Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Шакал заселяє Україну

Причина появи шакала в Україні – стихійна інвазія в ХХ ст. В екологічному відношенні цей вид належить до далеких інвайдерів або до таких тварин, що розселяються природним шляхом, проте за допомогою людини. Дальні – це ті, які прийшли до нас здалеку. Більшість таких тварин – це типові синантропні види (хатня миша, сірий щур та ін.) У викопному стані шакал невідомий Європі і тому можна гарантовано стверджувати, що даного виду на цьому континенті не було. Припускають, що в середні віки він проник природним шляхом або був штучно інтродукований на Балканах. Після цього тривалий час він був відомий виключно півдню Балканського півострова. І тільки в 1970-х рр. почалася його досить стрімка експансія в північному напрямку. Спочатку він повністю заселив Болгарію. Наприкінці 1980-х його зустрічали в Австрії та Італії. Станом на 2000 р. цей вид відомий уже в 12 країнах Європи. Він надзвичайно пластичний, тобто здатний швидко змінювати свою біологію та поведінку залежно від обставин, що склалися. Як відбудеться входження шакала в наші сформовані системи хижак-жертва, покаже час. Та шакал виключно пристосований вид до впливу на нього людини і мисливця зокрема. Цей вид поєднує в собі якості хижака на середню за розміром здобич (зайця), падальщика-санітара, збирача ягід і плодів, мисливця на мишоподібних гризунів, він ефективно використовує загиблих на дорогах тварин, нападає на домашніх звірів і птахів.

Донедавна ареал шакала (Canis aureus L.1758) знаходився поза межами України. У минулому цей хижак лише зрідка заходив до Молдови, а тому українським мисливцям цей вид абсолютно невідомий. Нині його поява достовірно зареєстрована в Одеській, Херсонській і Донецькій областях. Раніше шакал зустрічався в Греції, Албанії, Югославії, Болгарії, зрідка в Угорщині та Румунії. У колишньому СРСР ареал цього виду охоплював Кавказьке узбережжя Чорного моря від Новоросійська до Батумі, а в східній половині Кавказу за Головним хребтом на північ до гирл Тереку і Куми. В Азії шакал зустрічається в південно-західному Таїланді, Бірмі, Індії, Бутані, Непалі, Шрі-Ланці, Афганістані, Ірані, Малій Азії, на Аравійському півострові. У межах колишнього СРСР вид був поширений в долинах річок і оазисах Середньої Азії, а в Казахстані зустрічався до пониззя р. Тургай на півночі і до р. Чу на сході. Місця проживання виду в колишньому СРСР були прив’язані до тугайних лісів, заростів очерету по берегах опріснених ділянок Каспію й Аралу, лісів низькогір\'я Кавказу і гір Середньої Азії. Крім того шакал був широко розповсюдженим видом і в Африці. У Північній і Центральній Америці був поширений інший представник сімейства собачих – койот, котрий займав схожу з шакалом екологічну нішу.

Вважається, що шакал як і вовк є предком собак. Не раз в літературі звертали увагу на наявність двох різних типів домашніх собак. Деякі вчені пов\'язували цей факт з походженням собак від вовків і шакалів, інші просто констатували такі особливості без будь-яких пояснень. Н.А.Смірнов (1936) вказував, що у звірових лайок, незважаючи на доместикаційні зміни і укорочення морди (шпіца), все ж наявна шакаляча зовнішність.

Коли мене запитують, як зовні відрізняються вовки і вовчо-собачі гібриди, то я завжди відповідаю – за формою голови. У гібрида дещо втрачається форма очей, лобатість і вилицюватість. Та саме ці ознаки черепа досить непогано зберігалися у старих порід лайок корінних народів півночі. Ці породи лайок зараз, на жаль, втрачені, хоча вони заслуговували на те, щоб зберегти їх у чистоті і занести до Червоної книги зникаючих примітивних порід домашніх тварин. Так от у черепах лайок зберігалася характерна вузькість черепа в іклах.

Проте деякі дослідники, спираючись на дані досліджень черепів доісторичних собак, виключали шакала з предків домашніх собак. Генетичні дослідження поставили під сумнів участь шакала в походженні собаки, через те що у собаки і вовка однакова (диплоїдна) кількість хромосом (78), а у шакала з собакою вона різна. У шакала їх 74.

У СРСР в 1960-1970 рр. при дуже низькій чисельності материнської популяції вовка і шакала і як наслідок невисокому щорічному прирості популяції щорічно заготовлялося 17-31,4 тис. шкур вовка та 11,2-15,5 тис. шкур шакала.

Шакал веде моногамний спосіб життя і пари в нього зберігаються протягом усього життя. Тічка у шакала в Болгарії відбувається в середині січня-лютого, у Закавказзі й Середній Азії у першій половині лютого – на початку березня. Тривалість тічки близько 26-28 днів. Вагітність триває 60-62 дні. Самка має один приплід на рік, який складається в середньому з 5-6 щенят. Статевої зрілості шакали досягають на другому році життя. На Кавказі шакал щениться зазвичай у норі довжиною близько 2 м. У Середній Азії лігво частіше влаштовується на землі. Самець шакала бере участь у виведенні потомства.

