Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Полюваня на мисливців

Усякого доводилося спостерігати полюючи під водою. Але одними із найцікавіших були зустрічі з хижаками, які відсліковували та нападали на свої жертви.

У мене були два випадки, коли довелося спостерігати за полюванням щуки на щуку. Так сталося, що обидва закінчилися фатально для всіх хижачок. Розкажу один із них.

Одного разу в прибережних підводних заростях я побачив, як дві щуки стоять дещо незвично – одна навпроти одної. Перша була вагою приблизно на 1 кілограм, друга десь на 0,5. Я вирішив не поспішати, дочекавшись фіналу цього дійства. Невдовзі, більш ваговий екземпляр зробив різкий випад уперед і тіло більш меншого родича наполовину опинилося в ротовій порожнині атакуючого. Тільки інша половина тіла з хвостом виглядала з пащі… Ну, і як ти тепер його проковтнеш? Моє питання так і зависло у воді, але через пару хвилини нападник почав робити химерні рухи, чимось схожі на припадкові конвульсії. Ще через деякий час я побачив, як обидві щуки почали осідати на дно. Я подумав: «Це ж треба? Вам що, не вистачає їжі у вигляді плотви, в’язів та ін. Що примушує полювати один на одного?». Я зробив занурення і підібрав обох хижачок із дна. Ну, чим не гарний день, – дві риби без жодного пострілу! Вже на березі я витягнув тіло меншої щуки з пащі. Цілком імовірно, що здобич стала перешкодою у належному функціонуванні зябер, оскільки повністю заповнила ротову порожнину.

Сула давно славиться значною кількістю щуки, яка, як відомо, є достойним суперником для мисливця. Це було три роки потому. Заглибившись, під кроною дерева я помітив щуку, вагою під 2,5 кг. Але її поведінка була дещо дивною. Я вирішив не поспішати. Через 2-3 хвилини риба почала робити невеличкі рухи вперед-назад, причому її тіло знаходилося ідеально паралельно до дна. Іноді навіть було незрозуміло, як вона може давати задній хід (імовірно це відбувалося завдяки плавникам під головою, які можуть працювати в різних напрямках). Я припустив, що це – розгін. І дійсно, тільки-но навпроти щуки з'явилася зграя в'язів, як вона миттєво зробила блискавичний рух вперед і, схопивши одного з ватаги, почала вертляво, мотаючи головою в різні боки, «знущатися» над своєю здобиччю. Скільки ж жорстокості було в цих рухах… Тепер настала моя черга, не дарма ж я так довго спостерігав за твоїм полюванням. Наблизившись і констатувавши той факт, що щука повністю втратила сприйняття оточення, і нічим, окрім своєї жертви не переймається, я зробив постріл. Коли гарпун влучив в тіло риби, в’язь випав з рота щуки і почав повільно опускатися на дно, ймовірно, щука пошкодила його повітряний міхур. Лівою рукою я підхопив його і поклав до торби – не пропадати ж добру (ще й екземпляр непоганий – десь на 0,5 кг).

У середині літа я практикую полювання на щук під час їхнього жирування – десь о 9 ранку та 16 вечора. Надзвичайно захопливе заняття, скажу я вам. Перебуваючи під водою, на середній глибині або поблизу дна, часто можна спостерігати, як щука «ганяє» малька, а той, бідолаха, аж вискакує з води. Звісно, багато хто з людей спостерігав за цим дійством з берега, але з під води все виглядає зовсім інакше. Це дуже важко описати словами, але я спробую…

