Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Реквієм по дніпровській чехоні

Чехонь рыба проворная, любящая быстрину.

К. Кесслер, 1856 р.

Всупереч автору слів, що наведені в епіграфі, у Дніпрі кількість чехоні, з віддаленням від його гирла, не зменшується. Не ловиться вона "в несметном множестве" під Нікополем, не "изобильна" під Катеринославом (нинішній Дніпропетровськ), не зустрічається під Кременчуком, а під Києвом уже не "составляет редкости" і уже не "малочисленна". Не відповідає дійсності й така думка Кесслера: "Соленая чехонь, развозимая по всей Малороссии с низовьев Днепра й с берегов Азовского моря, совершенно заменяет для народа селедку". Тепер її з пониззя Дніпра не розвозять, з Києва якщо й не розвозять, то придбати можна на будь-якому його ринку.

Виникає питання: чи помилявся професор Університету св. Володимира Кесслер, чи щось трапилось з чехонею у природі?

В унісон з Кесслером про незначну чисельність чехоні під Києвом пише у 1914 р. і Д. Белінг. Та й вище від Києва, зокрема у Десні, про це ж повідомляє у 1935 році М. Білий. Після цього, що співпадає з завершенням будівництва (1931 р.), а ще більше з відбудовою (1947 р.) греблі Дніпрогесу, в наукових повідомленнях все частіше рясніють свідчення про кількісне зростання чехоні у середній течії Дніпра. За матеріалами П. Носаля (1947), у липні-серпні 1936р. на Ржищівському та Канівському рибпунктах вона становила відповідно 0,21 та 0.17%, загальної кількості риб.

У 1949 р. О. Ляшенко зазначає, що у пониззі Прип'яті чехоня трапляється досить часто, проте промислове значення її дуже незначне. У Прип'яті ж упродовж 1962-1963 рр. вона за кількістю особин становила 1,8%, за масою - 1,6% (Саттаров, 1967). її виявляли у пониззях Орелі, Ворскли та Псла, але не знаходили в Росі (Бєляєв, 1955) та інших малих річках (Тясьмин, Вільшанка, Судій, Трубіж, Стугна тощо), що співпадає з думкою К. Кесслера: "...в малих реках не бьівает". Досить значне стадо чехоні з'явилось в оз. Леніна (Дніпровське водосховище), в якому улови її інколи бували значними (Мельников. 1956).

Отже, на нижній межі середньої течії Дніпра з'явилось Дніпровське водосховище, підпір води якого по Дніпру сягав аж до гирла р. Ворскла. Воно зосередило в собі води стільки, скільки її вміщує Дніпровсько-Бузький лиман (відповідно 3,3 та 3 куб. км), хоча за площею водосховище майже удвічі менше від лиману. Ще з часів Кесслера чехоня весною у масі піднімалась до порогів і навіть вище від них. Очевидно, та частина загального дніпровського стада чехоні, що залишилась у водосховищі внаслідок перекриття ріки греблею, і стала засновницею середньодніпровського стада, область поширення якого зайняла простір від греблі Дніпрогесу і сягала за межі верхньої течії Дніпра, за кордон України. Нижче греблі Дніпрогесу залишилось нижньодніпровське стадо чехоні. Воно теж зазнало істотних змін.

У 1955 роді почалось заповнення водою водосховища, що споруджене вище греблі Каховської ГЕС, на 91 кілометрі від гирла Дніпра. Довжина самого водосховища по осі ріки 230 км. На цьому просторі й зосередилось каховське стадо, яке утворилось за рахунок нижньодніпровського стада чехоні, частина якого залишилась у водосховищі у 1955 році, коли Дніпро було перекрито греблею Каховської ГЕС, а частина потрапила через шлюз у 1956 і 1957 роках, коли перед греблею спостерігалось масове скупчення її плідників.

