Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Крик душі

Хочу ще раз нагадати нашим гончатникам, що саме старше покоління радянських експертів, через свої помилкові рішення або бездіяльність залишило нам у спадщину гончих, з яких 90 % через брак чуття й в'язкості не здатні спрацювати хоча б на один диплом III ступеня по зайцю-русаку навіть із 40- хвилинної роботи. І це за умови абсолютно правильної нагонки, сприятливої стежки й погоди. І це, на жаль, залишається неспростовним фактом. У них було достатньо часу, щоб втілити в життя всі свої побажання, а тепер прохання не заважати новому поколінню (яке вже дотримується дещо інших поглядів) вести далі наші породи гончих.

Високі досягнення трьох наших останніх вижлівок з одного сімейства гончих, а це Зорька А.В. Литвинова, моїх Найди й Барбі, перша з яких в 3,5 роки мала у своєму активі 6 польових дипломів, з яких 4 другого ступеня, у тому числі один на змаганнях, а друга в 2,5 роки мала 4 диплома, з яких один першого ступеня, і третя в 1,5 роки вже зуміла заробити два дипломи другого ступеня по зайцю-русаку й лисиці, причому останній на змаганнях і набрати при цьому по 82 бала в кожному, дає мені повне моральне право говорити про правильність моїх порад, рекомендацій і суджень щодо ведення порід гончих, відбору плідників, виховання й нагонки молодих гончих. Усе це вказує на те, що крім знань експертів-кінологів у житті не можна зневажати й знаннями досвідчених гончатников.

У дискусії про гончих на сторінках «ПтР» мене обвинуватили «у всіх смертних гріхах» і навіть у собікористі щодо гончих. І це при тому, що я у своєму житті не мав ні одного приплоду від російських гончих, а тільки те й робив, що купував цуценят і вибраковував. Своїх вижлівок, які, до речі, усі входили в перший племінний клас, я вважав такими, що не гідні давати потомство, тому що вони не показували хорошої, впевненої роботи по зайцю-русаку, а, отже, не мали тонкого чуття й відмінної в'язкості. У своїх публікаціях я наводжу приклади відмінної роботи гончих наших сучасників і запрошую всіх охочих цієї осені подивитися й послухати роботу окремих з них на Дніпропетровщині.

Для покращення робочих якостей наших порід гончих у цілому я продовжую ще й ще раз наголошувати, що:

1. Полювання на вовків з гончими, як класичне псове, так і рушничне радянського зразка, давним-давно пішло в історію й повернення до нього ніколи не буде через зазначені раніше причини. Усі розмови на цю тему тільки відволікають початківців любителів гончих від важливіших проблем, а у досвідчених викликають тільки посмішку.

2. Мисливському собаківництву не потрібна державна опіка. В усьому цивілізованому світі це є прерогативою громадських організацій, а держава має лише гарантувати всім рівні умови. Крім того, мисливське собаківництво, яке існує винятково за рахунок коштів власників собак, не може бути галуззю, або, як любили висловлюватися деякі чиновники, підгалуззю народного господарства.

3. Наші діючі «Правила випробування гончих» чомусь називають «ворожими», тому що вони не передбачають обов'язкову годинну роботу по зайцю. Перші правила 1925 року, які взагалі не регламентували час роботи на гону, в яких буквально все віддавалося на розсуд експертів, і дипломи присуджувалися навіть за 28 хвилин роботи, чомусь ніхто не називає «ворожими». Правила випробування 1955 року, які вперше передбачили обов'язковий час роботи на гону на Д-III-II-I ст. відповідно 35-40-45 хвилин не були «ворожими», а коли в 1959 році цю планку підняли до 40-50-60 хвилин, як і зараз, раптом стали «ворожими». Чи не абсурд це? До речі, у Росії теж не передбачена обов'язкова годинна робота по зайцю.

4. Тільки диплом за роботу по зайцю-русаку в Україні має стати візитною карткою для будь-якого гончака, що претендує на роль плідника. Як небо відрізняється від землі, так і робота гончого по зайцю й лисиці. Краще за всіх на цю тему, на мій погляд, дав відповідь відомий експерт-кінолог Всесоюзної категорії Р.І. Шиян, на якого часто любить посилатися мій опонент, але тільки в тих випадках, коли їх думки збігалися, забуваючи сказати про серйозні розбіжності між ними й навіть гостру критику окремих висловлювань тоді ще експерта Республіканської категорії (див. «ОиОХ», № 9б 1984 р.). Р.І. Шиян писав: «Лисиця дає значно пахучіший запах, який не приховує від своїх переслідувачів, а заєць, будь то біляк чи русак, залишає незрівнянно менше запаху, і в той же час застосовує певні, в основі своїй спадкові прийоми приховання сліду від ворогів, що переслідують його. На відміну від сліду лисиці, заячий гонний слід через двійки й знижки має тупики, потрапивши в які, не кожен гончак зможе розшукати продовження його, і це ще більше ускладнюється затаювання звірків після заплутування свого сліду.

