Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

На лисицю на приваді

Да-а-вно це було. З тих пір багато води вже збігло. Скажу тільки, щоб вам було легше здогадатися, що тоді тільки-но вийшов на блакитні екрани культовий фільм "Іронія долі, або з легкою парою". В ньому головна героїня чарівної Барбари Брильської щоголяла по засніженому Ленінграду в хутряній шапці, що так пасувала до симпатичного обличчя актриси.

Вартість лисиці, як трофею у ті часи стрибнула до захмарних висот. Мисливці-невдахи прямо на полюванні купували у своїх більш везучих колег шкури для подарунка своїм дружинам, донькам та коханкам. Попит перевершував пропозицію, бо скільки ж можна добути за світловий день лисиць? Тоді це змусило мисливців згадати такий простий спосіб полювання, як засідка на приваді.

Основною привадою в ті часи слугували туші сконавших тварин на колгоспних скотомогильниках. Лисиці концентрувалися і влаштовували свої вивоводкові нори на віддалі не більше двох кілометрів від таких дармових їдалень. До них звірами натоптувалось багато стежок, які можна було побачити і при відсутності снігового покриву. Коли мороз сковував землю і добування мишей ставало марудною справою, практично все лисяче поголів'я переходило на харчування до колгоспних птахоферм та скотомогильників. До цього їх також спонукав природний інстинкт забезпечити себе певною кількістю жиру на період гону, який вимагав від звірів підвищених енергозатрат.

У січні, коли поглиблювався сніговий покрив та встановлювалися морозні місячні ночі та коли гон лисиць досягав кульмінації наставала найкраща пора цього полювання. Хочу відразу ж зауважити, що це було давно, а згідно статті 20 пункту 3 Закону України Про мисливське господарство та полювання такий спосіб здобуття тварин сьогодні кваліфікується як незаконне полювання з усіма правовими наслідками…

Коли сонечко багрянило небо на заході тепло одіті мисливці покидали затишні домівки і неквапним кроком (щоб не потіти) йшли на приваду. Скоро на заміну денному небесному світилу повільно підіймався місяченько «як млинове коло» або як ще його називають у народі "циганське сонце"... Скільки разів мені доводилося це спостерігати!

Місце полювання у мене було, що називається "насиджене". Заздалегідь, при сонячному світлі я визначав собі орієнтири, щоб знати межі гарантованого пострілу (місячне сяйво ненадійне і часто обманює, буває, що близький звір здається далеким і навпаки). Потім щоб не скрипіло під ногами, кидаю віхоть сіна на сніг. Вмощуюсь на звичайному стільці з високою спинкою, заряджаю рушницю і запалюю цигарку. Я, до речі, на приваді завжди курив, бо засідка моя знаходилася поблизу колгоспного качатника. Тут можна було не остерігатися, а от на скотомогильнику «номер» з курінням не проходив.

Одного разу після дводенної відлиги мороз "притиснув гайку" до 15 градусів. Сніг гримів під ногами, як бляшаний дах. Займаю свою позицію, правда, на особливий успіх не розраховуючи. По традиції смачно затягуюсь сигаретою, щоб вияснити напрям повітряних потоків. Думаю: «Справи кепські, мій запах несе прямо на м'ясо. Посиджу ще з півгодинки та й додому піду».

В цей час справа я почув голосне шаркання кроків. Кого це ще несе на мою голову? Лише пізніше я догадуюсь, що це Володя. Нічого собі! До його привади аж ніяк не менше кілометра, а кроки чути, ніби він пройшов за десять кроків від мене!

Чах-чах-чах – пролунало від Безодні. О! А це вже лисиця біжить, шкодую про своє куріння, бо чутливий нюх мав впіймати запах сигаретного диму на значній відстані. Розумію, що тушити сигарету вже пізно, тому продовжую курити . Лис перейшов з галопу на рись, але продовжує наближатись. Ось він уже проминув молоду акацію, до якої від мене сорок метрів. Повільно підіймаю рушницю, скрипить шкіряний ремінь, якого я не встиг відчепити і цокає антабка. Лише після цього лис зупинився, відчувши небезпеку. Він стояв дивлячись прямо на мене… Останнє, що він побачив у своєму житті, був спалах від пострілу.

Невдовзі пролунав дублет з боку володиної засідки, а через кілька секунд ще одиночний постріл. Ну, думаю, і сусід з полем. Взагалі-то на засідці тільки те й робиш, що думаєш. Тихенько сидиш, не повертаючи голови, водиш по боках очима. І слухаєш, що довкола робиться.

