Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Спорядження набоїв картеччю

"Всегда ношу с собой

один патрон с картеччю

И с мужеством - второй"

(із пісні)

Слова, взяті мною за епіграф, якнайкраще підкреслюють особливість тих полювань, де використовують набої з цим зарядом. Без мужності на них робити просто нічого. До них відносяться, як правило, добування небезпечних і міцних на рану звірів, які здатні постояти за себе та заподіяти кривднику каліцтво та навіть смерть.

У часи Аксакова та Сабанєєва крупною картеччю стріляли лосів, ведмедів, кабанів, а дрібнішою – дроф, рисей, вовків тобто, перефразовуючи відому приказку, можна сказати, що на всякого звіра своя картеч знайдеться. Проте, перш ніж почати розкривати тему, хочу ще раз нагадати мисливцям, що використання картечних набоїв при облавному полюванні на копитних заборонено Законом України Про мисливське господарство та полювання.

Ну, а тепер опишемо головного "героя" цього матеріалу. Отже, картеччю називається шріт, діаметр якого перевищує 5 мм. Тобто, все що крупніше за 0000 – це вже картеч. У лексиконі мисливців, які мало цікавляться теоретичною частиною полювання, побутує слівце «напівкартеч», хоча це в корені невірно. Картеч згідно ГОСТу СРСР випускалась наступних розмірів (мм):5,25; 5,60; 5,70; 5,80; 5,90; 6,20; 6,50; 6,80; 6,95; 7,15; 7,55; 7,70; 8,00; 8,50; 8,80; 9,65; 10,00.

Але навіть таке розмаїття не влаштовувало справжніх мисливців і вони самостійно різними способами відливали «свій» розмір, що узгоджувався з дульними звуженнями стволів їх рушниць і, таким чином сприяв якнайкращій якості бою.

Здавна вважається, що найліпше для стрільби картеччю користуватись стволами з циліндричним свердлінням. І це, я вам скажу, вірно. У «циліндрі» можна використовувати картеч більшого діаметру, ніж у «чокові» (що важливо), до того ж не потрібно погоджувати її з дульним звуженням. Стрільба ж непогодженою картеччю негативно позначається на купчастості та інших показниках бою, а також може стати причиною роздуття ствола.

Картеч для гладкоствольної зброї – це заряд, який має найпотужнішу уражаючу силу на коротких (до 15 метрів) дистанціях стрільби. Так, 9-12 картечин у набої 12 калібру здатні зупинити на місці навіть найкрупнішого звіра. Проте, із збільшенням відстані уражаюча сила картечі різко падає, саме тому й використовується вона при полюванні на середніх та дрібних копитних, середніх хижаків (вовк) на 35-40 метрів. Це гранична відстань, за цими межами стрільба приводить тільки до появи підранків, які гинуть без толку.

Слід відмітити, що розповідаючи про набої з картеччю, я маю на увазі набої самостійного спорядження. Звичайно, можна користуватися набоями і промислового спорядження, але в такому випадку стрілець, як правило, може розраховувати на посередній результат. А враховуючи те, що стрільба ведеться по небезпечному звіру це, м'яко кажучи, легковажність. Уявіть, що ви потрапили на вовчу облаву (а стріляють цього міцного на рану звіра з гладкостволок винятково картеччю). Як правило, дуже часто спрацьовує «ефект новачка» і по «закону падіння бутерброду з маслом» на ваш номер виходить вовчиця чи старий вовк (рос. материй???). Постріл… і, поранений набоєм з низькою різкістю чи купчастістю бою, звір втікає! Шанс, можливо, єдиний у житті, втрачено... Можете кусати стволи, згарячу розбити об дерево приклад чи й навіть власного лоба, але, як кажуть, «потяг уже пішов». Ні, істинний мисливець, шляхом підбору компонентів та пристрілки, повинен «витиснути» з рушниці максимальну потужність бою, яку вона здатна показати при стрільбі кулями та картеччю.

Тепер розглянемо необхідні умови для досягнення якнайкращого результату. Найкращий бій можливо отримати лише при умові узгодження діаметру картечі з діаметром дульного звуження. У залежності від того, який розмір картечі вам потрібен, користуючись формулами, вираховуємо її діаметр для кожного окремого ствола, діаметр якого вимірюється за допомогою штангенциркуля (на ствольному зрізі). Свого часу (на жаль, не пам‘ятаю ні видання, ні автора) в записну книжку я записав ці формули. Робив це для власного користування, навіть не передбачаючи, що буду комусь про це розповідати, тому прошу у автора вибачення за вимушений плагіат розрахунків.

