Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Паралелі

Читаючи змістовну й виважену статтю про лягавих «Без минулого немає сьогодення» Анатолія Володимировича Стоячка, я пошкодував, що ніхто так не напише про норових – із глибоким знанням стану порід, з їх проблемами і потребами мисливців. А ті статті, які інколи з’являються у газеті про норових, на мою суб’єктивну думку, нагадують швидше стінгазети радянських часів. Чи, може, й справді у нас так усе прекрасно, а відтак залишилось тільки звітувати про досягнення?

На моє переконання – ні. Проблемних питань багато, але змусили мене взятися за перо ті, які Береговий порушив у своїй статті «І знову на п’єдесталі» («ПтР» № 12, 11). А саме рядки: «З появою цієї породи (мається на увазі ягдтер’єр) всі інші просто відійшли на другий план, оскільки змагатися з ними на рівних просто не можуть. З цієї причини власники такс і фокстер’єрів почали проводити свої польові заходи без участі ягдтер’єрів. Навіть експерти часто жартують, що ягдтер’єри, як і грейхаунди, народжуються уже з дипломом третього ступеня».

Офіційно в УТМР я з 1986 р., а мисливські собаки мене цікавили ще раніше. На щастя, особисто я не знайомий з такими «експертами-жартівниками» щодо грейхаундів. Там ситуація, можливо, справді така, як пише автор, і для відродження робочих якостей у інших порід хортів для того, щоб «змагатися на рівних», потрібен ще час, а головне – ентузіасти, які могли б собі дозволити не йти в ногу з керівництвом чи модою.

А от щодо фоксів і такс та змагань на рівних з ягдтер’єрами, то тут уже інша картина. Після проведених минулого року обласних і міжобласних змагань, в яких були задіяні нори, як «8», так і «П», де брали участь усі норові породи (а ягдтер’єри і без підрахунку складали не менше 70%), польовими переможцями та призерами ставали не тільки ягдтер’єри. Також на осінньому Чемпіонаті України у Бучі, де знову ж таки були задіяні нори і «8», і «П», перше командне місце взяла команда такс. Зрозуміло, що на тому Чемпіонаті було багато спірних питань, утім, як і на попередніх Чемпіонатах, але саме у тих складних умовах виграли такси. І тут власникам «народжених з дипломами ІІІ ступеня», напевно, було не до жартів.

У попередніх статтях М. Берегового, де автор говорив про те, наскільки важче гончаку у порівнянні з норовим заробити диплом взагалі й високого ступеня зокрема, я цілком погоджуюся з автором, оскільки свого часу мав гончаків, тож тепер можу провести деякі паралелі у випробуваннях цих собак. Так само, як Береговий наголошує, що потрібно цінувати роботу чи диплом гончака саме по зайцю, а не по лису (та ще й в очереті), так мені цікава робота норового на «8». І я завжди раджу мисливцям, які хочуть придбати цуценя норових, подивитись роботу батьків саме на цій норі.

Звісно, з цим твердженням багато хто не погодиться. Скажуть: і лиси різні, і в норі вже натоптано... Однак саме в цьому я і вбачаю інтригу та красу роботи. Так само, коли на випробуваннях у багатьох гончаків ніяк не йде робота, і більшість власників уже починають говорити про погоду, про вітер... Аж тут знаходиться собака, який жене, незважаючи на стан стежки, та показує гарну роботу на радість усім небайдужим.

Так само можна захоплюватись роботою норового собаки у «вісімці», де уже пройшло багато і собак, і лисиць. Комусь пощастило, комусь ні. І тут починає працювати собака, який без помилок коло за колом іде по сліду лиса. Руда ходить «вісімками» – собака за ним, лисиця починає, як то кажуть, «літати» й відривається від собаки вперед. Залишається ще одне коло до «котлів», переслідувач на мить зупиняється на переході, всі спостерігають, затамувавши подих… Якусь мить собака ще розмірковує і обирає правильний шлях, а далі відбувається «хватка за горло» і оплески вболівальників. У цей момент неважливо, якої породи собака і хто його власник. А якщо цей собака виконує таку роботу стабільно на різних норах і лисах, то це і є найкращим втіленням бажаного результату.

