Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Нотатки мисливствознавця

Питанням охорони мисливських угідь від браконьєрства в нашій газеті стабільно приділяється пильна увага, і систематично публікуються матеріали на цю тему.

Враховуючи свій чималий досвід у боротьбі з цією заразою, який досить часто мав позитивний результат у роботі ДМГ «Гаврилівське», я вирішив поділитися ним на сторінках нашої газети, сподіваючись, що він допоможе колегам по цеху мисливствознавства згодом досягти тих же результатів, яких досягло вище назване мисливське господарство, тобто чисельність основних видів диких тварин досягне оптимальної як і її промисел. Так було до моменту переходу його під безпосереднє керівництво лісівниками. Хтось може сказати, що нікому це зараз у нашій державі не потрібно, але я все-таки хочу заперечити. Ну, не завжди ж у нас жлоби будуть у пошані, адже коли-небудь до влади прийдуть справжні патріоти, здатні зрозуміти й усвідомити, що мисливське господарство – рівноправна галузь народного господарства, здатна в руках фахівців приносити як матеріальний, так і моральний дохід суспільству. Причому останній для держави набагато важливіший, ніж перший, тому що є джерелом патріотичного виховання підростаючого покоління.

Наведу особистий приклад, у минулому, де б мене не кидала доля, я жодного разу не згадував ні генсека КПРС, ні Програму КПРС, як і обіцянок капеересівців про світле майбутнє. Головними спогадами про батьківщину, як і власне батьківщиною, були береги Ворскли, болото біля берегів Оржиці й ті поля, де я полював і працював. Про те саме приблизно згадували й мої товариші по службі в монгольських степах і пустелях, куди нас, начебто батьківщина послала, хоча насправді туди нас запроторила «рідна й улюблена КПРС», буцімто на захист батьківщини.

Та ми сьогодні поговоримо про браконьєрів. Якщо й справді вищевикладена мрія всього простого народу здійсниться, то браконьєри в очах народу стануть тими, ким вони є насправді. Тобто тупими жлобами, що знищують заради свого черева все живе й до останньої голови, начебто Україна не їх батьківщина, а захоплена територія, а українці, прості люди, звичайне бидло. Саме таке ставлення до нас жлобів разом з їхньою безмежною тупістю дозволяє так безпечно їм плодити бандитизм на нашій землі.

Першим і найважливішим моментом, здатним зупинити свавілля браконьєрства, є обов'язкова наявність самого фактора хоч якоїсь боротьби взагалі, на ділі, а не на словах і в липових звітах. А оскільки головним фактором у цьому є люди, то дуже важливо було б змінити порядок оплати роботи фахівців, зайнятих у мисливському господарстві. Мій особистий досвід свідчить про те, що скільки б ви не платили єгерям, якість їхньої роботи не зміниться й вона буде перебувати в прямої залежності від вимогливості їх безпосереднього керівника при постійному прагненні хоч де-небудь сачканути або побраконьєрити, що в більшості випадків не становить великої проблеми, тому що й більшість високопосадовців над єгерями такі ж ледарі й злодії, що тупо проїдають державне утримання (це я про порочну практику оплати праці в мисливському господарстві). Правда, є поодинокі випадки, і я про це вже писав, коли на посту єгеря працює справжній фанат своєї справи, тобто Єгер з великої літери, і якщо він десь і браконьєрить, що буває дуже рідко, то це відбувається тому, що йому роботодавець просто не доплачує. Тобто система оплати праці єгерів доведена до абсурду, де єгер, у якого на ділянці всі види досягли оптимальної чисельності, у тому числі й завдяки його особистій системі боротьби з браконьєрством, а також єгер, який на своїй ділянці не єгер, а справжній дармоїд і очільник браконьєрської тусовки, оплату за єгерську посаду вони отримують однакову – так звану ставку з тією тільки різницею, що той інший єгер ще й пиячить задурно.

Виходячи з цього, випливає, що саме система оплати праці працівників мисливського господарства має стати першим і вирішальним фактором у боротьбі з браконьєрством, тому що вона дозволить без проблем встановити, хто зі штатних працівників хоче добре працювати й за рахунок цього підвищити свою зарплатню, а хто сподівається тільки на хабарі. Це відіб'є якість роботи всіх ланок у системі від рядового працівника до керівника ділянки, нехай це буде директор господарства чи начальник мисливської ділянки, усі мають отримувати чесно зароблену платню.

Другим важливим моментом, що визначає ефективність роботи, завжди є й буде доведення цієї роботи до логічного завершення. Тобто затриманий браконьєр обов'язково мусить бути покараний, і що ближче міра покарання за своєю суворістю наближається до максимуму, передбаченого законом, то ефективнішою буде ваша робота. Разом з тим єгер, який затримав браконьєра й правильно склав протокол, мусить бути обов'язково премійований, і не тими копійками від штрафу, накладеного на порушника, а одноразовою премією в розмірі мінімум 50-70% від його місячної платні. Хтось із бюрократів скаже, що це дуже багато, але я як мисливствознавець-практик можу сказати, що якщо розглядати кожне затримання не тільки як одноразовий факт припинення браконьєрства, але і як факт профілактики (при тому дуже ефективний або навіть найефективніший фактор боротьби з браконьєрством), то, виходячи з цього, навіть премії в розмірі одного місячного окладу не шкода.

