Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Застосування вогнепальної зброї при затриманні браконьєрів

Із проблемою застосування вогнепальної зброї для затримання браконьєрів у цілому й автобраконьєрів зокрема я стикнувся з самого початку моєї роботи в мисливському господарстві. Спроби з'ясувати, до якої міри це законно, і в яких випадках цю міру слід застосовувати без остраху бути притягнутим до відповідальності, ні до чого не приводили. Про це нічого до пуття не знали не тільки в Головному управлінні мисливського господарства МЛГ УРСР, але навіть і в Кіровському СГ інституті, де в ті часи готували біологів-мисливствознавців і навчався професії автор цих рядків.

Найпопулярнішою рекомендацією була порада: «Та навіщо воно тобі потрібно, ну тікає, нехай собі тікає, не шукай пригод на свою…». Ця порада в ті часи мала під собою досить таки солідну базу, у публікаціях, що досить часто зустрічаються, про долі мисливствознавців і єгерів, які посміли застосувати вогнепальну службову зброю для затримання браконьєрів, як правило, з числа керівного й направляючого складу, тому що в ті часи безконтрольний доступ до всюдихідного службового транспорту мали в основному керівники різних рангів. У результаті, уся правоохоронна система горою вставала на захист начальничка від «украй озвірілого й розперезаного» єгеря або мисливствознавця, який, у взагалі-то, захищаючи народне надбання, затримав невинного, простреливши колеса в його «непогрішності» автомашині. Випадок у ті часи рідкісний, але все-таки він мав місце.

У ті часи правоохоронців усіляко підтримували всі шари керівного складу від найдрібнішого чиновника до керівництва районів і навіть обласних чиновників. На мій погляд, основною причиною цього було почуття стадності, тобто ніхто не може піднімати «хвіст» проти брата чиновника. Ну й «свята» справа підтримати колегу, що попався, а раптом завтра й мене… Певен, що й сьогодні нічого в цьому плані не змінилося. Почуття чиновницької солідарності й зараз превалює в бюрократичної братії над почуттям законослухняності й поваги до простого народу.

Отож, обійшовши з питаннями різні інстанції й не отримавши хоч трохи зрозумілої відповіді, я взявся до пошуку літературних джерел. У принципі, за законом і єгері, і мисливствознавці, та практично всі працівники мисливського господарства мали право на застосування службової зброї, але головною перешкодою до її застосування, через яку в більшості випадків обвинувачували єгерів і мисливствознавців, було перевищення меж необхідної оборони. А от які ці межі, і як їх не перевищити, це була таємниця за сімома печатями, а про те, що зброя в єгеря не тільки для самооборони, але й для захисту державної власності – ніхто й не заїкався. Таке становище відкривало безмежні можливості злочинцям звинувачувати мисливський нагляд у невиправданому застосуванні зброї й удосталь знущатися над справжнім єгерем або мисливствознавцем, який посмів застосувати зброю.

Зовсім недавно один з колишніх колег по ДМГ повідав мені давню історію, яка трапилася після зміни керівництва мисливського господарства. Йому довелося зупиняти на своїй мисливській ділянці машину з браконьєрами. Вони його вимогу проігнорували й, керуючись ще моїми установками, він застосував зброю для зупинки. Однак, всупереч очікуванням, від прибулого на місце затримання директора за виявлену мужність у боротьбі з браконьєрством він отримав незабутній «втик», останньою фразою в якому було: «Щербаківщина закінчена, а ти відшкодуєш людям завданий збиток…». Чи так це було насправді, стверджувати не беруся, але, судячи з того факту, що описані події збігаються в часі з початком винищення як Гаврилівської популяції оленів, так і самого ДМГ, можна з упевненістю припустити, що все викладене чиста правда.

Отож, перечитавши величезну кількість літератури з охорони мисливських угідь і диких тварин від злочинного зазіхання на них з боку браконьєрів, я знайшов усе-таки невелику книжечку, що регламентує такі непрості питання мисливствознавства в плані охорони угідь від браконьєрства. З урахуванням того, що в ті часи в СРСР абищо не видавалося й редакції відповідали за зміст виданих матеріалів і їх правдивість, це видання надалі послужило мені основним керівництвом в організації охорони угідь і диких тварин. Детально опрацювавши джерело, я переніс усю взяту з нього інформацію на роботу єгерського складу й уже після перших застосувань зброї при затриманні браконьєрів я зміг з успіхом парирувати прозорі натяки правоохоронців, що, мовляв, зброю застосовували неправомірно й за це нам доведеться відповідати.

