Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Червона книга України: щодо риб - лише памятник

До планової організації охорони живої природи в Україні повинно було спонукати прийняття її Верховною Радою 23 жовтня 1992 року "Положення про Червону книгу України", згідно з якою "для організації наукових досліджень, розробки заходів щодо охорони рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, контролю за їх виконанням, координації діяльності державних органів та громадських організацій створюється Національна комісія з питань Червоної книги України". Вже до цього часу Міжнародна наукова громадськість розробила порядок і загальні принципи охорони і захисту видів, що занесені до Червоних книг. Якщо взяти за приклад таку групу, як міноги та риби, що занесені до Червоної книги України і представлені у її поліграфічному виданні 1994 року, то організація збереження і охорони її представників мало бути таким. При його висвітленні наводяться деякі відомості щодо стану популяцій видів зазначеної групи тварин, що стались принаймні впродовж останнього десятиріччя – терміну, по закінченні якого, згідно з "Положенням про Червону книгу України", мало з'явитись чергове офіційне видання зазначеного державного документу.

На момент підготовки видання "Червона книга України. Тваринний світ" (1934) з риб українських водойм у Червону книгу Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП) занесений лише один вид - осетер атлантичний, представник родини осетруватих. Згідно з міжнародною практикою, види Червоної книги МСОП, заслуговують на першочергові заходи щодо відтворення серед всіх риб, що представлені у національній Червоній книзі. Отже, необхідно було звернути особливу увагу на порятунок осетра атлантичного, який зникає у світовому масштабі.

У складі тієї ж родини осетруватих е лише єдиний представник роду білуга, його однойменний вид – білуга. Її зникнення є непоправною втратою для роду і родини. Крім того, вона належить до високоцінних у харчовому відношенні риб, тобто за відтворення її чисельності необхідно братись негайно. Інші представники родини осетруватих - виз (шип) та чечуга (стерлядь) - представники одного роду - осетер. З них виз віднесений до категорії зникаючі види, чечуга - до категорії вразливі види. Отже, перевагу у реалізації заходів щодо охорони популяцій цих двох видів має виз перед чечугою. Взагалі, всі осетруваті, як високоцінні у харчовому відношенні та давні за походженням види риб, повинні мати пріоритет у порівнянні з іншими видами променеперих риб. Враховуючи загальну напруженість стану осетруватих Азово-Чорноморського басейну, давно необхідно було створити колекційні господарства для збереження генофонду цих найцінніших риб, де б утримувалось і відтворювалось їх маточне поголів'я. Очевидно, наявність одного такого господарства - Дніпровського виробничо-експериментального осетрового заводу недостатньо, їх необхідно мати на Азовському морі і в пониззі Дунаю. Отже, відтворення осетруватих мало відбуватись у такому порядку: осетер атлантичний, білуга, виз, чечуга.

Серед променеперих риб України у Червоній книзі є види, що представляють єдиний вид і родину. Зокрема, серед лососеподібних до таких належить умбра - єдиний представник родини умбруватих і роду умбра. З родини лососюватих повністю можуть зникнути рід таймень, якщо не вдасться врятувати тайменя дунайського (лососю дунайського) - ендеміка (поширення обмежене певною місцевістю, річками Карпат) і релікта (існує з минулих геологічних епох).

Така ж перспектива й щодо роду харіус, якщо зникне його єдиний вид в Україні - харіус європейський, ареал якого знаходиться в Карпатах. Може зникнути і рід лосось, якщо зникне лосось чорноморський - єдиний вид з цієї родини, якому властивий прохідний спосіб життя: нагулюється у Чорному морі, рідше - в Азовському, нереститься в річках, що впадають у ці моря.

З лососеподібних риб до категорії зникаючі види віднесені таймень дунайський та лосось чорноморський, до категорії вразливі - харіус європейський та умбра. Отже, таймень дунайський та лосось чорноморський мають пріоритет у порівнянні з харіусом європейським, а тим більше - з умброю. Зазначений порядок у проведенні охоронних заходів з цими ж видами зберігається й при врахуванні їх господарської цінності. Між іншим, одержані позитивні результати при виконанні робіт по збереженню умбри спеціалістами Республіки Молдова (Лобченко та ін., 2003).

