Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Браконьєрство. Скупники, цеховики, ресторатори та інші

Ніщо так не стимулює промислове браконьєрство в Україні, як бездонний попит на незаконно добуту продукцію полювання. Саме легкий збут, практично без усякого ризику, і пристойний заробіток штовхає сільських ледарів на мотоциклах і міських свавільників на джипах безперервно ганяти за м'ясом і шкірами ночами по лісах і полях. І стріляють же вони не по одному зайчику, і не одного кабана на компанію, як заведено у звичайних браконьєрів, а б'ють якнайбільше – скупники візьмуть усе.

На мій погляд, скупники, цеховики (переробники шкір диких звірів) і, деякою мірою, таксидермісти мають безпосередній стосунок до знищення червонокнижних звірів в Україні, таких як видра, нірка європейська, тхори степовий і лісовий, рись, кіт лісовий, ведмідь, зубр.

От тобі й маєш, скажуть читачі. Людей, які, не стріляють у диких тварин, а всього лише скуповують, переробляють і реалізовують кимось уже вбите, автор називає злісними порушниками мисливського законодавства? Логіка залізна: якщо тварина вже ким-небудь вбита, її вже не оживити, то навіщо пропадати добру, давайте її переробимо, і товар піде на користь людям. Ну що ж, давайте розбиратися в проблемі разом.

Для початку пройдемося по скупниках м'яса дичини, а тоді визначимося з поняттям промислове браконьєрство. На мій погляд, промислове браконьєрство диких тварин (у розрізі даної статті), крім усіх супутніх браконьєрству характеристик можна визначати двома факторами: перший – незаконне добування тварин з наступною реалізацією продукції полювання, тобто отримання доходу від браконьєрства. Другий – незаконне добування без реалізації, але в значних кількостях, що перевищують усякі розумні норми відстрілу для особистого споживання. Наприклад, незаконний відстріл одного лося, кабана або двох зайців з подальшою реалізацією їх м'яса в ресторан або ковбасний цех, я особисто відношу до промислового браконьєрства. А от добування трьох зайців або десяти качок (замість п'яти, як обмежують норми відстрілу), якщо вони не були реалізовані, я б промисловим браконьєрством ще не називав. Частина 2 статті 85 КУАП або навіть 248 Кримінального Кодексу. Та це ще не промисел. Якщо ви запропонуєте також вважати промисловим браконьєрством «незаконне полювання способом масового знищення звірів», як це передбачено статтею 248 Кримінального Кодексу України, я, мабуть, погоджуся.

То що ж таке «промислове браконьєрство»? Скільки зайців або качок потрібно добути й скільки продати, щоб ці дії кваліфікувалися як «промислове браконьєрство»? Які ще злодіяння слід класифікувати цим терміном? Чи є сьогодні така стаття щодо диких звірів в адміністративному або кримінальному кодексах України? І чи потрібний нам взагалі такий термін і така стаття в законодавстві, який у цьому сенс? Відповіді на ці питання ми постараємося дати пізніше, після того, як розберемося зі скупниками, цеховиками, ковбасниками, рестораторами й таксидермістами.

Як, не будучи мисливцем, не беручи до рук рушницю, а керуючись лише «добрими» намірами потішити відвідувачів ресторану кабанятинкою або лосятинкою, можна стати злісним порушником мисливського законодавства України? Найкраще це видно на прикладах і фактах. Якось в Одеській області на другий день полювання по зайчику, на привалі, за чаркою, розговорив я місцевого мисливця й поставив запитання:

- Місця знамениті, заячі, бували раніше, знаємо. То чому ж другий день полюємо, а зайця так мало?

Не відаючи, хто я такий, місцевий абсолютно відверто відповів:

- Так б'ємо зайців ночами з-під фар, хто для ресторанів, хто на замовлення шановних людей – на свята. Зайчатина на святковому столі сьогодні – досить престижна страва в крутих хлопців, як раки або рідкісна риба, у нас же кабанів чи козуль майже немає.

- І ти теж стріляєш?

- І я виконую іноді подібні замовлення, а що, справа прибуткова: ніч помотався з фарою, відстріляв 10-15 зайців – отримав пів місячної зарплатні. А відмовлюся я від замовлення, то інший виконає.

- А скільки за місяць стріляєш зайців?

- Як коли, у всякому разі набагато більше, ніж увесь ваш колектив з 25 чоловік за два дні полювання, ну, звичайно, не цілий рік.

- А цікаво тобі з нами топтати оранку заради одного зайця на трьох мисливців?

- Зайці мене ваші взагалі ніяк не цікавлять. Я за компанію з вами. От одного сьогодні добув – дарую тобі, добуду до кінця дня ще – подарую твоєму товаришеві, приємні ви в спілкуванні хлопці, компанійські й не жадібні, як ми – гостинні.

