Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Водяний горіх плаваючий: скарати не можна помилувати

Появу цієї статті зіціював читач нашої газети Ольшанський І.С. За його спостереженнями, водяний горіх заполонив усі затоки верхів'я Дніпра і, на його думку, якщо не застосувати заходів щодо знищення цієї рослини, то незабаром нею заростуть усі водойми; до того ж, внаслідок її розселення зникають ряска і глечики жовті та латаття біле. Враховуючи зазначене, на основі літературних відомостей щодо цієї рослини спробуймо розібратись у проблемах, які турбують не тільки мешканця Чернігова.

Водяний горіх плаваючий – його наукова назва; народними - є болотяний горіх, водорішник, водяний горіх, котелки, рогуль, рогульник, чилим, чортів горіх.

Водяний горіх - рослина з далекого минулого: в Україні у викопному стані він відомий з відкладів олігоцену, вік яких сягає за 35 мільйонів років, у світі - удвічі більше. У нас він став рідше траплятись ще у голоцені, тобто 6-7 тисяч років тому. Очевидно, давністю й зумовлені його зовнішній вигляд та деякі особливості, завдяки яким він пристосувався до сучасних умов життя.

Влітку водяний горіх виділяється на поверхні води за дуже характерними розетками: пластинки листків широкоромбічні, завширшки і завдовжки до 4 см, їх краї зазубрені, трохи нагадують листя берези. Листки тримаються на воді за допомогою видовжено-еліптичних здуттів біля основи листків, якими закінчуються різної довжини їх циліндричні черешки, чим забезпечується розміщення листків на різний довжині від центру розетки у вигляді мозаїки. Завдяки цьому вони розміщуються досить щільно, зле не налягають один на одного. Напередодні осені листки стають червонястими.

Про наявність у водоймах водяного горіха свідчать і його плоди-горіхи, які попадаються серед прибережного сміття, уздовж урізу води, куди виносяться хвилями та течіями. Трапляються вони й у піщаних наносах навіть на значній відстані від води. У горіхів чорнява дерев'яниста оболонка, на якій виступають здебільшого чотири досить гострі ріжки, що розміщені у двох перпендикулярних площинах; тобто, природа їх облаштувала за тими принципами, за якими виготовляються якорі. Плоди досить великі за розміром (2,5-3 см), з середньою масою у сухому вигляді 8 г. Перебуваючи у мулі, зрілі плоди не втрачають схожості до 10 років, а за деякими даними аж до 50. Без води плоди втрачають схожість через 4 доби. Це ж відбувається й при морозах 10-12 градусів за Цельсіем.

Перед проростанням насіння водяного горіха потребує спокою протягом 4-6 місяців. Проростає ж воно при досить високій температурі води - близько 10-12 градусів. Здебільшого такими місцями е мілководдя прісноводних замкнутих водойм та водойм зі сповільненою течією, з мулисто-піщаним дном і товщею води до 2 м: на більшій глибині насіння не проростає. Рослина найкраще розвивається на мілководдях, що добре прогріваються, з рідкими заростями інших рослин. Дуже вимоглива вона й до "кислотності" води - рН 7,0-8,0, тобто вода нейтральна чи лужнувата. При вмістові у воді лише 12, хлориду натрію (кухонна сіль) і солей кальцію насіння водяного горіха не проростає.

Водяний горіх - однорічна рослина. Проростання його насіння починається появою назовні оболонки плоду зародкового корінчика. Незалежно від глибини занурення плоду в мулі корінчик спочатку росте вгору, а не вниз, як це властиво всім рослинам, і тільки з появою стебельця він згинається дугою і прикріплюється до ґрунту. Більша сім'ядоля випускає назовні плоду подібного за будовою до корінця довгого ниткоподібного тяжа, на якому тримається горіх, що виконує функцію якоря. При підйомі рівня води рослина може відриватися від грунту і вільно плавати. Потрапивши на мілководдя і досягнувши підхожої глибини, вона знову заякорюється і укоріняється. Довжина стебла залежить від глибини, але не буває довшою за 2 м. Листки, що розвиваються на стеблі під водою, за розсіченістю пластинок не тільки схожі на корені, а й частково всмоктують з води розчинені солі. На поверхні води рослина формує одну чи кілька, іноді понад 10 розеток. У пазухах розеткових листків на поверхні води розвиваються білі квітки, після запліднення яких їх зав'язі занурюються під воду, де й розвиваються плоди, заховані під листям. Восени вони опадають на дно водойм, прикріплюються до його поверхні ріжками. Тут вони перебувають доти, доки навколишні умови пробудять насіння до проростання. Це не обов'язково настає наступного року.

Як зазначає читач, наші вчені доказують, що водяний горіх дуже корисний продукт харчування, проте його не вживають риби, птахи та інші тварини і ми, люди.

