Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Заборонити промисловий лов риби у внутрішніх водоймах!

Масштабний, практично безконтрольний, жодною наукою не обґрунтований (у тих обсягах, у яких проводиться сьогодні), тіньовий і мафіозний, безглуздий з практичної і економічної точки, несправедливий щодо більшої частини населення країни, промисловий лов риби сітями у внутрішніх водоймах варто було б призупинити ще 25 років тому!

Не хочу вкотре перераховувати всім відомі, затерті й зрозумілі аргументи на користь заборони промислового рибальства, тим більше не вірю, що в такому корумпованому суспільстві достукаюся до совісті рибальської мафії. Мені доводилося дивитися по ТВ брифінги на тему заборони промислового рибальства у внутрішніх водоймах, доводилося брати участь у суперечках з цього питання, а тому хочу поділитися з читачами тією злістю на опонентів, які, вважаючи наше суспільство повними ідіотами, безсовісно згодовують нам усіляку ахінею заради продовження ще на рік, ще на два, на п'ять… цього безсоромного грабунку українського народу, держави й нашої природи. Головним завданням для себе вважаю вибити з-під ніг безсовісних промислових грабіжників ґрунт, роз'яснити дурість їхніх доводів і аргументів. Для початку перерахую їх, у першу чергу, ті, які були озвучені в попередньому номері «ПтР» (стаття «Хто захистить рибалок-любителів»).

Перший – із призупиненням діяльності рибальських підприємств залишаться без роботи кілька тисяч людей, яким треба годувати свої родини. Винятково наша, поставлена з ніг на голову, ідіотична логіка – не зупиняйте злодія, у нього маленькі діти, йому треба родину годувати. З таким самим успіхом не слід зупиняти розкрадачів лісу й бурштину, браконьєрів, що розкрадають інші природні ресурси. Вони ж більше нічого не вміють, а їм треба родину годувати. Що, в Україні не можна заробити гроші, крім як обкрадаючи державу, український народ або виснажуючи природні ресурси?!

Добре, а кому і які робочі місця надає промислове рибальство, хто в першу чергу гріє на ньому руки й «годує родини»? Уявляючи собі нашого рибалку, у більшості виникає образ із радянських картинок або дешевих постаментів, розташованих на в'їздах у рибколгоспи - міцний здоровий чоловік у гумовому комбінезоні, крислатому гумовому капелюсі, з неводом в одній руці й великою рибиною в другій. Навіть у радянські часи цей пропагандистський образ не відповідав дійсності. Одна з найнебезпечніших, найбрудніших, найважчих, корупційних і тіньових, з абсолютно не облаштованим побутом, з найвищим рівнем профзахворюваності – це професія рибалки. Судіть самі. Загибель рибалок на роботі в усьому світі, навіть у цивілізованих країнах, з високим рівнем техніки безпеки, стоїть на одному з перших місць смертності на роботі. Холодна вода, майже постійний вітер (адже йдеться про відкриті простори водойм) відсутність нормальних умов для сну й туалету, харчування – окрема проблема, на тілі й на ногах - завжди гума, тіло мокре від води й поту. Хто не пробував перебрати 500-800 метрів сіток голими руками - вибрати сміття й рибу й підготувати до закиду, той не має уявлення про професію рибалки. На холоді чи навіть на морозі, луска, риб'ячі кістки й голки лізуть під нігті, пальці вічно покалічені, і це щодня. А якщо шторм, які-небудь проблеми з технікою або ще щось не дозволило зняти вчасно сіті, потім вони піднімаються з сотнями кілограмів протухлої риби, забиті травою й черепашками. Бувають такі шторми на водосховищах, що сіті з малим вічком забиває травою й скручує в ковбасу. Стандартна сітка (завдовжки всього 75 м), яка раніше вміщалася у великий поліетиленовий пакет, після шторму з усім сміттям ледве вміщується в гребний човен. Крадіжки сіток і риби змушують уночі й удень чергувати біля снастей. Сіті, порізані моторами, сварки з рибалками-любителями й інспекторами – окремий головний біль.

Мало хто знає, що для чорної роботи професійні рибалки (ті, які мають рибальські квитки) наймають батраків: безробітних, напівбомжів - людей, які шукають хоч якихось заробітків, яким і дістається вся складність цієї професії. І горілка, скрізь і щодня. Думаю, ніде стільки не п'ють на робочому місці, як на воді – і це не дивно. І заради чого все це? Якби не було можливості приховати й продати на сторону поверх норми добуту рибу, а простіше кажучи – вкрасти, навряд чи хтось на воді довго працював би. А виходить, усі втягнуті в тіньову економіку, усі змирилися з думкою, що так і треба. Ця професія в Україні не тільки фізично виснажує й передчасно старить людей, вона їх ще й калічить морально, вони звикають жити з думкою: не вкрав – не проживеш.

