Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Промовка про вовка.

У замітці "Промовка про вовка" автор Іван Дмитрів поставив актуальні, цікаві й непрості у вирішенні питання. Проблеми взаємовідносин людини і вовка, збереження вовка як біологічного виду та сучасні наукові дані по екології, поведінці цього хижака, я думаю, не залишать байдужими нікого з читачів. З цього приводу у мене з'явилося бажання подискутувати, висловити свою точку зору, своє бачення цих проблем.

Особисто я не читав книгу Ю.Васідлова, С.Новак та Р.Міслаєка "Вовк у Карпатах", і хотілося б отримати інформацію про те, де можна придбати цю книгу. Судячи з інших науково-популярних книг польських авторів про вовка, це видання також має бути змістовним, цікавим і з якісною поліграфією.

Вовк — дуже мудрий звір. І неспроста він подарував нам собаку, котра — єдина з-поміж домашніх тварин — безмежно віддана і служить нам своїм інтелектом, розумом. Східні слов'яни завжди поблажливо ставились до цього хижака, вигадуючи різні нісенітниці. Як, наприклад, про те, що не можна забирати вовченят з лігва, бо самиця відомстить чи навіть сказиться. Сабанєєв у відомій монографії "Вовк" писав, що росіяни та українці, на відміну від мешканців Західної Європи та Прибалтики, мало переслідують цих хижаків, незважаючи на велику шкоду, котру терплять від хижаків. Він навіть підраховував "вовчий податок" з десятини обробленої землі по колишніх губерніях Росії. Стосовно Європи Сабанєєв говорив, що тут вовк стає рідкісним і роки його життя лічені... Наші поміщики оберігали вовчі виводки для організації взимку захоплюючих псових полювань на вовка. Крім того, в Україні в якійсь мірі збереглись і язичеські корені нашого захоплення цим видом. Ось у цьому, я гадаю, і треба шукати витоки мирного співіснування з вовком. Після того, як зникло поміщицьке псове полювання, з'явилась спеціальна високооплачувана когорта мисливців-вовчатників (псковичів, лукашів), котрі влаштовували для багатих людей рушничне полювання на вовка. Шкода, заподіяна свійській худобі, простому селянинові, не бралась до уваги. Мисливці полювали на вовка за премію та задля спортивного азарту. А нині винагорода за добування хижака мізерна. І не кожен мисливець буде тижнями ганяти по бездоріжжю, щоб здобути вовка. Тому реальних підстав, що вовк буде занесений в Червону Книгу України і розплодиться в Західній Європі, нема.

Але я особисто не згодний з деякими думками І.Дмитріва. Так, не можна погодитися з автором у тому, що "Карпати — єдиний реальний коридор, що з'єднує східну євразійську частину ареалу вовка із Західною Європою", і що "це остання єдина твердиня дикого життя цих хижаків в Україні". Ну, по-перше, з регіону Карпат не спостерігається інтенсивного розселення вовка на прилеглі території. Для цього досить ретельно проаналізувати багаторічні дані по чисельності прикарпатських та східностепових областей України. Незаперечним є факт розселення вовка зі сходу на захід. Великі і, на жаль, не оцінені заслуги в збереженні вовка як біологічного виду, мають Україна, Росія і Білорусь, і аж ніяк не Західна Європа, на великій території якої цей вид взагалі знищено.

В західних країнах яких-небудь реальних кроків по реінтродукції вовка в дику природу або охороні не робиться і, наскільки мені відомо, навіть не планується. Там цього хижака занесено до національних Червоних Книг, прийняті строгі закони та призначені великі штрафи за його знищення, та вовк все ж знаходиться на грані зникнення...

До речі, зараз в тій же Польщі проводяться цікаві дослідження по вивченню ступеня спорідненості між окремими популяціями цього виду на генетичному матеріалі. Тому, хто хоче отримати дані про те, кому ми маємо завдячувати тим, що з'явились вовки, — Карпатам чи центрально-чорноземному регіону Росії — необхідно відібрати пробу (частину шкіри чи м'язів), покласти її в спирт і переслати в Поліський заповідник. А я, в свою чергу, гарантую передати її в Польщу.

Тому мені не зовсім зрозумілий вислів автора: "Вовк — єдина нині дика тварина в Україні, якій держава оголосила війну". Вибачте, що це за війна, коли після її оголошення чисельність вовка почала стрімко зростати, і цей процес став, здається, взагалі неконтрольованим. Вид заселив майже всю Україну! І це при тому, що чисельність диких копитних скоротилась до катастрофічного стану. Порівняйте чисельність диких копитних в Україні і в Західній Європі. Скільки там можна було б утримувати вовків! Причина якраз в іншому — сьогодні українській державі зовсім нема ніякого діла до вовків. Всім фахівцям по вовку відоме непорушне правило динаміки чисельності цього виду, котре гласить, що під час економічної нестабільності, воєн, розрухи чисельність хижаків зростає. Так що, шановні панове українці, ріст чисельності вовка — це ще один показник занепаду нашої економіки.

Я згоден з автором стосовно того, що вовк — маловивчений вид чи не достатньо вивчений. Різниця в цьому невелика. Завдяки фінансовому забезпеченню польових робіт, організації практичних заходів охорони польськими теріологами досягнуті значні успіхи. Я заздрю, що в них є кошти і на реінтродукцію рисі, або, простіше кажучи, на штучний випуск їх в природу, і на мічення багатьох видів радіоошийниками, і на видання великої кількості науково-популярної літератури про природу.

Ви спитаєте: а що ж у нас, в рідній Україні? Спробую відповісти. Якщо чесно — то майже нічого. Ну, видали з допомогою польських колег книгу про вовка. Ну, при Українському теріологічному товаристві створили групу по великих хижих ссавцях "Help", а в Поліському заповіднику провели семінар та робочу зустріч по великих хижаках. Тут вже другий рік успішно розмножується рись. Розпочались роботи по візуальному та слідовому міченню вовків. У цьому році ведуться відеозйомки фільму про вовків і, якщо будуть знайдені кошти на монтаж, можливо, що його все-таки побачать українські телеглядачі. В Україні створена і громадська неурядова організація — екоклуб "Рись", котрий об'єднує всіх, кому не байдужі великі хижаки: ведмеді, рисі, вовки, видри. Розроблена нова методика проведення обліку цих видів, котра враховує досвід і особливості проведення таких робіт в Росії, Білорусі, Польщі, і наші реальні можливості. Нарешті розроблений національний план дій по вовку, про який, мабуть, більшість спеціалістів і мисливців ні сном, ні духом... Я теж був одним із авторів цього документу і вважаю незаперечною заслугою, що в ньому нема однозначних закликів — знищувати вовка чи, навпаки, осудити безжалісних мисливців. В плані дій акцентується увага на конфліктності ситуації у стосунках "людина — вовк", на необхідності диференційованого підходу до цього виду в різних регіонах та необхідності розробок регіональних менеджмент планів для регіону Карпат, Полісся, степу.

Куди все-таки в Україні витрачаються кошти, котрі перераховуються платниками податків, і в тому числі мисливцями? Я думаю, цікаво було б почути на сторінках газети компетентну відповідь чиновника.

На закінчення я хотів би побажати, щоб більше друкувалося цікавих книжок та видавалося газет, журналів про нашу природу.

Директор Поліського природного заповідника,

С. ЖИЛА



Украинская Баннерная Сеть