Хижачка стає на засідку там, де вона намагається якомога вдаліше розраховувати на здобич. Плотва, підлящики та в’язі в цей час постійно знаходяться у напруженому стані – звідки їм чекати небезпеку? Щука ж чинить найшвидшим та найпростішим методом – гострим випадом. Але, якщо перший випад закінчується безрезультатно, тоді починається «гра в догонялки». Хижачка, як під копірку повторює маршрут своєї здобичі, а остання намагається постійно робити «нелогічні» рухи: кидки вліво-вправо, повітряні перельоти над поверхнею води. Іноді погоня може тривати більше 5 хвилин. При цьому, у 70% випадків, які мені доводилося спостерігати, щука ловила свою жертву, і тільки в 30% об’єкт полювання мав можливість легко відкараскатися здертою лускою. Ніколи не забуду той випадок, коли щука так захопилася полюванням, що моя поява викликала в неї зацікавленість. Буквально за півметра від берега, на чистій акваторії вона на великій швидкості виплила мені назустріч, різко загальмувала, і повністю зупинилася навпроти мене. Ми стояли впритул і дивилися один одному в очі. Ох, яка ж ти нахабна! Втратити такий шанс – ні в якому разі! Стріляти довелося під гострим кутом, і гарпун влучив щуці вздовж всього тіла.

Манера полювання судака надзвичайно різниться в залежності від місця. Так, якщо він знаходиться по центру русла, під водоростями і притулився до дна, то він робить лише короткі випади. У разі невдалої атаки він одразу повертається на своє місце і чекає на наступну жертву. У цій ситуації судаку удача рідко усміхається. Зовсім інша справа, коли він перебуває в прибережній зоні. Маскуючись біля основу заростів, він начебто проявляє повну апатію до всього, що відбувається навколо, але тільки-но на близькій відстані з'являється об’єкт полювання, його спокій перетворюється на такий енергетичний запал, що шансів врятуватися у здобичі практично не має.

Одного разу я спостерігав за цим дійством. Швидкий випад судака закінчився невдачею, що було досить дивним, адже ситуація була дуже вдалою. «Пришвартувавшись» біля дна, судак знову впав в меланхолічний стан. Оскільки найближчим часом більше нічого цікавого не передбачалося я вирішив більше не чекати. Гарпун влучив судаку в спину, пройшов крізь тіло і застряг в річковому ґрунті.

Вже згодом, зустрічаючи невеличких рибок, що зазнали ушкоджень від нападу хижаків, я міг визначити, хто полював на них. Якщо щука вагою від 2 до 3 кг, то з тіла була здерта лише луска, а якщо судак, то на риб‘ячому тілі дуже добре було видно рубці, від його гострих зубів.

Одного разу, крокуючи по берегу я почув незвичні скиди риби, які відбувалися в прибережній території по внутрішній дузі ями. Складалося таке враження, нібито хтось плоским предметом молотить по поверхні води. Цікаво, хто це там бешкетує? Наступного дня, дочекавшись полудня, я зробив занурення в тій акваторії. На превеликий жаль, у тому місці було дуже багато відкритого підводного простору і водорості лише де-інде утворювали кущові скупчення. При такій видимості підійти до риби дуже важко. Раптом до мене долинув звук, схожий на той, що я чув учора з берега. Я зупинився, а потім, тихим ходом почав просування вперед… Скоро «хлопки» стали ще гучнішими. Я знову зупинився, чекаю. Ось знову сплеск, ще сильніший. Та що ж, це таке?! Вже, напевно, десь поруч… Несподівано, збоку від мене, на відстані 5 м, через водорості я побачив, як рибина з крупною темно-жовтою лускою б‘є хвостом по поверхні води, використовуючи для удару все тіло. Тут мені все стало зрозуміло – таким чином сазан глушить малька. І справді, далі вдалося розгледіти, як невеличкі рибки повільно прямують за течією черевом догори, а сазан активно збирає їх. Ех, оце екземпляр! Такого б загарпунити. Я почав обережно підходити до того місця. Але марно, сазан помітив мене і миттєво, боком змістився в глибину ями. Пливу знову до нього. Та риба, зробивши різкий рух, розтанула у річковому просторі. Ну, що поробиш? Відкрита вода… Окрім цього, з розповідей досвідченних людей я знав, що загарпунити сазана дуже непросто. Тут потрібно, щоб дуже поталанило.

На Сулі та Удаї мені жодного разу не вдавалося загарпунити окуня більше 600 г. Можливо, що крупніших екземплярів цієї риби взагалі дуже мало. Хоча, я й чув розповіді, коли нашим підводним мисливцям вдавалося вполювати особини під 1 кг.