Однак не всі так погано живуть біля й за рахунок промислового лову риби. Є ще скупники риби (спекулянти), цеховики, що переробляють її на тараню, торговці на базарах (як живою, так і вʼяленою рибою), бригадири, комірники, директори й інші керівники, різні державні перевіряючі особи, простіше кажучи – здирники й рекетири з посвідченнями, чиновники рибгоспу, які підписують усілякі папери й на тому мають… і, звичайно, рибінспекція. Хто «кришує», той і доїть незаконний лов риби в першу чергу. Вибачте, якщо когось забув, хто наживається на пекельній праці рибалок, але повірте, левову частку з тієї, промислово добутої рибки, як законно, так і наднормово, мають аж ніяк не рибалки та їхні родини. А тому захищати промислове рибальство є кому в дуже високих кабінетах, куди елітні соми й судаки надходять регулярно до кожного свята.

До речі, а що трапиться, якщо заборонити промисловий вилов риби сітками на внутрішніх водоймах України? Рибалки загинуть від безробіття? Дивно, 30 мільйонів українців мають роботу й годують свої родини без промислового рибальства, а кілька тисяч рибалок нікуди буде прилаштувати? А, може, вони мають таку фахову освіту, що крім як сіті перебирати й рибку на ліво збувати нічого не вміють? Абсолютна нісенітниця, у переважній більшості рибалки – це міцні чоловіки, які пробували себе в багатьох професіях і багато чого вміють. Якщо знайдеться серед них 5-10% людей, які не бачать своєї долі без води й рибальства, то вони знайдуть себе в інших сферах діяльності, пов'язаних з водою, розведенням і виловом риби. А тому, таке завзяте піклування деяких державних мужів про долі простих рибалок і їх родин, я розумію, як спробу зберегти тіньові потоки риби, спрямовані на власне благо.

Значно дурніше виглядає ще один аргумент на користь збереження промислового рибальства, цитую: «Влада не вірить, що мораторій змусить промисловців припинити ловлю, і вважає, що вони просто перейдуть «у тінь», а корупція в контролюючих органах процвітатиме ще більше. Зараз, за неофіційним даними, близько 60-80% улову риби знаходиться «в тіні», а тіньовий обсяг браконьєрської риби оцінюється мінімум в 200 мільйонів гривень». Оце так! Влада не вірить сама собі, що вона на щось здатна… І логіка «залізна», це так само, наприклад, навіщо лікувати людину, якщо вона все одно колись помре. Нехай усе котиться, як котиться. Для особливо нетямущих чиновників поясню – саме офіційні документи на промисловий вилов риби є прикриттям - справжньою бронею для браконьєрів-сіточників. Стоять сіті на воді, пливе човен, завантажений сітками й рибою, перевіряємо – є документи на промисловий вилов, відпускаємо. Скільки один конкретний рибалка, який має певні квоти на вилов, насправді бере риби за сезон – перевірити практично неможливо, за ним треба стежити вдень і вночі протягом сезону, буквально – сидіти в його човні. Якщо буде введена заборона на промвідлов сітками, будь-яка сітка на воді або в човні, будь-яка наявність риби в човні або багажнику автомобіля понаднормово – доказ адміністративного або карного правопорушення. Будь-який рибалка-любитель, помітивши таке, буде впевнений у факті браконьєрства й зможе повідомити в рибний патруль або екологію, а пасіонарії поріжуть сітки самі. В Україні знайшлося достатньо людей, які зупинили російську агресію, знайдеться достатньо принципових, активних рибалок-любителів, які очистять наші водойми від сіток і різної рибальської мафії, ви тільки створіть для цього головну умову – скасуйте папірці на вилов сітками, за якими ховаються браконьєри. Повірте, з введенням мораторію на промисловий вилов риби, зі знищенням усіма нами будь-яких сіток, що трапляться на водоймі, масштаби тіньового вилову риби саме цим знаряддям скоротяться в сотні разів. Так, певне браконьєрство сітками залишиться, але не в таких масштабах, як зараз, і не перед очима законослухняних громадян. І не треба нас лякати корумпованими інспекторами, проти них є перевірений засіб – громадські інспектори, але це тема окрема.