Щоб вирахувати діаметр картечі по 7 штук в ряд потрібно діаметр ствола (Д) помножити на коефіцієнт 0,3333. Наприклад:17,4 х 0,3333 = 5,799. Результат потрібно округлити до сотих. Для картечі по 5 штук в ряд буде дійсною формула: Д х 0,3621. Для 4 штук в ряд: Д х 0,4142; Для 3 штук в ряд: Д х 0,4641.

Відразу хочу сказати, що ймовірність зустріти на прилавку магазину картечі потрібного вам діаметру, практично дорівнює нулю. Тому краще самостійно виготовити кілька кілограмів, яких вистачить на багато років, оскільки потреба в таких набоях мізерна.

Отже, вираховуємо діаметр картечі. Потім потрібно замовити у токаря кілька прутків відповідного діаметру, довжина яких має дорівнювати не більше 15 картечин (довші складніше відливати). На кінцях цих прутків потрібно нарізати різьблення. Далі, посередині металевої пластини свердляться отвори, в які вставляються прутки на які накручуються відповідні гайки. Прутки та внутрішній бік пластини ретельно змащуються гусиним смальцем. Розведений в воді будівельний гіпс (можна використовувати гончарну глину) заливається рівно до середини діаметру прутка. Якщо налити вище – нижче, складно буде виймати зливки. В загусаючому алебастрі змащеним жиром цвяхом слід зробити кілька ямок та залишити до повного загусання. Потім поверхню гіпсу також змащуємо смальцем, і заливаємо ще одну порцію алебастру. З алебастру ми одержимо форму, яка легко роз'єднується. Маса з верхньої заливки заповнить отвори від гвіздків, виконуючи роль штифтів, які запобігають зміщенню половинок. Тепер одержану форму залишаємо до повного висихання вологи (близько двох тижнів), якщо це не виконати, то сиру форму розірве, а волога, випаровуючись, може бризкати розпеченим свинцем, тому поспішати не слід. Описувати різак для шроту, щоб не займати зайве місце не буду, тим більше, що цей пристрій неодноразово описано в рекомендаціях по самостійному виготовленню шроту. Отримані свинцеві прутки потрібно порізати так, щоб їх довжина відповідала діаметру. Одержані циліндрики обкатуються до набуття ними круглої форми. Якщо у вас є кульки з підшипника, розмір яких точно збігається з діаметром картечі, доцільно буде рівпомірно розкласти їх на «грохоті» (пристрій для «катання» шроту). Якщо обкатка проходить повільно, то варто днище «грохоту» підігріти паяльною лампою (головне – не перестаратися). Обкатана картеч графітується так само, як і саморобний шріт. До речі, заводську картеч та крупний шріт також не зайвим буде прокатувати перед спорядженням в набої. Від цього вона ущільнюється, стає шароподібної форми і практично не поступається ідеально круглій картечі в німецьких набоях «Губертус».

Другий спосіб відливки свинцевих стержнів набагато простіший. Для цього потрібні ті самі металеві прути. Довкола них у кілька шарів намотується звичайний газетний папір (з таким зусиллям, щоб пруток виймався без особливих зусиль). Довжину та ширину паперової смужки потрібно розрахувати і нарізати прямокутники відповідних розмірів. Метал має виступати над паперовою трубочкою на 1 см вгорі, а внизу папір повинен бути довшим за пруток на 3 см. «Хвостик», попередньо скручуємо на зразок обгортки цукерки та згинаємо під кутом 90 градусів. Після цього, прожарюємо (більше 100 градусів) на вогні пісок (щоб видалити вологу), беремо консервну банку, висота якої трохи менше довжини паперової трубочки. В неї вставляємо заготовки з прутками в середині вертикально, а «хвостики» паралельно до дна. До банки засипаємо вказаний пісок (краще крупний, річковий), щоб він їх міцно утримував. Паперова трубочка має виступати над піском приблизно на 1 см. Обережно виймаємо прутки із паперу, а у порожнину наливаємо розплавлений свинець. Не треба боятися, що папір загориться. Якщо він щільно накручений, то лише обвуглиться, бо без кисню горіти не буде. Я на власному досвіді неодноразово в цьому переконувався. Хочу лише зауважити, що картеч, що виготовлялася самостійно, після обкатки на грохоті обов’язково слід просіяти на металевому ситі для відокремлення домішок.