Отже, для нижньодніпровського стада чехоні залишилось трохи більше 90 км незарегульованого річища Дніпра та Дніпровсько-Бузький лиман. Після спорудження Дніпрогесу вона нерестилась на ділянці Дніпра від Херсону до Запоріжжя. Зі спорудженням Каховської греблі цей простір скоротився майже уп'ятеро, якщо мати на увазі, що ділянка нижче Херсону (він знаходиться від Дніпровського лиману на відстані 25 км) не використовувалась чехонею для нересту. Акваторія Дніпровського лиману для неї - основна нагульна база.

Рибопромислова статистика зафіксувала такий рівень уловів чехоні у зазначених акваторіях. Так, у Дніпровському (Запорізькому) водосховищі вони вперше зареєстровані у 1951 та 1952 рр.. їх обсяг відповідно становив 3,1 та 4 ц. На ділянці Дніпра, що залита Каховським водосховищем, упродовж 1945-1955 рр. середньорічний улов становив лише 295,7 ц. Об'єднані улови протягом цього ж одинадцятиріччя у пониззі Дніпра від греблі Дніпрогесу та у Дніпровсько-Бузькому лимані становили в середньому 1179,1 ц.

У наступні роки відбулось інтенсивне зростання уловів чехоні. Впродовж 1956-1960 рр. середньорічні улови її на цих же ділянках Дніпра зросли у Дніпровському водосховищі до 922,2 ц, у Каховському - до 4414,5 ц, у пониззі Дніпра - до 1628,2 ц, у Дніпровському лимані становили лише 114,5 ц.

Зазначене обґрунтовувалось тим, що у водосховищах чехоня знайшла сприятливі умови для розмноження і нагулу, чим прогнозувалось збільшення чисельності її у водосховищах у порівнянні з ділянками ріки до її зарегулювання. Щодо нижньодніпровського стада, то висловлювалась залежність його чисельності від умов природного відтворення у пригирлових ділянках Дніпровського лиману, а також від скату з водосховищ.

Пізніша рибопромислова статистика засвідчила протилежне. За середньорічними даними 1976-1980 рр., у пониззі Дніпра та Дніпровському лимані у промислових уловах чехоня перестала реєструватися; у ці ж роки у Каховському водосховищі її зареєстровано в середньому лише 5 ц, у Дніпровському - 35 ц; крім цього, впродовж цих же років у новостворених дніпровських водосховищах середньорічні улови були такими: у Дніпродзержинському - 13,2 ц, у Кременчуцькому - 84 ц, у Канівському - 1,8 ц, у Київському - 466,8 ц - найбільше серед усіх водосховищ Дніпра. Отже, у найзадовільнішому стані перебувало стадо Київського водосховища.

Однією з причин такого стану є недосконалість рибальського законодавства, згідно з яким дозволяється ловити чехоню при довжині тіла 24см. За цієї довжини вона вперше приступає до розмноження. У плідників, що вперше нерестяться, статеві продукти характеризуються гіршими якостями (менші їх кількість і запліднюваність), ніж у тих, що нерестяться повторно. Одночасно у старшому віці прирости маси тіла риби зростають, у зв'язку з чим вона набирає кращих якостей як продукт харчування. Ці умови задовольняє розмір тіла чехоні близько ЗО см. Наприклад, у Кременчуцькому водосховищі плодючість самок трирічного віку довжиною тіла 23-25 см і масою 120-125 г становить у середньому 13,7 тис. ікринок; чотири-п'ятирічного віку довжиною тіла 29-31 см і масою 185-250 г - 25,2 тис. ікринок, тобто плодючість зростає майже удвічі. Внаслідок цього старші самки забезпечували б народження більшої кількості нащадків, що характеризувалися б вищими показниками виживання, внаслідок чого до старшого віку і їх кількість дожила б більша; самі риби характеризувалися б більшою масою, жирністю тощо. Отже, за сучасних умов практично здійснюється перелов стада чехоні у молодому віці, внаслідок чого у її стаді рідко трапляються особини, вік яких перевищує 5-6 років, хоча тривалість життя її становить до 12 років.