Окунь, в принципі, допитлива риба. Він часто підходить на близьку відстань, але зрозумівши, що нічого «привабливого» тут немає, миттєво зникає з поля зору. Отже, цей випадок трапився в серпні 2002 року. Прямуючи попід берегом я почув якийсь приглушений шум… Не пройшло й хвилини, як я побачив напроти себе величезне скупчення окунів, які йшли прямо мені назустріч. Ця ватага гнала поперед себе значну кількість білої риби. Глянувши в бік центра русла, я побачив ще одну окуневу зграю, яка прямувала на 2-3 метри попереду «загону», а вгорі вода аж бурлила від окунів, які йшли біля самої поверхні води. Ну, що ж? Дуже грамотно. Флангова зграя не дозволяє здобичі вийти до центра русла. Прикриття з поверхні води теж блокує будь-яку втечу. У результаті основний «штовхач» ззаду має всі шанси для вдалого полювання. Хлопці, я знімаю перед вами капелюха! Організаційні заходи та їх виконання були тут на найвищому рівні. Одним словом, Майстри! Але й я не став втрачати таку нагоду. Адже тут не те що влучити, а промахнутися було важко. Коли почалося проходження зграї повз мене, я зробив постріл в масу риби і влучив в окуня, який потім, при зважуванні, потягнув на 0,5 кг. Менше ніж за хвилину все минуло, і ця величезна облава, продовжила свій рух за течією.

Цей епізод трапився в липні 1999 року коли я тільки но почав займатися підводним полюванням. Можливо він є лише дотичним до порушеною в цій статті теми, але, тим не менше, цікавим. Тоді мені випала нагода навідатися в напівдикі місця, туди, де плавні в поєднанні з заростями на березі настільки щільно примикають до русла Сули, що була тільки одна невеличка територія 15-20 м в довжину, де можна зручно вийти на берег. Саме там я починав уперше знайомитися з підводним царством. Від того берега, за 150-200 м проти течії, є значне ухилення в бік прибережної території, де поворот русла настільки крутий, що утворилося плесо близько 100 метрів у діаметрі.

Отже, одного дня я подолав на човні необхідну відстань до того плеса і почав свою підводну подорож. Ні досвіду, ні достатніх знань у мене тоді ще не було, що підтвердив виліт з-під берега золотистого карася на 1,2-1,3 кг, якого я вже втретє зустрічав на тому самому місці, але проводив його лише очима, не встигаючи навіть направити на нього рушницю. Пропливши ще 20 м, я побачив, як на дні, біля самої основи латаття, лежить велика рибина з крупною сріблястою лускою. Я підійшов до неї на відстань не більше метра, але жодних хвилювань з її боку не помітив. Форма тіла риби мала якісь незвичні контури й здавалась якоюсь кострубатою. Але я всеодно вистрілив. Влучно. Підвівши рибу до себе й ставши ногами на дно, я підняв свою здобич над водою. Від риби одразу повіяло неприємним душком. Придивившись я все зрозумів. На спині у неї був вигризений шматок м'яса, сегментної форми, близько 15 см по хорді впритул до хребта. Одразу виникло питання – хижак якої ж величини зміг напасти і нанести таку рану цій рибі? Але ж, хто ти такий? Я почав перебирати в голові назви всіх мені відомих особин сімейства коропових. Так це ж… білий амур! Забігаючи наперед скажу, що це була моя перша й остання зустріч з цим представником підводного світу. Звичайно, рибу було дуже шкода. Мало того, що вона потерпіла від хижацького нападу, а тут ще й я добавив болісних відчуттів. Як не було прикро, іншого виходу не було – довелося ударом по голові заспокоїти рибу.

У подальшому, з розповідей досвідчених мисливців, я почув про один випадок, коли мій колега по захопленню загарпунив білого амура вагою під 12 кг, і довго не міг вийти на берег – прилегла прибережна смуга не дозволяла. І тут він припустився помилки, – взяв гарпун обома руками так, що риба була між ними… Рвонувши з усієї сили, білий амур розірвав своє тіло і зник під водою, де, скоріш за все, і знайшов останній свій притулок. До речі, ця риба за силою і міццю дуже схожа на пеленгаса, з яким вони навіть за формою тіла схожі.

Р. Сахно



Украинская Баннерная Сеть