Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Чи такий вже й хитрий?

Думка про надзвичайну хитрість лисиці широко розповсюджена у нашому суспільстві. Про крутіїв, які живуть обманом говорять: „Хитрий, як лис”. Але, насправді, найхитріший і найобережніший з наших звірів, безперечно (повірте моєму досвіду), кабан. Як виражається відомий російський політик це „однозначно”. І лис і вовк „відпочивають” у порівнянні з ним. Утім, це тема іншої розмови, до якої я звернуся в наступних публікаціях.

Лисиця надзвичайно пластичний вид, який легко пристосовується до навколишнього середовища. Ця руда пройдоха зустрічається навіть у великих містах. Проте, при всьому розмаїтті біотопів, які займає лисиця, вона віддає перевагу відкритим, та напіввідкритим ландшафтам. Окрім цього лисиця тяжіє до територій, трансформованих сільськогосподарською діяльністю людини, з яких має неабияку користь. До мене часто восени звертаються механізатори, які орють поля ночами. Вони повідомляють, що лисиці вночі бігають прямо за плугом. Буває навіть по кілька штук наввипередки бігають за метрів десять від трактора. Я кілька разів пробував „покататися” на запрошення, але все з нульовим результатом. Варто було трактору зупинитися, як лиси відбігали на безпечну відстань і не підходили, аж поки агрегат не розпочинав свою роботу. Проаналізувавши свої невдачі я зробив певні висновки і наступного разу за вечір взяв дві лисиці. Проте такий спосіб полювання мені не сподобався та й осіння лисяча шуба „невихідна”, з чорнуватою міздрею. Зовсім інша справа січень місяць! Шкіра – хоч на виставку, все лисяче поголів'я гуляє "весілля". Ось тоді настає золота пора полювань на цього звіра з норним собакою, „з підходу” та з манком.

У цей час до лисиці в нору набивається по кілька кавалерів. Тут лише хватило б у собаки сили, а в мисливця терпіння і влучності. Коли собака працює по принципу голки швейної машинки – женихи вилітають з нори один за одним, а буває навіть по два відразу. Бувають найнепередбачуваніші ситуації, особливо коли полюєш на незнайомих норах. Буває так, що лис виходить через віднорок, який був засипаний снігом. Тому на незнайомих норах краще полювати групою з двох-трьох мисливців, попередньо обов‘язково домовившись про сектор спостереження та черговість пострілів. Не зайвим буде й другий собака на переміну та транспорт з повним приводом, щоб зекономити час на переходах від нори до нори та не томити марно собак.

При полюванні з манком та з підходу собаки й компанія зайві. Тут мисливець зі звіром сам на сам, тут – чесний двобій, тут вже хто кого!

У пошуках самки самці пробігають великі відстані, забігаючи на території, що належать іншим сім‘ям. Господарі, як правило, зустрічають чужинців агресивно. І лише присутність чарівної дами надихає їх на лицарські турніри. Мені, тоді ще мисливцю-початківцю, довелося бути свідком таких подій. За селом на полі було кілька старих (віком до десяти років) скирт соломи. У них постійно були виводки лисиць, а на період лисячих весіль це місце було щось на зразок лисячого клубу. Туди й скерував вдосвіта я свої лижі. Погодка була, що називає я „собача”. Пронизливий вітер гнав зі зміїним шипінням поземку. Метрів за сто до скирт я запримітив якісь дивні поліняки, які "плавали" в поземці, ніби щуки в заплавах під час нересту. Коли одне таке "поліно" вискочило на скирту, я чітко побачив силует лисиці. О це так! Лисяче весілля! Не вірячи в реальність прошептав я сам собі.

Від бувалих мисливців доводилось чути про щось подібне, а ось побачити самому ще не доводилося. Заховатися було ніде, тому я вирішив іти прямо до скирти. Будь у мене більше досвіду я б відійшов би від них, а вже потім, зробивши півколо й, маскуючись скиртою, спробував би підійти на постріл. Як що чесно, то йшов я без особливої надії, адже хтось із них напевно мав мене побачити і тявкнути. Підійшов я на сорок метрів, вже можна було й стріляти. Я водив рушницею, вибираючи ціль. Одна не так стояла, друга була далекувато. В цей час два самці звелись на задні лапи. Передніми впершись в суперника, з якимось оскаженінням вони заходилися кусатися. Треба в обох зразу, по рівню передніх лап, „чотири нулі” свою справу зроблять, – думав я – з одного пострілу двох! Другим стріляти не буду, бо як доведу, що взяв оним пострілом? – уявляв я свій майбутній тріумф. Утру носа мисливцям-домосідам, що злякалися негоди! Ото розмов буде! Натискаю на спуск плавно-плавно, як у книжках пишуть.