Ефективність своєї роботи ви відчуєте тоді, коли ваші систематичні виїзди на контроль будуть завершуватися, як вам спочатку здасться, нічим, хоча той факт, що вам усе складніше й складніше зустріти в довірених вам угіддях браконьєра, свідчить про те, що ви обрали правильний шлях охорони.

Починаючи свою роботу в ДМГ, через певний час зрозумівши, якими величезними є витрати держави на охорону угідь від браконьєрства (оскільки я бачив, що основна частина витрат на утримання державного мисливського господарства йде саме на це), я звернувся до начальника Головного управління мисливського господарства МЛГ України Болденкову С.В. з питанням, чому покарання за браконьєрство виражається такими мізерними сумами. Він мені відповів, що якщо ти, затримавши браконьєра, складеш протокол і винесеш по ньому постанову про притягнення до відповідальності (тоді директорам ДМГ надавалося право розглядати протоколи, складені на порушників правил полювання, і якщо директор вважав, що наданих йому прав щодо покарання порушника достатньо, то він виносив постанову) і доб'єшся його виконання, то ти вже не дарма їси свій хліб, не кажучи вже про те, що якщо протокол спрямований в органи внутрішніх справ (якщо порушення передбачає кримінальну відповідальність за вчинений злочин) і справа потрапить до суду, і браконьєр отримає вирок, то можеш вважати, що ти нагорі своєї професії й посади.

Тоді я, як молодий, гарячий і недосвідчений директор залишився незадоволений результатом розмови, однак час розставив усі крапки над «і», і я переконався, наскільки мій «шеф» був правий.

Пам'ятаю, крім цього він дав мені й іншу дуже корисну пораду. Якщо не хочеш, щоб твою роботу обробив якийсь високопосадовець, то винось постанову про покарання сам. Нехай воно й буде не таким суворим, але воно буде. Такими тоді були начальники обласних управлінь лісового господарства, вони й штраф мали право накладати, і мали право на конфіскацію браконьєрської зброї.

Як показав час, порада виявилася дуже корисною, і якщо протокол вимагав застосування конфіскації, то незабаром я почав користуватися можливостями адміністративних комісій при райвиконкомах, щоб не працювати на хабарі лісових начальників. А у випадку, якщо зброя браконьєрів була в незаконному зберіганні, користувався послугами міліції, яка з великою радістю виносила постанови про конфіскацію, та ще й штрафувала браконьєрів за незаконне зберігання. Тож браконьєр отримував ще більше, ніж якби постанову виносив обласний лісовий начальник (це за умови, що цей начальник не хапнув собі чогось у кишеню й покарання взагалі не перетворилося на просте суворе попередження, а я нібито взагалі залишався в дурнях – і таке траплялося в моїй практиці).

Та одним з найдієвіших важелів боротьби з браконьєрством у ті часи була публікація про браконьєрів у періодичній пресі, а також письмова інформація про розваги затриманих на браконьєрстві громадян їх безпосередньому керівництву. Така інформація в ті часи, по-перше, вимагала певної реакції з боку високопосадовців до браконьєра, а, по-друге, вірогідно інформувала їх же і їхніх товаришів про те, що в це господарство краще не потикатися. Наведу приклад, одного разу я у справах поїхав у Херсон, прихопивши з собою мисливствознавця. Отож, він, сидячи в машині, був свідком розмови двох ментів. На нашій машині, як і належить, був напис «Держмисливнагляд» і один з ментів запитує в другого, що це, мовляв, за організація, на що той відповів, а це ті недоумки, які навіть наших в'яжуть, після чого розповів про нещодавнє нічне затримання ментівського старшини з Херсона, про що я подавав інформацію в обласну газету.

Тому скидати з «озброєння» можливість оприлюднення інформації про затримання жлоба на браконьєрстві не потрібно в жодному разі. Якщо припустити, що жлоб, який попався на браконьєрстві, дуже багатий і начебто не боїться публічного осуду, то це в більшості випадків не так. Зараз усі багатії або хочуть у владу, або вже там. Як правило, вони є членами якихось партій, і оскільки ні їм самим, ні їхнім партіям такий компромат зовсім не потрібен, то оприлюднення такого матеріалу для них, як «серпом по яйцях», до того ж такий матеріал – чудовий подарунок їхнім політичним конкурентам.