А от вам ще один веселенький аргумент наших, мовляв, якби не промислове рибальство, багато громадян, які не займаються спортивною риболовлею, не мали б можливості їсти річкову рибку. І тут брешете, і так само безсовісно. Якщо хтось і надає таку можливість, то це саме рибалки-любителі. З власного досвіду можу стверджувати, в середньому один рибалка-любитель дозволяє спробувати річкової рибки ще двом співгромадянам, які не рибалять. Тобто, завдяки існуванню спортивного рибальства близько 10 млн. рядових українців їдять річкову рибу. Так, рибалки-любителі не нагодували всю Україну плотвою, лящами й щуками, а що, промисловики нагодували? Можна припустити, що кожний наш рибалка-любитель у середньому ловить за рік по 20 кг різної риби, і це цифра дуже занижена. Я, наприклад, ловлю щорічно тільки вудками 50-80 кг. Хтось ловить більше, хтось менше, крім того слід врахувати морську рибу й рибу з КРГ і вийде, що статистичні 3,3 млн. рибалок-любителів за найскромнішими припущеннями відловлюють понад 70 тисяч тонн риби, що набагато більше за офіційний промисловий вилов.

Однак і це ще не все, цікава доля промислово виловленої риби, на чиї столи й у якому вигляді вона потрапляє? Ви, шановні читачі, часто купували в магазині сиру або морожену річкову рибу: плотву, плоскирку, чехоню, лящів чи окунів? Що, ні, а, може, ви її взагалі не бачили в продажі? Про коропів, товстолобів і карасів із КРГ мова в нашій статті не йде. Я дуже люблю рибу, їм її дуже часто, різну й у різному вигляді, багато риби купую, у нелегкі для мене часи сам ловив і продавав (нехай і в малих обсягах), а тому, де, яку рибу, за якою ціною продають – завжди звертаю увагу. На трасах завжди зупиняюся й відвідую рибні базари, де вони є. А тому сміливо стверджую, в силу різних об'єктивних і суб'єктивних причин величезна частина населення України не їсть річкову рибу, виловлену на внутрішніх водоймах промисловим способом. Сом, судак, щука, сазан, дикий короп і товстолоб можуть траплятися в сирому вигляді у відкритому продажі, але здебільшого ця елітна риба розходиться серед вузького кола «своїх» - різних начальників, а також у ресторани. Плотва, плоскиря, лящ, чехоня, окунь та інша не надто цінна риба, від промисловиків, оминаючи магазини, йде перекупникам або прямо цеховикам, які її в основному переробляють на тараню. Якщо взагалі цю пересолену, іржаву пересушену гидоту можна назвати таранею. Продукт, який можливий для споживання тільки при щедрому запиванні пивом.

Отже, що в результаті? Судаки й щуки недоступні, біла риба переробляється в інтересах пивної промисловості, а консерви з річкової риби – взагалі рідкість. Загалом, навіть якщо взяти до уваги й незаконний обсяг вилову рибалками-промисловиками, вони не постачають на стіл рядових громадян стільки свіжої річкової риби, як це роблять рибалки-любителі, аж ніяк не 10 млн. українців, тим більше – дітей і жінок їдять рибку від промисловиків.

Однак усі перераховані аргументи проти промислового рибальства бліднуть, у моєму розумінні, у порівнянні з наступним. Питання, що в нас крадуть промисловики? Вони ж не просто рибу в усіх нас забирають, вони забирають у нас право на удачу, право милуватися природою, право зустрічати ранкову зорю й проводжати сонечко на березі річки. Вони перетворюють один з найбажаніших об'єктів нашого відпочинку на простий продукт харчування. Подивіться телевізор, цивілізовані, виховані, часом літні європейці й американці, чоловіки й жінки, заради задоволення й заради декількох хвилин щастя, яке приносить риболовля, готові їхати за тридев'ять земель, готові витрачати значні суми на спортивне рибальство. Любительська риболовля має величезне емоційне, рекреаційне значення. Однак риболовля в порожніх водоймах має абсолютно зворотний ефект – розчарування, зневіру, тяжкість на душі, відчуття безпорадності й умирання природи. Мені, людині, яка рибалила ще наприкінці 70-х на Київському й Канівському водосховищах, важко розповідати нинішнім молодим рибалкам, як і скільки запросто тягав лящів і величезних окунів на примітивну снасть і без усякої підгодівлі й хитромудрих наживок. Часом і сам не вірю, що це колись було. Затятий рибалка, живучи в Києві, я сьогодні практично не рибалю в Київській області, настільки огидно й сумно. Я б зрозумів промислове рибальство, якби риби в наших ріках було більше, ніж води, якби вона масово вмирала від старості або викидалася тоннами на берег, якби рибалки-любителі не мали відповідних снастей або не вміли знайти й піймати ту рибу, якби не сталося такого сильного підйому підводного полювання. Добре, є надлишок риби – промишляйте її сітками. Однак при такому дефіциті для спортивного рибальства, при такому катастрофічному зниженні чисельності риби й погіршенні її якісного складу, продовжувати цідити практично порожню воду сітками?! Для чого? Інтереси мільйонів громадян нехтуються на догоду навіть не іншим громадянам, а якимось сумнівним 7 тисячам робочим місцям однієї з найбрудніших і важчих професій. Скажіть, якщо промислове рибальство на внутрішніх водоймах сітками буде заборонене, що, ця риба пропаде, передохне? Звичайно, ні!