У ході подальшої роботи з охорони угідь працівники мисливського господарства в різних ситуаціях неодноразово застосовували зброю для затримання браконьєрів. У таких ситуаціях браконьєри, як правило, кричали, що єгері були п'яні й стріляли прямо по них. Однак з огляду на відсутність навіть поранених у результаті такої стрільби, браконьєри вже від правозахисників мали відповідь: «А чому ж ви не зупинилися на законну вимогу мисливського нагляду?» або «А хто вас просив їхати в угіддя з мисливською зброєю, та ще й уночі по полях пшениці?». Претензії браконьєрів щодо завданих збитків транспортним засобам взагалі не розглядалися. Надалі в мене виникла впевненість у тому, що правоохоронці чітко знали про права єгерів щодо застосування службової зброї, у тому числі й для затримання браконьєрів, однак з причин, що були відомі тільки їм, затято приховували таку інформацію.

Перше, на що я звернув увагу, це на опис випадку застосування вогнепальної зброї одним з охоронців заводу щодо злодія, який намагався винести в мішку державну власність. Хоча після застосування зброї злодій був важко поранений, дії охоронця були визнані законними. А було це так: обходячи територію заводу, охоронець побачив людину з мішком, яка кралася за територію заводу. Він гукнув злодія, але той тільки пришвидшив хід, не звертаючи ніякої уваги на вимогу охоронця, і продовжував нести мішок. Охоронець вистрілив, поранив злодія, а далі викликав підкріплення й швидку допомогу. Прокуратура, розглянувши цей випадок, дійшла висновку, що дії сторожа були правомірними з огляду на такі обставини, по-перше, зброя охоронцеві була видана крім усього іншого й для охорони державного майна від незаконних зазіхань, а оскільки злодій тікав з мішком на плечах, значить, він продовжував зазіхати на державне майно, і охоронець правомірно застосував зброю. Одночасно пояснювалося, що якби злодій виконав вимогу охоронця й зупинився або кинув мішок і продовжував тікати без нічого, то тим самим він би позбавив права охоронця застосувати для затримання зброю.

Осмисливши прочитане, я дійшов висновку, що для того, щоб без найменшого сумніву застосовувати зброю для затримання автобраконьєрів, треба бути впевненому в тому, що в них в автомашині є вкрадена державна власність у вигляді туш диких тварин (це положення залишилося в силі й зараз, як і те, що зброя працівникам мисливського нагляду крім усього іншого видається й для захисту державного мисливського фонду. Більше того, виходить що якщо навіть піший браконьєр тікає, несучи з собою незаконно добуту дику тварину, то він продовжує зазіхати на державне майно). Тому, інструктуючи єгерів перед виїздом на чергування, я звертав їхню увагу на ту обставину, що стріляти по колесах автобраконьєрів можна лише в тому випадку, якщо єгері впевнені, що в машині уже є трофей. Ця настанова виходила з того факту, що жоден автобраконьєр так просто добровільно не зупиниться, а, отже, застосування вогнепальної зброї для його зупинки неминуче, і щоб убезпечити себе від неприємностей, усе потрібно робити за законом.

Другим описаним прикладом у застосуванні вогнепальної зброї проти браконьєрів, точніше, несвоєчасного застосування службової зброї для захисту й самозахисту, була розповідь із досвіду роботи рибнагляду. Історія така, державний рибінспектор зібрав бригаду з громадських працівників і поїхав з ними в угіддя на охорону й контроль за використанням рибних запасів. Службова вогнепальна зброя у вигляді пістолета була тільки в нього, інші члени бригади були беззбройними, їх він мав на меті використовувати як свідків при оформленні протоколів. Під час зустрічі в угіддях першої ж групи браконьєрів розігралася трагедія. Нічого не кажучи, один із браконьєрів дістав мисливську рушницю й зробив два постріли, убивши одного члена бригади, а іншого поранив. При цьому озброєний пістолетом інспектор продовжував викрикувати вимоги до браконьєра здатися держрибнагляду й кинути рушницю. Тим часом бандит перезарядив рушницю й вистрілив уже в інспектора, поранивши його, після чого до інспектора дійшло, що момент необхідної самооборони вже давно настав, і він застосував свою зброю, знешкодивши злочинця.