Серед родини коропуватих до категорії зникаючі види належать вирезуб та рибець малий, до категорії вразливі - ялець Данилевського, ялець андруга закарпатський та марена дніпровська, до категорії рідкісні - пічкур дунайський довговусий та марена кримська, до категорії невизначені види - селява (шемая) дунайська. Вони - здебільшого представники багатовидових родів. Отже, зважаючи на категорійність та особливо на господарську цінність риб цієї групи, заходи зі збереження серед них необхідно було б втілювати у такій послідовності: вирезуб, марена дніпровська, марена кримська, селява дунайська. Їх зберегти можна відтворенням в умовах рибницьких господарств. Для решти видів створити установи природно-заповідного фонду (ПЗФ). З них рибець малий в Україні, очевидно, зник; проте у роді рибець в Україні він - один з двох підвидів.

Відносно багатою на "червонокнижників" є й родина окунюватих. При визначенні порядку втілення заходів щодо охорони цих риб пріоритет необхідно віддати судаку морському (категорія зникаючі види), якого слід розводити у рибницьких господарствах. Щодо інших видів, то спершу варто звернути увагу на йоржа смугастого (категорія зникаючі види), у наступну - на чопа великого та чопа малого - обидва віднесені до категорії (рідкісні види). Найприйнятнішим заходом охорони цих риб є організація об'єктів ПЗФ: для них рідкісність, очевидно, є звичайним явищем.

З решти 10 видів риб, представлених у "Червоній книзі України" (1994), тільки морський коник віднесений до категорії вразливі види, губань зелений та арноглось - до категорії рідкісні види; шість видів, зокрема, лаврак губастий, горбань світлий, зубарик звичайний, піскарка бура, піскарка сіра, бичок рижик, бичок золотистий, морський півень та морський чорт віднесені до категорії невизначені види. Отже, заходи щодо охорони цих риб необхідно втілювати у такій послідовності, як зазначено вище. Щоправда, остання група з шести видів представлена рибами, які здебільшого є вихідцями з Середземного моря; у зв'язку з цим їх охорона повинна здійснюватись в об'єктах ПЗФ. Це ж стосується й рідкісних риб - губаня зеленого та арноглосі. Крім того, про появу в уловах цих риб повинні знати всі рибалки Чорного й Азовського морів і при потраплянні їх до рибальських снастей здійснювати принцип "впіймав - відпусти". Можлива втрата морського коника свідчила б про зникнення роду. Є відомості, що у ряді місць його чисельність зростає; можливо, йому властиві періодичні коливання чисельності.

До категорії рідкісні види занесені також представники класу міноги, мінога угорська (мешканець карпатських річок) й мінога українська (мешканець рівнинних річок). Вони за екологією близькі до риб, чому й розглядаються одночасно з ними. Міног можна зберегти тільки в природних умовах; для цього необхідно виявити ці місця й організувати на них акваторії ПЗФ з метою консервації умов, до яких пристосувались ці види.

З метою організації збереження та охорони риб, що занесені до Червоної книги України, Національною комісією з питань Червоної книги України повинні були розроблені відповідні плани щодо включення їх до зазначеного державного документу. Але цього не сталось, хоч основні рекомендації щодо збереження та охорони риб були опубліковані майже на десять років раніше (Щербуха, 1981), ніж у Червоній книзі України з'явились перші риби; це сталось лише у 1998 році. Навіть розроблена програма відтворення лосося дунайського на базі ставового господарства, що потрапило до території Карпатського біосферного заповідника, не одержала у Мінприроди відповідної фінансової підтримки (Щербуха, 1998). Очевидно, через недостатнє фінансування помітного розвитку не одержала й робота Іституту гідробіології НАН України з відтворення марени дніпровської та селяви дунайської. Це можна пояснити тільки інертністю відповідних державних структур. Мабуть, у зв'язку з цим з'явилась окрема урядова постанова "Про Національну комісію з питань Червоної книги України", що прийнята 8 вересня 2004 року, в одному з пунктів якої зазначається, що "комісія розробляє заходи щодо збереження та охорони об'єктів Червоної книги України та здійснює контроль за їх проведенням" (Жива Україна, 2004, N 2).

