Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Як зберігати дичину.

На превеликий жаль, властивості дичини такі, що вона дуже швидко псується, особливо в теплі дні й за відсутності спеціальної обробки. Для кожного мисливця важливо не тільки вполювати дичину, але й зберегти її. Надзвичайно проблематично це в період полювання на пернатих. Улітку будь-яка пташка, а особливо качка, взята на вечірньому перельоті, за ніч може повністю зіпсуватися. Щоб упередити це, пернатих необхідно обов'язково потрошити.

Краще всього це проводити, роблячи невеликий розріз від анального отвору птаха, і через нього видаляти кишечник, залишаючи тільки потрохи (серце, печінку й легені).

В жодному разі не можна складати щойно впольованих качок у рюкзак чи звалювати їх на купу, особливо тоді, коли пір'я трофеїв ще мокре. Битих птахів спочатку підвішують (на ягдташ, на удавку до пояса, або на дерево) і при першій же можливості потрошать. Якщо це не вдалося зробити відразу, то потрібно обов'язково вчинити це в кінці дня.

Після потрошіння в черевну порожнину птаха потрібно засипати трішки солі (бажано крупної) й потрясти трофей для кращого її проникнення. Після цього внутрішню порожнину тушки заповняють кропивою або хвоєю. Хорошим консервуючим засобом є суха гірчиця. Нею припудрюють ротову та черевну порожнини, рани від пострілу. Гірчиця набагато краще, ніж сіль, оберігає мясо від порчі, вона краще змивається й не псує смаку м яса. До того ж гірчичний порошок легший за сіль, його набагато зручніше носити в кишені куртки або у рюкзаку.

Оброблена таким чином дичина зберігається два-три дні. Для більш тривалого її збереження необхідно поміняти зелену начинку (кропиву), пересипавши порожнину новими порціями солі або гірчиці й додавши туди декілька зубчиків часнику. Транспортувати пернату дичину потрібно підвішеною: випотрошену - головою вниз, невипотрошену - головою вгору, при цьому краще обвішувати її кропивою або хвоєю, які є чудовими антисептиками і захистом ваших трофеї від мух.

Існують ще надійні способи збереження дичини, але вони є більш клопітливими. Так, для збереження ваших трофеїв упродовж п'яти-семи днів тушку дичини необхідно випотрошити, обскубати й обов'язково охолодити. Після цього її солять і кладуть у посуд, який щільно закривається. Для більш надійного збереження використовують консервуючий розчин - кисле молоко, хлібний квас або готують розчин самі (на 1 л кип'яченої охолодженої води 3-4 головки товченого часнику й 2 чайні ложки оцтової есенції). Після саморобного розчину тушку перед приготуванням необхідно добре промити, опустити на 1 годину в слабкий содовий розчин і знову промити.

Не варто заморожувати ваші трофеї, оскільки дичина (особливо борова та болотяна) зберігає свої високі смакові якості будучи лише охолодженою, але в жодному разі не замороженою.

М'ясо дичини при правильному його зберіганні та приготуванні має неперевершений смак, воно надзвичайно поживне. Так, у 100 г м'яса диких копитних міститься стільки вітамінів, що їх достатньо для забезпечення добової потреби людського організму.

Болотяна дичина, насамперед дупеля та бекаси, ціняться за ніжний смак і легкоплавкий швидко засвоюваний жир. Борову дичину вважають делікатесом за специфічний «лісовий» присмак і аромат, зумовлений харчуванням цих птахів березовими бруньками та хвоєю, а м'ясо перепілок і фазанів вирізняється надзвичайно тонкими прошарками найніжнішого жиру.

Дичина, якщо її відразу ж приготувати, зазвичай буває не дуже смачною, до того ж м'ясо буде доволі жорстким. Бувалі мисливці радять у першу чергу готувати нутрощі дичини (їх називають печенею) - серце, печінка, нирки, а саме м'ясо краще витримати (дрібну дичину - три-чотири доби взимку і добу-дві літом, крупну - шість-вісім діб узимку й дві-чотири доби влітку). Після цього в ньому підвищується вміст молочної кислоти, утворюється кисле середовище, яке перешкоджає розвиткові мікроорганізмів. У процесі витримки м'яса, під дією ферментів тканин, складні білки розкладаються на прості, м'ясо стає м'яким, набуває приємного запаху й краще піддається кулінарній обробці. На поверхні витриманої дичини з'являється підсохла скоринка, що захищає м'ясо від порчі. У правильно збереженого м'яса при розрізанні виділяється сік, воно має звичайний запах м'яса і залишається пружним та еластичним.

С. СИНЧУК.



Украинская Баннерная Сеть