Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Піраньї в басейні Дніпра

У кінці травня цього року у багатьох засобах масової інформації промайнула інформація про появу в одній з водойм Дніпропетровщини піраньї виду, який потрапив сюди з далекої від нас водойми, що знаходиться на південному континент Америки. Ця інформація налякала багатьох і не тільки тих, хто мешкає поблизу цієї водойми.

Які ж вони, ці амазонські риби, піраньї чи пирайї?

Крім назви піранья, у неї є й інші: людоїд, риба-людоїд, риба-пилка, риба-диявол, кровожадний хижак, тигр, водяна гієна тощо. Одні автори її найпоширенішу назву виводять від слів індіанського племені тупі: піра - риба, ранья - зуб, інші - з португальської мови, у якій слово пірайя чи піранья ніби то означає "пірат".

Піранья риба з ряду коропоподібних, у якому є особливий підряд - хараксовидні, або харациновидні. Від інших коропоподібних вони відрізняються наявністю так званого жирового плазця, у якому відсутні кісткові промені. Він розміщується на спині біля початку хвостового плавця, що характерний для лососевих (зокрема, для наших - форелі струмкової, харіуса європейського). У харациновидних на щелепах розміщені ряди сильних і гострих зубів, проте відсутній зубний жувальний апарат на глоткових кістках, який властивий для риб підряду короповидних, зокрема й родини коропових (коропа, плітки, ляща, вґязя тощо). Піраньї належать до родини піранійових. Вони характеризуються високим, майже округлим тілом, короткою і тупою головою. Це переважно зграйні риби. Деякі з них здатні нападати на крокодилів та значних за розмірами тіла ссавців і навіть на людину. Поширені легенди про їх кровожадність: вони здатні зідрати і з'їсти з тварини чи людини все м'ясо за кілька хвилин, залишивши від них голий скелет. Дійсно, деякі види, але не більше 4 з 12-16-ти відомих, вважаються небезпечними для людей. Інші можуть лише боляче кусатись. Серед них найнебезпечніші та найвідоміші е піранья звичайна, або червона, яка досягає довжини тіла до ЗО см, а також охіднобразильська велика піранья, довжина тіла якої досягай до 80 см. Але й вони не завжди і не скрізь е загрозою для людини. Інші з них невеликі за розміром, значна їх кількість належить навіть до рослиноїдних.

Піраньї поширені в основному у прісних водах Південної Америки, зокрема в Амазонії, переважно на території Бразилії. На них можна натрапити не лише в басейні однієї з найкрупніших річок світу, а й у річках з повільною течією та озерах, що губляться серед тропічних джунглів. У зв'язку з цим більшість водойм перебувають у напівтемряві. Зазначеними умовами життя зумовлене яскраве забарвлення піраній, що дозволяє їм швидше збиратись у зграї 'після нападу хижаків.

Одним з сигналів для нападу піраньям е наявність запаху крові у воді. Одночасно їх приваблюють оплески, рухи у воді. Напад здійснює не поодинока риба, а зграя. Кожна з них гострими, мов бритва, зубами зі злістю різка стискує щелепи і не залишає жертву доти, доки не відірве шматок м'яса. Якщо він не піддається, риба крутиться, смикає масивною головою і у такий спосіб досягає своєї мети. Цьому сприяє й те, що зуби мають форму піраміди, а гострі вістря зубів нижньої і верхньої щелеп точно співпадають між собою. Вони на нижній щелепі значно більші, ніж на верхній.

У звичайних умовах піраньї навіть лякливі. Вони особливо агресивні під час посух, коли залишаються без поживи внаслідок ізоляції у відокремлених водоймах. Допускається, що можливо ними виділяються у воду якісь речовини, що їх збуджують, як це спостерігається в акваріумах, де тривалий час не мінялась вода: вони нападали одна на одну.

Природним ворогом піраньї вважається бразильський крокодил жакаре. Хтось підрахував, що доросла тварина з'їдає за день близько 70 кг цих риб. Але зграя піраній може напасти на крокодила. Тому в Бразилії говорять, що у річках, де багато піраній, крокодили плавають на спині, підставляючи їм не м^яке черево, а заковану у "броню" спину.

Мадрівники зазначають, що деякі індіанські племена, які живуть через часті повені переважно на воді, опускають померлих одноплемінців у воду затоки, де від них через кілька годин піраньї залишають лише скелет. Його забороняють у землю згодом, коли спаде вода.

Широко тиражуються повідомлення про те, що піраньї нападають на людей і тварин, коли ті переходять річку. Але ніхто не назве конкретну людину, яку з^їли ці риби. Правда, в тій же Бразилії можна почути й таке. Якщо місцевим селянам необхідно перегнати через річку стадо корів, то вони забивають немічну тварину і кидають її у воду, де живуть піраньї. Ті кидаються на жертву, і через кілька хвилин від неї залишається скелет, Коров^ячу тушу масою у килька сот кілограмів зграя піраній здатна очистити до скелету за 4-5 хвилин. Цього часу достатньо, щоб перегнати стадо. А взагалі навіть діти індіанців спокійно купаються там, де багато піраній, ловлять у таких місцях рибу; Та й саму піранью виловлюють не лише аборигени.

Отже, і люди, і тварини пристосувались до співжиття з таким хижаком, як піранья. І якщо у кіно показують скелет, витягнутий з води, де утримуються піраньї, то знайте, що його витягають з басейну, де утримувалась зграя дорослих піраній, яких тривалий час не годували.