Отже, минуло 15 років з того часу, як риби потрапили до Червоної книги України, але хоча б про один вид можна було б зазначити, що він з неї виключається на підставі того, що прийняті заходи сприяли досягненню ним такої чисельності, яка забезпечує сталий розвиток популяції. Про це свідчать, як не прикро, й відомості другої національної доповіді 2003 року "Збереження біорізноманіття України".

У зв’язку з викладеним, постає питання щодо доцільності існування Червоної книги України. Складається враження, що цінність її зростає зі збільшенням кількості видів, що занесені до неї. І автори намагаються "втиснути" в цей документ деякі види за принципом "масло каші не завадить" та й авторитетність авторів зросте. Часто ж основа нарисів щодо таких риб, в тому числі й відомості про їх сучасні поширення та чисельність, запозичені з "визначників" чи "фаун", а не одержані рік-два тому (кошти для цього не виділялись). Та й рекомендації щодо заборони вилову "як мінімум" на 5, 5-7, 8 чи 10 років навряд чи можна вважати науково обгрунтованими: всі "червонокнижні" види забороняється ловити за будь-якими правилами рибальства. Причому, спершу більшість цих риб заборонялось ловити згідно з правилами рибальства, згодом їх включали до "червонокнижних" видів. Отже, цей захід практично не спрацьовує. Він є ефективним тільки за багаторічного жорсткого режиму в обмеженій акваторії; наприклад, в охоронних зонах мостів (Корнійчук, 1936) тощо. Роль ПЗФ у цьому потребує окремого розгляду.

Отже, видання "Червона книга України. Тваринний світ" 1994 року не стало для Мінприроди підставою для розробки програм відтворення риб, які перебувають на грані зникнення; не стало воно й підставою для фінансування досліджень з метою одержання найновіших відомостей щодо поширення і чисельності риб, що уже включені у Червону книгу України, й тих, які за об'єктивними даними є кандидатами для включення у зазначений документ. Чи не тому з 34 "червонокнижних" видів риб 10 об'єднані в категорію "невизначені види"?

У зв'язку з необхідністю відтворення ряду риб у рибницьких господарствах необхідно зазначити, що, у порівнянні з іншими тваринами, риб можна вважати "привілейованою" групою: в Україні існує департамент рибного господарства, у підпорядкуванні якого є відповідна відтворювальна база. Щось залишилось й від Головного управління охорони, відтворення водних живих ресурсів і регулювання рибальства, яке, згідно з постановою Кабміну від 1 серпня 1892 р. N 444, мало бути передане до Мінприроди, але цього не сталось. Серед "червонокнижних" риб є ряд таких, у наявності яких у наших водоймах зацікавлені рибалки різних "профілів". Чому б не залучити частини бази деяких рибницьких господарств для відтворення "червонокнижних" риб? Це було б і по-господарськи, і по-державному. Але для цього потрібно проявити організаторську ініціативу державних відомств. І як не згадати українського іхтіолога-рибовода І. Н. Фалєєва, який писав, що всі його зусилля, спрямовані на охорону риб, не мали успіху: хорошу рибу хотіли ловити всі, а охороняти її не хотів ніхто.

Отже "Червона книга України. Тваринний світ" (1994) упродовж десятиріччя не стала базою щодо організації збереження й охорони риб України, яким загрожує зникнення. Вона виявилась надто дорогим виданням подарункового типу, стала пам'ятником риб. А чому б не випустити це офіційне видання скромнішим, а зекономлені кошти направити на видання плакатів про "червонокнижні" риби? Пересічні громадяни майже не знають цих риб, а в рибальських виданнях трапляються відомості про місця їх перебування і вудіння.

А. Щербуха



Украинская Баннерная Сеть