Значної шкоди чехоні завдавав і промисел тюльки тралами та неводами. Прилови її молоді, як і інших риб, перевищували прийняті межі, зокрема у Кременчуцькому водосховищі, у 2-4 рази тралами і у 10-14 раз неводами і обчислювались значними кількостями. Тільки у жовтні 1986 року при загальній масі улову тюльки у 428 ц орієнтовно прилов чехоні становив 65 ц. В окремі ж роки улови тюльки тільки у Кременчуцькому водосховищі перевищували понад 2600 т.

Уявіть, скільки знищувалось при цьому чехоні! Та й в охоронній політиці риби не було достатньої науково виваженої бази, про рибницьку допомогу місцевим рибам не турбувались; у такому стані, якщо не в гіршому, маючи на увазі зростання браконьєрства, вона триває й нині. Переконатись у цьому можна, попередньо ознайомившись трохи детальніше з характером переміщень (міграцій) стада чехоні у межах акваторії її перебування протягом всього її життєвого циклу.

Здавна чехоня переміщувалась з Дніпровського лиману в ріку. Вона розпочинає ці міграції у вересні і закінчує у грудні. Протягом осені у річку проникає дві третини її стада, весною - лише одна третина. Осінню міграцію чехоні у Дніпро можна вважати переднерестовою й одночасно - зимувальною, під час якої вона збиралась на ямах річища Дніпра, досягаючи майже Запоріжжя.

Звідси з настанням весни стада піднімались до порогів, де її улови були значними, до Києва ж досягала невелика кількість. Так вона досягала нерестовищ - переважно заплави з задернованим ґрунтом і швидкою течією, де за температури води 13-17 градусів нерестилась, після чого поверталась до місць нагулу. Отже, у чехоні місця (біотопи) розмноження, нагулу та зимівлі розосереджені між собою на значну відстань, для досягнення яких нею й здійснюються зазначені міграції, чим вона не відрізняється від ряду морських риб (осетрових, лососевих, оселедцевих), що називаються прохідними. До них належить і чехоня, бо категорія напівпрохідні, до якої відносили і її, як вважає А. Г. Піддубний (1988). є штучною; у природі існують лише прохідні та жилі (туводні) риби і відсутні напівпрохідні та частково жилі.

Такі ж міграції здійснюють і дочірні стада чехоні, що виникли у водосховищах Дніпра, які з'явились внаслідок спорудження на ньому гребель, і кожне з них для повноцінного функціонування повинне мати свої репродуктивний (нерестовий), нагульний та зимувальний біотопи. Для чехоні найефективнішими репродуктивним біотопами є нерестовища річкового типу, великі й швидкоплинні ріки з пониззями їх найбільших приток, у водосховищах - відкриті вершини з подібними характеристиками та притоки зі значною водністю. Серед водосховищ Дніпра таким є лише Київське водосховище, стадо чехоні якого формувалось з часу появи гребель спершу Дніпровського (1947 р.), потім Кременчуцького (1960 р.) водосховищ; самостійно воно існує з появою греблі Київського (1965 р,) водосховища. Решта стад чехоні у середній течії Дніпра з'явилась з будівництвом Дніпродзержинської (19б| Р-) та Канівської (1973 р.) гребель, внаслідок чого відбувся черговий поділ середньодніпровського стада, яке виникло відокремленням від загальнодніпровського стада спорудженням греблі Дніпрогесу. Остання сприяла появі й відокремленого нижньодніпровського стада чехоні, частинка якого й залишилась на дуже обділеному у просторі річищі Дніпра після спорудження греблі Каховської ГЕС (1955 р.), де у свою чергу з'явилось і каховське стадо. Якраз залишки того стада виду чехоня звичайна, від якого започаткувались інші стада - нижньодніпровське, першим й зазнало фатального наслідку: його репродуктивний біотоп виявися найкоротшим за протяжністю (близьке 65 км). Це ж переслідує стада чехоні всіх водосховищ Дніпра. Розраховувати на появу їх потужних поколінь за рахунок природного відтворення не можна. Цьому не зарадять і притоки: їх водні ресурси розбираються на господарські потреби, вони зазнають забруднення стоками цукрових заводів та інших підприємств, а також зазнають потужного впливу браконьєрства. Виняток становить хіба що київське стадо, але й воно буде втрачене назавжди, "якщо до нього не ставитись як до важливого національного надбання, охороняти на сучасних науково-теоретичних засадах. А поки що Херсон помінявся з Києвом місцямиі якщо мати на увазі відсутність чехоні в околицях Херсона і присутність її в околицях Києва. Тут розгортається остання драма в існуванні цього виду у басейні Дніпра, стадо якого відтворюється у природних умовах. Важливим фактором, що привів до фатального наслідку стад чехоні майже всіх водосховищ Дніпра, є те, що охорона її, як і інших риб водойм України, велась на загальних підставах, тобто охорони всього рибного населення всіх водойм у цілому. На сьогоднішній день цього недостатньо. Згідно з теорією локальних стад як основи управління рибопродуктивністю внутрішніх водойм А. Піддубного (1988), керувати необхідно локальними стадами риб, що перебувають на конкретній тріаді біотопів, підтримуючи на них оптимальні умови життєдіяльності особин упродовж їх життєвого циклу. Тріада біотопів - це певні місця нересту, нагулу та зимівлі (відповідно репродуктивний, нагульний та зимувальний біотопи) кожного стада. Стадо існує доти, доки існує його репродуктивний біотоп. Якраз репродуктивні біотопи у стад чехоні водосховищ Дніпра й відсутні. Маючи на увазі останнє, цей вид потребує рибницької допомоги. До цього спонукає й те, що чехоня звичайна уже занесена до Міжнародної Червоної книги, готуються документи щодо процедури занесення її до Червоної книги України.