Інша справа виготовлення опоки (форми) з металу. Для цього потрібні кульки з підшипника, які відповідають розміру узгодженої картечі вашого ствола та дві пластини м‘якого металу (мідь, алюміній) попередньо термічно «відпущені». Прилягати між собою вони повинні щільно. Потім на відстані 10-12 мм від краю пластин розмічають та «кернять» місця для свердління, керуючись розміром кульок, щоб між краями сусідніх був зазор 3-4 мм. Таку ж розмітку роблять і на другій пластині. Після цього, свердлом відповідного діаметру роблять ямки такої глибини, щоб металева кулька підшипника трішки не до середини заходила в них. Потім у кожну ямку кладемо по кульці та накриваємо іншою пластиною і притискаємо пресом. Під дією останнього кулька, яка має більшу твердість, розпирає мідь, а половинки форми щільно, без зазору приляжуть одна до одної. Потрібно відразу просвердлити пластини наскрізь, як мінімум, у трьох місцях та підібрати відповідні болти з гайками для запобігання зміщення половинок. Після цього кульки видаляються, а пластини стягуються болтами.

Посередині пластин потрібно вифрезувати паз для заливки свинцю. Навпроти кожної вм'ятини від кульки з боку профрезованого пазу свердляться отвори діаметром 4-5 мм. Після цього половинки потрібно роз'єднати та закоптити на полум'ї парафінової свічки. Це потрібно, щоб картеч не приставала до форми та легше відділялася. У паз попередньо підігрітої форми заливається розплавлений свинець. Після охолодження форми отримуємо «гірляндочку» з картечі. Зайвий свинець відкушуємо кусачками після чого картеч прокачується на «грохоті» та графітується.

При умові, якщо форма зроблена правильно, картеч в такий спосіб, виходить відмінної якості. До речі, можна зробити так, щоб форма розкривалась на зразок вафельниці. Такий варіант прискорює відливку, але ускладнює виготовлення опоки (в деяких місцях її називають «кокіль»).

Незалежно від того для чого плавиться свинець (картеч, грузки і т.ін), я рекомендую вкидати в посудину для плавки маленький шматочок несоленого свинячого сала для запобіганню вигорання вуглецю.

Розповім ще один старий, «дідівський» спосіб виготовлення картечі. З очерету (народна назва "мітелка", ставковий бамбук) нарізати трубочок, таким чином, щоб їх внутрішній діаметр приблизно відповідав розміру потрібної картечі. В середині очерету є тоненька плівочка, яку необхідно обережно видалити, щоб вона не заважала щільній заливці свинцем. Потім у консервну банку насипається пісок, у який вертикально вставляються очеретинки. Щоб пісок не потрапив до свинцю, необхідно на нижній частині трубочок залишити «колінце». Після охолодження свинцю ножем зрізається з прутка стебло очерету. Далі – все так, як у першому способі. Оскільки в такий спосіб прутки одержуємо різного діаметру, то й картеч буде різнитися. Тому потрібно буде її прокалібрувати. Для цього існує простий пристрій з двох дерев‘яних рейок.

Тепер, коли картеч, розмір якої узгоджено з дульним звуженням вашої рушниці виготовлено, можна починати спорядження набоїв. Тут варіантів безліч, адже «сім баб – сім порад», а в мисливців і того більше й кожен вважає свій спосіб найкращим. Саме цим можна пояснити бажання позмагатись у відлюдному місці в стрільбі...

«Більшість мисливців упевнені, що чим крупніша картеч, тим вона убійніша. Але це зовсім не так. Звичайно, коли картеч розсіється так, що в ціль влучає одна або дві картечини, більша картечина може завдати більш серйозної рани, ніж дрібніша. Але на відстанях картечного пострілу, коли в ціль влучає 30-50% заряду картечі, більш дрібна картеч убійніша. Так, у США обґрунтовано і дослідженнями доведено, що при відстрілі оленя середніх розмірів із рушниць 12 калібру картеч діаметром 7,62 мм дає кращий зупиняючий ефект, ніж картеч діаметром 8,38 мм. Справа в тому, що і та, й інша картеч проникає досить глибоко в тіло дичини, але дрібнішої картечі при рівних умовах стрільби завжди влучає в ціль на 2-4 картечини більше, що приводить до більш сильного ураження життєво важливих органів. За межами дальності ураження і велика картеч дає лише підранків. У Завершення слід сказати, що при стрільбі картеччю потрібно прицілятись по забійному місцю дичини, а не просто стріляти в неї, що Іноді роблять деякі мисливці». Ф.Дмитриев. «ОиОХ» №11 за 1986 р.