Також хочу звернути увагу на той факт, що, оформляючи документи на таких осіб, слід пам'ятати, що в них дуже великі можливості найняти розумного адвоката (хоча це й велика рідкість у нашій державі), однак вам про це слід пам'ятати й протокол мусить бути складений без жодної помилки, у встановленій законом кількості, і мають бути дотримані всі передбачені законом норми, від вручення копії порушникові до складання акту про відмову отримати протокол під розписку. Крім цього до протоколу, що спрямовується по приналежності до суду або адмінкомісії, щоб позбавити їх можливості залишити справу без розгляду через неналежним чином оформлені документи, мають бути долучені всі документи, що підтверджують факт браконьєрства (відео- і фотозйомки), загалом, протокол повинен бути оформлений так, щоб не те що ментам не вдалося відмовити вам у порушенні кримінальної справи (якщо порушення потрапляє під таке розслідування), але й «найсправедливішому зі справедливих» українському судочинству ви не залишили б жодної можливості заробити на вашій праці і копійки. Однак при їхній пронозливості це завдання дуже складне. Хоча занадто м'яке покарання ви завжди можете оскаржити у вищих судах, а той факт, що жлобу знову доведеться купувати «справедливе рішення», що вище суд – то вищі ставки, то в нього надовго зникне бажання «вишивати» у ваших угіддях.

З особистого досвіду знаю, що публікувати таку інформацію в пресі потрібно не раніше, ніж вирок суду або постанова про притягнення до адміністративної відповідальності набуде чинності. На початку своєї роботи в ДМГ нам вдалося розкрити факт нічного автобраконьєрства, я підкреслюю, не затримати автобраконьєрів на місці злочину, а по гарячих слідах, як то кажуть, дедуктивним методом. Це був перший дзвінок до того, що будь-яку справу слід доводити до логічного завершення самому, а не як я тоді передав протокол в обласне управління лісового господарства, сподіваючись, що вони доведуть його до суду. Автобраконьєрство в нічний час підпадало під статтю в кримінальному кодексі, однак не так сталося, як гадалося, і справу розвалили, спустивши на гальмах. Як я вже пізніше дізнався, один із затриманих браконьєрів був претендентом на керівну посаду одного з херсонських підприємств, а лісовий начальник дуже любив грати гроль великого боса, і наша справа пішла котові під хвіст. Я ж, не знаючи реального ходу подій, опублікував у нашій районній газеті статтю з інформацією «Віражі на озимому клині», на що головний винуватець цього «торжества» звернувся з позовом до суду, і я вже не пам'ятаю точно формулювання позову, але добре пам'ятаю настрій районного судді, яка, як вона сама потім у ході суду зізналася, була введена позивачем у повну оману, з якої випливало, що позивач такий білий і пухнастий, а мисливствознавець такий віроломний, безсоромний гад, який хапає серед ночі кришталево чесних людей з ліжка й забирає в них з дому їхню мисливську зброю. Мені тоді пощастило, що в нашому районі суддею була чесна й принципова жінка, і розглядати справу вона взялася, прагнучи захистити невинного від волюнтаризму й сваволі. Однак у міру слухання справи її обличчя поступово змінювало вираз й уже після виступу мого й ще декількох свідків вона раптом вибухнула з обуреним питанням до позивача: то це все, що вони тут кажуть, правда?! А що ж ви мені розповідали?.. На позивача шкода було дивитися. Після завершення вона все-таки сказала, що мені не варто було поспішати з інформацією в газету, не дочекавшись закінчення строків оскарження постанови, про що я тоді не знав, бо довелося б вибачатися перед позивачем, та й неприємності могли б бути в райкомі. Адже обвинувачення були опубліковані на адресу члена партії, у цілому шанованої людини, і як наслідок неприємності могли бути й у редактора газети, чиєю підтримкою я постійно користувався в боротьбі з порушниками законодавства. Однак, слава Богу, суд відмовив позивачеві в задоволенні позову повністю.

Кому призначена ця стаття? Насамперед, звичайно ж, усім охочим навести лад у довірених їм угіддях. Можливо, єгерям, але, насамперед, мисливствознавцям, які не мають відповідної фахової освіти, тому що від рівня знань мисливствознавців залежить і рівень знань їхніх підлеглих. До речі, обійнявши пост директора ДМГ, заняття з підвищення рівня спеціальних знань я почав саме з навчання правильного складання протоколу про порушення правил полювання, тому що, на свій подив, виявив, що майже ніхто з єгерів, які там працювали, скласти грамотно протокол не міг. Саме мисливствознавець, до обов'язків якого входить проведення занять з підвищення рівня спеціальних знань, зобов'язаний навчити єгерів усьому обсягу теоретичних знань, обов'язкових для єгерського складу.

І, звісно, якщо раптом чиновники нашої держави зрозуміють, що державний мисливський фонд і мисливські угіддя – це все народне надбання й воно дуже й дуже вразливе, і вимагає постійної державної підтримки й уваги, і буде створена Державна мисливська інспекція, то матеріали, викладені в цій статті, безумовно, будуть дуже корисні й для цієї структури.

В. Щербак, біолог-мисливствознавець

В. Щербак



Украинская Баннерная Сеть