Слід сказати, що сьогодні розширення ареалу шакала відбувається не тільки в Україні, але й в Росії. Фахівці завжди відзначали рухомість північного кордону цього виду. Відзначалися випадки, коли даний вид заселяв степову зону (Гептнер та ін., 1967). Розселення шакала почалося вже досить давно, та особливо швидкими темпами воно відбувається в 2000-і роки. Так, в період 1950-1980-х рр. ареал цього хижака посунувся в північному напрямку від середньої до нижньої течії Сирдар\'ї. Вид заселив східне узбережжя Аралу (Слудськй та ін., 1981). Далеке заходження або, можливо, короткочасне хвилеподібне розселення відзначали в Казахстані (до 49˚ пн.ш.). Однак такі явища спостерігалися в особливо сприятливі роки під час масового падежу худоби (Гептнер та ін., 1967). В аналогічній ситуації шакал з\'явився і в Молдові, і на південному заході України на рубежі ХХ і ХХІ століть (Арістов, Баришніков, 2001). З 1997 р. вже є достовірні дані про перебування шакала в Саратовській області.

Як поводитиметься шакал в Україні, покаже час. Цей вид в принципі цурається відкритих просторів і віддає перевагу лісу, чагарникам і очеретам в долинах річок і узбереж. У гори шакал піднімається не вище 1000 м. Однак в Україні він вже зустрічався в Азово-Сиваському національному парку та інших відкритих місцях. Розселення виду відбувається, очевидно, одночасно і з Кавказу, і з Молдови. Можна з упевненістю констатувати лише те, що поява його в умовах кризи мисливського господарства та неблагополучної ситуації з лисицею і вовком посилить конфлікт між «ультразеленими», місцевим населенням, мисливським господарством, тваринниками. Адже останнім часом навіть у деяких лісових селах Полісся через значну загибель свійської птиці стало неможливо утримувати її на вигулі.

Шакал – вид, який в умовах України може знайти для себе оптимальні умови та сформувати численну популяцію. Поява шакала може погіршити і без того непросту ситуацію з зайцем і козулею. Спеціаліст з хижих ссавців Микола Роженко розповідав, що коли він вперше почув виття шакала, то методом виключення визначив його приналежність дикому котові. Єдиною детальною науковою публікацією про харчування шакала в Україні можна назвати роботу Миколи Роженка «Живлення деяких хижих ссавців у антропогенному ландшафті Причорномор\'я» (2006). Найчастіше у шлунках шакалів траплялися птахи (56,3%) – лисуха, водяна курочка (камышница), дика гуска, чирок, крижень. Мишоподібні гризуни становили 43,6%, а останки загиблих тварин були виявлені в 37,5% шлунків. За біомасою найбільше значення мали останки загиблих тварин (25,0%), водяна полівка (18,8%). Найважливішими серед другорядних кормів були рослини. Тому в енергетичному відношенні найбільше значення в харчуванні шакала мали падаль і мишоподібні гризуни. Водяна полівка за біомасою посідає важливе місце – 13,6%. У весняно-літній період, судячи з результатів копрологічних досліджень, домінуюче значення ссавців у харчуванні шакала зберігається. Крім того, хижак активно харчується нелітаючим молодняком птахів. У межах своєї індивідуальної ділянки шакал активно полює на нелітаючих качок і лисух. Роженко був свідком нападу двох шакалів на дикого кабана вагою 20-30 кг, який все-таки зміг звільнитися від хижаків і втекти. У плавнях Дністра відмічений випадок нападу шакалів на собаку, який вцілів лише завдяки захисту господаря.

Шакал зовнішнім виглядом схожий на вовка і багато хто може його сплутати з цим видом. Проте розміри цього хижака набагато менші. Довжина тіла 71-104 см, довжина хвоста 22-27 см, вага тіла близько 14 кг. Хвіст коротший, ніж у вовків і його довжина становить приблизно 1/3 довжини тіла. Морда гостріша, ніж у вовка, а вуха більш заокруглені і не такі гострі, як у лисиці. Вуха широко розставлені. Забарвлення хутра «бруднувате», сіро-руде. На спині воно чорнувате. Рудий колір більш розвинений, ніж у вовка, та й хутро набагато грубіше.

За способом життя шакал не суто нічна тварина і його цілком можна побачити в денний час доби. Там, де його не турбують, і у віддалених від людських жител місцях вид активний і вдень.

До харчового раціону цього хижака входить безліч різних видів тварин і рослин. Всеїдність і висока питома вага рослинної їжі – видова особливість екології цього виду. Серед тваринних кормів на перше місце можна поставити мишоподібних гризунів, потім зайця, птахів. В Азербайджані наявність різних видів корму була такою: ссавці – 90%, птахи – 27%, плазуни – 23%, земноводні – 15%, комахи – 10%, падло – 8%, рослини – 23% (Руковський, 1953). У долині Амудар\'ї основу харчування становила піщанка – 36%, хатня миша – 22%, пластинчатозубий щур – 8%, рептилії – 15%, комахи – 49%, рослинні корми – 47% (Павланіязов, 1974). З рослинних кормів найчастіше зустрічаються опалі груші, кизил, глід, рідше виноград, баштанні. У деяких місцях відзначалася шкода, що завдавалася зимуючим та гніздовим птахам. Судячи з харчування, шакал може скласти конкуренцію багатьом видам хижаків: вовкові, лисиці, борсукові, канюкові.

С. Жила



Украинская Баннерная Сеть