Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

«Зауер» у радянській Україні

У 1928 р. у Києві пройшла виставка зброї з Німеччини: рушниць «Зауер» і пістолетів «Маузер». Організатором цієї виставки був Укрдержторг. Сьогодні про цю історію нагадує тільки фірмовий каталог 1926 р. російською мовою з позначками ціни в марках, нанесеними від руки…

У 1920 рр. СРСР і Німеччина були державами-ізгоями, на зразок сучасних північної Кореї й Ірану. Німеччина була основним торговельним партнером СРСР. Поставки зброї з Німеччини для цивільного ринку СРСР (включаючи й правоохоронні органи) здійснювалися через систему Держторгу – державної експортно-імпортної контори й почасти через кооперативні об'єднання (в обмін на хутро). У цьому бізнесі радянську сторону представляв Укрдержторг, а результат, як буває в торгівлі, був досягнутий зусиллями окремих заповзятливих людей, які за це й постраждали…

Держторг УРСР був абсолютно самостійною організацією, що здійснювала експортно-імпортні, торговельні й заготівельні операції. Основними предметами експорту були вугілля, ліс (твердих порід), хутро, льон, масло, яйця, кишки, щетина, волос (кінський), шкірсировина, м'ясні продукти, птахи, лікарські трави, ганчір'я, кістка, пух і перо. Правління Укрдержторгу знаходилося в Харкові – тодішній столиці України, за адресою вул. Лібкнехта, 44. Районні контори були в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Одесі, Ніжині, Кременчуці, Миколаєві, Вінниці, а уповноважені – у всіх округах Радянської України, також у Москві, Ленінграді, Баку. Представництва Укрдержторгу працювали в США, Англії, Німеччині, Франції, Чехословаччині, Туреччині. Укрдержторг був другим найбільшим підприємством у своїй системі після Держторгу РСФСР. Його обороти в 1925/ 26 рр. становили 89,5 млн. руб. (Держторг РСФСР – 423 млн. руб.).

Збройовий бізнес в Укрдержторзі організував і вів Євген Самуїлович Гуревич (1901 – 1981) з родини православних Самуїла Ісайовича й Софії Мойсеївни Гуревичів, уродженець слободи Ворожба Лебединського повіту Харківської губернії. У лютому 1925 р. Гуревич був призначений секретарем імпортного відділу Держторгу УРС. У травні - помічником завідувача технічним бюро й завідувачем комісійної частини технічного бюро імпортного відділу. Фактично Гуревич займається також імпортом зброї, у чому йому неабияк сприяє колишня служба в ОДПУ (1921 – 1924 рр.) і захоплення зброєю й стрілецьким спортом. Він був близький до верхівки ДПУ України: М.С. Бачинського, А.О. Броньового (дядька відомого актора) і особливо до Л.Ф. Щербинського, з яким виступав в одній стрілецькій команді. Начальник адміністративно-організаційного управління М.С. Бачинський 30 серпня 1928 р. підписав посвідчення на ім'я Є.С. Гуревича, як експерта по зброї ДПУ УРСР.

Згідно з Інструкцією ОДПУ й Наркомвнутсправ від 1923 р. «Про порядок придбання мисливської вогнепальної й холодної зброї й вогнепальних припасів, реєстрації й обліку їх», зброя й вогнепальні припаси, що перебували в межах СРСР, були розділені на категорії. До категорії А – «нарізна вогнепальна зброя типу військових зразків», належали:

1) Гвинтівки й нарізні карабіни зразків, знятих з озброєння російської й іноземних армій, а також типу військових зразків (Бердан, Маузер, Маннліхер і т.п.), що застосовувалися на полюванні по великому звіру.

2) Гвинтівки й нарізні карабіни, не виключаючи автоматичних, з ковзним затвором, а також із затворами, що опускаються і піднімаються, під набої, що не знаходяться на постачанні армії й не віднесені до ст.1 даної категорії.

3) Гладкоствольні револьвери й пістолети, нарізні револьвери й пістолети, не виключаючи автоматичних, не взяті на озброєння російською та іноземними арміями. Зброю, віднесену до категорії А, можна було придбати тільки за дозволом, виданим органами ДПУ.

До категорії Б «мисливська вогнепальна зброя» належали:

1) Усі гладкоствольні рушниці, не виключаючи автоматичних.

2) Нарізні рушниці: пістонні, кремінні або ґнотові.

3) Нарізні рушниці з відкидними стволами (штуцерного типу).

4) Нарізні рушниці з ковзним затвором, з затворами, що опускаються і піднімаються.

5) Дво- і багатоствольні рушниці для стрільби шротом або кулею.

До категорії В «мисливська холодна зброя» належала:

1) Холодна зброя зразків, не віднесених до категорії військової холодної зброї, включаючи до останньої рубаючу й колючу холодну зброю кавказьких і азіатських зразків.

До категорії Г належали «мисливські бойові припаси».

Придбання зброї мисливськими, професійними й спортивними товариствами й союзами, а також окремими громадянами здійснювалося в ті часи на підставі дозволів:

А) Для віднесених до ст. 1, 2, 3 категорії А, і ст. 2 категорії Б – від органів Державного Політичного управління.

Б) Для віднесених до ст. 1, 2, 3, 4, 5 категорії Б і ст. 1 категорії В – від органів Робітничо-Селянської Радянської Міліції.

