Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Зустріч карпатцелюбів

Хоч я ніколи не вірив у долю, але, аналізуючи всю українську історію, усі наші цінності, мораль, культуру та надбання, складається враження, що якась доленосна сила примушує повторювати наш народ одні й ті самі помилки, з розбігу «скакати на граблі» та завідома ходити невірними стежками.

Біда нашого народу полягає ще й у тому, що ми не цінимо те що маємо, а коли втрачаємо, знизуємо плечима і розуміємо усю безвихідь ситуації. Тут я завжди згадую слова Володимира Самійленка:

«Діамант дорогий на дорозі лежав,

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його».

Ці рядки могли б характеризувати безліч тем нашого сьогодення, зокрема їх можна віднести до нашої української кінології. Ось уже століття ми «згадуємо», що в нас є така вітчизняна мисливська порода, як український карпатський гончак (УКГ). І що ж, згадували ми згадували, й за сто років, нарешті, спромоглися прийняти його тимчасовий стандарт (у 2012 р.). А далі пустили нашу офіційну, єдину на сьогодні, мисливську породу у вільне плавання, сподіваючись на ентузіазм десятка простих мисливців, які «хворіють» УКГ.

А чому ж так, запитую я сам себе? Відповідь напрошується сама по собі – а хто ж зі знаменитих фахівців, котрі майже здобули собі ім’я, схоче гратися зі створенням нової, до кінця не сформованої породи, в якої поки що немає повного чотириколінного родоводу ні в одного його представника. Адже для того, щоб отримати в майбутньому екстер’єрне і робоче поголівя, потрібно затратити не один десяток років! От так і живемо, вихваляючи чужі надбання, при тому топчучи та поливаючи критикою і брудом свої «діаманти».

Та я все ж безмежно радий, що доля (в яку я вперто відмовляюся вірити) звела мене з тими людьми, котрим захоплення українським карпатським гончаком є також рідним. Саме такими людьми був реалізований задум організувати І Монопородну міську виставку у Хмельницькому та комплексні випробування українських карпатських гончаків – Кубок Хантера 2015.

Захід мав на меті такі задумки:

1. Донести до загалу, до яких екстер’єрних ідеалів заводчикам УКГ потрібно рухатися.

2. Провести випробування та тести УКГ для обговорення і внесення пропозицій до Кінологічної ради ФМСУ по правилах випробувань УКГ.

3. Завдяки великій кількості заводчиків УКГ на даному заході обговорити та спланувати підбір пар для майбутніх в’язок та донести до загалу плани на майбутню племінну діяльність для покращення екстер’єрних та робочих якостей УКГ.

Ось так, ставлячи перед собою цілі, 25.09.2015 року зібралися на Хмельниччині в мальовничих краях Красилівщини карпатцелюби. Під піднятий прапор ФМСУ, котрий відразу замайорів на легенькому вітерці, під усміхнене сонечко та сліпучі відблиски кубків та медалей, під Державний Гімн – відкривали Кубок!

На виставку записалося 18 представників УКГ.

Головний експерт виставки – Благотнюк Віктор Антонович (Житомир) теж має УКГ (тому в мене є надія, що він відстоюватиме права нікому не потрібних в державі «чорних собачок»).

Аналізуючи виставлене поголів’я, складалося враження: представники УКГ є досить однотипними, але собаки в більшості були не підготовлені, ходити в ринзі не вміли. А вижлівки після цуциків взагалі виглядали мов «драбини».

На виставці вирізнялися два представники «малого» карпатця – Барон Ступницького та Анька Яремчука. Собаки були гарно складені, з правильними статями і т.ін. Та обоє мали ознаку, окрім зросту, яка їх різнила від «великих» карпатців – поздовжній «розріз» на черепній коробці.

Серед «великих» представників УКГ з вижлеців хотів би відмітити Шайтана Данильчука. Трішки грубувата голова гарно пасує його корпусу, високопередий, гарно спущене ребро, в міру вдягнений, з правильними кутами з’єднань кінцівок. Також Джек Процика - гарна голова, непоганий кістяк, легкий на ходу, єдине, що у нього трішки прямуваті кути скакальних суглобів.

Баян Галушка – теж достойний представник породи. З вад, трішки короткуватий формат та занадто підкручений хвіст при ходьбі.

По вижлівках сказати важко, адже я бачив багато з виставлених на ХХХ Ювілейній Хмельницькій виставці – показували вони тоді себе значно краще (це добре видно у порівняльній таблиці екстер’єрних оцінок). Єдине, що різко впадало в око, це спільна вада – скошений круп, високозадість та прямуваті кути з’єднань задніх кінцівок. При аналізі походження цієї вади виявилось декілька спільних предків, по яких передається дана негативна ознака. Тому тут маємо проблему неправильно спланованих в’язок.

Під вечір, після виставки перед вечірнім бенкетом, мав відбутися семінар. Хотілось створити секцію УКГ при ХОКМС «Поділля» (що є колективним членом ФМСУ), бо на клуб ми поки що не тягнемо з низки причин – організаційна, фінансова… Мали б на семінарі прийняти пропозиції для їх подання в ФМСУ, зокрема доповнення в тимчасовий стандарт УКГ, створення проекту нових правил (саме для УКГ) та подачі їх на розгляд Кінологічною радою ФМСУ (хутрові, кабан, фазан), організація племінної роботи.

