Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Наслідки диверсії на Київському водосховищі

Мабуть, ніхто не може спокійно розглядати фотографії, що супроводять матеріал травневого числа газети "Полювання та риболовля" щодо спуску води з акваторії Київського водосховища. Його доцільно ще раз прокоментувати, щоб оцінити наслідки "рукотворного експерименту" над рибами. Прикро, що таке сталося не десь у глибинці на .якомусь ставочку, а на водоймі завдовжки понад 100 км і площею більше 90 тис. га, поряд зі столицею, де зосереджені установи, які "зацікавлені" у високому рівні води, зокрема ті, що опікуються рибами та водним транспортом. Очевидно, не звикли гідроенергетики турбуватись про справи своїх суміжників та й самі рибники не порушували клопотань з приводу таких явищ перед відповідними судовими органами, хоча хорошу рибу люблять всі, а охороняти її ніхто не хоче. Прикро ще й тому, що досвід співкористування водосховищами енергетиків і рибників достатній: в Україні водосховища на великих річках і, зокрема, на Дніпрі існують понад 70 років. Мабуть, повільний спуск води (а чи потрібно було його робити напередодні нересту риб?) дозволив би уникнути такої катастрофи, наслідки якої будуть відчутні впродовж багатьох років. Та й невідомо, чи подолані вони будуть? Відповісти ствердно на це підстав дуже мало.

За літературними даними (Ісаєв, Карпова, 1980), у Київському водосховищі площа з глибинами 1-3 м становить 18,3 тис. га, або 31,2%, з глибинами 3-6 м - 29,0 тис. га, або 31,4%, з глибинами 6-10 м - 16,3 тис. га, або 17,6%, з глибинами до 2 м - понад 37 тис. га, або 40%. Спрацьовування води з енергетичною метою проектувалось в осінньо-зимовий період на 1,0-1,5 м, при цьому має осушуватись до 35 тис. га, або 38% всієї площі. Враховуючи зазначене, осушення акваторії у Київському водосховищі перевищувало більше половини його площі і до глибини понад 3 м, бо, як зазначає газета, колишні острови з'єднались з материком і навколо них можна було їздити на автомобілях.

У вершині Київського водосховища, тобто до с. Страхолісся, мілководдя з глибинами до З м займають майже три чверті всієї площі. У середній частині, до с. Рудня Толокунська, місця з глибинами до 3 м становлять трохи більше третини площі. Нижче, аж до греблі Київської ГЕС, мілководдя займають незначну площу у зв'язку з чим рослинність майже відсутня. Високий температурний фон березня спонукав багатьох риб зібратись серед зрідженої рослинності мілководної зони, яка максимально була залита водою. Отже, першими відчули зниження рівня води риби верхніх ділянок, де серед зрідженої рослинності скупчились ті їх види, які нерестяться найраніше. їх "підтримали" і ті риби, що нерестяться пізніше: є можливість поповнити енергетичні запаси для майбутнього нересту. Зі зниженням рівня води вони намагались не піддаватись течії, пробиратись проти неї (така вже особливість у них), попадали в рослинні нетрі, де й гинули від осушення, надмірного скупчення у заглибинах дна від нестачі кисню. Ті риби, що не витримали натиску течії, підкоряючись її волі, поступово знесилювались не лише фізично, а й внаслідок порушення процесу дихання, бо збурена вода піднімала мул з дна водойми, часточки якого забивали зябра риб. Тому вони гинули на дні там. куди винесла їх течія. Частина з них, очевидно, потрапляла й у водоводи турбін ГЕС, де травмувалась і теж гинула. Найсильніші найкрупніші риби, відчувши течію, сприйняли її за весняну повінь, на яку риби, особливе ті, що ведуть прохідний спосіб життя, реагують посиленим рухом проти течії до майбутніх місць розмноження. Такими у Київськом} водосховищі стали лящ, судак, плітка, чехоня, синець тощо. Не знайшовши у ньому місць для нересту, вони поступово освоїли такі місця у річках-притоках Київського водосховища: Тетерів, Уж, Прип'ять, Дніпро (вище водосховища); останнє для них стало таким резервуаром, як Дніпровсько-Бузький лиман для риб понизь річок, якими він названий. Але врятуватись так вдалось, очевидно, не дуже багатьом рибам, бо високий рівень води, що тримався у водосховищі протягом минулих осені-зими, не спонукав їх до ранньої переднерестової міграції. Ті з них, що піднялись у притоки, не змогли віднереститись, бо нерестовища, що розмістились уздовж їх берегів, оголились і віддалились від урізу води. Принаймні у такому стані перебували прибережні нерестовища у зонах підпору цих приток. У плідників, що не змогли віднереститись, статеві продукти стали перероджуватись, що викликало їх масову загибель, або позбавили їх можливості нересту наступного року. Це ж сталось і з тими рибами, що залишились в акваторії водосховища.