І головне, спортивне рибальство - це ж ціла індустрія, яка здатна надати набагато більше нормальних, гідних робочих місць, ніж каторга під вивіскою промислове рибальство. Яскравий і свіжий приклад. Запросив я на хорошу риболовлю, на Південний Буг товариша, у якого ніколи не було своїх снастей, і не збирався він їх купувати. Дав йому свої снасті - простіші, примітивніші й грубіші. Однак і примітивними снастями він тягав щодня по 3-5 кг карасів, та ще й яких карасів! Йому сподобалося, щось почало виходити, загорівся риболовлею, і я йому довірив свої кращі вудки. Що тут було, і образа, чому не дав раніше, і захват, і задоволення від роботи справжніми легкими й міцними вудлищами. Отже, як тільки він повернувся в Київ, наступного ж дня побіг у рибальський магазин і купив собі таке ж вудлище й різне оснащення на суму понад 1200 гривень. До чого я веду? Грамотне правування рибними запасами, витрата їх у першу чергу на спортивне рибальство, у комбінації з розвитком рибальсько-туристичної інфраструктури, дасть значний поштовх любительському рибальству й потягне розвиток супутніх галузей і виробництв. У результаті країна додатково отримає не 7 тисяч рабських робочих місць, а набагато більше.

Сьогодні один професійний рибалка відловлює за рік у середньому 5-6 тонн риби офіційно, з урахуванням тіньового промислу вийде 15-20 тонн річкової риби. Такий обсяг риби, якби її відловлювали рибалки-любителі, здатний задовольнити близько 200 людей. Така кількість рибалок, при таких уловах, запросто здатні оплатити 1 робоче місце, а професій на воді й біля рибальства може бути кілька. Найперспективніша (але поки що не в Україні) – рибалка-інструктор. Зі своїм катером, снастями на прокат для клієнтів, знанням місцевості, умінням організувати й показати принади риболовлі – до такого рибалки-інструктора буде стояти черга.

Мій хороший приятель повернувся зі Штатів, де був запрошений на подібну морську риболовлю. Просто, недорого й отримав масу задоволення. Такий вид послуг давно практикується й в Україні, але не масово. Чому? А ловити нема чого. Хай як добре досвідчений рибалка все організує, якщо риби немає, то вона й не клює, клієнт – не задоволений, вдруге не приїде, й іншому не порадить.

Виловлена спортсменами-любителями риба приносить дві користі – дарує невимовне задоволення як об'єкт лову, відпочинку, і залишається продуктом харчування, приготовленим на розсуду того, на чий стіл вона потрапила. Риба ж, виловлена промисловим шляхом, перетворюється в основному на примітивний копчений або сильно посолений об'єкт для гасіння пивом, і жодної радості рибалці, який її зловив.

У 90-і горе-чиновники з Держкомлісгоспу придумали промисловий відстріл копитних в угіддях України. І це при такому дефіциті на полювання й трофеї серед самих українських мисливців! Для чого наймати на роботу стрільців, щоб ті відстріляли лосів, платити їм зарплату, забезпечувати технікою, морочитися зі збереженням і доставкою м'яса, щоб те м'ясо не пропало, і його можна було продати, якщо мисливці-любителі приїдуть на своєму транспорті, самі відстріляють, самі оброблять звіра й заплатять за м'ясо, та ще й за полювання! У яких хворих головах, яких «професійних» чиновників визріла ця думка промислового відстрілу? Слава Богу, тоді з промисловим відстрілом копитних розібралися швидко, щоправда, багатьох копитних дотепер відновити не можемо. До речі, промисловий відстріл аж ніяк не додав робочих місць, а після його «скасування» кількість робочих місць у мисливській галузі аж ніяк не зменшилася.

Здатні 330 тисяч наших мисливців-любителів створити близько 10 тисяч робочих місць у мисливській галузі? Так! То що, 3,3 мільйони українських рибалок не можуть створити 7 тисяч робочих місць у рибальській? Запросто! Та за умови, якщо в наших водоймах риба буде, а в українських чиновників хоч якісь розумні думки з'являться. Ви сумніваєтеся в останньому? Авжеж, бо ж як не стане промислового рибальства, хто тоді повезе на чергове свято безкоштовних добірних судаків та сомів у кабінети рибних чиновників?

В. Нижник



Украинская Баннерная Сеть