Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Історія одного полювання

«Держи, хватай, не пущай!!!» - приблизно такими криками відкрився сезон полювання на хутрового звіра для мисливців у колективі яких опинився і я (полювали в Ніжинському районі, Чернігівської області). Ні, звичайно, починалося все гарно й чинно, хоча зранкку сирий туман і стелився над полями, часом змінюючись надоїдливою, як комариний писк над болотом, дрібною мжичкою. Однак, відчуття радості та азарту від відкриття полювання на «хутро» перевершувало всі наші негаразди, включаючи і несприятливі погодні умови.

Рапсові посіви змінювалися скошеним кукурудзинням, за ними йшли масиви ріллі. Старанно протоптані кілометри відкликалися гудінням в ногах, однак лише зрідка над полями проносився хвилюючий крик: «Пильнуй!». Заєць лежав щільно, і поки йому прямо на вуха не наступала нога мисливця не бажав підніматись з лежбища. Лише деякі з мисливців могли до обіду похвалитись почепленою через плече пухнастою здобиччю, чому в немалому ступені сприяла й відсутність єдиного керівника полювання. То один вперед побіг, поламавши лінію стрільців, другий стріляє в чужий сектор обстрілу – «ну, дуже зайчатини хочеться…», а інші ніяк не можуть визначитись – «Спочатку ріллю топчемо, чи кукурудзиння?»… Проте, це були, як виявилось, дрібниці, на які, в принципі, можна було й не звертати уваги. Головний «цирк» почався після обіду.

Походивши з мисливцями півдня, місцевий єгер сказав: «Ну, що, хлопці! Мені треба скотину погодувати, та й в інші місця обходу глянути – не тільки ж ви в піднаглядних мені угіддях полюєте. Так що ходіть самі. Будуть проблеми – подзвоните». Як у воду дивився! Проблеми у нас виникли відразу біля села Червоний Колодязь, Ніжинського району, через городи якого ми переходили. Пройшовши через кладовище, наша компанія спинилась, дожидаючись відсталих і вирішувала як іти далі. Попереду виднілось переоране поле. За ним, на відстані близько 500 метрів, стояли дві «Ниви», біля яких ходили люди. «Ну, що? Полюють хлопці, як і ми. Дай Бог їм удачі… Туди не підемо. Не будемо хлопцям заважать» - на тому й порішили. Однак, через хвилину, одна з «Нив» зрушила з місця та поїхала навскоси через поле в нашому напрямку.

- Ну, все, хлопці, нас їдуть «шмонать»! Перевірка! - спробував хтось розвеселити мисливців.

- Та, у нас все в порядку. У всіх документи в нормі, я сам перевіряв - прозвучав голос голови мисливського колективу.

Підїхала «Нива». З переднього сидіння виліз опецькуватий чоловік в камуфльованому одязі з «елегантно» небритою щетиною рудувато-блондинистого кольору, мінімум тижневого строку. За собою з машини «пан перевіряючий» витяг карабіна з оптичним прицілом. «Мабуть, він з нього від зайців відстрілюється» - невгамовувався наш жартівник.

- Управління лісового господарства! Я інспектор! Документи для перевірки! Ви знаходитесь на території приватного підприємства. Ви порушили законні межі приватної території! - прозвучала чітка, безапеляційна тирада.

Запитання: «А може, Ви спочатку свої документи покажете?!», отримало відповідь у вигляді «махаловки» якоюсь «ксівою» темно-зеленого кольору та, чи то запитання, чи просто репліку: «Ты, что мужык, борзой, что-ли? Управление лесного хозяйства Черниговской области!». Але прочитати хто саме нас перевіряє і на якій підставі, нам встановити так і не вдалося, бо документи «пан перевіряючий» прочитати не давав, однак став вихоплювати у мисливців з рук сезонні карточки УТМР. Від нього доносився запашок, який свідчив про те, що він тільки що добре пообідав.

І тут хтось із нас нарешті знайшовся: «Якщо ви начальство з Ічнянського району, то ми ж зараз у Ніжинскому…».

- Что?! Да вы что, оборзели?!!! Это Ичнянский район! - пролунав збоку крик водія «Ниви».

- А де ж знаходяться аншлаги цього приватного підприємства і який стосунок ви маєте до нього? Вас що, Управління лісового господарства області відрядило на допомогу приватникам?

- Слышь, подъедь, тут у нас один умный нашёлся, - «відповів» комусь перевіряючий по телефону на моє запитання.