Про наближений обсяг втрат риби внаслідок загибелі можуть свідчити відомості про обсяги вилову риби в акваторії Київського водосховища. За літературними даними (Сухойван, Вятчаніна, 1989), середньорічний улов риби на ділянці Дніпра, на базі якої створене Київське водосховище, протягом 1961-1964 рр. становив 318т, або її рибопродуктивність становила 38,4 кг з 1 га площі чи 1,10 г з 1 куб. м води. Протягом різних п'ятиріч у 1971-1985 рр. в умовах водосховища щорічний вилов риби коливався у середньому від 1222 до 1451 т, що відповідає рибопродуктивності від 13,3 до 15,7 кгз 1 га площі та від 0,33 до 0,39 г з 1 куб. м води. Це свідчить про те, що загальний обсяг вилову риби в умовах водосховища зріс утричі, але риба у ньому вдвічі-втричі "рідша", ніж була у річці. За відомостями Київської обласної державної рибної інспекції (Бертников, 2004), щорічний ліміт вилову риби у Київському водосховищі, що встановлюється Інститутом рибного господарства УАН, досягає близько 1300 т. Вважається, що основну масу риби виловлюють рибалки-любителі, квоти промислового лову становлять 500-700 т, певна частка улову припадає на браконьєрів. На підставі цих відомостей можна вважати, що середньорічний вилов риби у Київському водосховищі досягає не менше 1500 т. За науковими нормами, якими, очевидно, керуються й працівники зазначеного інституту, інтенсивність вилову риби має становити не більше 50-60% загального її запасу. Отже, загальна втрата риби внаслідок раптового спуску води у водосховищі становить не менше 3000 т; це втрата найцінніших видів риб. Якщо долучити сюди масу й малоцінних у харчовому відношенні риб, то ця цифра зросте, очевидно, до 5000 т.

З цього приводу досить показовими є відомості щодо маси загибелі риби, одержані на підставі аналізу того, що зафіксовано на одній з фотографій. За розмірами очеретин, що зафіксовані на ній, вона охоплює площу не менше 4-5 кв. м. На ній можна нарахувати не менше 50-60 риб. Отже, на 1 кв. м площі припадає не менше 10 особин. Судячи за їх розмірами, вага кожної з них становить не менше 0,3-0,5 кг. У перерахунку на 1 га площі маса риби, що загинула, сягає 3-5 т. Скільки було таких гектарів на трьох чвертях площі верхнього та третині площі середнього плес водосховища, де зосереджені найзаросліші ділянки, ніхто вже не скаже. Як не можна визначити масу риби, що залишилась на оголеному дні та у численних сітках, за кількістю яких теж можна було б прикинути не потенційні, а реальні рибні запаси водосховища. Можливо, запас риби у Київському водосховищі значно більший, ніж зазначено вище, бо прямого обліку його, очевидно, не проводилось, хоч така методика й існує.