От така розмова з «нежадібним», гостинним мисливцем відбулася в мене в Одеській області, хоча подібна розмова могла мати місце в кожній з південних областей. Достовірна інформація про таку промислову заготівлю зайців на замовлення надходила до мене й до цієї розмови, й після.

А незаконна м'ясозаготівля копитних для ресторанів і ковбасних цехів квітне по всій Україні в значно більших масштабах, ніж заячий промисел. Практично скрізь, де мені довелось працювати, до мене зверталися небайдужі обурені мисливці й просили, якщо є на те повноваження, перевірити те або інше місце, де (хто з побоюванням, хто без усякого страху) торгують стравами з м'яса дичини цілий рік. Ну а тих, хто поставляє м'ясо в такі мисливські колиби, місцеве населення знає всіх до одного. Часті випадки продажу м'яса незаконно добутої дичини й на місцевих базарчиках, і просто серед сусідів і односельчан. Не раз доводилося розкручувати такі випадки й мені з єгерями й міліцією. Щоправда, усе закінчувалося «пшиком», хоча нерви бракошам ми й порвали, деякі навіть подавалися в мандри, але ненадовго. З моєю участю останні два випадки затримки бригад браконьєрів, що займалися заготівлею копитних для реалізації м'яса, були в Київській області в березні-квітні 2013 року. Теж без належного результату, хоча єгерська служба спрацювала відмінно й почала всі необхідні заходи. У таких бригад м'ясників, як правило, солідний «дах», але це вже окрема розповідь.

То в чому ж винуваті скупники незаконно добутого м'яса диких тварин? Відповім словами одного з браконьєрів. Раніше, при радах, коли зайців було багато, я навіть на браконьєрці більше двох зайців не стріляв. У родині їх у мене ніхто особливо не їсть. Сусідові подарувати, так і він з полювання зайця приніс. Продавати зайців – боже збав, завтра дільничний з перевіркою в хаті буде. У радянські часи навіть шкурку зайця в заготконтору здавати треба було, була монополія держави. Ні на вичинку, ні на пошиття без відповідної печатки на шкурці хутро в людей не приймали. А тому стріляти зайвих зайців ніякого сенсу не було. Інша справа сьогодні, ресторан прийме в будь-якій кількості. І полюю, і гроші заробляю.

Подібна ситуація й з браконьєрством на кабанів. Раніше бракоша кабана відстріляв, і другий йому начебто вже й не потрібний. Цього цілий місяць родина їсть, якщо взагалі в родині дичину їдять. А нині бий скільки можеш, навіть якщо домочадці дичину не їдять, ресторан прийме. А ковбасні цехи ще гірше, ці приймуть у будь-якій кількості. Саме нерозбірливість ковбасних цехів у прийманні м'яса від мисливців призвела до значного зниження чисельності лося на Полісся в 90-і роки. І не тільки браконьєри возили лосів у ковбасні, деякі директори мисливських господарств і єгері не відмовлялися від цього заробітку.

Ось ще показовий випадок. У 2007 році повертаємося ми колективом з полювання. Пополювали вдало, добули лося, дорога додому далека, на настійну вимогу одного з товаришів заїжджаємо в мисливський ресторан, розташований по дорозі. Замовляємо мисливські страви, голосно розмовляємо, ділимося враженнями, часто вживаємо слово «лось». Відзиває мене вбік директор ресторану й випитує про полювання на лося: де, як, що за господарство, чи була ліцензія, та інше. Коли дізнався, що я працюю в мисливському господарстві, де є ліміти на добування лося, тобто є офіційне добування, у директора аж очі загорілися. Так, мовляв, і так, продайте мені тушу лося на ресторан, даю подвійну ціну. Чемно йому відмовляю, адже ніхто з мисливців від м'яса добутого ними лося ще не відмовлявся. Директор спрощує прохання: ви мені тільки договір підпишіть на постачання м'яса лося й супутні документи оформіть – ветеринарне й накладну, а м'ясо залиште собі. «А на кабана вам не треба?» – запитую я. « Ні, кабанів і козуль навколо стріляють багато господарств, на них у мене документи є, а от ліміти на лося мають по Україні мало господарств». Я здогадався, скільки під одну нашу ліцензію буде з'їдено лосів у цьому ресторані. Щоб не зіпсувати вечір, я пообіцяв допомогти, а щоб остаточно зрозуміти, з ким маю справу, попросив приготувати нам свіжої лосятинки або, якщо в нього є вже приготовлена, помінятися – на наше свіжодобуте м'ясо.

І що ви думаєте, питання було вирішене протягом п'яти хвилин. Помінялися! У нього на кухні не те, що було м'ясо лося, воно вже й приготовлене було. Подумайте, шановні читачі, адже в ресторані не знали, що ми заїдемо, тим більше, що будемо замовляти лосятину. То для кого посмажили? Просто потік лосятини й охочих її скуштувати йшов у цьому ресторанчику повним ходом.