Друга «Нива» зрушила з місця та під‘їхала до нас. З переднього сидіння вилізла особа у формі майора міліції, з масними губами та течкою паперів в руці.

– А шо тут не в порядку? Документи!

– Шановний, а ви хто такий? Може, покажете свої документи?

– Што, наглый?! На, посмотри!

Перед очима з‘явилось міліційне посвідчення, з якого стало ясно, що перед нами майор міліції на прізвище Бойко.

– Та ні, ви покажіть службового «папера» що дає вам право перевіряти мисливців? План-завдання, наприклад, підписане начальником райвідділу. І яке ви маєте відношення до приватного підприємства?

Помахавши своїм посвідченням, пан міліціонер став «горлом» доводити свою правоту.

Через якийсь час у розмову (якщо її так можна назвати), включився і водій другої «Ниви».

- (…Мать-перемать…), это земли частной фирмы, я директор!

Після цього він став махати якимсь здоровецьким заламінованим аркушем. Як ми зрозуміли, це якимось чином повинно було посвідчувати права цієї особи. У спір знову включився голова первинної організації УТМР: «Шановний! Якщо ви директор, то повинні знати свої землі! Ми в Ніжинському районі, а не в Ічнянському… Ось, дивіться топографічну карту! Ви виїхали на околицю села Ніжинського району та ще і «права качаєте!».

На цей час під‘їхав місцевий єгер, викликаний по телефону тим же головою місцевого мисливського колективу. Тримаючи в руках топографічну карту, він став доводити майору міліції та директору, що вони дійсно влізли в чужий район.

- Якщо ти директор, ти свої землі знать повинен! Твоя земля отам, за 500 метрів, закінчилася. Ми ж стоїмо на околиці села Ніжинського району.

Матюччя, що прозвучало у відповідь, приводити не буду. Суть його була ясна: «Круті пацани» не ждали такого опору. Та й дійсно, влізли в чужий район та й рішили «показать хто в домі господар». Однак, не тут-то було. Мисливці стали на захист своїх законних інтересів. При підтримці єгеря вони добились не тільки того, що бланки незаконно складених протоколів не були до кінця заповнені, але і повернули собі незаконно вилучені у них мисливські документи. Отже, мисливці в черговий раз впевнились, що тільки гуртом ми сила, тобто що відстояти колективні інтереси, які стосуються також і кожного зокрема, можна лише колективно, знаючи при цьому відповідні закони, що регулюють мисливство і все, з ним пов‘язане, а також свої громадянські права, гарантовані Конституцією.

…Дзвінок, вже в понеділок, до мисливського відділу Чернігівського обласного управління лісового господарства: «А що там у вас за «інспектори» такі водяться, що в картах не розбираються та «права качають» на захисті приватної території, не пред‘являючи на це документів?», - нічого толком не дав. Лише повторний дзвінок трохи прояснив картину: «А Ви знаєте, що є таке поняття - «Громадський інспектор?». (Довідка: «Громадський інспектор» - особа, наближена до якоїсь посадового цабе або структури контролюючого якусь галузь народного господарства державного органу (кум, сват чи брат), яка отримує «по блату» від цього контролюючого органу законно засвідчений документ - «Посвідчення громадського інспектора», користується майже всіма повноваженнями інспектора державного, однак, в основному, використовує це посвідчення, щоб вирішувати тихцем свої питання – браконьєрство, незаконний рибний промисел, незаконна порубка лісу, вивезення лісу без належних документів, та інше…» ( Джерело:«Словник живої української мови» Розділ: «для особливо безтолкових»).

І що цікаво, я абсолютно впевнений, що не тільки наша мисливська компанія опинилася в подібній ситуації. Як цьому протистояти? Ну, я вже дав відповідь на це запитання. Але, насправді, розяснення цього «феномену» було дане більше століття тому класиком російської літератури: «Обыкновенно противу идиотов принимаются известные меры, чтобы они, в неразумной стремительности, не все опрокидывали, что встречается им на пути. Но меры эти почти всегда касаются только простых идиотов: когда же придатком к идиотству является властность, то дело ограждения общества значительно осложняется. В этом случае грозящая опасность увеличивается всею суммою неприкрытости, в жертву которой, в известные исторические моменты, кажется отданною жизнь… Там, где простой идиот расшибает себе голову или наскакивает на рожон, идиот властный раздробляет пополам всевозможные рожны и совершает свои, так сказать, бессознательные злодеяния вполне беспрепятственно…» (Салтыков-Щедрин, «История города Глупова»).

А відкриття полювання нам справді спаскудили…

C. Линник



Украинская Баннерная Сеть