Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Полювання - це стиль життя.

Є серед нас люди, яким не байдужа доля рідної природи. Де знайти силу, здатну зупинити пограбування рідного краю, чиновницьке свавілля та нахабство окремих індивідуумів? Бути чи не бути ловецьким товариствам, а отже, й Галичині мисливській? Про це й наша розмова з головним мисливствознавцем ДЛГО "Львівліс" Василем Бурмасом.

— Цьогорічне відкриття полювання на пернату дичину на Львівщині відбулось одночасно з іншими областями, і для цього були певні передумови, — розповів Василь Романович. — Як показали виходи на лови — дичини вдосталь. Сприятливі погодні умови дозволили птаству вивести численне потомство і підняти його на крило. Але спека вплинула й негативно. Значна частина боліт з часом пересохла, що спричинило вимушену міграцію частини місцевої качви як у сусідні регіони України, так і за кордон. Наші крижні тепер розкошують у Польщі, Угорщині, Чехії, де води сьогодні більш ніж досить. Для качки переліт на 200-300 кілометрів — справа кількох годин. Ця тенденція звична і в ті роки, коли велика вода є на наших теренах. Тоді й до нас залітає "чужа" дичина.

—Як ви в цілому оцінюєте теперішню ситуацію у ловецтві Львівщини?

—Вона досить специфічна. У нас сьогодні зареєстровано понад 24 тисячі прихильників Діани, тоді як сусідніх областях майже втричі менше. Таким чином, ми можемо говорити про величезний антропогенний та мисливський прес на місцеву дичину. Перебування оптимальної кількості дичини у наших угіддях можливе лише за умови належної участі всіх мисливців у веденні ловецького господарства. Причому заможні громадяни мали б докладати зусилля до цього значно активніше, як це робиться, наприклад, на Заході.

Проведення біотехнічних заходів, закупівля кормів, транспортне забезпечення та утримання єгерського складу, спорудження відповідної інфраструктури мисливських господарств потребує чималих коштів, і для цього членських внесків мисливців явно бракує. Полювати люблять усі, а от попрацювати для цього — охочих негусто.

Львівщина в цілому має добрі угіддя, але для їх надійної охорони можливості більш ніж скромні. Наша область належить до густозаселених, і фактор постійного турбування завдає великої шкоди фауні. Тепер у суспільстві дедалі більше громадян, які, заробивши тим чи іншим шляхом трохи грошенят, починають помилково вважати, що їм тепер усе дозволено. Гасання на джипах полями та лісами протягом цілого року не сприяє спокою дичини, і з цим явищем боротись ой як важко. Покласти край цьому неподобству можемо лише гуртом, усією мисливською громадою. Ця проблема стоїть особливо гостро навесні та влітку, коли звірина плодиться. Скажімо, наполохана дика свиня ще зможе втекти через болото, а от її поросята — ні. Здебільшого не хочуть про цю проблему знати й наші надто заповзятливі аграрії, які полюбляють "косити" своєю технікою звірів та птахів, особливо їх молодняк. Хоча культурне ведення сільського господарства передбачає убезпечення братів наших менших.

Та, на мою думку, найбільше шкодить ловецтву загальний брак порядку і стабільності в державі.

Багатство видового розмаїття фауни у дикій природі безпосередньо залежить від ставлення до цього всього нашого суспільства. Йдеться про вироблення екологічного світогляду громадян, починаючи з шкільної парти. І чи не основним тут є усвідомлення ролі мисливця у збереженні та відновленні популяцій дичини. До речі, ця категорія людей належить до найбільш здорових психічно та морально, і непорядні особи в їхніх лавах, як правило, довго не затримуються.

— Отже полювання сьогодні — це захоплення і спорт?

—Навіть дещо більше. Полювання — це тепер, скоріше, стиль життя прихильників Діани. Зазнали змін акценти самих ловів. Якщо донедавна з рушницею йшли по м'ясо, то сьогодні це відійшло на другий план, і тепер звертають більшу увагу на естетичний бік полювання. Для мисливця хороший трофей — це своєрідний орден за мужність, і здобути його — велика честь та згадка на все життя.

У зв'язку з цим хочеться пригадати славетні княжі часи України- Руси, коли Ярослав Мудрий видав перші ловецькі закони, що були спрямовані перш за все на збереження дичини. Йшлося в них і про те, хто міг полювати того чи іншого звіра. До речі, благородний олень тому й зветься благородним, що добувати його мали право лише достойні. Мабуть, варто спробувати відродити традиції тих давніх полювань, хоча б їх частину.

Західній Європі, яку Київська Русь фактично захистила від татаро-монгольських набігів, вдалося більше зберегти свою мисливську культуру.

Хочеться підкреслити й те, що теперішні назви наших порід мисливських собак мають невідповідні назви. Скажімо, російського гончака чи російського хорта правильніше називати руськими. Ці породи дуже давні й були виведені ще задовго до утворення Росії. Це можемо бачити на стародавніх фресках і гравюрах, де зображені полювання руських князів.

Історія ловецтва України-Руси потребує глибшого дослідження з тим, щоб взяти від неї все те краще, що дозволило б сьогодні відтворитись нашому мисливству у новому ракурсі. Ми маємо надзвичайно глибоке коріння, і нам є чим пишатися. Недаремно ж Київ величали колись третім Римом.

—Від чого найбільше потерпає мисливське господарство Львівщини?

—Серед основних бід — бродячі собаки й коти. Самі тварини, звичайно ж, не винні в тому, що вони змушені виживати за рахунок дичини, але з цим лихом треба боротися як шляхом їх знищення, так і прищепленням населенню відчуття відповідальності за долю своїх домашніх улюбленців.

Об'єднані у зграї здичавілі пси — гірші від вовків. До того ж вони спричиняються до розповсюдження сказу. Щороку ветслужби реєструють по кілька випадків спалаху цієї небезпечної хвороби, в тому числі й серед лисиць. Завдяки старанням штатних працівників та мисливців ловецьких товариств вдається втримати ситуацію під контролем, відстрілюючи надмірну кількість "рудої куми". Цього не скажеш про сусідню Польщу, де випадки сказу вже рахують на сотні.

Маємо ще й проблему з лебедями. Справа в тому, що ці білокрилі красені не терплять поряд із собою інших видів водоплавних птахів. Лебедів забагато в Яворівському та Жовківському районах, де тамтешні озера суціль вкриті сніжнокрилими. Зовні це, може, й гарно, але от крижня там не побачиш зовсім.

—Як ви ставитесь до зарубіжної практики проведення розіграшів мисливської лотереї, аби дати можливість полювати великого звіра не лише заможним?

—Із зростанням поголів'я копитних це можна буде спробувати й у нас. Тепер же ми маємо лише таку кількість дичини, яка дозволяє говорити про достатню базу для подальшого розвитку мисливського господарства.

Ю. РУДЕНКО



Украинская Баннерная Сеть