Сьогодні ніхто, жоден фахівець в Україні не в змозі оцінити обсяги реалізованого через ресторани м'яса незаконно добутої дичини, так само як і незаконно добутої риби цінних видів.

Добродії директори мисливських ресторанів і ковбасних цехів, усі ті, хто скуповує м'ясо диких звірів і птахів, не цікавлячись законністю їх добування, для мене ви – бариги, такі самі, як і ті, хто скуповує крадене в людей і держави. Скуповуючи незаконно добуте м'ясо, ви стимулюєте людей до браконьєрства, розкриваєте й розвиваєте в мисливцях найогидніші риси. Я знаю, про що пишу, зустрічався й спілкувався з подібними виродками, хто більше двох років займався браконьєрською м'ясозаготівлею – до їхньої душі вже не достукатися, вони втрачені для суспільства назавжди. Їм і в людину вистрілити – немає проблем. Для мене особисто ви стоїте на одному щаблі з тими свавільниками, які незаконно добувають диких тварин для ваших ресторанів і ковбасен. А тому відповідати перед законом ви мусите з ними нарівні й по одній статті Кримінального Кодексу – «промислове браконьєрство». У чому ваш злочин? Немає збуту незаконної продукції – нема сенсу браконьєрити у промислових масштабах.

Та це що стосується м'яса, а що ж з незаконно добутим хутром? Тут ситуація ще гірша, ніж з м'ясом. Якщо співвідношення незаконно добутих копитних до законно добутих становить у середньому 5:1, то, як відзначалося в попередній моїй статті, співвідношення незаконно добутих хутрових звірів до законно добутих у середньому 50:1 (крім зайця й лисиці). Дохід нашої держави за такий справді золотий товар, як хутро, сьогодні не дотягує навіть до 100 тис. гривень. У чому причина? Наша держава повністю самоусунулася від приймання, переробки й реалізації хутра, і навіть від контролю над цими процесами. Заробляють усі, кому не лінь, крім держави. І це при тому, що сторіччями хутро в усьому світі вважалося й вважається товаром особливо цінним.

А що ж користувачі мисливськими угіддями, що мають вони? Мисливські господарства по більшості видів хутрових звірів у прольоті, у свої каси від полювання на хутрових звірів таких, як куниця лісова й кам'яна, ондатра, бобер, борсук отримують такий самий мізер. Винятком є хіба що лисиця, єнотоподібний собака й байбак. Перші два види дають значний дохід за рахунок реалізації мисливцям відстрільних карток, а байбак – за рахунок ліцензій і організації полювання на нього. Однак і байбака незаконно стріляють у кілька разів більше, ніж за ліцензіями. При цьому, як природний ресурс, як цінне хутро, сьогодні жоден вид хутрових звірів не приносить державі ні копійки у вигляді плати за користування природними ресурсами.

Може, це хутро взагалі нічого не варте? Пропоную ознайомитися з цінами на чорному ринку хутра в нашій країні. Відразу зазначу, що ці дані отримані від авторитетних скупників, а по областях ціни трохи коливаються. У вашому регіоні можуть промишляти пройдисвіти й давати за шкурки значно нижчі ціни. А, можливо, й навпаки, якщо шкурки скуповують прямо цеховики, ті, хто безпосередньо переробляє їх на продукцію, а якщо ще й самі шиють вироби, вони можуть платити мисливцям на 10-30 % більше, ніж скупники. Слід також зазначити, що в таблиці наведені ціни на першосортну сировину, які-небудь дефекти знижують закупівельну ціну, так само як окремі унікальні екземпляри шкір можуть коштувати дорожче. І ще, не дивуйтеся, обидва види куниці сьогодні є біржовим товаром, користуються попитом на світовому ринку, у значній кількості їхні шкурки йдуть за кордон, скупники отримують за них валюту й скуповують у будь-якій кількості.

А тепер пропоную оцінити обсяг продукції, що незаконно добувається, у кількісному показнику, а головне – у грошовому еквіваленті на прикладі куниць кам'яної й лісової. Беручи до уваги офіційні облікові дані статистики «2-тп (полювання)» по обох видах у сумі – в Україні живе 65-75 тисяч голів. І я вважаю цю цифру значно заниженою. Та можна припустити, навіть із занижених обліків, що незаконне добування куниці в Україні становить не менше 10 тисяч особин на рік. Прийнявши розрахункову середню вартість по обох видах у скупників в 50 у.о., отримаємо обсяг незаконного добування по куниці в 500 тисяч доларів США на рік. І це ще скромні припущення, реальні обсяги добування можуть бути в 2 рази більшими, оскільки дані офіційних обліків куниць не витримують ніякої критики. Та про це буде окрема стаття. Отож із цієї, далеко не скромної, суми в півмільйона у.о. держава, власне, як і користувачі угіддями, не має ані копійки!

