Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Одним пострілом — два зайці.

Було це на початку 60-х років минулого століття. Сезон полювання на зайців. Настає субота — день полювання. У п'ятницю ввечері готуюся. Дружина спостерігає мої клопоти.

— На полювання збираєшся? І не милься, бритися не будеш. У мене завтра вихідного немає. А ти відведеш дітей у дитсадок, о 15-ій годині забереш їх, бо у вихователів короткий робочий день.

Все це категоричним тоном. Опечалився, та що робити: полювання відпадає.

Вранці виглянув у вікно: випав невеликий сніжок. Погляд на термометр — за вікном нуль. Кращої погоди для полювання на зайців і придумати важко. Саме такої погоди звір наче приглухуватий, підпускає до своєї схованки близько, а це майже стовідсотковий успіх. А я змушений сидіти вдома!

Дружина дала кілька порад щодо вдягання дочки й сина і пішла. Гарячково метикую, як потрапити на полювання хоча б на кілька годин. І приходить рішення. Вдягаю дітей, сам вбираюся в похідну форму, кидаю до кишені з десяток патронів — і скоріш до дитсадка. Здав дітей і майже бігом до гаража, до якого близько кілометра. Завів мотоцикла з коляскою — і вперед. На трасі сніг уже почав танути, снігова каша летіла на мене, та я не звертав уваги.

Кілометрів за двадцять від міста з'їхав з траси, мотоцикла покинув у лісосмузі, і пішов цілиною по косогору балки. Мені пощастило: за сотню кроків надибав заячий слід. Мені дуже подобається полювання по свіжому заячому сліду. Весь "цимус", як кажуть, тут у тому, хто кого перехитрує: заєць тебе, чи ти — його. Я обережно пішов по сліду, розшифрував заячі викрутаси й зрозумів, що той готується залягти на відпочинок, бо петляє біля кущиків бур'янів або по неглибоких ярочках, що збігають схилом балки. Поки моя увага була прикута до заячих слідів, я й не помітив, як наліг туман. Внизу балки ще добре видно, а вгору по косогору туман клубочився лише на метр-два від землі. За кілька хвилин туман впаде нижче, тоді й годі думати про зустріч із зайцем.

І тут бачу — о горе! — по косогору назустріч мені й заячому сліду прямує велика отара овець. Ну, все, пиши — пропало, мисливцю. Діватись нікуди, поволі пішов слідом. Коли отара і я зблизились метрів на двісті, я зупинився, бо далі вже й стріляти не можна.

Раптом кроків за тридцять від мене вихоплюється заєць, біжить по схилу вгору, ось-ось вскочить у густий туман. Стріляю. Звір перекинувся через голову і зник з очей. Я був упевнений, що зайця вполював, тому не дуже до нього поспішав. Розрядивши рушницю (отара ж поряд), пішов до здобичі. Поглядаю у той бік, де має бути заєць, а він підскакує вгору і падає, підскакує і падає. І здалося мені, що він наче далі від того місця, де я його вцілив. "Ого, куди відкотився!" — подумалось. Майже дійшов до зайця, аж тут із туману виходить вівчар.

—Що, з одного пострілу аж двох завалив? — посміхається.

—Та ні, я одного стріляв.

—Кажи правду, — вівчар все посміхається, — я ж бачив: після пострілу один заєць в ярочок упав, а другий вище почав підскакувати. Піди в ярочок, подивися.

Я підібрав зайця й пішов, упевнений, що вівчар із мене покепкував, хоча цікавість своє взяла. Став оглядати місце, де підібрав зайця. Від того місця слідів не було, наче зайця вийняли з "льожки" і вдарили по вухах. Пішов до ярочка, а там лежить забитий заєць. Мій. Така дивина мене вразила. Мусив розбиратись. Простежив сліди шроту на снігу після пострілу і дійшов до висновку, що обох зайців уполював таки я. А трапилося це, мабуть, так. Перший заєць, схопившись зі своєї "льожки", біг угору в тому напрямку, де лежав другий. А той, може, почув шум отари, підняв голову у момент пострілу і отримав шротом якраз поза вухом.

Можливо, було так, а можливо, й по-іншому, доводиться тільки гадати.

А я, розібравшись, став гукати вівчаря, щоб віддати йому одного зайця, але він не відгукнувся.

І до цієї пригоди, і після я багато разів бував на полюванні зайців, але такого більше не траплялося. Навіть не чув, щоб ще хто-небудь уполював із одного пострілу двох зайців. Вдома я був вже о 12 годині: і наказ дружини чітко виконав, і велике задоволення від полювання отримав.

с. Червоний Шахтар Ізюмського району Харківської області,

В. ОЛІЙНИК.



Украинская Баннерная Сеть