Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Мисливцям потрібна реклама

На лівому плечі він ніс труну, на правому ж висів мегафон, що мало символізувати працьовитість та незакомплексованість тварюки…

(майже за Подерв‘янським)

 

 

У Всесвітній день захисту довкілля навколо будівлі Міністерства охорони навколишнього природного середовища носили домовину. Це було, без сумніву, символічно. І не тому, що особи, які її принесли написали на чорному похмурому ящику «осетрові», що у нас, з ряду причин, практично зникли. Особисто мене лякав ще один, недбало наведений напис – «лосі», яких організована невеличка юрба щиро прагнула відправити услід за першими – в небуття, тобто в Червону книгу.

Про небезпеку такого переселення «Полювання та риболовля» вже писала на своїх сторінках. Редакція також запрошувала всіх зацікавлених осіб до дискусії на тему занесення лося до нової редакції Червоної книги. І, насамперед, хотілося б почути компетентні думки фахівців з цього приводу. Слава Богу вони вже зазвучали і, сподіваюся, все-таки будуть почуті крізь несамовитий лемент дешевих популістів та їх щирих, але обдурених прибічників.

Щодо останніх. Ну, справді, хлопчики та дівчатка, не можна ж бути такими наївно-довірливими (і це в нашу, «постбЕндерську» епоху!). Зрештою, Адольф Алоізович також був вегетаріанцем, інтелектуалом, поціновувачем живопису та музики Вагнера. Пам‘ятаєте чим це все закінчилося? Я також абсолютно впевнений, що ідея інших – радянських шарлатанів повернути сибірські річки в пустелі сходу викликала в тодішних романтиків захоплення та підтримку. Страшно навіть прогнозувати чим це все могло закінчитися. Ну невже можна вірити особі, що закликає занести вовка в Червону книгу! Я сам захоплююся, поважаю і, взагалі, надзвичайно високої думки про вовка. Але тільки у людей дуже далеких від проблем нашої флори та фауни подібна затія може викликати підтримку.

Уже під кінець цього рекламно-телевізійного шоу, на якому репортерів було практично стільки ж, як і мітингувальників, до мене підійшов журналіст, що вже давно співпрацює з цією «зеленою» братією. Зав‘язалася розмова, я став викладати йому «мисливську» точку зору на ідею перефарбовування лося в червоний колір. Розумієш, - кажу йому, - якщо це зробити, він стане ізгоєм в мисливських угіддях. І тоді в користувачів цих угідь зникне інтерес до його охорони, адже стережуть дичину в наших угіддях самі ж мисливці. А, уяви, якщо він почне приносити збитки користувачам у вигляді штрафів за потрави молодих насаджень (прецендентів вже достатньо), а також витісняти зі стацій інші мисливські види. Його ж за такі витівки тихенько «кінчать», як шкідника, або, принаймі, будуть активно стимулювати до еміграції. Для чого це робити? Чи не краще, щоб самі мисливці були зацікавленні в утриманні сохатого.

Його відповідь, чи, точніше, запитання, показало всю абсурдність численних звинувачень мисливців, та справжню суть існування наших «зелених». Він, із величезним здивуванням запитав: «А що, хіба мисливці охороняють у нас дичину?». І це, зауважте, запитала людина, яка вже не перший рік переймається різноманітними еколого-браконьєрськими проблемами. Що вже казати про простих телевізійних репортерів, які готові були на шматки розірвати представника мінекології, який вийшов до цієї публіки. В їх очах він був справжнім злочинцем, який прямо з вікна свого кабінету розстрілює будь-якого лося, що тільки з‘являється на горизонті.

Ось я й підійшов до головної теми, заради якої й пишуться ці рядки. Адже, погодьтеся, чи варто було б нам, мисливському виданню, приєднуватися до висвітлення чергової рекламно-телевізійної акції однієї (як це не дивно) особи, що користуючись простими маніпулятивними технологіями свідомо й цілеспрямовано руйнує мисливську галузь в нашій державі.