Десь далеко пролунав ще постріл. Його звук на значній відстані нагадує хлопок корка пляшки шампанського. Не сплять хлопці! На душі стає тепліше від того, що не один мерзнеш на морозі. А холод потихеньку залазить під фуфайку, стволи скоро вкриваються памороззю. Дістаю з рюкзака термос з чаєм, щоб встигнути зігрітися до виходу «знайомого» зайця. Кожного вечора він спокійно харчується неподалік вівсяними сніпками. Я їх виставляв з розрахунком на те, що всюдисущі миші поселяться в них і своїм писком та вовтузінням будуть служити додатковою принадою, а вийшло, що зробив заячу кормушку. Одного разу він так захопився їжею, що ледве не потрапив лисичці на вечерю. По м'якому снігу їй вдалося підійти близенько і лише в останню мить заєць відчув небезпеку й відскочив убік. Руда тільки трішечки промахнулась, а я, хоч і довелося стріляти "навскидку", не схибив, хоча й не помітив, як вона підійшла берегом по осоці, що купками випирає з-під снігу. Вийшло, повезло зайцеві, що поруч мисливець був. Що цікаво, вже наступного дня, ніби йому вчора й не загрожувала смертельна небезпека, в свій звичний час зайчик прибіг до своєї їдальні.

Ось прилетіла сова і безшумно всілася на сухій вербі на своїй улюбленій гілці. Ну, тепер вся "команда" зібралася докупки. Ось мій "хрещеник" припинив їсти і до чогось прислуховується, потім рвучко зривається з місця й тікає в ожинові зарості. Що ж тебе, голубчику, так налякало? Ага! Через якусь хвилину і я почув розмірене цокотіння по насту кігтиків лисиці. Вставляю приклад в плече, не підіймаючи рушниці. Лис мелькнув між акаціями і став, приглядаючись до стріляної лисиці. Потім зробив кілька кроків і став.

Ну, підходь уже ближче, або йди геть! Подумки умовляю обережного звіра, краєм ока спостерігаючи за ним. На звіра, що називається "в упор" дивитися не треба. Хочете вірте, хочете – ні, але він якимось чином відчуває на собі погляд людини.

Лис обережно, ніби по тонкому льодку робить кілька обережних кроків. У мене в носі засвербіло, ніби хтось пір‘їну там покрутив. Відчуваю, що стримуватися не вдасться. Швидко підводжу стволини і б'ю з верхнього ствола "нулівкою" в контейнері і чхаю. Лис, ужалений шротом, робить кілька хаотичних стрибків і затихає. На сьогодні досить! Від тривалого сидіння та морозу ноги затекли так, що ледве пересуваються. Лисичка, яку я відстріляв першою, вже закоцюбла. Замерзлими пальцями пропихаю лисячі лапи в петлі шкіряного ремінця та прискореним кроком йду до села. Ще тільки 20 година. Люди сидять в теплих домівках, дивляться телевізор і не бачать краси зимовоі ночі.

- Замерз? - майже в один голос запитують домашні.

- Трішки.

...На принаді потрібно сидіти тихо. Всю довгу зимову ніч висидіти практично нереально, бо змернеш, хоч як тепло не одягайся. Ось і доводиться практикувати чергування. Тобто, одного вечора приходжу ще завидна і чекаю, доки не змерзну. Час, коли покидаю "пост", засікаю по годиннику, щоб наступного разу прийти на півгодини раніше. В цьому є резон, бо кожен звір має свій час відвідування скотомогильника. Тобто, один звір приходить ще коли світять останні промені сонця, інший – ближче до півночі, а деякі приходять тамувати голод аж на світанку, перед заляганням на дньовку.

Не зайвим на засідці буде термос з гарячим чаєм чи кавою та жменя цукерок-льодяників, щоб зігрітися й скоротати час. Пара бутербродів багато місця не займе, але зайвими не будуть. Мисливці-сезонники з Красноярського краю, з якими я мав щастя спілкуватися, радили мені для підвищення імунітету від холоду вживати побільше звичайного свинячого сала і випивати перед виходом на мороз велику чашку гарячого чаю, в якому розтоплено 50 грамів вершкового масла. Це запобігає «вимерзанню» організму.

Головний ворог мисливця, який сидить у засідці не стільки мороз, як вітер. В тиху погоду можна просидіти на холоді на годину-півтори довше, ніж у вітряну в тому ж одязі. До речі, про одяг. Він повинен бути теплим і не важким. Важлива умова – щоб він не шарудів при рухах.

Під час ходьби тепло вдягнена людина пітніє, а цього ніяк на можна допустити, бо спітнівши, не висидиш і години. Тому теплі речі краще принести з собою, а одягатися вже на місці. Підходити до привади варто по одній і тій же стежці. В такому випадку звірі звикнуть до ваших слідів і не будуть панікувати.

Відстань гарантованого пострілу при місячному освітленні не далі 40 . метрів (далі не варто, як уже було сказано). Коли немає природних орієнтирів – ставляться кілочки.

