Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

МЦ-255. Рушниця-револьвер

Пам'ятаю, наприкінці 90-х років в одному російському збройовому журналі з'явилася досить цікава стаття, що претендувала на сенсацію регіонального масштабу. У ній повідомлялося, що на ЦКІБі виготовлена мисливська барабанна рушниця, аналогів якої у світі не було й немає.

Звичайно, це була неправда. Адже ті ж барабанні рушниці Піппера-Нагана випускалися ще з незапам'ятних часів у Бельгії для Мексики (фото 1). Ця модель брала участь у Мексиканському поході (війні) 1846-1848 років. Тим же, хто хоче отримати ще вагоміше підтвердження моїх слів, рекомендую згадати (або подивитися) радянський кінофільм «Вершник без голови» (1973 р., Ленфільм), який знімався на Кубі з усіма реквізитами того часу. При уважному перегляді зазначеного фільму ви побачите ці рушниці.

Ця зброя надихнула й інженерів фабрики Кольта в 1850 роках випускати барабанні рушниці Кольта. І тільки карабіни Генрі (моделі зі скобою Генрі) прийшли їм на зміну. Що стосується сучасності, то в Африці активно використовуються барабанні рушниці 12 калібру й барабанні гранатомети. Тож аналоги давно вже є, ну, а запевнення в унікальності моделі щербатої копійки не варті.

З МЦ-255-20 я познайомився давно. Не один наш регіональний магазин не брав його на реалізацію через дуже високу ціну. Та незабаром один все-таки наважився. Простояв він дуже довго, ціна була на той час величезна – 8500 гривень. Саме там мені й вдалося уважніше познайомитися з цією рушницею.

Цікава деталь: рушницю (відповідно до першої статті, що описує МЦ-255) не розроблювали спеціально. А вийшло так: на ЦКІБі розробляли газовий револьвер (який так і не випустили) і хтось із конструкторів запропонував додати до нього приклад з довгим цівʼям і стволом. Правда, цівʼя вийшло досить грубим, але переробляти вже не стали.

Маю сказати, що МЦ-255-20 завдяки своїм коротким габаритам виглядає досить привабливо. Довжина ствола 560 мм, загальна довжина – 105 см, вага 3,3 кг, ємність барабана 5 набоїв. Ствол із припаяною до нього прицільною планкою впресований і зашпилькований у силумінову рамку, так само, як ствол ТОЗ-87 впресований у кришку. Та якщо в ТОЗ-87 він оксидований, то в МЦ-255 ствол пофарбований чорною емаллю. Рамка револьвера зовні нагадує американський револьвер Сміт-Вессон. Та й кнопка відпирання барабана майже ідентична, як і кронштейн барабана, причому з круглим кріпильним стрижнем. Барабан сталевий, як уже було сказано, на 5 набоїв. При заряджанні-розряджанні він «випадає» з рамки вліво, і при натисканні на короткий шомпол-екстрактор викидаються стріляні гільзи. Екстрактор підпружинений. При встановленні в рамку, щоб закрити виступаючий шомпол і проріз у рамці, на шомпол одягнута пластмасова шторка. Вона занадто громіздка й незручна, до того ж вона там взагалі не потрібна. Адже якщо забрудниться паз, то він відкритий і його нескладно прочистити.

Спускова скоба відлита як одне ціле з рамкою. Вона велика зі зручним спусковим гачком. Зручно стріляти й самозведенням, і з попереднім зведенням курка. Сам курок мало схожий на револьверний із круглою спицею, як у пістолета, він все-таки зручний. Спуск при стрільбі самозведенням неважкий, хоч і довгий. Цівʼя на вигляд дещо незграбне, але приклад доволі прикладистий, зручний, з бічним відведенням, має привабливий вигляд. На всі б російські рушниці такі ставили. Рушниця також оснащена антабками, вона зручна в перенесенні. Прицільні пристосування – мушка й цілик.

Конструкція револьвера така, що камори барабана є не тільки патронником, але й частиною ствола. Відповідно зазор між пеньком ствола й барабаном існує. Система револьвера Нагана тут не передбачена, а тому в тому самому журналі незабаром з'явилися нарікання на те, що палаючі гази під час пострілу розлітаються на всі боки. При стрільбі з револьвера, де працює тільки одна рука (та й пороху в набої набагато менше), це взагалі не відчутно. А от у 20 калібрі, де Сокола 1,5-1,7 гр., досить неприємно. Правда, коли я вперше стріляв із МЦ-255, була зима й мій щільний одяг і рукавички не підтвердили нарікання на гази, але це взимку. Повірте мені на слово – влітку зовсім інші відчуття.

Мені дуже хотілося б поговорити про потенційні можливості МЦ-255. Насамперед, потрібно було виготовляти не силумінову рамку, а як і барабан — сталеву. Звичайно, це нетехнологічно, адже її доведеться фрезерувати зі шматка металу-болванки хоча б зі сталі 45 (я не кажу вже про сталь 50). Звичайно, силумінових рамок можна відлити багато, хоча фрезерувати невигідно. Та й вартість рушниці після фрезерування буде ще вищою, ніж із силуміновою рамкою. Однак силумінова рамка, м'яко кажучи, недовговічна! Той же 20 калібр дає тиск 1200 кг/см2 (а ви ще додайте сюди наших любителів посилених зарядів). Однозначно можна сказати, що заощаджувати на міцності тут просто не можна, нехай навіть збільшиться вага рушниці.