У зв'язку з цим варто прийняти не тільки до уваги, а й до втілення обґрунтовану рекомендацію В. С. Танасійчук (1967). Вона зазначає, що висока жирність чехоні у водосховищах, її перебування у слабозаселеній пелагіалі, можливість виловлювання пелагічними тралами дозволяє вважати чехоню бажаним компонентом іхтіофауни водосховищ. Тому доцільно було б розводити чехоню в заводських умовах з випуском у відкриті ділянки водойм личинок. Вони, у порівнянні з іншими короповими рибами, тут будуть краще виживати, що зумовлено їх розвитком на значній відстані від берегів, у зоні, де відсутні хижаки.

До введення в дію запропонованого необхідно: 1) всім, особливо рибалкам київського регіону, дотримуватись весняної заборони ловлі чехоні, чим надати їй можливості досягти нерестовищ у верхів'ї Дніпра, Прип'яті та Десни і віднереститись; 2) промисловикам використовувати сіткові снасті, через вічка яких не проникала б чехоня довжиною тіла 30 см (від початку рила до кінця лускового покриву перед хвостовим плавцем; 3) вудкарям застосовувати гачки, які забезпечували б ловлю чехоні довжиною тіла 30 см, використовуючи для цього відоме правило: розмір гачка обов'язково має відповідати величині риби, яку збираєтесь ловити, а також розміру її рота і насадки. Чехоню меншої довжини необхідно обов'язково повернути найменш ушкодженою у воду, дотримуючись принципу "впіймав - відпусти". Є повідомлення про неминучу загибель риб, що побували на гачку, через стрес. А чому ж на гачок попадається та ж сама риба, яка щойно порвала снасть, і з гачком у роті чи на губі і залишком волосіні знову клювала?

Без дотримання хоча б зазначеного чехоня звичайна у басейні Дніпра зникне назавжди. Міжнародна практика свідчить, що знищити вид можна швидко, а на його відновлення необхідно затратити у стократ більші матеріальні ресурси. Пам'ятаймо про це. Хотілося б сподіватися, що автор повідомлення помилиться відносно того, що воно може звучати, як реквієм дніпровській чехоні.

А. Щербуха



Украинская Баннерная Сеть