Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Гуртом і батька легше бити...

Руду вертихвістку в період «зимових весіль» можна застати де завгодно, починаючи від скирти соломи на околиці села, в очереті зарослого ставка і, звичайно, в норі, куди вона ховається від надокучливих залицяльників та негоди. Без собаки лисицю можна взяти лише випадково. Навіть якщо полювати її з гончаками, то й тоді не завжди вдається перестріти кумасю на лазі. Потривожений звір намагається втекти в нору.

Провівши кілька не зовсім вдалих полювань з гончаками, коли звір хоча і був здобутий, але багатьом лисицям вдалося втекти від собак і заховатися в нору, мій давній знайомий гончатник Сергій, запросив нас норників узяти участь в спільном полюванні на лисиць. До нашої компанії приєдналися ще кілька чоловік, у тому числі мисливець з молодою ягдтер‘єшею Ель-Міррою у якої до цього не було жодної роботи в природній норі.

Перша нора, до якої нас привів вижлець Сергія Заграй відразу здавалася нам простою. У неї було всього два добре чищених віднорки, а навколо ні травинки, ні кущика. Спочатку вирішено було пустити Ель-Мірру і вона з вереском і без зупинки зникла в одному з віднорків, а через пару секунд кулею вилетіла з другого і знову понорилася. Під землею добре було чути її дзвінкий голос. Але через деякий час вона розгублено вийшла з нори. На допомогу ми вирішили пустити Терру. На її бойовому рахунку вже не один десяток лисиць, взятих з нір. Її молодість давно пройшла, тепер працює досвід. Пройшло небагато часу і після активного гавкання шум під землею затих… Ті, у кого є нірні собаки, мене зрозуміють. Це найважчі хвилини, хвилини невідомості і очікування біля нори. Вирішено було підійти ближче і послухати безпосередньо біля віднорків. Прийнявши упор лежачи, я почув тихе скавчання і сопіння собаки, перша думка – слава Богу, жива. Швидше за все, прохід вузький і він не може дістатися всередину нори. Копає чи відкопується? Пускаємо другого собаку і хоча, по теорії норового полювання, цього робити не можна, я знаю, що ці два собаки не раз допомагали один одному в складних ситуаціях знаходячи та рятуючи з під землі застряглого друга.

Хвилин через десять з нори показалася спочатку тільки голова, а згодом і тулуб якогось з ягдтер‘єрів. Весь він, особливо голова, була суцільно заліплені піском і глиною, та так, що ми відразу і не зрозуміли, котрий це із собак. Ковтнувши повітря і обтрусившись, він знову хотів кинутися в бій (це була Терра), але підкоряючись команді господаря, знехотя підійшов до ноги. Через якийсь час з нори з‘явилася і Ель-Мірра. Взявши її на повідець, ми вирішили почекати хвилин п‘ятнадцять. Для тих хто полює з норними відомо, що приблизно в такий проміжок часу залишає нору й сколошкана лисиця. Але тиша… Характерна поведінка собак і порожні віднорки нас, звичайно, спантеличили, але оскільки попереду був ще не один десяток нір, на цю часу ми вирішили більше не витрачати.

Далі ми вийшли на міське звалище. Біля нього, під розбитими плитами і залишками будівельного сміття облюбувало собі «квартири» лисяче плем‘я. При нашому підході зграї ворон, граків й інших мешканців звалища з шумом піднялися в небо. Мисливців вони бачать здалеку. Довелося ховати рушниці за спиною. Спрацювало! Найбільш жадібні й необачні почали злітали зовсім близько, набираючи висоту на відстані пострілу. Одній з сірих ворон не пощастило: влучним стрільцем виявився Ілля.

Відразу за звалищем, за розрахунками Сергія та Іллі, повинні були знаходитися чотири робочих нори. На жаль, три виявилися порожніми і тільки до четвертої, найбільш привабливішої на вигляд, собаки проявили інтерес. Проте руда, відіспавшись, рано вранці покинула нору, залишивши після себе свіжий запах своєї парфумерії.