Як представник Укрдержторгу й, мабуть, за дорученням ОДПУ, Гуревич звернувся до Йоганна Йосту, прибалтійського німця з Лібави (Лієпая, Литва). Той представляв у СРСР інтереси фірм «Густав Геншов» і «Зауер». Заповзятливому Гуревичу вдалося укласти прямі контракти на умовах, набагато вигідніших, ніж це робили співробітники радянського торгового представництва в Берліні, відомого своєї корумпованістю. Фірми «Густав Геншов» і «Зауер» постачали ГПУ зброєю протягом трьох років (1925-1928 рр.).

Поставки здійснювалися поштою на умовну адресу. Для цього було підготовлене спеціальне рішення Наркомату юстиції. Поставки посилками по поштовій конвенції значно спрощували митні формальності у ворожій РСР Польщі або Фінляндії. Саме фіни розголосили взимку 1925/26 г. відомості про поставку в СРСР «маузерів» – ті виявилися у вантажі одного з судів. Крім пістолетів поліцейського зразка, ввозили мисливську зброю: гвинтівки й рушниці, також - спортивну: м/к гвинтівки, пістолети, револьвери. Фірма «Густав Геншов» пропонувала зброю як німецьких, так і американських фірм. Зокрема, радянські стрільці довго використовували гвинтівки «Росс» і револьвери «Сміт-Вессон». На озброєнні прикордонної охорони ГПУ знаходилися навіть пістолет-кулемети Томпсона.

Частина зброї, у тому числі для спортивного товариства «Динамо», купувалася через «Укрдержторг». Комерційна діяльність «Динамо» почалася в 1925 р. Комерційний відділ проводив збут спортінвентарю (у т.ч. спортивної зброї) через свою торговельну мережу. Розрахунки з постачальниками проводилися «у твердій валюті (доларах або червінцях) з перерахунком на золоті марки за курсом Берлінської біржі в день надходження грошей. Курс рубля до марки в золотому перерахунку тоді становив 0,463 до 1, а курс марки до долара – 1 до 10/42. У 1926/ 28 рр. пістолет «Маузер» калібру 6,35 мм коштував 39-40,5 марок/18,75 руб., «Маузер» калібру 7,65 мм 44-46,5 марок/21,52 руб., «Маузер» калібру 7,63 мм із коротким стволом (9,8 см) – 98 марок/45,37 руб., а з довгим стволом (14 см) – 105 марок/48,6 руб. Пістолети «Маузер» у прикордонних військах, у т.ч. на території України, використовували ще в 1941 р.

Ціни на рушниці «Зауер» (по-українському тоді писали «Завер») відомі за каталогом 1926 р. Найдешевша, зовнішньокуркова модель «Аіст» зі стволами круппівсько плавленої сталі пропонувалася за 155 марок/71,76 руб. Зовнішньокуркова модель 2 з такими самими стволами коштувала 165 марок/76,39 руб. Популярна в СРСР до війни внутрішньокуркова рушниця моделі «Яструб» зі стволами круппівської плавленої сталі пропонувалася за 160 марок/74 руб., а з ежектором – за 215 марок/99,54 руб. Класична модель 8 пропонувалася за 220 марок/101,86 руб., а з ежектором – за 300 марок/138,9 руб. Модель 14 – конструктивно подібна до Моделі 8, але ретельнішої роботи, зі стволами круппівської плавленої сталі пропонувалася за 310 марок/143,53 руб. Рушниці середнього розбору коштували багато дорожче. Модель 17 з ежекторами й стволами круппівської спеціальної сталі, у багатому гравіруванні арабесками з двома мисливським сценами - 520 марок/240 руб., а Модель 18 з золотим гравіруванням - 1035 марок/479,20 руб. Курковий трійник Модель 20 пропонувався за 395 марок/182,88 руб., внутрішньокурковий Модель 25 а – за 570 марок/263,9 руб.

Для порівняння, в 1927 р. рушниця Бердана пропонувалася за ціною від 16 до 30 руб. У середині 1920 рр. головний інженер великого тресту отримував 400 руб. на місяць, інженерно-технічний персонал 100-250 руб., середня зарплатня робітника – 50 руб. на місяць, а так званий «партмаксимум» (ставка відповідального партробітника) у РСФСР становив 180 рублів на місяць, в УРСР – 140 руб.

За допомогою закуплених Гуревичем пристосувань у ДПУ УРСР було налагоджене виробництво «револьверних набоїв» – у зброярнях фельд'єгерського корпусу ДПУ УРСР. Сам Гуревич після звільнення з Держторгу працював там патронним майстром (серпень – жовтень 1929 р.). За даними Карла Геншова, поданими ним у 1943 і 1949-1953 рр.: «Великі поставки набоїв у Росію відбувалися до 1928 р. При великих поставках у СРСР набої спочатку маркувалися «7,65 мм» і «D», потім – «7,65 D Geko D». Потім ми лише кілька разів поставляли в Росію набої .22 LR і пістолетні набої, останні - близько 2000-3000 шт.».

Діяльність заповзятливого Гуревича майже відразу була помічена колегами чекістами. З літа 1926 р. московське ДПУ розробляло Йоганна Йоста як «німецького шпигуна». Той був заарештований тільки 25 листопада 1945 року в Берліні. На суді він повністю відмовився від своїх свідчень, проте отримав 25 років таборів. Більшовикам важливо було приховати поставки зброї з Німеччини в СРСР у контексті катинського розстрілу.

4 січня 1930 р. слідчий ДПУ УРСР Кардаш, «розглянувши матеріали дізнання щодо підозри гр. Гуревича Євгена Самойловича в економічному шпигунстві й порушенні монополії зовнішньої торгівлі», ухвалив рішення про його арешт. Однак на цьому його історія не закінчується, з Гуревичем ми ще зустрінемося в розповіді про історію появи ТОЗ 34.

В. Артеменко



Украинская Баннерная Сеть