Вовк-хижак наносить великі збитки мисливському та й селянському господарству. На його знищення затрачається багато часу і коштів. Це дуже живучий звір, тому для нього потрібна зброя з максимально потужним боєм картеччю. Здавна «вовчим» вважався набій 12 калібру, споряджений картеччю діаметром 5,8 мм загальною кількістю 28 штук – 7 штук в 4 ряди. Кращим варіантом, незалежно від діаметру картечі вважається такий, коли картеч верхнього ряду розташована на нижніх, а не в проміжку між ними. Для підвищення купчастості снаряд пересипають тальком, крохмалем, дрібною тирсою з листяних порід дерева, маною крупою. При цьому треба пам‘ятати, що крохмаль має властивість злежуватись. При пострілі таким зарядом може виникнути високий тиск з відповідними наслідками.

У наших мисливських магазинах буває узгоджена картеч в пластмасовому контейнері з обтюратором виробництва Кіровський завод мисливського та риболовного спорядження. Для 12 калібру картеч 5,6 мм (4 ряди по 7 штук в кожному) розташована оптимальним способом. Мисливцеві потрібно лише підібрати шляхом пристрілки таку наважку пороху, при якій будуть максимальні купчастість та різкість бою. По вовках мені стріляти цим зарядом не давалось, а от лисиці і бродячі собаки на відстані до 60 метрів «не ображаються».

Картеч 6,2 мм як правило використовувалася для полювання на косуль (коли це було ще не заборонено). Стріляли нею на далеких відстанях у полі (до 80 метрів) й лисиць та бродячих собак після відповідного спорядження, яке буде описане нижче. Найпростіше споряджати таку картеч у контейнер-концентратор із зовнішніми ребрами жорсткості. Коли ребра розташовані зсередини, то вони заважають правильному розміщенню картечі та дають гірші показники по купчастості. Знову ж таки, підкреслю, доводиться шкодувати, що в магазинах тепер вони не трапляються (так само як і контейнер-стаканчик для металевих гільз та поліетиленові прокладки на шріт до них же). Без сумніву, мисливці зі схваленням віднеслись би до їх появи на полицях, але це, скоріше побажання і прохання до київського заводу "Сокіл". У набої 12 калібру в контейнері по колу розміщується 5 картечин. Використовуючи засипання вільних проміжків між нею манною крупою викладаємо чотири ряди так, щоб вона розташовувалась одна над одною. П'ятий ряд у контейнері при такому способі не поміщається, тому розташовується у гільзі над ним. При цьому в центрі розміщується ще одна додаткова картечина і гільза закручується. Хочу звернути увагу на те, що снаряд важкуватий, тому потрібно відповідно збільшити наважку пороху, зберігаючи пропорцію заряд/снаряд. Такі набої використовувались для стрільби з двостволок вагою 3,4 кг та МЦ-21-12. Для полегшених рушниць такий набій краще не використовувати.

Другий спосіб також потребує контейнера. В нього лягають 5 картечин, а шоста кладеться в проміжок по центру. Вона «сідає» лише наполовину, але це не вада. Укладаємо наступні п'ять, а посередині ще одна. Так укладається 23 картечини до повного заповнення контейнера. Таким набоєм я стріляю зі свого «ТОЗ-34 ЕР».

Ще спосіб – гільзу 16 калібру закручують порожньою. У її середину досилаємо шротову прокладку і укладаємо 5 рядів по 5 штук, а потім відрізаємо по висоті картечі. Далі споряджається звичним способом. Купчастість в цей спосіб дуже висока.

Також можна в проміжок між картеччю ставити відрізок дерева, або згорнутий трубочкою папір на висоту картечного стовпчика. Потім ставиться шротова прокладка і гільза завальцьовується закруткою.

Існує ще багато способів, але всі вони неодноразово описувались у журналі «Охота и охотничье хозяйство», тому при бажанні їх можна найти 1 прочитати. Я ж описую лише ті способи, які спробував сам.

Як споряджати «кабанячою» картеччю металеві гільзи я вже описував у нашій газеті. При стрільбі на «штатні» 36 метрів у мішень влучає залежно від кількості шарів кальки від 60 до 100% заряду.

При спорядженні картечі, незалежно від її діаметру, я рекомендую для зменшення свинцювання стволів та її стирання використовувати кільце з фотоплівки (емульсією до снаряду) або ж пакетів для молочних продуктів, соків. У цьому випадку внутрішня сторона пакета, яка безпосередньо контактувала з продуктом, повинна ковзати по стінці ствола.