Норові тер’єри – це саме ті собаки, до яких я давно небайдужий. Так уже склалося, що вже третій десяток років тримаю як фоксів, так і ягдів. Та кілька останніх років мене здебільшого цікавлять саме ж/ш фокстер’єри. На моє переконання, саме завдяки цій породі свого часу (у 70–80 рр.) норове полювання було таким популярним. А завдяки «Іронії долі…» Рязанова, а точніше головному убору героїні фільму, почалася мода на лисячі шапки і, відповідно, стрибнула ціна на хутро. Тоді про добутого лиса говорили переважно пошепки і тільки найближчим друзям. Були й такі профі, які миттєво знімали шкуру з лиса і, не зважаючи на запах та блохи, ховали за пазуху. На запитання: «По чому стріляв?» відповідав, що по вороні чи бродячому собаці...

Зараз це виглядає дивним, але й таке було. На той період припав пік розвитку норових, мисливці більше цікавились фоксами, вельшами, таксами. Хтось для того, щоб заробити грошей, адже, взявши лиса, можна було оплатити собі кілька сезонів полювання, хтось лише для того, щоб виправдатися перед дружиною та сусідами за своє захоплення полюванням, адже шкура лиса коштувала щонайменше дві мінімальні зарплати. І саме тоді «Іронія долі» зіграла не на користь фоксів – пролетіла чутка, що є такі собі ягдтер’єри, які набагато агресивніші, а значить і ефективніші за фоксів і вельшів. Тут і почалась нова «гонка озброєнь». Мисливці, які вже оцінили фоксів, за будь-яку ціну були готові купити ягда, а далі пішло-поїхало.

За якихось 10–15 років виставки мисливських собак почали називати «виставками ягдтер’єрів», оскільки цих собак зазвичай було більше, ніж усіх інших порід. Гавкіт і рев від ягдів стояв такий, що й вказівників на виставку не потрібно було. І що характерно, деякі ягдтер’єри були досить урівноваженими і мали доволі стабільну роботу, будь то нора, качка чи робота по сліду. Та кому потрібен був такий ягдтер’єр, якщо поруч є такий самий фокс? Якщо заводити ягда, то обов’язково такого, щоб і «ворона на хату не сіла».

Однак все тече, все змінюється... Значна частина мисливців вже відходить від ейфорії і починає задумуватись: «А на чорта мені цього чорта?» – як казав один мій знайомий. Мисливці почали потроху повертатися до своїх улюблених порід: лягавих, гончих... А багато хто й до лайок, що ставали все популярнішими.

Звісно, за цей період ягдтер’єр знайшов своїх ревних хранителів породи, які вже не відмовляться від нього нізащо, втім, як і ті, які весь цей непростий період для інших норових не зраджували своїх улюбленців. Саме завдяки таким фанатам зберігаються породи. А думка чи міф про те, що саме ягдтер’єр потіснив інші породи норових з мисливського середовища, це тільки частина правди, адже залишались норники, які продовжували тримати фоксів, такс або фоксів і ягдів.

До речі, побачивши, які результати показують привезені ягдтер’єри, багато хто почав привозити з-за кордону фоксів, мало цікавлячись їхніми робочими якостями. Порахували, що «риба клює краще біля протилежного берега». Результат не забарився, і в нас з’явилося багато елегантних собак, як правило, на межі верхньої допустимої відмітки зросту (чи навіть вище). Однак на роботу в норі переважна більшість цих красенів дивилась якось з погордою. Власники таких акселератів вигадали собі, що ці собаки такі саме для того, щоб працювати нагорі, а не в норі. Так тривало довго. Та якщо норовий тер’єр не працює там, де за своєю природою він працювати мусить (для чого цю породу й вивели), то зрозуміло, що він не міг використовуватись як племінний, адже у нього нема профільного диплому.

На щастя, у нас збереглися ще фокси, які можуть порадувати своїх власників роботою в норі. Уже сьогодні інтерес до таких собак значно зріс і хто знає, можливо, історії все-таки властиво повторюватися?..

Т. Глібка



Украинская Баннерная Сеть