Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Марал чи середньосхідний благородний олень?

Тривалий час серед зоологів не було єдиної думки щодо того, чи є благородний олень і марал одним видом (Cervus elaphus), чи марал (вапіті) належить до окремого виду (Cervus canadensis). Сьогодні більшість зоологів схиляється до концепції єдиного виду з видовою назвою Cervus elaphus Linneaeus.

У природі благородний олень і марал паруються і дають придатне до відтворення потомство. Хоча благородний олень живе в природному стані в Європі і на Середньому Сході, а марал – в Азії, саме там, на північ і на захід від ареалу марала є численні раси (групи), що поєднують ознаки благородного оленя і марала.

На думку Гровеса (Groves): «Олені цієї групи мало вивчені як за спостереженнями в природі, так і за колекційними зразками, а популяції, що вижили, дуже локалізовані. Вони не можуть належати ні до маралів, ні до благородних оленів у чистому вигляді, але не треба забувати, що, оскільки благородний олень представлений двома видами... вони (перехідні форми) являють собою ядро виду Cervus elaphus, примітивну форму, від якої в процесі еволюції пішли і благородний олень, і марал».

Звучить захоплююче і означає, що на лісостепових просторах України, а також у Криму можна реінтродукувати саме вихідну або близьку до неї форму Сervus elaphus maral – благородного оленя наших предків, навіки закарбованого в образах звіриного стилю скіфського мистецтва. Такий олень, «пронизаний стрілою», в якості родового тотема прикрашав козацькі знамена аж до початку 18 ст. Однак які видові ознаки мусить мати така тварина?

Спочатку трохи етимології. Слово «марал» мовою фарсі означає просто оленя (благородного, червоного). Так літературною мовою, якою була фарсі, називали тварину, відому тепер як кавказький червоний олень, або кавказький марал. У Росії (СРСР) словом «марал» (на Заході – вапіті) прийнято називати також низку підвидів, що мешкають на Алтаї (Cervus elaphus sibiricus, власне марал) та в Маньчжурії (Cervus elaphus xanthopygus, ізюбр). Враховуючи прилиття крові алтайських маралів, а також ізюбрів у стадо благородних оленів з Завидівського мисливського господарства та створення помісей (Cervus elaphus subsp.), яких потім розселяли, в тому числі і в Україні (Крим), селекціонеру і просто любителеві оленів слід знати характерні успадковані ознаки обох форм.

Зважаючи на трофейну спрямованість селекції оленя породу і породність тварин слід визначати перш за все за рогами. Саме форма рогів, утворена в процесі селекції, проведеної людиною або під впливом місцевих умов, визначає якість тварини. Приклад такого бажаного трофею – так званий «королівський», типовий для шотландського благородного оленя (Cervus elaphus scoticus). Ця екологічна форма проживає в гірських місцевостях Шотландії. Відносно слабкий розвиток рогів у самців шотландського оленя пояснюється поганим харчуванням. Тому роги з вираженими очним, льодовим і середнім відростками і трьома відростками в кроні, загалом типові для європейських оленів, стали зразком трофея для даної форми.

Щоб вести дискусії і взагалі говорити про трофеї благородного оленя, слід користуватися певною єдиною термінологією і знати основні синонімічні ряди цих термінів. У статті одного з авторів було висловлено думку про нібито «недосконалість» російської термінології. З ним не можна погодитися. Безумовно, згадані ним німецька чи чеська термінології є традиційними, тоді як російська синтетична. Проте сам автор знайшов для перекладу достатню кількість російських термінів, хоча і не зміг уникнути помилки у визначенні назв першого і другого відростків. Отже, ще раз докладно про будову рогів благородного оленя, оскільки чітке розуміння цих термінів потрібне кожному мисливцеві і селекціонеру.

Головні стовбури (лівий і правий) мають більш-менш складну будову, що визначається породою і порідністю тварини і полягає в кількості вигинів стовбурів (англ. Beam – B), також кількості, формі і розмірах типових (Т) і нетипових (NT) відростків ( англ. Tines). Перші типові відростки (Т1), якщо рахувати з боку розетки (P), називаються очними. За ними йдуть другі типові (Т2), вони ж льодові. Ці два відростки розташовані близько один до одного і спрямовані вперед. У деяких оленів, а також у цілих локальних популяцій льодових відростків може і не бути. Третій, середній, типовий відросток (Т3), він же підкоронний, помітно відокремлений від перших двох. Зазвичай у цьому місці спостерігається перший вигин стовбура. Підкоронним цей відросток називається тому, що у деяких європейських форм оленів, як у вищезгаданого шотландського, замість наступного за ним четвертого відростка починається корона (K). Четвертий типовий відросток (Т4) іменується вовчим. Саме форма четвертого відростка відрізняє типового карпатського оленя від типового марала (вапіті). Маралам властивий великий четвертий відросток. Безпосередньо за ним у марала йде п'ятий типовий відросток (Т5), що утворює разом з четвертим і кінчиком основного стовбура так звану термінальну вилку. Така вилка вважається звичайною для середньосхідного (кавказького) благородного оленя.

Навпаки, наявність чаші або корони вважається для кавказького оленя ознакою «перехідної форми до більш східної раси бухарських, або бактріанських оленів». Хоча, власне, чому? Така сама форма рогів властива і карпатському оленю (Cervus elaphue hipperelaphus montanus), коли четвертий і п'ятий типові відростки (Т4 і Т5) разом з шостим і кінчиком головного стовбура (B) утворюють так звану подвійну корону. У середньоєвропейського благородного оленя (Cervus elaphue hipperelaphus brauneri), згідно Komark, подвійна корона ніколи не утворюється. Типовою для нього є корона, утворена групою відростків, як типових, так і нетипових (NT2, NT3, NT4), поблизу закінчення основного стовбура. Корона може мати різну форму (чеськ. poharovita – чашоподібна, dlanita – долонеподібна, lopatovita – лопатоподібна). У німецькій, чеській термінологіях назви типів рогів випливають з кількості типових відростків (на одному або на обох стовбурах), наявності льодових (Т2, чеськ. vysadec) і вовчих (Т4, чеськ. vlcnik) відростків, термінальної вилки (чеськ. vidlicovy) або корони (чеськ. korunovy).

Тільки привівши до одностайності уявлення вітчизняних фахівців, можна говорити про дослідження і систематизацію вітчизняної популяції благородного оленя.

В. Ярема



Украинская Баннерная Сеть