Замість пострілу пролунав лише хлопок. І клейтух і шріт упали майже мені під ноги. Тисну на другий спуск. Знову хлопок! Але, що цікаво, жоден з „бійців” не зреагував на моє „плювання”. Чи то вітер скрав, чи в гарячці двобою не почули. Кидаю гільзи, миттю зиркнувши в стволи. Прокляття! Якого дідька саме зараз? – звертаюся невідомо до кого. В обох стволах застряли прокладки від пороху і, здавалося, єхидно глузували з мене. Спроби видути їх успіхом не увінчалися, а шомпола або якогось замінника я не мав. Постріл же при засмічених стволах гарантовано призвів би до роздуття чи навіть розриву стволів. Такий випадок я вже бачив на власні очі.

Повернувся я до села з почуттям величезної досади. Біля першого ж будинку знайшов палку й випхнув злощасні прокладки. Гнаний жадобою помсти повертаюсь до скирт. Але мене відразу ж „запеленгував” миршавенький лисовин з облізлим хвостом. Його тявкання, ніби вибух бомби, розметало "весілля" в різні боки. Я стояв кусаючи губи від досади.

Зрештою вирішив спробувати набої, що були в стволах. Натискаю на курок – знову хлопок, другий ствол озвався зовсім не різко і без віддачі! Ось тобі й фабричні набої! З тих пір на звірові полювання набої я споряджаю тільки сам. До речі, і вирази на зразок „відповідальні постріли” „серйозні полювання” я вважаю недоречними. Адже коли береш рушницю в руки – це вже серйозно і відповідально.

Удома я швиденько зарядив десяток набоїв і ввечері, тільки сонце посунулось за горизонт, я вже був біля скирт. Забрався на вершину найближчої до ярка і замаскувався в ній.

Ха-а-ав! Ха-а-ав! – почулося від ярка уривчасте тявкання лисовина.

Ков-ков-ковков! – відповіла десь за моєю спиною лисичка.

Ну, тепер хто перший прийде, того й „посватаю” – подумав, знімаючи зброю з запобіжника. Як на біду першим прийшов лис з облізлим хвостом, який мені завадив уранці. Як трофей він мене не задовольняв, проте відстріляти його, щоб не розносив коросту, було необхідно. У цей час із нори вискочив лисовин-мачо. Він коротко „хавкнув” і подався „з кулаками” до коростявого. Зійшлися вони від мене метрів за п'ятдесят. Далекувато! Проте, вже починало сутеніти і часу на їхнє наближення в мене не було. Кидаю в стволи картеч 6,2 мм в контейнері й стріляю. Після пострілу "мачо" підскочив і впав, коростявий же заплазував на передніх ногах.

У хребет влучив! – припустив я і миттю з‘їхав зі скирти. Підранок прямував до нір у соломі. Другий постріл припинив його страждання.

На другий день вітер стих. Вночі випала густа пороша. Перенова! Хіба всидиш дома? Дзвоню до кума і попереджаю, щоб збирав мисливців. Проте, мій запал відразу ж ущух – немає кого збирати! Ще вдосвіта всі подалися на Дніпро. Вчора біля Воронового лісу судак брав, як навіжений, а „гірляндисти” ловили ляща, так що всі там.

Вирішили йти удвох. Відразу за селом у потужний бінокль засікаємо лисицю, що рухалася до поля, виораного на зимову глибоку оранку. Там вона й пропала. Залізла в нору, – припустив кум. Я ж думаю, що лис ліг десь під брилою землі в затишку проти сонечка. Така рілля, як змієві вали, сам дідько ноги зламає. Кум дотримується своєї точки зору. Заклалися на пляшку та коробку набоїв.

- Станеш в посадці на переході, а я пройдусь по гриві комиша, - кажу куму. Лисиці полюбляли це місце тому надія на успіх була.

Розсипаючи ногами перенову швиденько йду в загінку. Сніг під посадкою був глибоченький, тому я відвернув на якийсь десяток метрів у поле. Сонячні промені на снігу переливались всіма барвами веселки міріадами різнокольорових іскорок, аж в очах мерехтіло. Лише в одному місці дисонансом із довкіллям чорніла кротовина.

- Скільки ж трудився цей сліпий "шахтар", щоб нагорнути таку кротовину? - думав я з повагою про крота. Одна кротовина була особливо великого розміру. Коли підійшов до неї на якусь сотню метрів і сонце освітило її збоку, я із здивуванням помітив, що вона рудого кольору. Звідки взялася глина на кротовині, коли тут масний чорнозем глибиною більше метра? – задумався я. Відстань до неї поволеньки скорочувалась, а кротовина перетворювалась на жіночу капелюху з лисячого хутра, що була тоді останнім писком серед модниць.