Та виявилося, що не готові ми навіть до секції УКГ. Усім відразу вбачався якийсь надзвичайно великий «підводний камінь»… Ну що ж, ні, то ні – оргкомітет був готовий і до цього. Добре, що хоч є люди, які і без секції розуміють усі нелегкі будні та проблеми УКГ та сприяють їх вирішенню для покращення екстер’єру, роботи та популяризації карпатців.

Наступного дня (26.09.2015) «Кубку Хантера 2015» ми мали пройти випробування по борсуку вольєрному. Головним експертом був Вербило Сергій Дмитрович (Житомир), який теж вже тривалий час має УКГ.

Дипломні роботи тут показали такі карпатці:

1. Роза-Шельма Данильчука (Хмельницька обл.). Вижлівка середньої злоби. Знайшла звіра, робила щіпки, заважаючи борсуку пересуватися по вольєру, та все озиралася – хотіла побачити власника, щоб той ішов та добув трофей. 3-8-27-6-21-3 = 68 Д-3.

2. Шайтан Данильчука (Хмельницька обл.). Стабільна робота. Розцінка 5-6-32-8-25-2 = 78 Д-2.

3. Баян Галушко (Рівненська обл.). Вижлець має купу дипломів по кабану та ведмедю. Гідна робота. Прекрасний послух. Д-1 завадила йому отримати лише відсутність хорошої хватки. 5-8-33-8-30-5 = 89 Д-2.

4. Ридай-Бой Сівенкова (Хмельницька обл.). Стабільна робота. Розцінка 5-9-32-8-30-5 = 89 Д-2.

5. Бистра-Веста Сівенкова (Хмельницька обл.). Я отримав масу задоволення від роботи цієї молодої вижлівки. Стільки пристрасті, краса голосу, настирливість, єдине, що злоби їй вистачило лише на щіпочки. Розцінка 3-8-25-6-26-4 = 72 Д-3.

6. Айрон Новацького (Хмельницька обл.). Вперше познайомився з цим звіром, але гени взяли своє, і відразу диплом. Розцінка 3-8-26-6-24-4 = 74 Д-3.

Як на мене, для борсука це середній результат. Ті, хто старався, отримали диплом. А переможцями з однаковою кількістю балів з Ридай-Боєм Сівенкова став молодший за нього карпатець - Баян Галушка.

Далі були тести по вільному звіру. Погода: похмуро, стежка волога. Головний експерт Благотнюк Віктор Антонович (Житомирська обл.).

1. Смичок Ридай-Бой та Бистра Веста Сівенкова (Хмельницька обл.). Чудовий полаз до 500 м на галопі. Обшукують характерні місця, де може бути звір – очерет в балці, края полів, узлісся, чагарник. Під кінець часу на полаз – залилася піснею одночасно! Летять полем сої, і тут… дорогу їм перескакує куниця. І де вона там у тому полі взялася?.. Зрештою, всього 1,5 хвилини гону.

2. Смичок Баян Галушка та Айка Симончука (Рівненська та Івано-Франківська обл.). Перед напуском побачили в балці шумового лиса. Через 15 хв. в тому місці пускаєм смичок. Стали на слід, пішли мовчки, та згодом повернулися. Собакам даний звір, зі слів власників, не дуже цікавий – полюють лише копитних.

3. Смичок Шайтан та Роза-Шельма Данильчука (Хмельницька обл.). Минуло вже близько години, як ми бачили того лиса. Та він нам запам’ятався – хвіст був у реп’яхах. Карпатці стають на слід та зникають у густому лісі. Хвилин 15 була тиша. Далі лис з тими ж реп’яхами вискакує з лісу і ховається в сої перед експертною комісією. Через хвилину, попискуючи, вибігає на дорогу в тому місці, де пробіг лис, Шайтан. Сколюється, але, різонувши коло, далі попискуючи (голос у нього зірваний з молодості), йде слідом. Гоном це назвати важко, але... У хвилині з відставанням з’являється Роза-Шельма і теж йде слідом, але мовчки (що дуже мене здивувало, адже цієї зими чув від неї дві короткі роботи по 10 хв.). Не минає і 5 хв., як Шайтан знову витискає рудого з лісу і ховається за пагорбом. Відставання менше 1 хв. Переміщаємося в бік пагорба, щоб хоч щось бачити. Поки дійшли, Шайтан вибіг назустріч з Розою-Шельмою. Орієнтовний час роботи до 20 хв.

4. Смичок Рада та Айрон Новацького (Хмельницька обл.). Я сподівався почути їх гін, але… Без підйому, хоча смичок і старався знайти звіра, а ведучий допомагав собакам, але фортуна була не на їхньому боці. Тому в памʼяті замість гону цього смичка пробігли лише приємні спомини про їх роботу на Кубку Букатевича 2015.