Слід лисиці порівняно прямолінійний, і для переслідування її гончакові потрібно мати в основному злобність, тобто спадково закріплену пристрасть до переслідування хижого звіра, в'язкість, а при нормальній погоді й стежці вистачить і посереднього чуття.

Зовсім інша робота по зайцю, де головне – чуття й майстерність. І якості ці мають бути розвинені дуже добре. Та й в'язкість при полюванні на зайця має бути вища. При полюванні на лисицю все вирішує – чи зійде гончак зі сліду, триматися якого на гону нескладно, а по зайцеві ж треба не зійти зі сколу, коли слід загублений і де, здавалося б, гончака вже нічого не тримає. Через ці причини робота гончого по лисиці й зайцю непорівнянна (див. «ОиОХ», № 11, 1980 р.)».

5. Материнський вплив на приплід я вважаю головним. Його свого часу відзначав і відомий учений-генетик Г. Гейджер. Під ним розуміють діючу через плазму материнської яйцеклітини ядерну спадковість, що виражається в тому, що генетично контрольовані ознаки потомства, а це, в першу чергу, для гончих чуття й в'язкість, ще до запліднення яйцеклітини вже визначені материнським генотипом.

Згадайте, що залишили після себе наші українські, прославлені в недалекому минулому Польові чемпіони й Польові переможці найпрестижніших змагань, які тільки за один рік мали десятки в'язок? Де їх сотні елітних дітей? Чому вони масово не вражають на випробуваннях і змаганнях? Чому багато заводчиків не тримають гончих своїх же ліній від прославлених Польових чемпіонів? Та тому що успіх приходить тільки у випадках, коли сама вижлівка чогось варта. Саме вона, а не вижлець на 80 % визначає робочі якості майбутнього потомства.

6. Збільшення граничного зросту гончих у другій половині минулого сторіччя з 65 см до 68 см вважаю грубою помилкою, тому що для гончих великий зріст, як і гін нижче скакального суглоба, нашими предками завжди вважалися вірними ознаками їх слабосильності. Гончий собака має виглядати швидше присадкуватим, ніж піднятим на ногах. Я розумію, що в нас є велика група любителів гончих, які переважно полюють на лисиць в очереті. Для успішного полювання в таких умовах серйозну роль відіграють нехай навіть і не зовсім доносчиві, але сильні голоси й міць собаки, якому доводиться буквально грудьми проламувати собі дорогу в очеретяних заростях, переслідуючи лисицю. Якщо їм потрібні гончі ще більшого зросту, нехай собі реєструють нову породу «очеретяних гончих», іншого виходу просто немає. Зріст, як нижчий стандарту, так і вищий, має вважатися пороком.

Останнім часом тільки в регіонах, де почали дослухатися до побажань наших предків, результати зовсім інші. У нашій (Луганській) області кожний заводчик, який себе поважає, не дозволить в'язати свою вижлівку, не перевіривши її вроджені якості по зайцю-русаку. Це стосується й вижлеців. Ось чому на останніх регіональних змаганнях дуже високого рівня в 2011, 2013, 2014 рр. результати зовсім не такі, як у цілому по Україні. У 2014 р. Рута Б. Перепелиці стала Польовим чемпіоном на змаганнях Дніпропетровщини. У березні цього року на Всеукраїнських змаганнях гончих Чернігівщини Аліса П. Петренка заробила Д-ІІ по зайцю-русаку, а Акуш І. Анюхана Д-ІІІ. Це всі гончі луганських заводчиків. На випробуваннях і змаганнях Дніпропетровщини крім двох дипломів моєї вижлівки було зароблено ще два Д-ІІІ по русаку Тайгою й тим же Акушем з Донецької області, які походять з відомого сімейства Айки В. Клімова.

Шкода, що війна порушила всі наші плани й звичний спосіб життя. Буферна зона, як ножем, розрізала нашу область на дві частини. Утруднене пересування як по області, так і виїзд за її межі для участі у виставках, випробуваннях, змаганнях. Виникають проблеми з проведенням планових в'язок, оформленням документів на потомство і т.д., і т.п. Частина іспитових станцій і лісових угідь, призначених для нагонки гончих, виявилися відрізаними блок-постами, всіяні розтяжками й мінами. Полювання закрите, а для повного розкриття всіх вроджених робочих якостей гончакові необхідно хоч іноді бачити результати своєї праці. Нам залишається тільки сподіватися, що весь цей жах скоро закінчиться, і ми продовжимо займатися своєю улюбленою справою.

М. Береговий



Украинская Баннерная Сеть