Звідки вона тут взялась? Не з літака ж випала! Довкола не було жодного сліду людей, а шапка навіть снігом не припорошена! Ще й пошита з видумкою – навіть вушка чорніють, – вразила мене фантазія кравця. У цей час вушко... заворушилося! Та це ж лисиця розіспалась! – мелькнула догадка. Це ж треба було так близько підпустити! Якихось метрів тридцять. Підіймаю рушницю і „вимірюю” на скільки ж вона ще мене підпустить. Двадцять, п'ятнадцять метрів! У цей час налетів крук і злякано закрукав, побачивши людину з рушницею. Лис підхопився і стрімголов рвонув навтікача. Він явно не читав довідник з балістики і не знав, що шріт летить набагато швидше, ніж він бігає. Після пострілу лисовин перекинувся через голову і затих, лише дрібно затрусився кінчик його пухнастого хвоста. Біля очерету від різкого звуку пострілу вискочив ще один рудий кавалер і подався в напрямку кумового номера. Я ясно бачив, як Тарас смикнувся раз, а лисом кинуло вбік. Потім кум ще раз смикнувся і його трофей витягся на снігу, лише після цього до мене долинули звуки дублету. Забираю свою здобич і прямую в посадку. Вітаємо один одного з полем.

- Ну, то як наше парі? - запитався кум.

- Парі в силі, тим більше, що це нам по дорозі додому – посміхаюсь йому.

Ми розійшлися метрів на шістдесят і застрибали по брилах мерзлої землі. Метрів за триста від краю посадки між нами вискочив лис, який напустив нас на близький постріл. Це був той рудий, якого ми бачили вранці. Так що парі виграв я.

Із цього дня ми почали полювати на лиса з підходу. Це полювання вимагає від мисливця терпіння, знання лисячих повадок та певного спорядження. Це по-перше, це рушниця з різким і купчастим боєм, та набої зі шротом №№ 00-0000 в контейнерах, пересипаним підсушеним на сковорідці крохмалем. Потім дуже бажаний бінокль (10-12 кратний, не менше), щоб розгледіти кожну підозрілу пляму. Адже буває так, що купка соломи на полі виявляється лисом і навпаки. Якщо це не заборонено у вашій місцевості, не завадить білий маскувальний костюм (халат незручний при скрадуванні). І обов‘язково перевірте чи не шарудить він. Коли шарудить, то від нього краще відмовитись зовсім. Лисиця звір обережний, з феноменальним слухом, тож шелест почує раніше, ніж ви підійдете на постріл. Винятком може бути лише той час, коли лис впадає в сон-заціпеніння. Такий сон притаманний усім видам тварин. Його суть полягає в тому, що звір повністю "відключає" всі органи почуттів і відпочиває. Продовжується такий сон від двадцяти хвилин до двох годин. За цей проміжок часу відбувається повне відновлення сил. У решті ж випадків тварина лише просто дрімає.

Якщо ви запримітили лисицю на ліжці, зайдіть обов'язково проти вітру, або хоч би так, щоб вітер був боковий і потихеньку підходьте. Лисиця, що спить, схожа, як я вже казав, на жіночу шапочку. Коли вуха „пригладжені” – руда міцно спить. Нашорошені вуха свідчать про те, що звір насторожився. В цей час потрібно завмерти і не ворушитись. Вуха лягли на місце – продовжуйте скрадування. Коли ж лисиця підвела голову – стріляйте не вагаючись. Це перша ознака, що вона буде втікати. Не гарячкуйте! У паніці руда робить шаленні стрибки в різні боки. Потім вже біжить, як по струні. Тут стрільба схожа на постріл по фазану, який злітає. При вертикальному наборі ним висоти часто мажуть навіть хороші стрільці, а ось коли фазан перейде в горизонтальний політ – він досить легка здобич навіть для посереднього стрільця. Перефразовуючи відому приказку запевняю вас, не такий вже й хитрий лис, як про нього кажуть!

Змальований спосіб полювання надзвичайно емоційний. Тут все залежить лише від вашого вміння і старання. До речі, взятий з підходу лис, набагато вагоміший трофей, ніж лис, взятий на номері, куди його наженуть загоничі. За емоційністю й видовищністю полювання з підходу поступається лише полюванню з манком. Утім, це тема наступної розмови.

Ю. Курочка



Украинская Баннерная Сеть