Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Ніколи не втрачайте надію

Прочитав в "Полюванні та риболовлі" статті «Трагедія завзятого землекопа, або чи є шанс у нашого борсука?» і «Дозвольте не погодитися» і вирішив поділитися з читачами власним досвідом полювання з норовими собаками.

Полюю я в переважній більшості із західносибірськими лайками, але в зимовий період люблю полювати і з ягдтер'єрами. Полюю з ними вже років п'ятнадцять, змінив їх багато поколінь і заводів. Але за весь час моїх полювань ні мої собаки, ні собаки моїх товаришів не витягували з нори борсука. Слід сказати, що це не залежить від пори року (осінь це чи зима). Якщо навіть собака застає борсука у лисячій норі, або ж в його тимчасових норах, я намагаюся щонайскоріше відізвати ягдтер'єра. Хто потрапляв у такі бувальці погодиться зі мною, що борсук за себе постояти вміє (тим більше, що й полювання на нього у нас заборонене). І якщо собака в'язкий і злобний то його господарю доведеться зашивати свого друга й не в одному місці.

Зовсім погано коли полюєш з норовими у незнайомих угіддях і потрапляєш на борсучі городища. Із особистого досвіду знаю, що з таких нір хороші собаки ледь вилазять або ж не виходять зовсім. А борсука, якого ніби то взяв собака, біля нори я ніколи не знаходив, хоча лисиць і самих собак бачити доводилось досить часто. На превеликий жаль у такій ситуації допомогти чотириногому другу майже не можливо, адже борсучі нори, як правило, мають три і більше поверхи, та й живе він там не один.

Як я уже зазначав, мені ніколи не доводилося бути присутнім коли собака витягував борсука з нори. А от лисиць зимою з борсучих нір собаки виганяли під постріл часто і навіть не одну. Я хочу сказати, що це не шкодить звіру (борсуку) продовжувати свій сон, а в літній період виводити потомство, як це говорилося в попередніх статтях.

Боїться борсук тільки одного, коли його турбують у період розмноження. У таких випадках тварини можуть навіть покинути свої улюблені, давно обжиті місця і перебратись в іншу місцевість. Шкодять тваринам і бродячі собаки, які частенько розривають нори, щоб добратись до борсученят. Тому їх треба відстрілювати не шкодуючи набоїв, хоча це сьогодні й не всім по кишені. А зараз я хочу розповісти історію, яка сталася з моїм ягдтер‘єром. Можливо, ця розповідь врятує життя собакам з якими такого ще не траплялося.

В один із осінніх днів, після дощу, який тривав цілу ніч, я поїхав на полювання. З собою крім лайок взяв і ягдтер'єра. Але коли я обійшов болото моя Норка пропала. Такі пропажі траплялися раніше і я на це не звернув особливої уваги. Непокоїло мене тільки те, що вона була на початку другого місяця вагітності. Після годинного чекання я зрозумів, що собака щось знайшов, хоча гавкання не чули ні я, ні мої собаки. Пригадавши, що недалеко є давні нори я вирішив до них підійти. Про те, що моя Норка у норі мені підказали лайки. Після двохгодинного чекання я поклав біля нори рюкзака і поїхав додому. З власного досвіду я знав, що собака вийде з нори й буде чекати мене на рюкзаку, (так я поступаю не вперше і навіть з моїми лайкам). Але на наступний день, з нори я побачив тільки вихідні сліди борсука. Слідів собаки не було. Полюючи з норовими в цьому районі вже тривалий час, я знав структуру і довжину цієї нори, а їдучі до нори я взяв із собою ще й лайку. Цього разу після годинного відзивання собака так і не вийшов. Я вже втратив всі надії на знаходження собаки і повернувся додому (почав іти дощ), а Норка в норі знаходилась уже цілу добу. Удома я не міг знайти собі місця, і під тиском товариша, після дощу знов поїхав до тієї нори. Коли я все-таки дійшов до котла, малесенька надія мене зовсім покинула. Але лайка настирливо продовжувала шукати далі, і через деякий час дійшла до другого ярусу нори. І тільки тоді ми почули глухе хрипіння і риття, якщо його можна було так назвати. На поклик Норка не реагувала, а ми, зробивши метровий підкоп, побачили таку картину: собака перебуваючи на глибіні півтори метри майже тридцять годин, не втратила орієнтир і до поверхні не докопалась якихось сорок-п'ятдесят сантиметрів, хоча нічого не бачила і майже втратила зір. Не можу пояснити, як собака знаходячись такий тривалий період у закритому віднірку залишився живий. У нього в подальшому відновився зір і в нормальні терміни з’явилися здорові цуценята.

У те, що я розповів повірити можуть не всі, але насправді писав я все це для того, щоб мисливці-норники ніколи не втрачали надію на спасіння свого чотириногого друга до останнього, адже в молодого собаку потрібно вкласти окрім грошей ще й дуже багато роботи та терпіння, щоб отримати хорошого помічника на полюванні.

О. Ярмолюк



Украинская Баннерная Сеть