Не знаю, може, інспектор і не винуватий у ситуації, що склалася, може, у цьому саме винуваті ті правоохоронці, для яких у подібних ситуаціях найголовнішим є благополуччя затриманих злочинців. Адже вони є головними «годувальниками», тому що тільки з живого злочинця можна здерти всім відомий тариф, як за скорочення терміну, так і за застосування амністії або умовного покарання. Злочинець їм як батько рідний, годувальник. А що взяти з мисливського нагляду або рибнагляду, тим більше це ті, хто дуже часто заважає як «справедливому» розслідуванню, так і закриттю справи. Тому від правоохоронців усіх мастей і посад доводилося чути, мовляв, ви піймали, доправили й бувайте здорові, далі тільки ми знаємо, що робити з затриманими. Бувало іноді нервів і здоров'я менше витрачалося при затриманні браконьєрів, ніж при подальшій боротьбі з правоохоронцями, змушуючи їх чесно виконувати свої посадові обов'язки.

Думаю, що читачі можуть зрозуміти, яку реакцію в мене викликала розповідь про розстріл рибнагляду. У результаті я сказав собі, що ні за яких умов не дозволю браконьєрові першому вистрілити в мене або будь-якого іншого працівника мисливського господарства. При цьому на першому ж занятті з підвищення рівня спеціальних знань доніс свою думку до всіх працівників господарства, зайнятих в охороні угідь від браконьєрства, думку й мою вимогу, що за жодних умов вони не повинні допускати, аби браконьєр поранив їх товаришів або їх самих. Затриманий браконьєр має постійно знаходитися на мушці аж до того моменту, поки він не буде обеззброєний і обшуканий на предмет носіння зброї й вона в нього не буде вилучена. Сам же я при затриманні браконьєрів через 3-5 секунд після вимоги кинути зброю на землю робив попереджувальний постріл, повторюючи вимогу негайно кинути зброю. Як правило, це дуже ефективно спрацьовувало. Хоча в моїй практиці був випадок, коли браконьєр у відповідь на мою вимогу зробив постріл у мій бік, про що він потім сильно пошкодував.

Керуючись такими принципами, за весь час моєї роботи в ДМГ не було зафіксовано жодного нещасного випадку з працівниками господарства при затриманні порушників, а рівень браконьєрства, завдяки затриманням, був дуже різко знижений.

Хочу підкреслити, що ділячись своїм досвідом застосування вогнепальної зброї при затриманні браконьєрів, я в жодному разі не закликаю всіх працівників мисливського нагляду виходити в угіддя й починати бездумно стріляти наліво й направо. Я закликаю їх до безкомпромісного й своєчасного використання своїх прав на захист державної власності, свого життя й здоров'я, як і життя й здоров'я своїх колег по роботі.

Однак, знаючи, наскільки питання своєчасності й законності застосування вогнепальної зброї в нашій державі «замурижене» органами правопорядку й правосуддя, вважаю, що це питання, зрештою, має стати предметом обговорення різних зацікавлених як громадських, так і державних органів і організацій, що діють у галузі охорони навколишнього середовища разом із правоохоронними органами для створення простої й зрозумілої настанови для працівників природоохоронних організацій у цілому так і для мисливського нагляду зокрема. Така інструкція, на мій погляд, насамперед поставить на місце знахабнілих жлобів, переконаних у своїй недоторканості в будь-якій ситуації нехтування ними законів, а, по-друге, звільнить руки працівникам, задіяним в охороні нашого спільного майна, при використанні зброї як для захисту його від зазіхань різноманітних бандитів, так і їх здоровʼя.

І в чому я переконаний, то це в тому, що створення такої Інструкції стане найефективнішим кроком у захисті державного мисливського фонду. Тому що це буде вагомим аргументом, щоб не займатися браконьєрством навіть для найвідмороженіших жлобів.

В. Щербак



Украинская Баннерная Сеть