Очевидно, щодо споживання водяного горіха необхідно розпочати з нас, людей. Нині його люди у нас не споживають, бо вони мають значний набір харчових продуктів: без водяного горіха можна обійтись. Проте, коли ще не було землеробства, а також у голодні роки ця рослина годувала людність, що мешкала по берегах водойм. На своєму досвіді можу засвідчити, що у повоєнні роки ми, діти ранньою весною споживали у сирому вигляді "спичаки" - молоді паростки рогозу, який часто невірно називають комиш, що теж росте у заболочених місцях. Нинішні покоління про це майже не знає; нам просто хотілось їсти, і ми шукали їжу і в болоті. У літературі зазначається, що у пониззі Волги ще на початку XX ст. дуже багато продавалось плодів водяного горіха, яких їли сирими або звареними у солоній воді з обрізаними ріжками чи печеними. Здебільшого його споживали як ласощі, особливо діти. Збирали водяні горіхи з човнів, їх урожайність з одного квадратного метра становила від 15 до 85 плодів, у середньому 50-55. Водяний горіх навіть намагались розводити, зокрема у Білорусі, Росії, Башкирії. Встановлено, що при густоті посадки 1 плід на 1 квадратний метр на 1 гектар посівної площі необхідно 10000 плодів, або біля 80 кг. Добре розвинені зарості водяного горіха дають до 2-4 тонн зеленої маси з гектара. Відомості щодо її використання не виявлені. Плоди - прекрасний корм для ондатри, річкового бобра, нутрії, гусей, качок. У дельті Волги ці плоди споживають дикі свині, викопуючи їх з мулу.

Автор листа пише, що під впливом водяного горіха пропадає ряска - важливий компонент живлення качок, яких уже майже немає, З приводу останньої фрази можна зазначити, що чисельність качок, як і іншого мисливського птаства, зараз лімітується людьми. Щодо ряски, вірніше рясок. Ці мініатюрні рослини зустрічаються скрізь у калюжах, мілких ставах, канавах та інших водоймах, які добре прогріваються, з прісною стоячою чи повільно текучою водою, що багата на органічні речовини. Присутність ряски у водоймі свідчить про наявність здебільшого органічних стічних вод.

Очевидно, чистоводдя, у якому розвивається водяний горіх не є місцем для інтенсивного розвитку рясок, хоча ряска мала і зазначається у окладі його під'ярусу наводного рослинного угруповання, а ряска триборозенчаста - підводного; правда, обидві вони розвиваються у невеликій кількості. Отже, качки могли б знайти, хоча й в обмеженій кількості, свій улюблений корм і в заростях водяного горіха, а доповнили б харчування тим же горіхом та іншими об'єктами. З іншого боку, вегетативна маса водяного горіха внаслідок процесу фотосинтетичної діяльності може насичувати воду киснем, що ряскам "не подобається". Рибники з приводу боротьби з ряскою зазначають, що будь-який спосіб боротьби з нею не буде ефективним, якщо не буде припинене доступання стічних вод або якщо не буде вільного доступу повітря у став. Отже, очевидно, водяний горіх насичує водну товщу киснем, тобто очищає її від органічних забруднень, чим обмежує розвиток рясок, але покращує умови життя іншої водної живності. Правда, після закінчення вегетаційного періоду вся його зелена маса може споживати кисень під час її гниття в осінньо-зимовий період, викликаючи зимові задухи риб та інших водних тварин.

Щодо латаття білого та глечиків жовтих необхідно зазначити, що вони часто зростають поряд у стоячих водах та у водах з повільною течією, проте глечики жовті можуть поселятись на глибших місцях і витримувати сильнішу течію, їх водний спосіб життя постійною пов'язаний з нестачею світла і кисню. Глечики жовті долають цю нестачу за рахунок підводних короткочерешкових листків, що розвиваються не тільки навесні, а й взимку і лише влітку змінюються плаваючими, у глибоких і текучих водах вони можуть з'являтись протягом року. У латаття білого ті листки, що знаходяться у воді, майже безчерешкові, починають і продовжують функціонувати при температурах 4-8 градусів за Цельсієм, тоді як листки, що знаходяться на поверхні води, припиняють свою діяльність при температурі нижче 8 градусів. Отже, при однакових умовах затінення листковими розетками водяного горіха першими відчують нестачу світла, а відповідно й загинуть зарості латаття білого. Дещо пізніше це трапиться й з глечиками жовтими. Можливо, загибелі лататтєвих сприяє й кисневий режим водної товщі у місцях зростання водного горіха. Щодо конкуренції водяного горіха з лататтєвими єдина думка відсутня. За одними даними, при наявності глибших місць водяний горіх освоює останні, звільняючи місце для лататтєвих, за іншими - він може пригнічувати лататтєвих, особливо на тих глибинах, де їх життєстійкість ослаблена. На глибинах понад 200-250 см він успішно конкурує з лататтєвими, якщо вони представлені одним з їх видів, і, навпаки, сам зникає в умовах, якщо одночасно поряд розвиваються глечики жовті та латаття біле.