Цікава картина вималювалася біля наступної нори. Ілля, притиснув палець до губ і жестом запросив мене підійти ближче. По дорозі до нори я натрапив на ланцюжок лисячих слідів, вони вели в нору. Після короткої наради ми вирішили дати можливість попрацювати Террі. Михайло спустив собаку з повідця, і він майнув прямо до нори. Сперше направився до входу, але принюхавшись, углиб не пішов, а позадкував, повів носом і рвонув у яр. Через деякий час звідти почувся розкотистий бас Заграя. Ми завмерли, всі перетворившись на слух. Справа в тому, що за домовленістю на тому кінці яру на лазах повинні були стояти Олександр з Богданом. Але, окрім трубного басу вижлеця і заливчасто вищання ягдів, тишу сонячного дня ніщо не порушувало.

Пройшовши слідами, ми з'ясували що ж відбулося насправді. Лисовин (а це був саме самець), перевірив нору але, не знайшовши там «нареченої» вирішив розшукати її в чистому полі. Пішов яром, де його підшуміли мисливці й він намагався повернутися назад своїм же слідом. Але не тут то було, собаки вже взяли слід. Першим йшов Заграй, і лисовин мов заєць кинувся вправо, вліво, вискочив на поле і помчав у бік рятівною нори, закладаючи велике півколо. Він добре знав, як тікати від гончаків, не знав він лише того, що з нами були всюдисущі ягдтер‘єри. Він прийняв бій у норі. Бився довго і запекло. Майже сорок хвилин. А потім, не витримавши натиску противника, рвонув на прорив. Рудою стрілою вилетів він з під землі. Гримнули постріли і звір, зробивши кілька кульбітів, завмер.

Походивши по довколишніх ярах і посадках, перевіривши ще з десяток порожніх нір, ми сіли попити чайку. «А давайте повернемося до першої нори, де собаки працювали. Не може бути, щоб там не було лисиці. Просто пси не можуть дістатися до глухого кута, занадто вузький, – запропонував Ілля. - А не виходить лисиця тому, що не було безпосереднього контакту з собакою».

На тому й порішили й вже незабаром пустили собак у нору. Спершу понорилась Терра. Історія повторилася вточності як і на початку полювання. Собака працював у норі то з голосом, то надовго замовкав, змушуючи нас неабияк хвилюватися. І ось, хвилин через двадцать з нори показалася руда голова і тулуб... собаки. Рот, очі, вуха його були повністю заліплено піском і глиною, а на носі й під оком були криваві смуги від зубів рудої шахрайки. Припущення Іллі справдилося – в норі справді був звір. Далі працювати ми відправили Ель-Мірру й вже через кілька хвилин з одного віднорків повільно показалися вуха і голова лисиці. Влучним пострілом Ілля поклав лазутчика на місці. Привітавши товариша з полем, ми поїхали далі. Як сказав Сергій, в наступній норі постійно є звір.

Вона була в лісовому масиві неподалік від дач. Особливістю цього лисячого житла було те, що нора в деяких місцях провалилася. Утворилися своєрідні віддушини по всьому лабіринту, з яких виходив лисячий дух. Дірок було так багато, що ми вирішили пустити відразу двох собак. І тут почався справжній цирк. Мені це нагадало штучну нору «вісімку», тільки замість загратованих оглядових вікон тут були природні. У них поперемінно показувалися то лисиця, то собака. Але така метушня тривала недовго. В один з моментів один із собак пішов назустріч кумі й та пригальмувала як раз біля провала землі. Лисяча спина показалася в отворі і тут Заграй продемонстрував дива реакції. Не встигли ми й оком моргнути, як гончак пірнув вниз і витягнув лисицю разом з двома висячими на ній ягдтер‘єрами на поверхню. Так утрьох вони здобули ще один прекрасний трофей.

С. Дубровін



Украинская Баннерная Сеть