Надіятись на швидке відновлення чисельності рибного населення Київського водосховища не можна. Без рибницької допомоги цей процес буде тривати не кілька років, а значно більше одного десятиліття. Він здійснюватиметься за рахунок накату риб з верхніх ділянок приток і самого Дніпра. З достовірністю можна сподіватись, що першими серед них будуть так звані короткоциклові риби, тривалість життя яких не перевищує 5-7 років, це - переважно харчово малоцінні риби. Складніше цей процес відбуватиметься з середньо-цикловими рибами, тривалість життя яких перевищує 15-20 років, бо до розмноження у масі вони здатні не раніше 4-5 років, а повноцінна репродуктивна частина їх стада складається не менше, ніж з 10 вікових груп. Отже, протягом найближчих 10-15 років за нинішнього щорічного обсягу вилову риби, який, як зазначено вище, становить не менше 1500 т, прямі збитки рибним запасам досягають щонайменше 15000-22500 т.

У ймовірності зазначеного можна переконатись на підставі відомостей щодо сучасного видового складу найцінніших фонових риб Київського водосховища та кількості маточного поголів'я деяких видів, що забезпечує нинішні їх улови. За даними ЦСУ України, що виписані власноручно, протягом 1979-1983 рр. середньорічний улов риби промисловиками у Київському водосховищі становив трохи більше 1000 т. Серед них найбільше виловлювалось плоскирки - 26% та ляща - 24%, значно менше інших риб: плітки - 13%, синця - майже 10%; щуки - трохи більше 9%; верховодки - понад 8%, чехоні - трохи більше 2,5%, судака - майже 2% тощо. Необхідні обсяги плідників для забезпечення конкретних уловів риб доцільно показати на прикладі ляща та судака.

Абсолютний улов одного з найголовніших промислових видів - ляща - становив майже 2450 т. Щоб обчислити кількість плідників, що забезпечили зазначену вагу, необхідно виконати такі обчислення. Допустимо, що маса однієї самки становить близько 1 кг. Вона може продукувати в середньому близько 100000 ікринок. Промислове повернення у ляща становить 0,01-0,03, тобто до промислового розміру доживе не більше 10-30 особин з кожних 100000 ікринок. Масу ляща у 2450 т можуть забезпечити 2450000 однокілограмових лящів. Щоб відтворити цю їх кількість, необхідно від 82000 до 245000 самок (2450000 поділити на ЗО та 10). Кожну з самок супроводить щонайменше 2 самці. Отже, загальна кількість плідників ляща, що забезпечувала його улов масою 2450 т, становить 164008-450808 особин.

Абсолютний улов судака - не менш цінного виду, ніж лящ, становив близько 200 т. Цю масу його може забезпечити 200000 однокілограмових судаків. Плодючість самок зазначеної маси становить близько 200000 ікринок. Промислове повернення у цього виду дорівнює 0,00-0,003, тобто від кожної самки до

промислового розміру доживе не більше 2-8 особин. Зазначену кількість судаків відтворить 33000-100000 самок. У судака нерест парний, тому його улов масою 200 т могло відтворити поголів'я у кількості 66000-200000 особин.

Отже, щоб забезпечити хоча б мінімальні, принаймні нинішнього рівня улови риби у Київському водосховищі, необхідні значні за кількістю маточні поголів'я основних, найцінніших промислових видів. З огляду найближчого майбутнього, їх не зможуть забезпечити ні Київське водосховище, ні його притоки: риби цього басейну потрапили у глибокий депресивний, майже тупиковий стан, на подоланні якого природі доведеться працювати досить довго. Для прискорення його ліквідації навряд чи буде використаний людський фактор, зважаючи на те, що риби надто часто потерпають від надзвичайно масштабних диверсійних діянь господарників, а про малі, "місцевого значення" не варто й згадувати. Обсяги збитків щодо риб Київського водосховища висвітлені лише частково, але й вони не можуть не хвилювати: подібні трагічні події відбулись не так давно і у Каховському водосховищі. Винні, як правило, "ховають кінці у воду". Прикро й одночасно страшно за короткозорість тих, у розпорядженні кого зосереджені такі потужності, що можуть викликати катастрофи майже планетарного масштабу. Від цього втрачаються значні природні ресурси, відновити які повністю не вдається, а про моральні збитки за таких умов майже не згадують: водойма без риби здається мертвою і має страшніший вигляд, ніж акваріум без неї. Виникає законне питання: чи будуть належно оцінені наслідки диверсії щодо риби в акваторії Київського водосховища?

А. Щербуха



Украинская Баннерная Сеть