Один мій знайомий поділився своїм методом, який дозволяв відстрілювати кілька лисиць за ніч в зручному для нього місці. Суть цього способу полягає в тім, що від місця можливої засідки на відстань 2-3 км (у вигляді променів), протягується тушка підсмаженої ворони. Розпочинати протяжку потрібно від місця, де ви розраховуєте стріляти лисиць. Не зайвим буде скористатися й "дезодорантом", що виготовляється за простим рецептом. У пластикову пляшку потрібно вкинути шматочки свіжої риби (2-3 карасика, розміром з вказівний палець буде достатньо), залити нехлорованою водою та поставити закоркованою в тепле місце. Через тиждень будуть готові стійкі "парфуми", які капають по ходу потаска через 30-50 метрів. Починають з 50 крапель, зменшуючи "дозу" в міру віддалення від засідки на дві краплі через означені проміжки відстані. Така підготовка займає досить багато часу, але приносить чудові результати! Одного вечора за дві години від моїх пострілів склали свої голови три лисиці.

Бувають випадки, коли стріляти на принаді лисиць можна навіть вдень. Так, рибалив я одного разу за селом на ставку. Ловилися невеликі окуньці. З однієї свіжої лунки вдавалося висмикнути не більше п'яти рибин. Щоб не відволікатись, вздовж прибережного очерету я пробивав з десяток лунок, а потім їх обловлював. Впійману рибку я залишав на місці, щоб підмерзла, а потім збирав. Лише через якусь годину я звернув увагу на те, що збираю набагато менше, ніж зловив. Спочатку подумав, що це ворони обкрадають мене, але лисячі сліди на свіженькому снігу вказали на хибність моїх припущень. Спостерігаючи краєм ока за спеціально залишеним окунем я побачив нахабну руду морду в очереті. Хитрунка зробила блискавичний стрибок і ні риби, ні лисиці!

В наступну ж суботу, вдвох з приятелем ми пішли на ставок. Він рибалити, а я полювати. Набили лунок. Після чого я зайняв зручну позицію за тридцять метрів від протилежної стіни очерету. Петро, як ми й домовились, залишив двох «морячків» біля лунок. Ще кількох покинув метрів за 30 від лисячого сховку.

Ближніх окунців лисиця схопила так швидко, що я навіть не встиг зреагувати. На третій спробі її дістав мій заряд "нулівки". Боковим зором я побачив ще одну руду, яка після пострілу вискочила з очерету на пагорб. Але стріляти по ній було дуже далеко.

- А ти везунчик! - сказав Петро, тиснучи мені руку.

Підійшли ще кілька рибалок. Розговорились.

- Бачте, куме, дарма ви на мене сердились, коли думали, ніби то я у вас щупачка поцупив! Через цю шельму ми ледве горшки не побили...

- Вона тут з кавалером працювала! – зауважую хлопцям, - можливо, що загибель подружки його чомусь навчить, а може й ні.

Через день хлопці повідомили, що крадіжки продовжуються. А наступного дня шкіра другої злодійки вже сохла на моїй правилці.

Але вночі все-таки набагато романтичніше та й цікавіше. Звіра бачиш спокійного, не те що на номері. А дати оцінку його хутру можна навіть по фігурі лисиці. Так, лис, що має пряму спину і несе свій хвіст, мов палку на одному рівні з хребтом, як правило, має більш яскравий окрас шерсті, густіший пух та мінімальну кількість ектопаразитів. Якщо спина рудої нагадує хорду, а кінчик хвоста майже тягнеться по землі, то це вірна ознака, що звір має проблеми зі здоров'ям і якість хутра залишає бажати кращого.

Зоряне небо, ліс, мерехтливі іскорки на снігу... Все це на додаток до цілковитої тиші, яку лише іноді порушує віддалений лінивий перебрех собак в селі, сприяє появі такого ліричного настрою, що мимохіть наспівуєш безгучно "Ой,не світи місяченьку". Сидиш, мерзнеш, мов цуцик, а додому йти не хочеться, бо краса ж яка навколо!

Бувають такі ночі, що по невідомій причині звірі зовсім не ходять. Я не знаю чому, але таке буває. Цікаво, що з цього приводу думають біологи?

Сьогодні нам, українським мисливцям, залишається лише шкодувати, що такий прекрасний спосіб полювання заборонено. А в зв'язку із збільшенням поголів'я лисиць варто було б дозволити полювання із засідки під контролем єгеря, як при індивідуальному відстрілі ліцензійних видів тварин. Егерська служба облаштовувала б дві-три принади для лисиць на околиці села з дотриманням санітарних вимог і мала б додаткову можливість заробітку за обслуговування. Ні для кого не секрет, що зарплата в єгерів мінімальна, а лисиць зараз розвелось багато. А так мали б можливість одним пострілом убити двох зайців – єгерям «приварок» до зарплати, мисливцям –задоволення і змога полювати не порушуючи правила.

В. Філін



Украинская Баннерная Сеть