Дехто утримує піранью звичайну в акваріумі і одержує від цього насолоду. Вони зовні привабливі за забарвленням: тіло біляво-матсве з золотистими блистківками, зрідка розкиданими чорнявими плямами; нижня щелепа, груди, черево і підхвостовий плавець яскраво-червонясті; райдужна оболонка очей теж червоняста, 3 досяганням статевої зрілості у самиці заокруглюється черевце, тіло набирає фіалкового полиску; забарвлення тіла самців темнішає, воно набирає синьо-чорнявого полиску, У збудженому стані забарвлення теж стає синьо-чорнявим.

До нересту піранью спонукає наявність достатнього простору, температура води 24-28 градусів за Цельоіем, а також наявність корму у вигляді живих риб. Для відкладання ікри самець готує в грунті нерестові ямки, у які самка відкладає 300-400 ікринок діаметром 1,5 мм. Нерестовище охороняє самець. Приблизно через півтори доби викльовуються личинки, які тримаються деякий час біля країв ямки. Через тиждень вони починають плавати, самостійно добувати корм. Досягнувши довжини 1,5-2 см, молоді риби більшого розміру можуть нападати на менших, чому сприяє зосередження їх на малій площі та за відсутности достатньої кількості корму,

У кінці 70-тих років XX ст, журнал "Рнбоводство й риболовство" повідомляв про операцію, спрямовану на масове знищення піраній, які розмножились в Амазонці так, що завдають значних втрат її фауні. Вони не тільки поїдають її живність, а й створюють серйозну небезпеку для людей. Вони атакують скот, який приходить до річок на водопій.

Вперше широке знищення цих хижаків у бразильських річках проводилось ще у 1911 році, коли тут планувалось штучне риборозведення у басейни Амазонки, Для цього використовували динаміт, перекривали річища невеликих приток та проток, що сполучають стариці та озера з річками, спеціальними сітками, вселяли інших хижаків, які споживали б піраній, але ці заходи виявились не ефективними. Не допомогло також снотворне з коренів ліан, що застосовували місцеві індійці, з наступним знщенням цих риб будь-якими доступними засобами: стрільбою з рушниць, луків, виловлюванням неводами тощо. Після цього був запропонований препарат, який паралізував тільки піраній, але не діяв на інших риб, до того ж риба залишалась придатною для споживання. Автор цього огляду В, Рощаховський зазначає, що розпочата робота продовжується ще з більшим розмахом, проте спеціалисти вважали, що повністю позбавити басейн Амазонки від піраній можна до кінця століття, тобто XX, І, мабуть, бразильцям вдалось досягти бажаного результату.

Ось враження московського журналіста Ю. Безпалька від вудіння піраньї й не тільки про нього. Вважається, що ця люта риба має притуплений інстинкт самозбереження, і її ловіння не дуже складне. Справжнє рибальство журналіст здійснив на другій за значенням річці Бразилії - Сан-Франціско, де побудована ГЕС, Спонукав до нього президент компанії, якій належала ГЕС, -заядлий рибалка. Причому, не з човна чи катера, а прямо з греблі заввишки метрів п*ятдесят. Донки з гачком-трійником і жабою на ньому закидали у води, які вирували після турбін, Стрімка течія швидко відносила волосінь, після чого її підмотували за допомогою спінінгової котушки.

Хоча бразильці й говорили, що під греблею стоять зграї піраньї, які підстерігали оглушену чи розірвану в турбінах рибу, проте напруження волосіні відчулось лише через годину, а потім вдалині вискочувало щось, що нагадувало мідний п^ятак, який виблискував під променями сонця. Через кілька хвилин піранья билась на парапеті. Бразилець підскочив до неї і вправно витягнув плоскогубцями з її з пащі гачок, І тут же він пояснив, що по-іншому не можна, можна втратити пальці. Піранья роззявляла пащу, показуючи дрібні і гострі зуби, її тьмяні очі, здавалось, злісно дивились на рибалок. Це був прекрасний екземпляр -приблизно кілограмів на три. Автор пригадує, як одйа з піраній з безсилої злості стала гризти підошву гумового чобота бразильського рибалки, що був серед рибалок.

Наступного дня у житловому комплексі посольства у Бразилії на кухнях смажилась піранья. За кілька днів до цього дружина журналіста викинула у сміттєпровід цю рибу, яку подарував родині місцевий рибалка-любитель. Вона заявила, що у неї відсутнє бажання їсти рибу, яка споживає людське мґясо. Проте вдруге подаровану піранью вона таки засмажила у духовці. Риба справді виявилась смачною, тільки у ній велика кількість дуже дрібних міжмязевих кісточок.

За словами журналіста, піранью можна привезти й в Москву. Проте лише у вигляді сувеніру: у багатьох магазинах Бразилії стоять на дерев'яних підставках її чучела, Вона стала однією з "візитних карточок" цієї екзотичної країни.

В Україні піранья з настанням осінніх холодів припинить своє існування. Тут не зайве нагадати, що Законом України "Про тваринний світ" за самовільне переселення та акліматизацію тварин передбачається навіть кримінальна відповідальність. Про негативні наслідки подібної "діяльності" свідчить те, що у наші водойми потрапили такі риби, як чабачок амурський, головешка Глена, які ввійшли до складу рибного населення наших водойм, але, крім шкоди нашим місцевим рибам, вони не принесли, а у рибницьких господарствах є їх смітними рибами, як на наших городах чи полях злісні бур‘яни. Але це вже інша тема.

А. Щербуха



Украинская Баннерная Сеть