Проблема нашого телевізійного суспільства в тому, що якщо про якусь, навіть дуже важливу подію, не розказали у ЗМІ (особливо по телевізору), то її й не існує в природі. Цим і користуються різноманітні ділки, в нашому випадку особи, що ніби-то представляють «зелені» рухи, заробляючи дивіденти на навколоекологічних проблемах. Нічого доброго в цьому, звичайно, немає. Але це реальність, яку обов‘зково, в тому числі й нашій мисливській громадськості, потрібно враховувати. Ну, справді, адже наші мисливці на ділі, а не тільки перед телекамерами охороняють, підгодовують, розводять дичину… Тобто, займаються біотехнічними заходами, які спрямовані на збільшення кількості диких тварин. Займаються цим кожен день, а то й вночі – це їх звична робота. Можливо саме через це, що це їхня рутина, вони й не хочуть, не звикли про це кричати на весь світ перед телекамерами.

Але світ змінився. Сьогодні мисливцям, беручи до уваги численні рейдерські атаки на них, потрібно «не вилазити» з цього клятого ящика встановленого в кожному нашому помешканні. Потрібно брати на озброєння тактику цих самих «зелених». Адже, подивіться, що вони роблять. Вони використовують будь-який інформаційний привід для своєї реклами. Якщо його не має, вони його придумують, при чому на «голому місці». І до них натовпами збігаються репортери, розносячи по всьому світу якусь або напівправду, або роздуті факти, що насправді й яйця виїденого не варті.

Зовсім свіжий приклад – на згаданому заході репортери беруть коментар в учасника, і він їм зі щирими правдивими очима заявляє, що за незаконне добуття лося штраф становить всього 100 грн… Неподобство, це ж абсурд якийсь, стільки м‘яса всього за 100 грн! Але він «чомусь» замовчує, що при цьому тільки за нанесені збитки браконьєру потрібно сплатити 20000 (двадцять тисяч) гривень. І це ще далеко не все. Якщо сумувати всі стягнення – мало не здасться. Але штраф дійсно становить лише 100 грн. При цьому всьому, знову таки, чомусь забувають сказати, що мисливці до подібних злочинів не мають ніякого стосунку, тому що таким неподобством займаються браконьєри. А ставити між цими двома дефініціями знак рівності, як мінімум, не коректно. Але ж ставлять! І цілком свідомо маніпулюють цією різницею.

Ви тільки не подумайте, я не закликаю мисливців брехати. Я закликаю керівників наших мисливських організацій активно взятися за за інформаційну політику галузі. І тут не має нічого «мудрого». Потрібно просто покласти на когось із заступників зобов‘язання постійної роботи з пресою (адже цього в тому ж таки УТМРі до цього часу не має! Чи може я чогось не знаю?). Якщо ж не має нормальної або професійної кандидатури для цих завдань, її потрібно обов‘язково знайти, це, зрештою, не проблема в наш безробітний період. При нормально налагодженій роботі прес-служби журналісти будуть постійно ходити на пресконференції (інформаційні приводи є кожен день) і звертатися за потреби по коментарі не до самозванців, що експлуатують певні проблеми в особистих цілях.

Якщо інформаційною проблемою в терміновому порядку не зайнятися, якщо й надалі дивитися на кадрову проблему (яка постала вже давно й надзвичайно гостро) кріз пацьці, як це було до цього часу, наша мисливська галузь буде підім‘ята під інтереси невеличкої групи зацікавлених осіб і цілком може повторити участь наших колгоспів. При цьому, дуже багато керівників, які зараз просто числяться на певних посадах, залишаться просто не при чому (я вже не кажу про численну громаду наших мисливців), адже громадського майна, яке можна вигідно приватизувати після розвалу, не так вже й багато і вистачить далеко не всім, хто зараз сидить у м‘якому та теплому кріслі.

С. Боровий



Украинская Баннерная Сеть