиці справи мені не відомі. Ми їхали просто подивитися на це місце. На жаль, будинок-музей Вишні не зберігся. Рушницю письменника, що знаходилася в Кринках, забрала Варвара Олексіївна. Частину експонатів вивезли в Цюрюпинськ… Сьогодні в Кринках можна побачити корпус їдальні, побудований у стилі «куреня» на високій терасі, також старий будиночок адміністративного корпусу, де приїжджі, в т.ч. Остап Вишня, оформлювали свої путівки. Якщо він збережеться, там можна буде влаштувати пам'ятний зал слави. Збереглися також господарські будівлі першого покоління. Пізніші корпуси – через вулицю, ми не оглядали.

Які шанси відродження мисливсько-рибальської бази в Кринках? Вони безпосередньо пов'язані з екологічною ситуацією в регіоні. Колись каховська система водопостачання й Північнокримський канал забирали з Дніпра до 1/6 води, наслідком чого стало обміління плавнів. Через слабкі паводки ті не промивалися, замулювалися, порушувався кисневий баланс у лиманах. Умови для нересту риби погіршилися катастрофічно. У нових умовах господарювання, з відмовою від зрошування великих площ, переходом на крапельне зрошування зі скважин, також – при обмеженні потреб у воді Херсонською областю, ситуація може змінитися, у лимани прийде дніпровська вода…

На щастя, ліс по сусідству в районі Козачих Таборів (Козачотабірна арена) зберігся непогано (незаконні вирубки минулих років – на дрова, його не дуже пошкодили) в тому числі листяні гаї Олешківських пісків. Їх називають «колки», основний дикорослий вид у них – береза дніпровська. Її виділяють в окремий підвид, дерева стійкі до пісків і сипучого ґрунту, витримують навіть засипання піском. Ще в 1930 рр. у районі Козачих Таборів існували діброви, потім почали впроваджувати культури заліснення: сосну, тополю, лох сріблястий. З мисливських птахів ми спостерігали (початок травня) в угіддях фазанів і голубів.

На завершення хочеться сказати декілька добрих слів про жителів Козачих Таборів і Кринок. Люди працюють – села славляться вирощуванням огірків, настрій суцільно патріотичний, над будинками вивішено чимало українських прапорів. Думаю, усе в них вийде, а мисливсько-рибальська база в Кринках буде відновлена в новому форматі.

Анісія Пен



Украинская Баннерная Сеть