Мені можуть дорікнути, мовляв, якби застосувати силумін як на Аті або Беннелі, то не було б ніяких проблем. Нісенітниця! – відповім я. В імпортних моделях силумінові частини не зазнають відповідального навантаження. Тож сталь жодним чином не потрібно міняти на менш міцні матеріали з міркувань живучості й міцності.

Звичайно, зробити ствол у МЦ-255 знімним не вийде. Хоча, якщо поворушити мізками, то можна. Адже в цівʼї, та ще й у такому величезному, можна сховати будь-яке його кріплення, хоча ціна при цьому буде ще більшою...

До речі, особисто я після першого пострілу стикнувся з проблемою видалення гільзи з барабана. Справа в тому, що навіть одну стріляну й роздуту гільзу з барабана дістати непросто, ви її просто не витиснете екстрактором. Ну, а якщо всі п'ять роздує…

У револьвері Ринг або іншій подібній системи з викиданням уліво при роздутті доводиться чимось стукати по торцю екстрактора. Правда, довжина гільзи травматичного револьверного набою й мисливського набою 20 калібру відрізняється. І якщо короткий травматичний вибити іноді проблематично, то 20 калібр вибити буде просто неможливо, тим більше в полі або болоті. У лісі об дерево ще вдасться зрушити, а так – хоч з молотком ходи.

І бажано було б зробити так, щоб кронштейн із барабаном у рушниці легко відділялися від рамки. Тоді й об затильник рушниці можна зрушити роздуту гільзу. У цьому випадку ідеально підійшла б система російського револьвера Сміт-Вессона або Веблей Скотта 38. Однак рамки, що розмикаються, підходять тільки на короткі револьверні набої, тобто для малого тиску. Магнум вони не втримають. Правда, якщо підсилити шарнір унизу рамки й угорі на замку… При «переломі» рамки екстрактор автоматично за рахунок ексцентрика витискав би гільзу, а при швидкому відкритті нормальну й викидав.

Наступна проблема, яку необхідно вирішити в МЦ-255, – прорив газів між пеньком ствола й барабаном. Звичайно, тут найкраще підійшла система Нагана. Надягання барабана на пеньок ствола вирішило б цю проблему. Та й система ця проста, деталей механізму небагато.

Пластинчасту бойову пружину можна замінити спіральною, надягнутою на шток. У МЦ-255 бойок виконаний окремо від курка, але це не настільки важливо. Головне стежити, щоб не збільшився зазор між барабаном і рамкою. При збільшенні зазору тиском капсулі буде видувати назовні. І витягти барабан з рамки буде вже проблематично.

Та й цівʼя можна було оснастити засувкою, як в ІЖ-27 або ІЖ-43. Простота системи не перешкода. От якби так вчинити з цією моделлю, то, певен, і шанувальників у неї знайшлося б багато. Уявіть собі: зробити одну переламну модель, як Веблей Скотт або російський Сміт-Вессон, а іншу, як систему Нагана з насуванням барабана на пеньок ствола. Та ще з усіма нововведеннями, що я описав… Правда, звучить заманливо?

Однак, винаходячи або ж переробляючи армійські моделі на мисливські, потрібно, щоб вони стали зручними в експлуатації й обслуговуванні. От згадайте, що стало з Сайгою 12. Незнімний ствол, відсутність автоматичної затворної затримки, армійський цілик, відсутність мушки на кінці ствола, незручний приклад, не кажучи вже про невдале пристьобування магазина… Усі ці огріхи призвели до того, що ця в цілому перспективна модель стала просто нікому не потрібною. Стиль мілітари був популярний в 90-і роки ХХ століття, а зараз цей культ проповідують одиниці. Основна ж маса людей узялася за розум.

Про модель МЦ-255 у 410 калібрі говорити ми сьогодні не будемо. Цей калібр добре прижився й у Сайзі 410 (особливо в коротких зразках) і, я вважаю, у барабанній рушниці приживеться теж. Мале дозування пороху, невеликі габарити, усе це буде приваблювати любителів зброї.

Звичайно, були спроби розвинути МЦ-255 в 12 калібрі. Однак його велика вага, прориви газів біля казни перешкодили розвиткові. Мені цікаво, а чому 16 калібр не випробовували? Чим він прогнівив зброярів? Адже він мало чим поступається 12 калібру. І габаритами цілком підійшов і до МЦ-20-01, і до МЦ-255, тільки вже в 16 калібрі.

Велика проблема російських зброярів у тому, що вони не хочуть удосконалювати свою зброю. Це призводить до того, що частина недопрацьованих моделей з тупою завзятістю випускається на продаж. Потім вони мучать своїми недоробками власників, а ті, в свою чергу, зброярів. А от завод ніхто, крім постачальників, не турбує. Випустили брак, недоробку, отримали за це гроші й самі нібито осторонь, пишуть рекламні проспекти, що прославляють їхню продукцію, яка насправді – брак. Саме так було з Сайгою 12, Бекасом та іншими плебейськими моделями, які й понині мучать своїх власників.

До речі, з цього приводу деякі власники Бекасів та іншої погані кажуть, що в них з рушницями все чудово, стріляють прекрасно, не підводять і не ламаються. Звичайно, може, комусь і пощастило, та я ось нещодавно запитав такого «везунчика»: «Скільки ж ви з нього стріляли?». «Ну, разів п'ять за сезон стріляю», – ніяковіючи відповів він мені. У цьому випадку таким мисливцям може ще довго «везти» зі зброєю й вона буде ще довго передаватися наступним поколінням, які триматимуть її вдома «для меблів».

В. Вольф



Украинская Баннерная Сеть