Взагалі то не варто мудрувати над картечними набоями, що призначені для полювання на кабана. Навіть найпростіша, примітивна укладка, коли верхні картечини лягають у проміжки нижнього ряду, дає досить пристойні результати на дистанції до 35 метрів. Використання ж спеціального контейнера для картечі, в якому вона розташовується одна над іншою, чи укладка в такий же спосіб з додаванням наповнювача, дозволяла ефективно відстрілювати підсвинків вагою 80 кг на відстанях до 40 метрів. Стрільба на більшу дистанцію неминуче веде до появи підранків, тому при всій моїй повазі до неї мушу констатувати, що за цими межами (та кабани вагою більше 100 кг) це вже парафія її Величності Кулі.

Готуючи до друку цей матеріал не можу залишити без уваги спосіб, про який більшість молодих мисливців у кращому випадку лише чули. Це «в‘язана картеч», яка показує чудові результати при стрільбі лисиць та бродячих собак за межами шротового пострілу на відкритій місцевості, але практично непридатна в заростях. Свого часу я споряджав таким чином набої і з ними пов‘язаний один повчальний випадок у моїй мисливській біографії.

Кінець сезону зимового полювання наш мисливський колектив обов'язково святкував з шашликами, гармошкою та бубном. Напросився якось до нас у компанію односелець, який займав партійну посаду в столиці. «По чину» він користувався штучною двостволкою МЦ-109 і карабіном «Барс» у які нам, простим смертним були доступна лише вві сні. Навіть на полювання він пішов у пижиковій шапці, яка в ті часи показувала, що її власник «велике цабе».

Він був досить добре обізнаний з балістикою картечного пострілу, тому й сміливо запропонував пляшку коньяку в якості призу, якщо хтось влучить цим зарядом у його шапку на 75 відміряних метрів. Хлопці кілька разів стріляли, але картеч тільки здіймала снігові фонтанчики далеко від шапки. Я ж запропонував свій набій, щоб власник сам "жахнув" по своїй же шапці, попередивши, що цілитись потрібно у верхній зріз шапки. Після пострілу з нещасного головного убору посипалися шерсть і клоччя. Розсерджений мисливець мало не з кулаками накинувся на мене, вважаючи, що я підсунув йому кулю. І лише огляд розшматованого символу влади довів мою правду.

До цього мені доводилося стріляти лисиць і на більших відстанях, тому, передбачаючи результат, я й запропонував, щоб власник сам зробив постріл. Після цього ми уклали з ним мирову угоду: я споряджаю йому двадцять таких набоїв (для полювання на гусей), а він пробачає мені злий жарт і виставляє пляшку коньяку...

Для спорядження «в‘язаної» картечі (діаметром 6,2 мм) вона надрізається по центру на 1/3 свого розміру. Процес цей досить складний, якщо не скористатися допоміжним пристроєм – в металевій пластині потрібно профрезувати паз, ширина якого відповідає діаметру картечі, а глибина 2/3 цієї величини. На картечину ставиться злегка притуплений ніж (якщо лезо гостре, то гірше в надріз входить проволока чи нитка). По ножу наноситься розрахований удар молотком. Після десятка нарізаних картечин, ви зможете вже інтуїтивно регулювати силу удару.

Потім, на картечині діаметром 8-8,5 мм робиться хрестоподібний надріз. Це буде «лідер» зв‘язки. У надрізи лідера закладається міцна нитка, або ж «відпущений» мідний дріт, після чого притискається плоскогубцями. Сила стискання має бути такою, щоб нитка «мертво» трималася в прорізах, але й так, щоб не перетиснути її. На однаковій відстані від лідера розташовують і притискають картеч 6,2 мм. При спорядженні набою потрібно враховувати масу лідера. Без цієї картечини політ в‘язаного заряду буде дещо хаотичним. Оскільки згідно законів фізики картеч більшої маси має переваги перед дрібнішою в початковій швидкості, лідер іде попереду, трішки опереджаючи решту, ведучи її за собою. До речі, можна кріпити не всю картеч на нитці, а лише частину снаряду, але в будь-якому випадку при цьому потрібно дотримуватись трьох правил:

1. Лідер завжди знаходиться на горі і по центру снаряду;

2. Нитки викладаються так, щоб не переплутувалися;

3. Снаряд розміщують у кільці з фотоплівки, або ж подібного матеріалу.

Також перед використанням на полюванні набоїв з в'язаною картеччю слід за допомогою пробних пострілів вияснити величину вертикальної «просадки» заряду відносно точки прицілювання.

Звичайно, практично в кожного мисливця е свої секрети спорядження набоїв, тому, сподіваюся, що побратими поділяться ними на сторінках нашої газети.

Ю. Курочка



Украинская Баннерная Сеть