Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Етико-правові аспекти збройного самозахисту

Матеріал поданий до друку з благословення

настоятеля храму преподобного Сергія

Радонежського УПЦ МП отця Георгія.

 

На превеликий жаль, у зв’язку з новими обставинами, ми змушені крім обговорення традиційних, улюблених тем про братів наших менших перейти до вкрай неприємного та все ж необхідного обговорення поведінки… «братів» наших «старших». Чому вони себе нарекли нашими братами, і яким боком вийшли старшими, про це краще запитати у їх самих. Я ж особисто не здивуюся, якщо вже незабаром дізнаюся з російських новин, що Київ був заснований Юрієм Довгоруким відразу після Москви, а Київська Русь запозичила назву від держави Росії. Насправді, про легендарне «братське» відношення наших північно-східних сусідів можна судити як з багатовікової історії так і з сучасності. А тим, хто досі не визначився з міжнаціональним родичанням, раджу виписати в три стовпчики назви місяців року на українській, білоруській та російській мовах. Ну як, побачили хто нам хоч якась та рідня?.. Ні, не русофоб я. Хоча говорячи про пересічного (підкреслюю) росіянина, кредит моєї поваги він втратив. Як через підтримку фашистського режиму Путіна так і просто через зрадливу мовчанку.

Тож як би там не було, брат то чи ні, а він настирно прагне нас «рятувати», сіючи навкруги хаос, розпач та смерть. Найближчим часом пхатиметься і далі, впевнений, чомусь, як ніколи. І в цьому контексті, коли мова йде про захист своєї землі, ми, мисливці, особливо виокремлюємося з багатомільйонної юрби громадян, адже маємо власну зброю. Зброю, якої у нас декілька сотень тисяч! Зброю, про яку нині мріє чи не кожен другий житель країни. Та погодьтеся, використати наявний арсенал не за призначенням з різних причин зможе далеко не кожен із нас. І це, з точки зору психології цивільної людини, цілком нормально. Тому метою цієї статті є не розпалювання ворожнечі в наших головах, а всебічне інформаційне доозброєння мисливців-патріотів, котрі готові стати на захист вітчизни будь-коли від будь-якого агресора.

Питань для розгляду надзвичайно багато: законність застосування зброї в різних випадках, моральна складова та релігійний погляд на постріл у собі подібного. Постараємося стисло відповісти на питання які найчастіше турбують наших читачів. Стосовно правового погляду в мирний час, то тут все просто: дістали зброю зарано – Ви агресор, запізно – жертва… Та, гадаю, головне правило на випадок агресивного військового вторгнення – ніяких правил. Офіційний статус того що відбулося буде озвучено в ЗМІ. Якщо влада країни визнає подію як ворожий напад – «прапор вам в руки»… Якщо ситуація і далі буде «варитися на малому вогні», мисливцям, особливо жителям південно-східних областей, треба все добре зважувати, щоб не потрапити за грати замість терориста.

Зі стрільбою у власному будинку все ясно, тут не придратися. Лізуть озброєні люди – захищайтеся як завгодно. На вулиці все набагато складніше. Наприклад, ніколи не стріляйте нападнику в спину – у вас можуть виникнути серйозні проблеми з правосуддям… У статті 36 Кримінального Кодексу України зокрема написано наступне: «Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». Втім далі знаходимо таке, що нині особливо актуальне: «Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає». Не мало важливим є також той факт, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. З цього всього слідує, що тільки некомпетентна влада зможе судити свої громадян які чинять жорсткий самозахист у нинішніх терористичних умовах, наразі лише сходу країни.

Що стосується етичного боку та, відповідно, психологічної підготовки до чинення раптового збройного спротиву, тут майже нічим не зарадиш. Все носить дуже особистісний і заплутаний характер. Лише попередні спеціальні тренінги (яких ви звичайно не матимете) і глибоке самоусвідомлення наслідків, до яких може призвести ваша бездіяльність, можуть дещо допомогти, і то далеко не кожному. В будь-якому випадку тиснути на гачок буде не легко. Тут заважатимуть банальний страх, норми цивілізованої поведінки, установлені протягом всього життя, а для багатьох найтяжчою перепоною стануть релігійні переконання. Власне тому, про погляд християнської церкви на тонкощі застосування зброї проти людей ми запитали в настоятеля храму преподобного Сергія Радонежського Української Православної Церкви Московського Патріархату отця Георгія.

Панотче, скажіть чи завжди вбити людину гріх?

- Так, вбивати завжди гріх, оскільки Шоста Заповідь говорить «Не вбий!». Та вимушеним виконанням цього гріха є війна.

Чи можна стріляти першим на своїй землі? В яких випадках?

- Захищаючи ближніх із зброєю в руках (а це наші рідні, знайомі, сусіди, просто співгромадяни) треба розуміти, що зупинення зла, військової агресії, є обов’язком кожного християнина бо найбільшою заповіддю все ж є заповідь жертвенної любові, навіть покладання власного життя заради інших.

Чи є різниця між офіційним воїном і мирянином зі зброєю?

- В час захисту ближніх - ні.

Що говорить власне Святе Письмо про обов’язок захисту країни?

- Читаючи Святе Письмо, можна побачити певні протиріччя Нового та Старого заповітів, але це лише на перший погляд. Війна засуджується в Писанні, але лише війна загарбницька. Коли ж говорити про захист під час війни то все ж слід пам’ятати про цінність людського життя.

На що потрібно особливо зважити тиснучи на гачок?

- Треба бути впевненим що це зупинить зло і всі шанси на мирне вирішення конфлікту вичерпані.

Що потрібно зробити в разі того якщо все таки обірвав життя ворогові?

- Звичайно посповідатися, адже, повторюся, це гріх. І раз так сталося що його скоєно, то потрібно очистити душу.

Які молитви необхідно знати захисникам вітчизни і до яких святих порадите звертатися за допомогою?

- Молитву «Отче наш», молитви за мир та молитися до покровителів вояків св. Георгія Переможця, св. Бориса та Гліба, св. пророка Іллі…

Прокоментуйте популярне гасло Майдану: «рабів до Раю не пускають»…

- Я розумію що раби це люди які залежні від чогось, будь це гріх чи страх, і в своїй залежності сковані. Та для того щоб пізнати Рай треба стати вільним, вільним у Христі, позбутися вад боягузтва, зрадництва, жадібності тощо.

З якою річчю за нагоди Ви б звернулися до співслужителів Російської Православної Церкви?

-Я закликав би їх виконати свій духовно-пастирський обов’язок і настановити вояків РФ бути миротворцями, а не загарбниками-зайдами, відкривати людям правду, відсіюючи брехню російських ЗМІ.

Що, наприкінець, Ви скажете власне мисливцям України?

- Нашим мисливцям хочу побажати мирного неба, спокою, віри в серцях та, звичайно, вдалих полювань.

Отже, підсумовуючи всі складові такого неприємного питання, як морально-правові аспекти збройного самозахисту, варто відмітити, що боронити себе та рідних від реальної небезпеки дозволено як вітчизняною «Фемідою» так і самим Господом. Слово за совістю… Та тут кожен вже хай сам собі буде «законом» і «суддею».

Автор статті, у свою чергу, висловлює глибокі сподівання, що в майбутньому даний матеріал нікому з наших земляків все ж таки не знадобиться…

В. Новицький



Украинская Баннерная Сеть