Та повернемося до теми нашої статті – яким чином скупники й цеховики впливають (стимулюють) браконьєрське полювання на ту ж куницю? Та точно так само, як і скупники м'яса дичини. У будь-якому куточку України в сільській місцевості мисливці знають і ціни, і скупників. Запросто є куди реалізувати, та ще й за якою ціною – дві куниці становлять місячну зарплатню, чому б і не ризикнути. Тим більше незаконний промисел куниці менш ризикований і менш проблематичний, ніж браконьєрське полювання на того ж кабана. Про ризик тих, хто скуповує й переробляє незаконно добуту продукцію полювання, і говорити смішно. Хоча така відповідальність і передбачена статтею 42 Закону «Про мисливське господарство й полювання», на сьогодні вона мізерна в порівнянні з доходами від цієї діяльності. До того ж я не знаю жодного випадку, коли затримали б скупника незаконно добутої продукції полювання й оштрафували. Про штрафи на власників цехів з переробки хутра можу сказати теж, такі випадки мені не відомі.

А, може, нам і не варто чіпати весь ланцюжок незаконного добування, скупки, переробки й реалізації продукції полювання? Може, варто, як це ми робимо сьогодні, обмежиться тільки боротьбою безпосередньо з браконьєрами в угіддях – з незаконним полюванням? І це, мабуть, найголовніше питання даної статті – чи допоможе боротьба з незаконною скупкою, переробкою й реалізацією продукції з незаконно добутих диких тварин у спільній справі боротьби з браконьєрством у нас у країні. Я особисто переконаний, що перекривання каналів збуту незаконно добутого м'яса дичини й наведення порядку в скупці й переробці шкурок хутрових звірів дадуть ефект у десятки разів більший, ніж зусилля єгерської служби мисливських господарств з вилову браконьєрів в угіддях. От вам докази й приклади.

За 37 років активного мисливського стажу, у тому числі й роботи в мисливському господарстві, я тільки 2 рази стикався з добутими дикими лісовими котами. Останній раз у 2014 році в Миколаївській області мені подарували задушеного собаками лісового кота, якого я передав в інститут зоології. Яким же було моє здивування, коли в одному з цехів по переробці хутра я побачив відразу 8 шкурок тих же червонокнижних лісових котів. Крім того, більше 50 штук шкурок лісових куниць, які добуваються в Україні за ліцензіями в малій кількості, а тому таку кількість можна було зібрати з третьої частини України. І це в одному, порівняно невеликому за обсягами переробки цеху, і в один день, і там, де намагаються не мати справ із сумнівними постачальниками й сумнівною продукцією.

Під час консультацій зі скупниками й цеховиками, тими, хто щиро бажає допомогти проблемі (а такі теж є), мені доводилося чути про партії шкурок лісової куниці в сотні штук! Єгерська служба всієї України чисельністю понад 7 тисяч чоловік навіть за 10 років цілодобових чергувань по лісах і полях не відловить 50 незаконно добутих куниць, як це з легкістю зроблять за тиждень два інспектори в цехах з переробки хутра або на складах у скупників. З ресторанами й ковбасними цехами трохи складніше, але й там ефективність перевірок холодильників і цехів дасть значно вагоміший результат у боротьбі з промисловим браконьєрством, ніж нічні єгерські засідки й погоні. Не вірите? Перевірте щорічну статистику про затримання браконьєрів із продукцією полювання – не більше 100 випадків на рік, і це абсолютно всі види дичини, в першу чергу – перната дичина й зайці. А щоб відловити 50 незаконно добутих лісових куниць у мисливських угіддях, знадобиться десятиліття, тонни бензину, сотні автомобілів і тисячі єгерів. То, може, краще призначити десяток державних інспекторів по боротьбі з оборотом незаконно добутої продукції полювання, і нехай перевіряють цехи з переробки, ресторани, склади скупників? Ні, звичайно, вони не замінять єгерів в угіддях, але значно знизять рівень промислового браконьєрства в країні.

Перекрити канали збуту й переробки незаконно добутої продукції полювання, на наше переконання, – це один з найефективніших і давно назрілих кроків у боротьбі з браконьєрством в Україні. Як це зробити реально – у продовженні.

Вид хутра Ціна, що пропонується мисливцям скупниками Ціна в скупників

Куниця кам'яна до 30 у.о. до 40 у.о.

Куниця лісова до 50 у.о. до 60 у.о.

Видра до 70 у.о. до 85 у.о.

Ондатра до 50 грн до 65 грн

Лисиця 100-120 грн 150-180 грн

Тхір до 150 грн

Бобер до 120 грн

В. Нижник



Украинская Баннерная Сеть