5. Аза Ступницького (Хмельницька обл.). Напускалася в досить хорошому місці в балці з очеретом. Вижлівка через пару хвилин побудила звіра. І ось на 8 хв. на поле вискакує мокрий молодий лис і повертає в густу осоку. Але тут же розуміє, що вона дуже густа й намагається повернутися. Однак вижлівка вже на полі практично на хвості у лисиці. Зрештою, ведучий знімає вижлівку, адже це хороша можливість дати попрацювати ще й іншим номерам по цьому звіру.

Голосок вижлівки слабкуватий, хоча доносчивий.

6. Барон Ступницького (Хмельницька обл.). Старався, десь через хвилин 10 знайшов слід того лиса, який уже набігав «150 кіл» у тому очереті. Добирав помаленьку і знятий власником. На цьому наші тестування по вільному звіру скінчилися. Мій висновок: треба більше уваги приділяти роботі УКГ по хутровому звіру. Ніхто від нього не вимагає тривалого гону, але 20-30 хв. наші карпатці зобов’язані гнати зайця чи лиса саме з голосом! Бо ми всі переключимося на копитних і зробимо з УКГ мовчунів...

27.09.2015 р. - Третій день зустрів нас ясною погодою. Тести по фазану, головний експерт Благотнюк Віктор Антонович (Житомир). Тут виявили бажання спробувати свої сили 4 собаки. Чому спробувати? Бо ніхто цього диво-птаха з присутніх УКГ ще не бачив.

Спочатку в траву, що межувала чагарниками, випустили курку фазана. Вона, трішки посидівши, зникає з очей.

1. Ліка Забава Димарчука (Волинська обл.) відразу стає на слід, швидким галопом переміщається і піднімає птаха на крило. Власник щасливий!

2. Шайтан Данильчука (Хмельницька обл.), теж занюхавши слід, закружляв та зупинився в кущах. Ведучий повідомив: щось є. Підбігаємо – вижлець тримає курку в зубах, але ніжно. Забираємо її та випускаємо – вона летить.

Випускаю на підмогу курці красеня півня фазана. Той стає на крило та летить добрих 300 м – сідає в полі сої.

3. Баян Галушка (Рівненська обл.) пробує себе і в цій дисципліні, але знову починає шукати копитних, не звертаючи уваги на запах птаха.

4. Айрон Новацького (Хмельницька обл.) змінює його. Закрутив – фазан на крилі. Сідає метрів за 100. Вижлець знову вправно його піднімає. Чудово, робота є!

Вразило, що собаки вперше побачили цього птаха і три з чотирьох випробовуваних карпатців змогли показати мінімальну роботу по ньому, що дозволяла б при реальному полюванні добути птицю (що успішно й роблять наші закарпатські друзі).

Далі були тести по качці та волоку кролика. Головний експерт Благотнюк Віктор Антонович (Житомир). На пробах по качці відразу перевірялася подача трофея з суші та реакція на постріл. З охочих 12 одиниць ніхто не зміг подати качку, хоча 11 з них її знайшли. Не пройшовши подачі, далі тестування на воді не проводили.

Те саме по волоку кролика. З 11 охочих 10 знайшли тушку, але жоден не зміг її подати. Прикро, але, як на мене, тут уже проблема не в собаках, а більше в їх власниках, які не навчили подачі трофею з суші (бо з води апортують – я особисто бачив в режимі полювання).

По обіді відбулося бонітування, ринги комплексної оцінки собак та нагородження. ІІ племінний клас – срібна медаль. Вижлеці. 1. Барон Ступницького. Вижлівки. 1. Айка Симончука. 2. Аза Ступницької (Хмельницька обл.) 3. Роза Шельма Данильчука.

І племінний клас – мала золота медаль. Вижлеці. 1. Шайтан Данильчука отримав Кубок Хантера 2015. 2. Баян Галушка.

Узагальнюючи, хотів би сказати, що кінологічний захід пройшов гідно. Взяли у ньому участь 25 УКГ з 5 областей України. Тому, я вважаю, доцільно проводити такі заходи щороку.

І ще кiлька слів для учасникiв. Ви усе бачили на власні очі й, сподіваюся, зрозуміли, чому ті чи інші собаки ходили перші в плані екстер’єру, а які в плані роботи; куди нам потрібно рухатися далі та куди прагнути. Давайте планувати правильні в’язки, щоб досягти максимуму поєднання екстер’єру та роботи. Не будемо зациклюватися на постійному інбридингу, адже є інші гідні плідники, які себе добре показують. Будемо менше йти на поводу чужих настанов, а керуватися лише реальними фактами. І не варто сильно звертати увагу на вторинні ознаки, такі як білі плями та маски. Також менше ділення на великих і малих УКГ. Згадайте Юлія Цезаря: розділяй та володарюй, тож давайте триматися разом, бо разом ми сила, і тільки разом ми зможемо зберегти та піднести на нові рівні нашу породу мисливських собак – українського карпатського гончака.

Я думаю, вже багато хто зрозумів, який діамант нам передали наші предки, нам зосталося його лише відшліфувати…

Р. Суховецький



Украинская Баннерная Сеть