Насамкінець, про заходи щодо знищення водяного горіха, на що наголошує читач, виступаючи на захист інших рослин і тварин, бо, за його спостереженнями, він заполонив усі затоки верхів'я Дніпра. Зазначу, що для боротьби з водною рослинністю застосовують механічні, хімічні та біологічні способи. Всі вони рекомендовані для ставових господарств, У природних водоймах вони можуть використовуватись з рядом обмежень. З механічних способів-боротьби найпоширенішим є скошування та вигрібання рослинності вручну. Його здійснюють або пересуваючись у воді, або з човна. Використовують також моторні жатки. Хімічні способи застосовують тоді, нили іншими способами бажаного результату не можна досягти. Проте такі речовини необхідно вносити у таких кількостях, які були б безпечними для риб чи інших тварин. У порівнянні з зазначеними методами найрентабільнішим методом знищення небажаної рослинності є біологічний метод: вселення рослиноїдних риб, зокрема амура білого. Щільність його посадки залежить від щільності рослинності у водоймі. При цьому необхідно мати на увазі, що маса з'їденої зелені однією рибиною протягом доби дорівнює її власній масі, а для приросту 1 кг живої маси їй треба з'їсти 30-70 кг рослинності. Для знищення заростей водяного горіха, маса яких на одному гектарі може досягати 2-4 тонн, протягом трьох літніх місяців необхідно вселити на один гектар 70-140 білих амурів трирічного віку з середньою масою 0,3 кг, або загальною масою 20-45 кг. Проте необхідно мати на увазі, що ця риба може зашкодити відтворенню тих риб, які відкладають ікру на рослинність, зокрема плітка, лящ, судак тощо: вона доїдатиме зелену масу не тільки водяного горіха. Отже, перед тим, як проводити заходи щодо обмеження чисельності водяного горіха необхідно провести детальне обстеження водойми.

Можливий ще й рибогосподарський варіант у проблемі з водяним горіхом. Відомо, що зарості водяних рослин для ряду риб, а особливо для молоді більшості з них є місцем їх нагулу: тут вони не тільки знаходять захисток, а й живляться тими організмами, що живуть як на рослинах, так і на дні. Наскільки привабливими для риб є зарості водяного горіха, не встановлено. Проте можна вважати, що вони таки ваблять риб. Така думка грунтується на тому, що такі цінні риби, як лящ, судак, білизна тощо зустрічаються в угрупованнях рослин з переважанням плітки. Остання ж переважає у зоні рдесника, особливо у центральних та прируслових ділянках водосховищ. Серед угруповання рослин підводного підярусу водяного горіха значне місце займають шість видів рдесників. Отже, е підстави вважати, що зарості цієї рослини з нагульно-вирощувальною базою рибного населення Дніпра і верхів'я Київського водосховища.

Нарешті, науково-державний аспект щодо виду водяний горіх: він занесений до Червоної книги України. А це означає, що його взято під охорону на державному рівні як рослину, яка знаходиться під загрозою зникнення, тобто перебуває на грані вимирання, і якщо не застосовувати до неї спеціальних заходів, вона зникне, її рідкісні для України реліктові угруповання (релікти - рослини, що збереглась з минулих часів історії планети) поширені у заплавних водоймах та затоках ряду річок. Вони зникають внаслідок осушення, надмірного обводнення, зміни хімічних показників водойм, засолення, а також збирання плодів. Щодо факторів, які викликають скорочення поширення угруповань водяного горіха, необхідно звернути увагу на такий, як надмірне зволоження, а також на відсутність в описі їх поширення такого типу водойм, як штучні водосховища, останні з яких є в описах інших угруповань водяних рослин. Очевидно, внаслідок заповнення водою територій, що стали водосховищами, принаймні Київського, горіх водяний зникав з своїх традиційних місць, що були заплавними водоймами та затоками річок через збільшення глибин у водосховищах якраз у зазначених місцях. Після закінчення періоду становлення Київського водосховища (а воно існує уже 50 років) для цієї рослини створились надзвичайно сприятливі умови: значні мілководні площі (зокрема, уздовж лівобережжя вершини водосховища), що добре прогріваються, незначні коливання рівня води, значна її прозорість у зв'язку з віддаленістю мілководь від фарватеру, внаслідок чого сонячне світло проникає у товщу води аж до дна тощо. Цим, очевидно, й зумовлений інтенсивний розвиток водяного горіха у вершині Київського водосховища та прилеглої до нього частини Дніпра. Здається, він створює якісь перешкоди для рибальства чи мисливства, бо прихильники як першого, так і другого мимохідь запитували мене про цю рослину, а згаданий лист, крім того, ілюстрований і відповідними фотознімками з коментарями. Картина, з одного боку, радісна: не складається враження, що вид зустрічається рідко чи дуже рідко, хоча такі оцінки його чисельності можна знайти з 1898 року ("Енциклопедія Брокгауза") до 1998 року ("Конспект флори"), з другого, - знайти законну "управу" на нього, якщо він перешкоджає вести якусь господарську діяльність. У будь-якому разі без Міністерства екології та природних ресурсів України у даному випадку не обійтись: необхідний державний правовий документ щодо можливості проведення робіт з обмеження чисельності водяного горіха плаваючого чи їх заборони. Без нього цю рослину не можна ні скарати, ні помилувати.

Анатолій Щербуха, кандидат біологічних наук

А. Щербуха



Украинская Баннерная Сеть